Профиль

Тарас Музичук

Тарас Музичук

Украина, Днепр

Рейтинг в разделе:

І знову казочка

  • 24.09.18, 17:15

Кому на світі жити добре

 

Жили якось у господаря Котик та Кролик. Котик бігав де хотів, полював на мишок і спав у холодочку, а Кролик сидів у своїй кліточці, і кожного дня господар приносив йому оберемок смачної трави.

Одного разу Котик підійшов до Кроликової клітинки і сказав:

-         Добре тобі, Кролику, господар тобі їсти дає досхочу, а я вимушений на мишок полювати, щоб прогодуватись!

-         Та ні, то тобі добре! Відповідає Кролик.

-         Ти, Котику на волі бігаєш, світ бачиш, а я сиджу у клітці, і до того ж що тобі їжа від господаря, - захотів їсти, зловив мишу, та й наївся!

-         Ач який ти розумній! Розсердився Котик.

-         А знаєш, скільки за тією мишею побігати приходиться, та ще і не завжди вона зловиться!

-         Слухай, Котику, а давай мінятись!

-         Давай, а чим?

-         Давай мені свій хвіст, а сам бери мої вуха, і ти опинися у моїй клітинці, а я – на волі!

-         Таки давай!

Помінялись Котик з Кроликом. Котик у клітинці ліг спати, а радісний Кролик заходився гасати по подвір*ю, і насолоджуватись свободою. Скоро обидва зголодніли. «Кролику», як завжди, господар приніс травички, а «Котик» вирішив пополювати на мишок.

Скуштував Котик травичку, а вона ж йому така несмачна! Пожував він її трохи тай бросив, сидить і нудьгує голодний. А Кролик надибав мишку, погнався за нею, а зловити не може. Мишка побачила, що такі справи, та давай його дратувати! Бігав – бігав Кролик за мишкою, тай впав зовсім знесилений. Інші мишки побачили таку справу, повилазили з нірок і з першу обережно, а потім уже нахабно почали скакати та перекидатись через Кролика, а найсміливіші навіть смикати його за хвоста! А Кролик лежить, і навіть не має сили поворухнутись.

Вийшов на подвір*я господар, подивився на такі справи і сказав: «Щось мій Котик став зовсім лінивий, он миші його за хвоста смикають, а він їх не ловить! Вижену я ледацюгу геть! А Кролик, мабуть, захворів, не їсть нічого, заріжу я його, та зроблю собі жаркоє! Піду ножа гострити».

Злякалися Котик та Кролик! Кролик думає: «Це ж як вижене мене господар, то я з голоду помру, а у кліточці моїй рідній он скільки травички!».

А Котик злякався ще дужче: «З мене жаркоє? Нє, я не хочу! Кролику, біжи сюди, на тобі твої вуха, віддавай мій хвіст!».

Обмінялись вони вухами та хвостом, Кролик швидко поїв травичку, бо дуже зголоднів, а Котик наловив мишок цілу купу, бо ті надто вже розгулялися.

Вийшов з хати господар, поглянув і подумав: «Ти дивись, який молодець у мене Котик! Я йому ще й ковбаски дам! А Кролик теж молодець, всю травичку поїв, не буду його різати, хай живе!».

 


Неистовый Савонаролла

  • 21.09.18, 21:06

Савонаролла

 

Сегодня, 21 сентября 1452 года родился, пожалуй, один из самых противоречивых религиозных деятелей Джироламо Савонаролла. Джироламо рано ушел в монмонастырь, где интенсивно занялся изучением трудов раннехристианских святых отцов. Будучи от природы одаренным поэтом и писателем, молодой Савонаролла написал ряд работ, призывающих церьковь к нестяжательству, а прихожан к богобоязненной жизни. Он неоднократноо писал о том, что богатство вовсе не дар Божий, а тяжкий крест, ибо подвергает человека многим соблазнам и искушениям, и самый верный путь к спасению богача – это раздать богатство бедным, а жизнь проводить в посте и молитве.

