Була недавно замітка, що на Закарпатті в райраді грають гімн Угорщини перед відкриттям сесії, - тепер відмінили

Депутаты Береговского райсовета
Закарпатской области отказались от исполнения государственного гимна
Венгрии перед началом сессионных заседаний.

9 сентября они отменили свое решение от 17 июня об исполнении гимна
Венгрии наряду с гимном Украины перед началом сессионных заседаний,
удовлетворив протест межрайонной прокуратуры Закарпатской области, пишет
«Коммерсант-Украина».

Как рассказал газете заместитель главы Береговского райсовета Адальберт
Браун, исполнение венгерского гимна в начале заседаний отменили
во избежание национальной вражды.

«Решение было принято большинством голосов. Из 54 присутствовавших
в зале депутатов за отмену проголосовали 48 (всего в райсовете 62
депутата). От голосования воздержались только 6 депутатов от «КМКС
Партия венгров Украины», — сказал Браун.

Он уточнил, что хотя решение отменить исполнение гимна соседней страны
принято только сейчас, за последние 2,5 месяца гимн Венгрии
в Береговском райсовете не прозвучал ни разу.

Браун также отметил, что на пятничное заседание депутаты пригласили
Береговского межрайонного прокурора Ивана Зареву, чтобы тот лично
убедился в отмене опротестованного документа.

На этой неделе решение об отмене официально передадут в Береговскую
межрайонную прокуратуру, которая 21 июня опротестовала решение райсовета
от 17 июня.

Ранее Браун объяснял, что решение исполнять венгерский гимн наряду
с украинским перед началом заседаний было принято на основании закона
«О национальных меньшинствах», поскольку 85% населения района составляют
этнические венгры.

Все лето старик молчал в тряпочку, - а теперь вдруг как не смолчал!

Предстоятель Украинской Православной Церкви Московского патриархата Митрополит Владимир напомнил Президенту Украины Виктору Януковичу, что «храм – это Дом Божий, а не субъект хозяйственной или предпринимательской деятельности, а религиозная община – это духовная семья, а не предприятие».

Об этом, как сообщает официальный веб-сайт УПЦ, говорится в письме Митрополита Киевского и всей Украины Владимир к главе государства.

В письме отмечается, что «Украинская Православная Церковь с сожалением и обеспокоенностью воспринимает сообщение о том, что Кабинет министров Украины отменил решение об установлении для религиозных организаций сниженных цен при оплате коммунальных услуг на уровне тарифов как для населения (постановление Кабмина № 869 «Об обеспечении единого подхода к формированию тарифов на жилищно-коммунальные услуги», принятое 1 июня 2011 года)».

«Новый порядок формирования тарифов на коммунальные услуги устанавливает две группы потребителей. Первая группа – субъекты хозяйственной деятельности и физические лица – предприниматели, вторая группа – городское и сельское население», - отметил Митрополит Владимир и добавил: «Наша власть приравняла религиозные организации к предприятиям, религиозную деятельность к предпринимательской деятельности, а духовенство и верующих, на чьи средства содержатся храмы, к предпринимателям».

Глава УПЦ подчеркнул, что «храм – это Дом Божий, а не субъект хозяйственной или предпринимательской деятельности. Религиозная община – это духовная семья, а не предприятие. Религиозная община может заниматься и деятельностью, но это деятельность не предпринимательская, а в первую очередь богослужебная, просветительская, воспитательная, благотворительная». Он отметил, что «именно от этой деятельности теперь будут вынуждены отнимать средства религиозные общины, чтобы платить за существенное подорожание коммунальных услуг». По убеждению Блаженнейшего Владимира, «некоторые из приходов будут вынуждены отказываться от отопления и использования электроэнергии».

В связи с этим глава УПЦ просит главу государства «обратить внимание на эту проблему и сделать все возможное, чтобы до начала отопительного сезона была восстановлена справедливость и религиозные общины платили коммунальные услуги по тарифам для населения, а не для предприятий».

18 августа 2011 года вступило в силу постановление Кабинета министров Украины № 869 от 1 июня 2011 года «Об обеспечении единого подхода к формированию тарифов на жилищно-коммунальные услуги». Этим документом отменено постановление предыдущего правительства, в соответствии с которым религиозные организации оплачивали коммунальные услуги (по снабжению тепловой энергией, централизованному отоплению и снабжению горячей водой, водоснабжению и водоотводу) по тарифам, установленным для населения (№182 от 24 февраля 2010 г.).

