Як гірко пахло листя в нашім жовтні! І вранці у росі здавалось цвітом. Там де палали скрізь жоржини жовті, Метеликом літало запізніле літо. Ховалось сонце за осінню браму, Поміж дерев струнких і крон крислатих, І над осіннім жовтим океаном, Жураликом літав вже лист крилатий. І напливали пахощі дурманом, А ми ступали по вогненних квітах, В казковому примарному тумані Йшли берегами бабиного літа.

[Приєднана картинка] За обрій впало сонце й запалало 13.10.08 10:04 | осінь За обрій впало сонце й запалало, Над ставом вдалині багряним світлом, Травинкою сухою на вогні, Згоріло в льоті днів коротке літо. Надвечір я зайду в осінній сад, Де роси в листі,як намисто, Та яблуні задумливі стоять, Під ноги сиплять жовте листя. Червоних ягід на калині, Торкнусь теплом своїх долонь, Посеред листя загубилось, Волося біле з моїх скронь. У вишневій кроні десь вгорі...

Читати далі...

[Приєднана картинка] За обрій впало сонце й запалало 13.10.08 10:04 | осінь За обрій впало сонце й запалало, Над ставом вдалині багряним світлом, Травинкою сухою на вогні, Згоріло в льоті днів коротке літо. Надвечір я зайду в осінній сад, Де роси в листі,як намисто, Та яблуні задумливі стоять, Під ноги сиплять жовте листя. Червоних ягід на калині, Торкнусь теплом своїх долонь, Посеред листя загубилось, Волося біле з моїх скронь. У вишневій кроні десь вгорі...

Читати далі...

Я і в думці обняти тебе не посмію, А не те, щоб рукою торкнутися смів. Я люблю тебе просто — отак, без надії, Без тужливих зітхань і без клятвенних слів. Навіть в снах я боюсь доторкнутись до тебе, Захмеліть, одуріти від твого тепла. Я кохаю тебе. Мені більше не треба, Адже й так ти мені стільки щастя дала.

МОЖНА Можна вірить другові чи милій, Марить наяву чи уві сні, Білизну червневих ніжних лілій Заплітать букетами в пісні. Можна жить, а можна існувати, Можна думать — можна повторять. Та не можуть душу зігрівати Ті що не палають, не горять! Люди всі по-своєму уперті: Народившись, помирає кожна, А живуть століття після смерті Ті, що роблять те, чого "не можна".

Я тобі галантно не вклонюся, Комплімента зроду не зліплю, Тільки в очі ніжні задивлюся, В них свою тривогу утоплю. І коли химерною габою Спеленає землю довга ніч, Довго серце тужить за тобою, Довго сон мені не йде до віч. Довго білі таємничі крила Обвивають маревом видінь, І стоїш ти крихітна, і мила, І прозора, мов ранкова тінь. І палають, ніби стиглі вишні, Владно підкоряючи собі, Губи неціловані і грішні, Очі божевільно голубі.

Світ який — мереживо казкове!.. Світ який — ні краю ні кінця! Зорі й трави, мрево світанкове, Магія коханого лиця. Світе мій гучний, мільйонноокий, Пристрасний, збурунений, німий, Ніжний, і ласкавий, і жорстокий, Дай мені свій простір і неспокій, Сонцем душу жадібну налий! Дай мені у думку динаміту, Дай мені любові, дай добра, Гуркочи у долю мою, світе, Хвилями прадавнього Дніпра. Не шкодуй добра мені, людині, Щастя не жалій моїм літам — Все одно ті скабри ...

Читати далі...

ВОНА ПРИЙШЛА Вона прийшла непрохана й неждана, І я її зустріти не зумів. Вона до мене випливла з туману Моїх юнацьких несміливих снів. Вона прийшла, заквітчана і мила, І руки лагідно до мене простягла, І так чарівно кликала й манила, Такою ніжною і доброю була. І я не чув, як жайвір в небі тане, Кого остерігає з висоти… Прийшла любов непрохана й неждана — Ну як мені за нею не піти?

Вітаю всіх із великим св'ятом Воскресіння Христового. Щастя,здоров'я і миру в душі. Христос Воскрес!

Я не люблю зими — вона така убога, Одноманітна, барвами скупа, І місяць білий — круглий, як лупа, — Втопає в царстві мертвого й німого. Я не люблю зими — вона така убога. Усе важке й безмовне, мов каміння, — Сама ж господарка на колії доріг Зсипає зорі пригорщами в сніг, Купаючи в їх сонному промінні Усе важке й безмовне, мов каміння. ***