Будучи направленным во Флоренцию, Савонаролла начал проповедывать. В своих проповедях он призывал вести праведный образ жизни, поститься, молиться и заниматься благотворительностью. По началу к нему мало кто прислушивался, над ним даже смеялись, но Джироламо оказался очень талантливым оратором. Будучи очень некрасивым внешне, он обладал невероятной харизмой, его проповеди были столь страстными и убедительными, что скоро у него стало много сторонников, в том числе и среди людей богатых и знатных.

Вскоре отца Джироламо уговорили стать градоначальником Флоренции. Тут то все и началось. Савонаролла получил реальную власть, и использовал ее в полной мере для построения во вверенном городе «царства Божия».

Первыми были изгнаны из Флоренции певцы, танцоры, музыканты и прочие жонглеры – фокусники, ибо они от лукавого есть. Вслед за ними отправились менялы и ростовщики. Далее в домах богатых, а затем и не очень богатых флорентийцев стали проводиться обыски, во время которых изымались, а потом привселюдно сжигались музыкальные инструменты, светские книги, картины, заподозренные даже в намеке на фривольность, а так же роскошные одежды, духи, косметика и прочие вещи, несущие по мнению флорентийских гвардейце соблазн и искушения.

Ибо для построения царства Божия в отдельно взятом городе все его граждане должны стать если не святыми, то праведниками. Следовательно, никакой показной роскоши в одежде – скромненько, серенько, а лучше вообще рубище. У вас хорошее настроение, душа просит музыки – пойте псалмы, и вас попустит. Никаких излишеств в еде, ибо чревоугодие – тяжкий грех, и опять же соблазн. Хлеба и овощей вполне достаточно для поддержания жизни, а большего и не надо. Не румяна и белила красят женщину, а скромность, целомудренность и богобоязнь. И так далее и тому подобное.

Многие богатые флорентийцы, быстро сообразив к чему приведет политика нового градоначальника, плюнули на все и уехали кто куда, но многие и поверили Савонаролле, ибо тот обещал своим послушным чадам спасение, а непослушным – геену огненную.

Еще недавно цветущая Флоренция стала умирать. Любой город живет за счет налогов. Каждый по немногу, но регулярно, и в итоге городская казна никогда не пустеет. А кто будет платить налоги во Флоренции? Актеры - танцоры? Так их нет. Ростовщики и менялы? Тоже нет. Ювелиры, модельеры, повара, кондитеры, парфюмеры, косметологии и цирюльники? Но те, кто не уехал влачат нищенское существование. Потому, как низзя им по факту заниматься своим ремеслом. А с хлебопеков да кашеваров много не взять. Торговцы, от них всегда капала основная часть городского бюджета, так а чем торговать? Рубищами? Дай Бог наторговать, абы с голоду не умереть, какие уж тут налоги!

Папа Римский, а папствовал в те времена Александр №6, в девичестве Родриго Борджиа, был знаменит тем, что придерживался ну очень свободных нравов в плане секса. И это еще мягко сказано. Немецкая порнуха по сравнению с реалиями папского дворца – это детский киножурнал «Ералаш».

Папа понял, что если не остановить неистового Савонаролу, то в след за Флоренцией могут рухнуть и другие города. Как не крути, а экономика рулит всегда. Дело в том, что формально Савонаролла ни на йоту не отступал от святого писания, но понимал его слишком буквально.

Папа приказал отцу Джироламо прекратить проповеди, но тот завелся еще сильне. Он послал отряд для ареста Савонароллы, но отряд был изгнан жителями Флоренции.  Папа издал персональную буллу, в которой запретил проповедовать отцу Джироламо, но тот буллу проигнорировал, и продолжал проповедовать.

Запахло бунтом и непонятками. Работы Савонаролы начали переводить на другие языки – немецкий, французский и даже турецкий(!). «Флорентийская ересь начала расползаться по всей Италии. Папа испугался не на шутку.

Он сам придумал, или ему подсказали, но он вызвал Савонаролу в Ватикан «для просто поговорить», и по ходу предложил ему сан кардинала. Джиролаомо, увидев что твориться в папском дворце, сбежал во Флоренцию, и начал обличать во грехах самого Папу. Это была его ошибка. Ибо по католическим канонам:

1.      Папа безгрешен.