Новый порядок формирования тарифов на коммунальные услуги устанавливает две группы потребителей. Первая – субъекты хозяйственной деятельности и физические лица – предприниматели, вторая – городское и сельское население. При этом новые тарифы для религиозных организаций будут отвечать первой группе потребителей.

Такое решение вызвало обеспокоенность среди представителей религиозных организаций, поскольку оно означает существенное увеличение расходов общин, в частности на содержание храмов.

От ОБКОМа: А чего ждали так долго, святой отец, - аж с 1 июня? Отмашки от Гундяева - мочи, мол, ирода? Так сказать, за нас, за газ и за Донбасс!

УНИАН

Приводим фрагменты интервью классика современной украинской литературы Gazeta.UA:

Ви не сумуєте за романтичним періодом кінця 1980­х – початку 1990­х?

– Звісно, ні – тоді ж іще був совок. Я дуже зрадів, коли совку настав пі…ц і закінчились радянська влада й комунізм, бо різниця стала величезна<…> Рецидиви совка є й тепер, але жити в концтаборі й за його межами – зовсім різні речі. Хоча цікаво й у концтаборі також.

На швидкі зміни сподіватися не варто. Але вже зараз, думаю, Україна насправді ділиться не на Схід і Захід, а на совок і несовок.

До якої групи віднесете нашу владу?

– Усе це якраз совки. Жлоби, які насправді нічого не вміють, і завдання яких – не допустити до влади того, хто вміє. Тому що головний ворог для нинішньої влади – професіонал. Тільки за умови відсутності професіоналізму вони можуть якось існувати<...>

Маючи владу, щоб ви змінили в країні?

– Те ж, що Міхо Саакашвілі. Насамперед треба знищити системні складові корупції<...>

Назвіть мені хоч одну причину, задля якої існує ця держава. У теорії – вона захищає мене ментами, її вчителі вчать моїх дітей, і медицина мене обслуговує. Але ж усе це не працює! Менти, ­замість того, щоб мене охороняти, мене ж п…дять, і, коли я їду, штрафують ні за що. Учителі вчать погано – краще самому винайняти когось. Армія хрінова<…>

Така держава, як зараз, не потрібна нікому. Вона не здатна ані нагодувати, ані вилікувати, ані захистити.

<…>Це абсолютно непередбачувана країна, не треба на ній ставити хрест. От у Росії можна точно знати, що буде. Бо для них головне, щоб нагорі хтось був. А нам – і в цьому наша принципова національна відмінність – головне, щоб нікого там не було. Україна завжди була децентралізована, ми ніколи не мали якоїсь сильної руки, батюшки­царя. Союз підгадив, звичайно. Але свідомість українця й зараз абсолютно буржуазна. Він одноосібник, дбає про свої справи, і терпить, терпить, терпить – аж доки курка сусіда не прибіжить на його город. Тоді він бере вила й з'ясовує стосунки.

Ми прокидаємося тільки тоді, коли зазіхають на нашу приватну власність. Якщо ворухнути історію, побачимо: козацька вій­на 1648­го почалася з того, що один дрібний шляхтич спалив хутір іншого дрібного шляхтича. І закрутилась така пурга, що 10 років воювали<…>

Еволюційний шлях за наявності центральної влади, яка у всіх все забирає –неможливий. Хоча… Може, колись це все людям просто набридне.

Доведеться довго чекати.

– Ніхто не знає. Ви думали, що буде Майдан – отакий, як він був 2004­го? Це дуже небагато людей передбачали. От відчуття було, а точно ніхто не міг сказати. Я сам тоді у видавця Петра Мацкевича виграв пляшку коньяку.Він казав: «Та нічого не буде, ніколи не буде». Я казав, що вийдуть тисяч 300–400. Я помилився, вийшли більше.

А зараз є подібні відчуття?

– Очевидно, що люди при владі абсолютно не відповідають часу ані за коефіцієнтом інтелекту, ані за чимось іншим<…>

Добровільно владу вони навряд чи віддадуть.

– Влада – це така цікава штука. Вона з'являється, а потім раз – і вислизає з пальців. Її не могли втримати й не такі фраєра, як Янукович, а й люди з більшим IQ. Зараз по всьому шаріку таке відбувається. У цивілізованих країнах це ротація на виборах, а в нецивілізованих – у інакший трошки спосіб. "ОБКОМ"

На Тромбианских островах жители обгрызают ресницы друг у друга во время сексуальных ласк.

