Трагедія життя

     В шкільні роки пішли ми з однокласником якось в бібліотеку обміняти книжки. Було це зимою, прийшли ми зарано, бібліотека була ще зачинена. Щоб не мерзнути на вулиці, приятель запропонував мені піти погрітись до його родички, n-рідної бабусі, жила вона недалеко. Бабуся дуже привітно нас зустріла, пригостила гарбузовим насінням, жваво розпитувала приятеля про своїх близьких та далеких родичів. Мене вразила малесеньких розмірів хатинка, майже повна відсутність в ній домашнього начиння, а ще - сумні-пресумні бабусині очі. Цю бабусю я раніше ніколи не зустрічав, хоч знав у лице всіх односельців. Прийшовши додому, я запитав у батьків про цю бабусю, і мені розповіли історію її життя. Вже не пам'ятаю, що трапилось з її чоловіком в молодості, бо вона сама ростила двох доньок. В голодному 1933-тьому, сусіди помітили, що з її хати кілька діб ніхто не виходить. Коли зайшли провідати, побачили страшну картину: доньки її померли, а вона, геть обезсилена, повзком, не тямлячи себе, тягнула до печі тіло молодшої доньки. Вижила, але на людях намагалась не з'являтись. Навіть свій город обробляла вночі. Жила тільки з того, що виростила на своєму городі. Давно нема вже тієї бабусі і малесенької хатинки, а пригадуються тільки її сумні-пресумні очі.