2.      Папа никогда не ошибается

3.      Папа всегда поступает правильно, так как его направляет сам Господь

Бунт против Папы есть бунт против Бога, а это уже серьезно.

Очередная комиссия, посланная Папой, арестовала Савонаролу. Флорентийцы промолчали. Они просто устали. Царства Божия не вышло, и ясно стало, что не выйдет, так ради чего все мучения?

Савонаролу посадили в тюрьму, подвергли пыткам, а потом сожгли. Правда, говорят, что перед сожжением его удавили, и жгли уже мертвого.

Следующим Папой Савонаролла был оправдан, но споры о его литературном наследии, о его идеях по мироустройству не утихают до сих пор.

Казка для малюків. Закінчення

  • 19.09.18, 11:47

Казочка дідуся Тараса №2

 

(закінчення після продовження)

 

Біжить Борька повз пальмові гаї, повз малі озерця і раптом перетинає йому дорогу звір незнйомий, і судячи за все – хижий.

-        Стій, ти хто такий? Питає звір.

-        Драстуйте, я дикий кабан з України, біжу в Африку до бегемотів, а це, часом, не Африка?

-        Африка, Африка! А от диких кабанів я ще не куштувала, лягай, я тебе їсти буду!

-        Отакої! Знач я біг через пів світу заради того, щоб якась гидота мене тут з*їла?

-        Я не гидота, я гієна, між іншим, цариця всіх звірів, ну майже цариця, так шо ти повинен мене слухатись! І хвате базікати, лягай і не рипайся!

-        Може ти і цариця, тільки щось не дуже схожа, але я козак вільний, і мені що цариця що кролиця однаково, так що ти мене їсти не будеш!

-        Як не буду, чому це?

-        А ось чому!

Борька уперся ратицями в землю, взяв розгін з міста, та як боднув гієну своїм писком! Полетіла гієна, покотилась, мордою по пилюці посунулась! Встала гієна, стогне, грязюку з пащі випльовує, і ображено каже:

- Фі, хам, мужлан, бідло хахляцкає! Нікакова уваженія к женьчине!

Дивні створіння оці женьчини! Подумав Борька.І як вона собі оце уявляла? Значить, мене гієна їсть, а я їй «Майо пачтениіє, дабро пажалавать, приятнава апетіту!» Та щас!

-        Ей, гієна, ти ще не передумала мене їсти?

-        Мені здається, що ти не смачний, і до того ж я тільки що пообідала!

-        Добре, а де тут живуть бегемоти?

-        Та там, біля болота, між іншим, такі ж самі свині, як і ти!

-        Що ти сказала про моїх родичів? Виставив ікла Борька. А ну геть звідси!

-        Ухажу, ухажу, ухажу!

Пробіг Борька ще трошки і побачив величезних звірів, які купались у болоті.

-        Моє Вам вітання! Чи не підкажете, де живуть бегемоти?

-        Так ми і є бегемоти, а ти хто такий?

-        Я дикий кабан, ваш родич з України!

-        Ну раз родич, то лізь до нас у болото і брьохайся скільки хоч!

-        Та тьху на вас і ваше болото! І чого мені вдома у болоті не брьохалось?

Пішов Борька у пальмовий гайок, ліг мало не розплакався. «Біг я через пів світу, а все за ради чого? Аби у болоті скупатись! Дурепа лупоока ти, Сонька! Але стій, може вона і не дурепа? Може зовсім навпаки? Адже завдяки їй я такий шлях подолав, скільки всього цікавого побачив, буде що на старість згадати і поросятам розказати! Я таки молодець, а Сонька вумниця! Ось відпочину трохи і побіжу додому!»

 

От і казочці кінець, а хто лайкнув - молодець

 

Казка для малюків. Продовження

  • 18.09.18, 12:39

Казочка дідуся Тараса №2

 

(продовження)

Біжить Борька лісами темними, гаями зеленими та луками сонячними. Добіг він до широкого степу – куди не глянь, - жодного деревця, тільки трава зелена. Побіг кабан степом, і раптом побачив незнайомих звірів, що паслись на степу.