В Корее раньше считалось, что лучший способ усилить возбуждение у мужчины – это уколоть иголкой в корень члена. В племени Панапе, который находится в Микронезии, женщин стимулируют большим жалящим муравьем. Этих муравьев специально собирают в баночку и во время сексуальных ласк высаживают на женский клитор.

В некоторых африканских племенах жалящих муравьев во время прелюдии высаживают на ягодицы, тем самым ядовитые укусы превращают попу в одну сплошную эрогенную зону. В племени Сиронио, которое находится в Восточной Боливии, есть традиция перед сексом очищать друг друга от вшей, блох и клещей. А для сильного возбуждения влюбленные едят их.

Считалось, что в племени Сиронио остались навыки от обезьян, но при детальном исследовании выяснилось, что разновидность вшей, которые обитают в тех местностях, имеют ярко выраженный возбуждающий эффект. Он надолго продлевает возбуждение и индейцы из этого племени могут заниматься сексом по 6 часов ежедневно.

В Зимбабве любят очень сухой секс. Считается, что трение гениталий должно быть жестким. Поэтому перед сексом женщины натирают половые органы специальными травами, которые создают сухость. А мужчины делают специальное шрамирование на члене, чтобы усилить трение.

В исламских странах, например Саудовской Аравии, Египте, Кувейте до сих пор есть ритуал дефлорации – девственную плеву разрывают пальцем правой руки, на котором намотана белая ткань. Ткань окрашивается в алый цвет и ее показывают всем гостям свадебного ритуала. При этом невеста в последний раз показывает свое лицо – после этого она одевает паранджу.

В племени экваториальной Африки девственниц отправляют в джунгли, чтобы дефлорацию исполнил самец гориллы. Если девушке не удается привлечь гориллу, то ее никто не хочет брать в жены, мол даже горилле она не понравилась. Но если горилла не только изнасиловала девушку, но и нанесла много увечий – это считается самым большим сексуальным успехом и такая девушка без проблем выйдет замуж.

В Папуа-Новой Гвинее девушку девственности лишает верховный жрец. Происходит это с помощью деревянного ножа, после этого он предлагает двум мужчинам протестировать девушку. Только после этого ритуала девушка выходила замуж.

Сексуальные ритуалы у всех разные, но иногда думаешь, что как хорошо, что мы живем в Украине и нас миновали все эти эротические игры.

Раз московські сенатори 
Змовились мовчати, 
Щоби нашим запорожцям 
Відвіту не дати.

Ото входять запорожці, 
Москалів вітають; 
А ті сидять бувванами, 
Не відповідають.

Запорожці ідуть ближче, 
Стали коло стола. 
А ті сидять, як сиділи, 
Жоден ані слова.

Тоді старий запорожець 
До своїх озвався: 
 — Чи не в пустку, мої діти, 
Я з вами забрався?

- В пустку! В пустку! — закричали.
- То що ж, мої діти?
Коли в пустку ми забрались,
То можна й пердіти!

— А запевне, дядьку, можна! —
Гримнули по разу.
Та й пішли додому ждати 
Другого указу.

Степан Руданський

Знайшов цікаву статтю про кошового Запорізької Січі 1919 року:



Юхим Божко (1885 – 1920) у червні 1919 р. організував загін «Запорозька Січ».

У січі діяли запорозькі правила часів козаччини, деякі Божко сам вигадав. Заборонялося водитися з дівчатами, пити горілку та ін. За порушення запорізького статуту винуватця били шомполом, що заміняло кару киями на стародавній Січі. Божко запровадив правило – йти в бій голими, адже козак повинен здобути собі одяг у ворога, а свій лишити молодикам, що вступали до січі.

Божко вигадав також новий спосіб віддавати шану, за яким шапку знімалося з голови, і описавши нею в повітрі дугу, знову надівали. Козаки Божка обов’язково мали шапку з шликами та оселедці на головах.

Божко мав на меті зробити столицю не в Києві, а десь на Хортиці та на Микитинському Розі, де раніше були Запорозькі Січі. За Божковою програмою державні справи мала вирішувати традиційна січова рада, а не парламент.

