В рядах офіцерів СБУ довгий час перебував зрадник - капітан Шляпкін, який був завербований співробітниками російського ФСБ. Капітан Шляпкін координував роботу Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України і володів Державною таємницею України. На початку лютого цей агент разом з родиною втік до Росії і передав всі наявні у нього секретні дані співробітникам ФСБ. В результаті зради Шляпкіна російське військове керівництво і ватажкі бойовиків Донбасу володіли повною інформацією про плани Генштабу, штабу АТО і керівництва України, і саме тому стало можливе утворення Дебальцевського котла. Про це повідомляє у соцмережі народний депутат Віталій Купрій, новину передає «Преса України».

«Керівництво СБУ має понести відповідальність за ситуацію в Дебальцеве. Сьогодні я направив Президенту та Генпрокурору заяви про злочин - державну зраду в СБУ. 11 лютого в моєму Комітеті ВР обговорювалося питання державної зради співробітника СБУ капітана Шляпкіна. Зазначене лице координувало роботу Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України. Саме ця служба відповідає за забезпечення урядовим зв'язком Президента України, Голови Верховної Ради України, Прем'єр-міністра України, інших посадових осіб органів державної влади, органів військового управління, і т. д.

Капітан Шляпкін володів державною таємницею і мав доступ до ключів до криптографічного та технічного захисту інформації державної системи урядового зв'язку. Ще 9 лютого він дезертирував зі служби в СБУ і разом з секретною інформацією виїхав в Російську Федерацію в супроводі своєї сім'ї. Там він передав всі наявні у нього відомості державної таємниці співробітникам ФСБ, оскільки вже давно був завербований», - повідомляє Купрій.

Нардеп переконаний, що оточення українських військ під Дебальцеве стало можливо як раз через зраду Шляпкіна. Адже володіючи всією інформацією з Генштабу і штабу АТО, російські військові могли оперувати цими даними, вибудовуючи лінії оборони і нападу своїх військ і бандформувань найманців.

«Таким чином, починаючи з 9 лютого бойовики так званої «ЛНР» і «ДНР» разом з російськими військовими знають про всі плани керівництва держави, генерального штабу і штабу АТО. У нас більше немає державної таємниці і це, на мою думку, є однією з причин поразки наших військових в районі Дебальцеве», - пише депутат.

Купрій зазначає, що незважаючи на зазначені факти «керівництво СБУ заперечує факт зникнення капітана Шляпкіна разом з державною таємницею», але при цьому погоджується, що Шляпкін виїхав в Росію.

«Цей ганебний випадок державної зради з боку офіцерів СБУ не є поодиноким. Так, керівництво СБУ Дніпропетровської області зірвало контррозвідувальну операцію, по якій повинні були бути арештовані розвідники ГРУ Російської Федерації. В лавах СБУ знаходяться люди з проросійськими поглядами, які покривають численні злочини проти сепаратистів територіальної цілісності України.

Про осіб, які працюють в СБУ і фактично є агентами Кремля, я неодноразово інформував Голову СБУ Валентина Наливайченка. Однак жодних дій по їх звільненню та притягненню до відповідальності не відбулося. В СБУ процвітає кумівство і корупція. Ті співробітники, які мають сидіти за гратами за державну зраду, роз’їзжають на розкішних іномарках, ходять з гламурними телефонами і веселяться в дорогих ресторанах. А в цей самий час через них на сході гинуть наші хлопці-патріоти.

Я вимагаю відкриття кримінального провадження за державну зраду, притягнення винних осіб до відповідальності. Необхідно почати масову люстрацію всередині СБУ! Якщо цього не зробити, то доведеться розплачуватися життям найкращих синів України», - резюмує парламентарій.

"Я горжусь Муженко. Это отличный боевой генерал".

Петр Порошенко, Верховный Главнокомандующий, 26 января на встрече с лидерами фракций Верховной Рады. Ряд депутатов на встрече требовали отправить Муженко в отставку за окружение и гибель наших подразделений в Донецком аэропорту.

"Хіба не божевілля воювати під час війни з власним Генеральним штабом?! Із історії подібну за розмахом кампанію проти генералітету вели більшовики. Вони при цьому і не приховували, що роблять це з метою розкласти армію...

Я можу говорити компетентно, так це про те, що в питаннях військової стратегії і тактики я Муженку довіряю більше, ніж Бутусову чи Ярошу. Це по-перше. По-друге, проти Генштабу ведеться цілеспрямована інформаційна кампанія, і мотиви її не військові, а просто політичні. По-третє, це б'є по дисципліні і моральному духу всієї армії, попри те, що вістря критики ніби направлене на генералів".

