Світ який — мереживо казкове!.. Світ який — ні краю ні кінця! Зорі й трави, мрево світанкове, Магія коханого лиця. Світе мій гучний, мільйонноокий, Пристрасний, збурунений, німий, Ніжний, і ласкавий, і жорстокий, Дай мені свій простір і неспокій, Сонцем душу жадібну налий! Дай мені у думку динаміту, Дай мені любові, дай добра, Гуркочи у долю мою, світе, Хвилями прадавнього Дніпра. Не шкодуй добра мені, людині, Щастя не жалій моїм літам — Все одно ті скабри ...

Читати далі...

ВОНА ПРИЙШЛА Вона прийшла непрохана й неждана, І я її зустріти не зумів. Вона до мене випливла з туману Моїх юнацьких несміливих снів. Вона прийшла, заквітчана і мила, І руки лагідно до мене простягла, І так чарівно кликала й манила, Такою ніжною і доброю була. І я не чув, як жайвір в небі тане, Кого остерігає з висоти… Прийшла любов непрохана й неждана — Ну як мені за нею не піти?

Вітаю всіх із великим св'ятом Воскресіння Христового. Щастя,здоров'я і миру в душі. Христос Воскрес!

Я не люблю зими — вона така убога, Одноманітна, барвами скупа, І місяць білий — круглий, як лупа, — Втопає в царстві мертвого й німого. Я не люблю зими — вона така убога. Усе важке й безмовне, мов каміння, — Сама ж господарка на колії доріг Зсипає зорі пригорщами в сніг, Купаючи в їх сонному промінні Усе важке й безмовне, мов каміння. ***

Є в коханні і будні, і свята, Є у ньому і радість, і жаль, Бо не можна життя заховати За рожевих ілюзій вуаль. І з тобою було б нам гірко, Обіймав би нас часто сум, І, бувало б, темніла зірка У тумані тривожних дум. Але певен, що жодного разу У вагання і сумнівів час Дріб’язкові хмарки образи Не закрили б сонце від нас. Бо тебе і мене б судила Не образа, не гнів — любов. В душі щедро вона б світила, Оновляла їх знов і знов. У мою б увірвалася мову, Щоб ...

Читати далі...

Ось на тому й ущухла злива, Розійшлися з під’їзду всі. Ти брела по струмках, щаслива В загадковій своїй красі. Били блискавки ще тривогу, Розтинаючи небосхил, – І веселка тобі під ноги Опустилась, чудна, без сил. Довго вітер уперто віяв, Але чомусь і він тепер, зазирнувши тобі під вії У волоссі твоєму вмер. Через вулиці нахололі Повз очей зачарований хміль Йшла ти в сонячнім ореолі Невідомо куди й звідкіль. Йшла, та й годі. Може, з роботи, В магазини...

Читати далі...

Як тільки смутку птах торкнеться, Твого чола крилом своїм, Із півночі зима вернеться, Впаде на листя білим снігом. Загубившись у дівочих мріях, У дивних та химерних снах, В білих кучугурах безнадії, Замерзає дівчина-весна. Білий сніг лежить в долоні, І чомусь не тане на вустах, Гулко стукають у скронях, Про любов не сказані слова. Та як тільки сонце засміється, У твоїх очах веселим світлом, Зима струмками розіллється, Водою,ще недавно білим снігом.

Як тільки смутку птах торкнеться, Твого чола крилом своїм. Із півночі зима вернеться, Впаде на листя білий сніг. Загубиться в дівочих мріях, У дивних та химерних снах, В хмарах білих безнадії, Замерзає дівчина-весна. Білий сніг лежить в долоні, І чомусь не тане на вустах, Гулко стукають у скронях, Про любов не сказані слова. Та як тільки сонце засміється, У твоїх очах веселим світлом, Зима струмками розіллється Водою,ще недавно білим снігом.

Час рікою пливе, як зустрів я тебе, Як зустрів я тебе, моя пташко, Довго, довго дививсь, марно очі трудив, А впізнати тебе було важко. Ти висока струнка, в тебе руса коса, В тебе очі сумні, не веселі, І уста вже не ті, не солодкі такі, Скажи, хто цілував їх без мене. Як зустрінеш колись, привітай усміхнись, Усміхнись, як колись усміхалась, Хоч пройшли вже роки і ми стали батьки, Але наша любов не зів'яла. Як почуєш колись біля свого вікна, Що хтось плаче і...

Читати далі...

Ой ти, дівчино, з горіха зерня, Чом твоє серденько - колюче терня? Чом твої устонька - тиха молитва, А твоє слово остре, як бритва? Чом твої очі сяють тим чаром, Що то запалює серце пожаром? Ох, тії очі темніші ночі, Хто в них задивиться, й сонця не хоче! І чом твій усміх - для мене скрута, Серце бентежить, як буря люта? Ой ти, дівчино, ясная зоре! Ти мої радощі, ти моє горе! Тебе видаючи, любити мушу, Тебе кохаючи, загублю душу.