Юхим Божко не визнавав над собою ніякої влади, починав наступ на свій розсуд, свою незалежність
він демонстрував при кожній нагоді, хоч і перебував у складі армії УНР. Терпіти сваволю Божка командування не бажало, тому у слушний час його арештували, а січ розформували. Божкові козаки благали: «Верніть нам нашого батька – Божка». Та все ж Божку вдалося втекти з Кам’янець-Подільської в’язниці. Він приєднався до отамана Волоха, який йому послав у ролі джури свого довіреного гайдамаку, й той, удаючи, ніби збирається чистити наган, пострілом у спину забив «кошового Запорозької Січі».

Поховали Божка в селі без усякої помпезності.

http://uz-gamta.livejournal.com/6369.html

Анна Герман объяснила, что новая книга Януковича списана со старых книг Януковича

Об этом она заявила в комментарии УНИАН.

«Утверждение о том, что Президент платил за свою книгу издательству «Mandelbaum verlag» – это абсолютная неправда. Это коммерческий проект нескольких издательств... в основу книги легли, из того, что я читала, а я знаю президентские тексты, потому что я работаю с Президентом очень давно, его статьи, его размышления, его выступления в разные годы, которые он делал и которые опубликованы в его более ранних книгах. Возможно, кто-то из политиков когда-то и использовал какие-то мысли из книг В. Януковича. Это просто смешно обвинять Президента, что он использует какие-то тексты Стецькива или Волги», – сказала А. Герман.

Она отметила, что информация о плагиате книги В. Януковича является попыткой очернить действия Президента. По мнению советника главы государства, издание, которое распространило эту информацию, «все, что ни делает Президент, все поливает грязью».

Также А. Герман сообщила, что в Москве будет издан русский вариант книги «Opportunity Ukraine», поскольку сначала она была написана на русском языке. Она также отметила, что книга получила одобрительные отзывы экспертов.

«Я могу Президента только поздравить с этой книгой», – подчеркнула А. Герман.

У продовження статті про Чорних запорожців ось іще одна історія:

В час щоподенного знахабніння влади злодіїв-заброд, млявості української боягузливо-лінивої "інтелігенції", в час, коли споглядання чергового штатного "націоналіста-радикала" лиш породжує старе питання "він агент-провокатор чи просто дурень?", в цей важкий час виринає клич-запит: де ви, справжні борці, воїни, герої!?..

Дослідження донедавна відкритих і знову закритих недонищених архівів несе нам не тільки дорогоцінні байти національної пам'яті. Пожовклі папери, нетлінні фото докорінно міняють відчуття й усвідомлення ґрунту, суті нашого українського Я.

Хто ми? Які ми? Пасивні, недалекі, безініціативні,продажні, чмошні хохло-малороси, не здатні на вчинок, як переконують нас "наші" влада, телебачення, кіно?

Але з попелу забуття виринають все нові неймовірно сильні постаті-титани, і події-подвиги. Хотілося б, щоб про них знали якомога більше людей. І щоб оце хотіння, прагнення знати й відчувати силу свого народу стало нарешті однією з домінант буття сучасного українства.

Бо тільки тоді, ставши поряд з нами, ввійшовши в нашу волю і честь, ці лицарі допоможуть нам повернутися до себе і здобути таки справжню Україну - сильну і щасливу, за яку вони боролися не так вже й давно.

У всіх регіонах, в кожному селі і містечку нашої Вітчизни. На сході і заході. На зло леніним, троцьким і табачникам...

Кожен із цих воїнів, боїв, перемог - скарбниця української героїки і вічний рушій у формуванні суті, а, отже, - і долі кожного з нас та суспільства в цілому. Але 99% нас нічого не знають про них. Окрім, можливо, героїчно-трагічних, але й ганебних Крут.

Хоч якраз/хоча б у цьому році була зручна нагода згадати про них - 90-річний ювілей все ж таки! Багато з нас вірно зауважують, що досить вже плакати. Але щось мало бажаючих дослідити і розповісти про ту славу. Дай Боже, може, нарешті прорве...

Бій за Вознесенськ

Це було вранці 15 квітня 1920 року.

25-річний командир Окремого кінного запорозького республіканського полку (кінний  полк Чорних запорожців) Петро Дяченко, важкохворий на тиф, лежав у критому фургоні. Боєприпаси вичерпалися.