Oleg Medvedev, политконсультант Петра Порошенко, 29 января.

"Мы пошли на фронт, потому что мы готовы отдать жизнь за Украину, и мы хотим уничтожить врага. Но вы можете сказать, почему наша страна хочет нас убить? Этот вопрос мне задали бойцы, и что мне на него ответить?"

подполковник одной из боевых частей Вооруженных сил Украины, 15 февраля.

Дорогой Олег! Ты многое сделал вместе с Петром Алексеевичем, чтобы защитить начальника Генштаба Муженко от критики - и в результате ему простили все - и сектор "Д", и Иловайск, и 32-й блок-пост, и Донецкий аэропорт. Я понимаю, что ты готов оправдать и все другие шаги Муженко. Не было проведено ни одно хотя бы закрытое служебное расследование. Лично Порошенко блокирует расследование по гибели Ил-76 и по Иловайску.

Олег, напиши поскорей что-то жизнеутверждающее, что может объяснить логику действий Верховного Главнокомандующего и и назначенного им начальника Генштаба, пожалуйста. А то мне звонят и пишут многие солдаты и офицеры, а у меня уже нет цензурных слов. Почему-то многим бойцам ВСУ дозвониться к журналистам кажется более разумным, чем обратиться к своему командованию.

Очень хочется давать всем этим людям твои контакты, но ты занятой человек, занимаешься государственными вопросами, стратегией, у тебя нет времени. Напиши для всех, что происходит в "фейсбуке", пожалуйста. Ты же общаешься с Муженко и Главнокомандующим, пусть они расскажут, а как там все на самом деле на фронте с точки зрения если не тактики, то хотя бы стратегии? Без секретов, без тайн, а просто скажи своими словами - военное ведомство этого не делает, но раз ты взял на себя миссию защиты Муженко, значит, ты должен отвечать за слова, не так ли?

И хочу тебе сказать, что ты многое забыл из истории. Дело не в том, что ты сравниваешь законно избранного президента с царской деспотией. Дело в том, что и ты и президент, вы оба не задумываетесь над причинами процессов. Так вот - к мнению большевиков в Российской империи начали прислушиваться только тогда, когда бездарные царские генералы и лично главнокомандующий-император погубили на фронте в результате позорных поражений огромное количество бойцов-патриотов. И после того, как общество было шокировано беспомощностью власти и бессмысленными потерями, и после того, как многие герои ушли из жизни, тыловые предатели, трусы и негодяи, которые много лет прятались от призыва и были абсолютно лояльны власти, и никогда ее не критиковали, сумели при содействии вражеских разведслужб и сидевших заграницей провокаторов совершить переворот.

Большевистский переворот произошел не потому, что агрессор был необычайно силен и непобедим - а потому, что власть вышла из доверия, была некомпетентна, бессовестна и не желала признавать свои ошибки и делать выводы.

Твои слова про доверие к Генштабу и Верховному Главнокомандующему очень нужны сейчас, Олег...

Юрий Бутусов

Інформація, яку оприлюднює Генштаб, АТО і Міноборони щодо ситуації у місті Дебальцеве – фантастика. Більше того, у бійців є великий сумнів, що спікери відомств взагалі знають координати противника. Про це заявив командир 40-го батальйону територіальної оборони «Кривбас» Микола Колесник. Новину повідомляє «Преса України».

«Доповідаю, всю ніч по опорникам працювала арта противника… В асортименті –  «Град», міномети, БМП. Знову були танчики, тільки їх не наша арта відігнала. Просто БК відстріляли і відійшли. Допомоги не було і немає. Сподіваємося, буде. Оточення опорників є, поруч – наростаюче скупчення техніки і живої сили противника, що визначається візуально. Психологічний тиск є. Ще є великий сумнів у тому, що в ГШ є координати наших опорників», - заявив Колесник. 

Також комбат акцентував свою увагу на тому, що «доповідь спікерів Міноборони, Генштаба й АТО щодо ситуації з «Кривбасом» - чиста фантастика, видача бажаного за дійсне». 

На останок, Колесник іронічно резюмував: «Особливо круто прозвучало про роботу нашої арти і доставки всього необхідного».

