У темній гущині її я наздогнав. Вона, вже лежачи серед пахучих трав, Руками пружними од мене одбивалась. Нарешті стишилась — і дивне диво сталось: Уста, що і мене, і весь мій рід кляли, Мов квітка багряна, до мене простягали Свій келих, сповнений солодкої знемоги. Натомлені з біги стрункі та дужі ноги Біліли мармуром під місяцем німим, — І тихим голосом, охриплим та чудним, Вона промовила: "Жорстокий переможче! Упасти в цім бою для мене найдорожче".

Сніг падав безшелесно й рівно, Туманно танули огні, І дальній дзвін стояв так дивно В незрозумілій тишині. Ми вдвох ішли й не говорили, Ти вся засніжена була, Сніжинки грали і зоріли Над смутком тихого чола. І люди млисто пропливали, Щезали й гасли, як у сні, — І ми ішли й мети не знали В вечірній сніжній тишині.

Як солодко в північній тишині Давно прочитані книжки перегортати І знову — з радістю і сумом — зустрічати Все те, що снилося в напівзабутим сні. Тоді весна по серцю б'є крилом, І давня музика сплітається і тане, І новим променем виблискує в тумані Те, що здавалося напівзабутим сном.

На Бабурці,на місточку, Дівчина співала, Вишивала не сорочку, Козаків латала... В кого рана у рученьку, Вона -заживляла, В кого рана у серденько, Вона -цілувала. Ой ,у тебе ,дівчинонько, Золотії руки, Ой у тебе,дівчинонько Не вуста ,а мука. Де тоненьким голосочком, Де вустами шила, Всіх ординців за лісочком, Вона -сполошила. Знають турки ,знає шляхта, Козака -не вбити, Доки буде дівчинонька, Козака любити. Прим.Бабурка-річка на сході України(Запоріжська обл.)

Кохання дарує нам крила Й бездумно саме їх ламає. Кохання – незвідана сила, Що душу вогнем спопеляє. Кохання всевладне, всесильне Для серця найважча мука. Кохання стає безвільним, Як двох поглинає розлука. А серце – воно не питає Чому в очах сльози солоні. Багряним суцвіттям палає, Коханому впавши в долоні.

He дивуйтесь, що квітом прекрасним Розцвілася дівчина несміла. — Так під промінням сонечка ясним Розцвітає первісточка біла. Не дивуйтесь, що думи глибокі Будять речі та сльози пекучі, — Так напровесні дзвінкі потоки Прудко, гучно збігають із кручі. Не дивуйтесь, що серце так рв’яно, Щиро прагне і волі, і діла, — Чули ви, як напровесні рано Жайворонкова пісня бриніла?..

Стояла я і слухала весну, Весна мені багато говорила, Співала пісню дзвінку, голосну, То знов таємно-тихо шепотіла. Вона мені співала про любов, Про молодощі, радощі, надії, Вона мені переспівала знов Те, що давно мені співали мрії.

Любити – Дивитися в небо, Милуючись польотом птахів, Бачити граційний танець закоханих. Любити – Припадати до джерела, Чути не плескіт води, А пісню закоханого серця. Любити – Занурюватись у шовк трави, П’яніючи від аромату зела, Відчувати шовк волосся коханого. Любити – Вдивлятися в темінь ночі, І посеред чорної темряви Бачити сяйво очей коханих. Любити – Слухати голос власного серця, Шепотіти під ніжну музику кохання Без втоми і без спочинку: „Люблю... люблю... люблю...

Читати далі...

Ви знаєте, як ніжно пестить вітер? Ви відчували лагідні обійми? О, як голубить! – Буйно і нестримно Вуста цілує, радісно сміється, Волосся гладить, рвучко доторкнеться Тугих грудей, і раптом осміліє, Цілунками гарячими укриє, На вухо щось таємне прошепоче, І зазирне закохано вам в очі, І леготом погідним приголубить, І знову, й знову зацілує губи. Ви знаєте, як ніжно пестить вітер? – Прихилить небо, розпорошить квіти, Пелюстками тендітними укриє, І подихом закоханим зігріє. І...

Читати далі...

ОД ЛЮБОВI ОД ВЕЛИКОЇ, ЩО КОХАНИЙ РОЗТОПТАВ, СТАЛА ДIВЧИНА ОСИКОЮ МIЖ ГЛИБОКИХ СИНIХ ТРАВ. НЕ ЗОЙКНУЛА,НЕ СКРИКНУЛА, ЯК РУБАЛИ В ПОЛИНАХ. МАЙСТЕР ДУМАВ - РОБИТЬ СКРИПКУ ВIН. ВIН IЙ ГРУДИ РОЗТИНАВ. ТИ НЕ СКРИПКА - ТИ ДОЛЯ, СЛЬОЗИ СТРУН ЗОЛОТІ. ТИ НЕ СКРИПКА,ТИ - ВОЛЯ, ТИ ЄДИНА В ЖИТТI. I ЗВIДТОДI НЕПРИКАЯНА, ОД СЕЛА I ДО СЕЛА, СКРИПКА, ПАМ'ЯТТЮ ПОКАРАНА, ПО ВЕСIЛЛЯХ МЕД ПИЛА. I...

Читати далі...