Частини Української армії відважилися на відчайдушний, майже рукопашний штурм вузлової станції Вознесенськ, нині Миколаївська область, повної ворожих запасів.

Два більшовицькі бронепотяги обстрілювали їх з гармат і кулеметів. На позиції Чорних запорожців під прикриттям кулеметів насувалися 250 курсантів школи червоних командирів.

Запорожці віддали свої набої піхоті, залишивши собі по 3-5 штук ("для себе"), але й ті були вистріляні напередодні...

Кулеметник-одчайдух Петро Первухин з Харківщини учора вистріляв усі набої, підпустивши ворожу лаву на приціл і розстрілявши її, ходить між кіннотниками, благає у кожного хоч по пару патронів.

Заступник Дяченка поручник Карліс Броже (латиш за національністю) атакував ворога двома сотнями, але під  сильним вогнем бронепотягів мусив повернутися. Настала загроза знищення.

Завжди перший і найшвидший, а зараз напівпритомний командир Дяченко (родом з села Березова Лука Миргородського повіту, Полтавщина) з останніх сил зміг сісти на коня лиш з допомогою козаків. "Не маючи сили витягти шаблю, мовчки підніс руку і чвалом подався вперед... Козацтво, мов вихор, - за ним", - свідчив учасник того бою Лавро Кемпе з Володарки на Київщині.

У цей час наш гармаш останніми двома стрільнами підбиває ворожий бронепотяг, а другий поспішив за закрут залізниці... Червоні курсанти не стямились як запорожці-чорношличники з чорними прапорцями на списах та чорним знаменом "Україна або смерть" влетіли, проскочивши лаву зсередини і з боків, знищивши всіх.

Воїни раділи торжеством блаженних. "Один упав на коліна і обіймає кулемет та плаче як мала дитина. Інші...підіймають руки вгору, до Бога, плачуть з радости та моляться... Були й такі, що, обладувавшись набоями, кричали: "Тепер ходіть! Хоч із самим чортом, не то що із Троцьким, дамо собі раду!

...Цієї картини не можу описати, бо і сам з радости не знав, що роблю. Напевно, коли б мій батько тоді побачив мене, то сказав би: "О Боже, здуріла дитина!" - згадував Первухин.

Цією відчайдушною атакою Чорні відкрили дорогу до Вознесенська та його скарбів (генерал Михайло Крат свідчив, що тоді було захоплено 2 мільйони рушничних набоїв, 32000  гарматних, 28 гармат, 5000 рушниць, 4 кулемети тощо).

А далі - до наступних успішних боїв Першого зимового походу, розгрому-прориву більшовицького фронту та тріумфального з'єднання з іншими частинами Армії УНР 6 травня в районі Ямполя.

Тріумф під Сидоровим

Після відступу польських військ на Північному фронті під тиском Червоної  армії аж до Вісли і під Варшаву на початку липня 1920 року українська  армія продовжувала вперто боронити свій відтинок фронту, успішно стримуючи ворога, - згадував підполковник Армії УНР Іван Цапко.

Врешті з 14 липня українське військо зайняло позиції на правому, західному, березі річки Збруч - від Дністра до Гусятина.

Дуже сильні бої провадились у районі Шидлівці - Сидорів біля Гусятина, де ворог підтягнув значні сили піхоти та кінноти й майже кожного дня наступав на Збруч, переходячи не раз річку.

Відтинок фронту проти цих більшовицьких сил займала 3-тя стрілецька Залізна дивізія під командою генерала Олександра Удовиченка, яка своїми контратаками не тільки паралізувала, а й відкидала ворога знову за Збруч. Особливо дошкульними були атаки ворожої кінноти, проти якої при Залізній дивізії не було відповідно більших кінних сил.

Польське командування для зміцнення фронту Залізної дивізії надіслало було зі своїх резервів піхоту. Але червона кіннота, наскочивши на один із цих польських куренів, майже повністю його вирубала.

Ворожі сили, що наступали на фронті Залізної дивізії, скупчені попередньо на лівому, східному, березі Збруча, мали близько чотирьох полків піхоти, Окрему бригаду кінноти та ще один кінний відділ.

Наказом командарма для ліквідації ворожої кінноти туди було спішно перекинуто Окрему кінну дивізію, яка на той час мала в своєму складі такі частини: кінний полк Чорних Запорожців, 1-й кінний Лубенський імені Максима Залізняка полк, 3-й кінний Чигиринський полк та Окремий кінний курінь імені Івана Сірка (разом до 1200 шабель) та Кінно-гірський гарматний дивізіон.