Зазначимо, згідно даних Генштабу, бойовики, які отримали відсіч від українських військових, і вирішили перейти до психологічного тиску на бійців. Терористи вимагали скласти зброю та здатися.

«Доне Румато, чому ви не хочете дати нам ваші блискавки?!»

Пам'ятаєте фразу, сказану народним месником з роману Стругацьких «Важко бути богом»? Пам'ятаєте, як важко було доблесному лицарю з майбутніх часів пояснити чесному воїну з середньовічного Арканара свою відмову?

Саме час писати римейк «Важко бути Обамою». Чи - Меркель...

Нам не зрозуміти, чому очевидна для кожного з нас річ - постачання добротної зброї для боротьби з окупантами, викликає пароксизми рефлексій і сумнівів у лідерів світу. Ми мучимося у невідомості і конспірології. Можливо, вони не вірять, що на теренах України ведуть війну регулярні російські частини? Може, вони бояться Путіна? Чи мир, хоча й поганенький, дорожчий їм за нашу Незалежність? Цю, останню версію охоче підхоплюють кремлівські біснуваті. А є й така, що подобається лібералам: нам не дають зброї тому, що не бачать зрушення у реформах. Нарешті, найпохмуріша версія від націонал-патріотів, комбатів та інших «рішучих» людей: «Усі вони продалися Путіну…»

Підіб’ємо підсумок: усі погані.

А на себе у дзеркало дивилися? «Навіщо тобі блискавки?» - запитав Румата. Пам'ятаєте відповідь? «Я випалю позолочену сволоту, як клопів, усіх до одного, увесь їх проклятий рід до дванадцятого нащадка. Я зітру з лиця землі їхні фортеці. Я спалю їх армії і всіх, хто захищатиме їх і підтримуватиме».

Ось і американці, напевно, запитують. Якщо не вголос, то подумки вже точно: а навіщо летальна (смертоносна) зброя українцям? До усього того, що в них уже є?

Ми самі хоч знаємо відповідь на це запитання?

Чекаємо, що Путін зброї злякається, російські війська побіжать, і настане мир? Але Путін далеко у Кремлі - йому що? А народ, який його загородзагони женуть на м'ясо, може і не проти злякатися, та хто ж йому дозволить? Заліза ж російського і гоблінів бородатих на наших кордонах накопичено стільки, що Америці з об'сягами поставок доведеться потрудитися.

Може, нам воно потрібно, щоб показати Кремлю кузькину матір на повний зріст? Щоб мало не здалося? Так у нас є чим. Балістичні ракети «Точка» б'ють на 300 км. Відпрацьованого радіоактивного палива для начинки - навалом. Теоретично можна перетворити територію біля кордонів України на безлюдну 30-кілометрову зону. Ба більше, як влучно натякнув колись голова «Майдану закордонних справ» Богдан Яременко: після зради з Будапештським меморандумом ми заради збереження своєї країни з чистою совістю можемо заявити, що ігноруємо договір про нерозповсюдження і ядерної, і хімічної, і бактеріологічної зброї...

Але чи хочемо ми такого? Мабуть, ні.

Напевно, найсправедливіша мета, для якої ми просимо у НАТО «блискавки», - це життя наших солдатів і надійний захист «периметра». Але ж ми і так стоїмо. А від усіх колишніх поразок самою тільки американською зброєю не врятувалися б.

Один відомий волонтер, який у трагічну годину перебував в аеропорту, розповів: наш наступ не вдався через неготовність до електронної атаки ворога. Елементарно перервався зв'язок між підрозділами, з навідниками загороджувального вогню, «осліпли» безпілотники. Так може, краще нам в американців такі ж електронні «глушилки» попросити? Чи засоби зв'язку, які не можна вивести з ладу, і безпілотники, які не сліпнуть? А ще інструкторів, щоб навчили наших командирів, як взаємодіяти, коли електроніка вийшла з ладу?

Один великий каратист сказав: майстер має знати тисячу один прийом захисту і лише один атакуючий удар. І завдати його, коли сили у ворога виснажаться. Може, і нам спершу попросити засобів захисту від смертоносної зброї, а потім вже власне зброю?

Але це ще не все. Якщо вірити іншому відомому волонтеру (Ю.Бірюков), наступати на аеропорт мали чотири танки. Але на позиції вийшли лише два - інші танкісти несподівано захворіли (!) В одному з цих двох після 5 пострілів заклинило подачу снарядів. Той, що залишився, відстрілявся здалека і втік...