-        Доброго здоровьячка! Привітався Борька.

-        А хто ви такі?

-        Ми коні!

-        Радий знайомству, а я дикий кабан. Скажіть будь ласка, панове коні, це Африка?

-        Ні, це Кубань!

-        А чи далеко від Кубані до Африки?

-        Мабуть, що далеко , бо ми навіть не чули про землю під назвою Африка!

-        Тоді бувайте здорові, а я побіг далі!

Пробіг Борька широким степом і добіг до високих засніженних гір. Поглянув кабан на ті гори і подумав: «Матінко моя свинко, невже мені прийдеться бігти через оте страхіття? А втім, відпочину трошки і побіжу, бо хіба ж хочеш – мусиш!»

Біжить Борька через гори засніжені, малі ущелини перестрибує, а великі оббігає. Бачить – стоїть у нього на дорозі звір страхолюдний – сам волохатий, роги величезні, очі насуплені.

-        Стій! Хто такий, звідки біжиш, куди та навіщо?

- А мене мама вчила вітатися з незнайомцями! Сам хто такий і чому стоїш у мене на дорозі?

Образився Борька.

-        Я горний козел, а це моя територія, і я її захищаю!

-        А я дикий кабан, біжу в Африку, між іншим, це часом не Африка?

-        Ні, це Кавказ, а де знаходиться Африка, і чи далеко до неї?

-        Мабуть що далеко, раз ти не знаєш де вона!

-        Довгий шлях ти обрав собі, дикий кабан! Я сам люблю подорожувати, але так далеко бігти не ризикнув би! Біжи у свою Африку, і нехай бережуть тебе добрі звірячі духи на цьому шляху!

-        І тобі не хворіти, горний козел!

Побіг Борька далі, промайнув гори і вибіг на спекотну рівнину. Біжить, а де зустріне озерце чи джерельце – води нап*ється, трави та фініків пожує, віпочине трохи і гайда далі. Добіг Борька до маленького струмочка, бачить, стоїть звір зовсім дивний на вигляд, і спокійно собі жує колючу – преколючу бур*янину.

-        Моє вітання Вам, а хто Ви такий?

-        Я верблюд!

-        А я дикий кабан, біжу до Африки. Це часом не Африка?

-        Ні, це Близький Схід!

-        А чи далеко звідси Африка?

-        Та зовсім близько, можна сказати поруч, за три, а то і за два місяці дійти можна!

-        Так то ж дійти, а добігти?

-        Я ж не знаю, як ти бігаєш!

-        А ось як!

Вигукнув Борька, і помчав чимдуж.

-        Скоро добіжиш! Сказав верблюд, і флегматично заплющив очі.

 

(далі буде)

Знову для малюків

  • 14.09.18, 16:32

Казочка дідуся Тараса №2

 

-        Дійові особи: кабан Борька, білочка Мілка, сова Соня та інші звірі.

-         

Жив у лісі дикий кабан Борька. Цілими днями він вовтузився у болоті, а під вечір вилазив весь у багнюці і тупцював спати. Одного разу зустріла його Мілка, і каже:

- Борька, подивись на кого ти похожий – брудний, неохайний, весь у багнюці! Піди на озеро, та скупайся!

- Хай купаються ті, кому ліньки чухатись, а я не з ледачого роду!

- Та з тебе ж усі звірі сміються!

- А ну кажи, хто конкретно сміється!

Зрозуміла Мілка, словами Борьку не переконати, і побігла до сови за поррадою.

- Тітонька Соня! Ви сама мудра у нашому лісі, то підкажіть будь ласка, як переконати Борьку хоч трохи слідкувати за собою?

- Треба подумати, придумаю – скажу, а зараз біжи, не заважай думати!

Через деякий час Соня зустріла Борьку, і каже:

- Борька, а ти знаєш, що в Африці живуть твої родичі, котрі називаються бегемоти, так вони такі охайні, такі чистенькі, бо по п*ять разів на день у прозорій воді купаються! А як би вони тебе, такого замазуру побачили, то уяви, як би їм було за тебе соромно!