Коло 8годин ранку 25 липня колона Окремої кінної дивізії на чолі з командиром Іваном Омеляновичем-Павленком підходила зі сходу до села Кривенького.

Ворог у складі трьох полків 123-ї пішої бригади намагався збити зі своїх становищ частини Залізної дивізії, що ставили рішучий спротив, нищачи ворога, але все ж більшовикам пощастило захопити Сидорове.

Зараз же після цього на українську піхоту, що відходила на Кривеньке, блискавичною атакою кинулась більшовицька кінна бригада. 3-й кінний полк та інші кінні сотні 3-ї Залізної дивізії теж відходили перед переважаючими силами ворожої кінноти.

На віддалі 300-400 кроків, у наш бік із криком "ура" летіла в атаку група більшовицької кінноти, близько 400 шабель, зауваживши якусь українську кінноту, напевно наш старшинський роз'їзд, що був спереду дивізії.

Побачивши це, командир дивізії Іван Омелянович-Павленко наказав полковникові Олексі Алмазову тимчасово прийняти керівництво, а сам на чолі свого конвою до 30 козаків та з їхнім командиром підхорунжим Сулейманом, вихопивши шаблю, кинувся назустріч червоним і почав рубати їх за всіма правилами, в чому був великий майстер.

У цей же час полковник Алмазов дає наказ полковникові Дяченкові з полком Чорних Запорожців іти з місця в атаку, щоб знищити цей кінний відділ червоних та підтримати комдива.

Петро Дяченко кількома стрибками свого бойового вороного вискочив наперед, повернувся в сідлі й скомандував: "Чорні!.. Шаблі геть! Списи до бою! В атаку... за мною!" - й понісся кар'єром, вихопивши шаблю. А Чорні, на скаку розгортаючись до бою на смерть, як і на прапорі їхньому написано, рвонули так, що цокотом копит та лоскотом збитих грудок землі й ворожу стрілянину заглушили.

Зараз же з розгону врубались Запорожці, випереджаючи свого командира полку, й почали "розносити" на шаблях ворога.

За Дяченком пролітав коло вітряка в атаку на чолі сотні сотник Віктор Дяченко, брат полковника, старшина високого зросту. Ворожа куля, певно, перебила петлицю від лівого стремена, і сотник, поклавшись на коня, з шаблею в руці галопував на рубку ворогів, часом черкаючи лівою ногою по ріллі.

Враз було скінчено з цим кінним відділом червоних.

Та ось до штабу Окремої кінної дивізії під'їхав старшина від командира 3-го кінного полку Залізної дивізії полковника Михайла Фролова (полк донських та кубанських козаків) з повідомленням, де міститься його полк і про те, що 3-тя Залізна дивізія відходить зараз у цьому напрямку (на Кривеньке) під захист української кінноти (Окремої кінної дивізії).

Кінна артилерія полковника Алмазова бере під обстріл ворожі кінні лави й піхотні розстрільні. Під схвальні вигуки кінноти ("О, гармати наперед!")виїхали ще дві батареї. Малі гірські гармати поскакали, як жаби по ріллі, і вже опинилися за кущами, лише чути вигуки команди хоробрих гарматних старшин:

- Два набої... Перебіжний вогонь!

Влучні гранати розривають ворожі групи, а шрапнелі їх покривають.

Потрібна швидка, рішуча дія, бо у великій небезпеці опинилася уславлена піхота Залізної дивізії, тиснена ворожою кіннотою. Під командою Омеляновича-Павленка, окрім своєї Окремої кінної дивізії, була ще кіннота 3-ї Залізної дивізії, разом близько 1000 шабель.

Він дає наказ 1-му кінному Лубенському і 3-му кінному Чигиринському полкам на швидкому алюрі перейти праворуч від Кривенького, з тим щоб вийти на ліве крило більшовицької кінноти.

Кінний полк Чорних Запорожців веде наступ в чоло червоної кінної бригади, в той же час кінний полк Залізної дивізії полковника Фролова переходить в атаку із правого крила більшовицьких сил. Командир Окремої кінної дивізії з резервним Окремим кінним куренем імені Івана Сірка йде за Лубенцями й Чигиринцями.