Запитання: чи потрібні нам суперсучасні «Абрамси», якщо танкісти наші схильні до раптових хвороб, а замінити їх ніким?

НАТО нам дасть летальну зброю. Коли ми навчимося не потрапляти в котли; коли «героїчні» командири не будуть, «відстрілявши боєзапаси» і не втративши жодної людини, відводити солдатів у тил, залишивши дорогу техніку ворогу; коли, нарешті, переловимо шпигунів-полковників у генеральному штабі, які легко наведуть на американські протитанкові Javelin ворожий вогонь або продадуть їх сепарам; коли в армії закінчиться партизанщина, і «добровольці» перестануть палити шини біля Міністерства оборони; коли сім'ям мобілізованих не треба буде збирати гроші на бронежилети, а волонтерам - забезпечувати війська провіантом. Коли, коли, коли... Хіба не справедливо озброєння четвертого покоління давати лише армії четвертого покоління?

Але справа не лише у цьому.

Один з експертів, розповідаючи, що непогано було б отримати від США протитанкові керовані реактивні снаряди, обмовився: у нас є свої ПТКРСи, але «в жахливому стані». Слід розуміти, або проржавіли, або розікрадені! Але були ж на озброєнні! Хоч якісь. Може, навіть виробляли їх в Україні, і документація залишилася. Тридцять років тому в Києві не було жодного заводу, який би не працював на оборонку. Жодного! Робили все - від титанових боєголовок для ядерної зброї до солдатських чобіт на поліуретановій підошві. Зараз у заводських корпусах або вітер виє, або там склади для китайських товарів. Засекречені у минулому інженери виживають на пенсії, підробляючи вахтерами. А генеральні конструктори сидять у директорах заводських музеїв і тихо спиваються від неробства.

Як це так: флагман оборонки «Південмаш» зупинив виробництво?! Це тоді, коли нам - кров з носа - потрібне своє власне озброєння?

Харківські танки ще на початку 2000-х були чи не кращі за натівські за ходовою частиною і бронею! Добре, що хоч якось відновлюють виробництво. Що з'явилася своя автоматична стрілкова зброя не гірша за ізраїльську, «але не в рази, а на порядок  дешевша». Але мало! І довго - на один бронетранспортер потрібно 7 місяців. Де наше міністерство оборонної промисловості? Де держзамовлення? Навіщо просити в Америки зброю, якщо можна налагодити за її кресленнями виробництво тут! І зайнятість у скрутні часи забезпечити, і базу на майбутнє створити. Адже дароване - воно на один раз, своє - надовго. А війна у нас намічається довга. Може на це нам Меркель з Обамою і натякають?

Не біда, що своє спочатку буксує і вередує! Черчилль у другу світову теж просив танки і літаки в Америки, і Рузвельт так само тягнув волинку. А поки думав, Британія свою оборонку налагодила. Теж зі скрипом. Після війни легендарний британець вивів закон переозброєння у період мобілізації: «Перший рік не дає нічого, другий - дуже мало, третій - багато, а четвертий - достаток».

Ось коли ми навчимося озброюватися самі, тоді нам і допоможуть. Новинками і цікавинками.

Але й це ще не все.

Перемога, писав батько НЛП Роберт Ділтс, у нас за звичкою асоціюється зі знищенням живої сили ворога, руйнуванням його інфраструктури тощо. А це не завжди так. Справжнє поле бою - воно у голові, а зброя - лише аргумент у суперечці.

Де наші генерали інформаційної війни, де наші добровольчі батальйони, озброєні словом? Вони все ще грають у полковника Мамчура, який веде з гімном на вустах беззбройні лави на обвішаного базуками ворога? Де наш учительський призов у східні області? Де наші аналітичні штаби для вивчення дір у редутах морально-психологічної оборони супротивника?

У 40-і роки минулого століття Чехословаччина мала, напевне, найбільш передове озброєння в Європі, але вона програла пропагандистську війну гітлерівській Німеччини. І здалася.

Коли ми зрозуміємо слова старокитайського стратега, що війна зі зброєю - це найгірший варіант війни, тоді нам і дадуть зброю...

Звичайно, врешті-решт, нам її і так дадуть. До цього все йде. Але жодної з перелічених вище проблем це не знімає. Патерналізм - він може існувати не лише всередині країни, а й у міжнародних відносинах. І це погано. Це змушує чекати подарунків і робить країну слабшою.