Коло години 10-ї ліворуч від Кривенького враз припинилася стрілянина й залунало могутнє "Слава!". Чути лише гарматні вибухи. Потім ще сильніше чути "Слава!". Це полковник Дяченко повів полк Чорних Запорожців в атаку.

Ще далі залунало "Слава!", "Ура!" і знову "Слава" враз із густою кулеметною стріляниною. Там під прикриттям кулеметного вогню кінна група полковника Фролова, обійшовши праве крило червоної кінної бригади, пішла в атаку.

При підході Лубенського і Чигиринського полків на визначене їм для атаки місце, Чигиринський полк, який ішов спереду, більшовики зустріли вогнем. Полк спішив дві сотні й кулеметну сотню, відкрив теж сильний вогонь по ворогові. Червоні заметушились і стали відходити.

Прибувши саме в цей час, командир дивізії кидає ці два полки в рішучу атаку на ліве крило ворога. Замайоріли червоні башлики нашого козацтва, заблищали на сонці сотні шабель. З бойовим покриком "За Україну! Слава!" у весь мах коней доскакують козаки до червоних лав, дехто вже й поміж ними. Почалася рубанка...

Червона кіннота, вкриваючи поле зарубаними й пораненими, кинулась у паніці відступати до Сидорова, очевидно, шукаючи прикриття у своєї піхоти. Командир Окремої кінної дивізії із кінним куренем "Сірків" сам пішов в обхід червоної піхоти під Сидорів.

Під Сидоровим залягли в розстрільнях та легких шанцях частини 123-ї пішої бригади. Наша кіннота, йдучи на хвості решток ворожої кінної бригади, вривається в ворожі розстрільні й починає сікти піхоту. Майже одночасно курінь Івана Сірка, що надійшов з півдня, між Сидоровом і становищами частин 123-ї бригади бере їх під вогонь своїх кулеметів, а потім кидається в атаку, дорубуючипіших і кінних.

Внаслідок цих операцій 25 липня до 11 години ранку Окрема кінна дивізія вщент розгромила ворога. Було знищено всю ворожу кінноту і два полки піхоти 123-ї пішої бригади разом із командирами тих полків. Командир більшовицької кінної бригади був убитий. Політичний комісар, оточений козаками,застрелився.

Було захоплено 34 кулемети, 3 польові гармати, коні й усе військове майно червоних та 11 санітарних возів з медикаментами.

Окрема кінна дивізія втратила 2 козаків убитими, поранено 33 козаків і 3 старшини.

У цьому кінному бою брало участь до 2500 шабель з обох боків.

Таких битв було дуже багато. Кожна з них мала б давно вивчатися, прославлятися, фільмуватися. Бойова епопея одних лишень Чорних запорожців та їх легендарного полководця Петра Дяченка - це енциклопедія української величі, поряд з якою меркнуть і "відпочивають" здебільшого придумані "подвиги" чапаєвих чи ворошилових.

Ось 17 грудня 1919 Дяченко з загоном захоплюють ставку завойовника Києва, денікінського генерала Бредова у місті Ставище. Могутня кобила Дяченка (англо-дончачка) швидко доганяє утікаюче авто з Бредовим, його браунінг уже цілить у білого ворога. Та у кобили раптом відривається підкова і командир Чорних падає на повному скаку...

Ось під селом Кетроси 18травня 1920 року чорношличники б'ють бригаду Котовського, який зі своєю охороною панічно втікає від Дяченка...

Ось чорношличники громлять Будьонного ...

Так чому вони все ж змушені були відійти? - запитає читач.

- Та все тому ж! "Ви... руйнували армію, руйнували дисципліну...Ви не можете розібратися в самих простих життєвих питаннях, лізете в міністри,отамани, лізете в керівники великої держави, лізете в законодавці замість того, аби бути самими звичайними урядовцями і писарцями...

А в повіти і губернії кого ви посилаєте? Таких, як і ви самі, а як де-небудь і попадеться людина порядна й працьовита, ви спішите замінити таких!.." - писав 26 січня 1919 командуючий Запорізьким корпусом УНР полковник Петро Болбочан до керівників УНР.

В час злодіїв-заброд готуймо епоху героїв. Вони повернуться. Якщо ми дійсно будемо того варті!

Володимир Гонський, для УП

Автор вдячний Роману Ковалю, президенту Історичного клубу "Холодний Яр", за допомогу та героїчну роботу в ім'я гордої України