«Ви ослабили мою волю, доне Румато. Раніше я покладався тільки на себе, а тепер ви зробили так, що я відчуваю вашу силу за своєю спиною. Раніше я вів кожен бій так, немов це мій останній бій. А тепер я помітив, що бережу себе для інших боїв, які будуть вирішальними, тому що ви візьмете у них участь».

Буде сьогодні підписаний черговий недовговічний мир чи ні - це нічого не міняє. Заходу ми не потрібні, як бездонна діра, в яку провалюються гроші і дорога військова техніка. Наш шанс залишитися у межах цивілізації - це залишатися нацією, здатною мобілізуватися, самоозброюватися і стримувати орду «Русского мира» на далеких підступах до Європи. І в жодній іншій іпостасі.

Євген Якунов, Київ.

Російські окупанти час від часу намагаються атакувати позиції силовиків під Пісками. Але побачивши на формі нашивки «Правий сектор» або «ОУН» - відразу відмовляються від цього задуму і викидають білий прапор. Про це повідомляє у соцмережі заступник командира добровольчого батальйону «ОУН» Борис Гуменюк, новину передає «Преса України».

«Кацапи, коли нас бачать, відразу в штани роблять, викидають білий прапор (онде такий висить на плоті), і намагаються здатися в полон. Але хлопці їм не вірять. Кажуть, так зараз виглядає державний прапор Росії - країни, яка здихає, зокрема, цей штандарт належить батальйону «Дурдом»», - пише Гуменюк.

«Ну і луплять по ним з усього. Потім ті гниють в бур'янах і лісосмугах. Бо ніщо так українцю не пахне, як здохлий кацап», - додає він.

Бійці добровольчого батальйону вже вивчили підлу душу російського солдата. У боях під аеропортом Донецька вони не раз ставали свідками, як росіяни піднімали білий прапор і запитували перемир'я, щоб зібрати своїх загиблих солдатів. Але як тільки українські захисники намагалися винести з поля бою тіла своїх загиблих товаришів - з розташування російських військових і бойовиків відразу відкривається вогонь на поразку.

Раніше ми повідомляли: Назва добровольчого батальйону визначає, визнає його офіційно український уряд чи ні. Саме з цієї причини бійці Українського Добровольчого Корпусу «Правий Сектор» та батальйону «ОУН» досі не мають статусу учасника бойових дій.

«А вистачить з нас правосєків, якими кацапських дітей лякають. Якщо ми створимо оунівський батальйон, нас в Москві і світі неправильно зрозуміють. От якби ви назвалися інакше, наприклад, «Говерла» або «Червона рута» - була б інша розмова», - прокоментував ситуацію один з депутатів.

Запеклі бої між Збройними силами України та підрозділами російських військ на Сході України біля Дебальцевого призводять до численних втрат окупантів.

Пропонуємо читачам „Преси України” невеличкий фотозвіт одного українського військовослужбовця, який зафіксував десятки трупів російських військових на полі бою.

Свій допис у соціальній мережі він назвав просто, але зі смаком: „Хто з мечем до нас прийде, той від меча і загине”.

На нищерозміщених фотографіях – виключно громадяни Російської Федерації.

Також Збройні сили України поповнилися новими російськими трофеями.

Ними стали абсолютно нові російські автомати „Корди”. Українські бійці відзначають, що вони ще навіть у заводській змазці і дякують за них вбитим росіянам: якомусь "Змію" и "Зимі".

Варто відзначити, що тексти у нагрудних жетонах у цих двох загарбниках виконано у так званому готичному стилі з відповідним шрифтом, який також широко використовувався у нацистській Німеччині.

Нагадаємо читачам „Преси України”, що батьки загиблого на Донбасі російського найманця Михайла Урсола, який родом з Ханти-Мансійського автономного округу, назбиравши у сусідів і знайомих грошей, виїхали в Донецьк забрати тіло свого недбайливого сина.

Російський терорист, якого було 28 років, приїхав на Донбас кілька місяців тому і вступив на «службу» в один з батальйонів «донецької народної республіки».

Відомо навіть, що терорист Михайло Урсол «дослужився» навіть до посади «заступника командира роти».

Але йому, як і багатьом його «товаришам по службі», не пощастило: він був убитий 22 січня 2015 року біля Горлівки, коли разом з іншими найманцями потрапили в засідку Збройних сил України і були повністю знищені.

У вже мертвого прихильника «російського світу» залишилися невтішна дружина й восьмирічна донька.