- А де вона, ота Африка?

- Далеко на півдні!

- Та ти мені не вумнічай, ти крилом напрямок покажи!

- Крилом не вийде, бо то дуже далеко, але як що між сходом і заходом сонця зловити момент, коли тінь найкоротша, і запам*ятати напрямок, куди світе сонце, то там і буде південь!

- Все ясно, я побіг!

- Куди?

- В Африку, бо дуже мені захотілось зі своїми родичами бегемотами познайомитись!

- Стій, дурбецало, то дуже далеко і небезпечно, не добіжиш!

- Що? Я, та й не добіжу? Чи може ти думаєш, що я злякався? Та я із принципа збігаю до бегемотів! Бувай здорова, тітко Соня!

- Та ти хоч помийся на дорогу!

- Нащо час витрачати? Висохне, і по дорозі саме повідпадає!

Поглянув Борька на сонце, прикинув напрямок і побіг, тільки земля з – під ратиць вилітає.

 

(далі буде)

Казка для малюків

  • 12.09.18, 17:09

Казочка дідуся Тараса

 

В одному лісі жили собі два Зайця. Бігали, бавилися, травичку скубли. Одного разу вони натрапили на заплакану Мишку.

- Чого плачеш, Мишка, хто тебе скривдив?

- Та Ведмідь клишоногий мені на хвостика наступив! Знаєте, як боляче!

- Що, і навіть не вибачився? Не порядок!

- А давай будемо слідкувати за порядком у нашому лісі, станемо ЗайцЯми – прравоохороньцЯми!

- Правильно, а то хто здоровий та сильний, той і гнобить слабіших, а ніхто не заступиться! А я згодна вам допомогати!

Обізвалася з дерева руда Білочка.

-        Ходім шукати Ведмедя! Нехай попросить пробачення у Мишки!

Ведмідь тим часом спав під деревом у холодочку.

-        Ведмідь, вставай! До тебе прийшли ЗайцІ – правоохроньцІ, будемо тебе судити!

-        Тю, а мене за шо? Лежу, сплю, нікого не трогаю!

-        А хто Мишці на хвостик наступив, і навіть не вибачився?

Підтримала зайців Білочка.

-        На перший раз отримаєш лозини і вибачися перед Мишкою!

-        Вибачусь, вибачусь обов*язково, тіко можна без лозин?

-        Ні. Без лозин ніяк!

-        Ох, ну що ж робити, давайте лозин, бо таки я винуватий!

Виламали зайці по лозині, та почали лупцювати ведмедя по попці. Лупцвали, лупцювали, аж попадали від втоми, а ведмідь стоїть та позіхає.

-        Ну що, зайці, ви там мене ще лупцюєте чи вже ні?

Мало не розплакались зайці від розпачу!

-        Ми так старались, всі сили витратили, і все даром?

Ведмідь почухав кошлату голову, та й сказав:

-        Та ні, не даром, бо добре діло ви задумали! А мені можна до вас, у правоохороньці?

-        Звісно, що можна, тіко пообіцяй, що сам будеш поводитись пристойно, а де побачиш яку несправедливість, то обов*язково втручайся і захищай слабішого!

-        Ладно, хлопці, ви ідіть шукати несправедливість, а я того, відпочину трохи.

Зайці по землі біжать, Білочка по деревах скаче, зверху ліс оглядає. Раптом бачать: Вовк маленьке Оленятко тягне!

-        Стій сірий розбишако, лапи в гору! Куди Оленятко тягнеш?

-        Та як куди? Їсти!

-        Відпусти його зараз же, і більше не чіпай нікого!

-        Та хто ви такі, щоб мені вказувати?!

-        -Ми зайцІ – правоохороньцІ!

-        Ох і повезло ж мені сьогодні! Оленятко з*їм, а правоохорньцями закусю!

Побачила Білочка, що справи кепські, та й побігла по Ведмедя. А той ліг у холодочку, та й задрімав. Зірвала Білочка велику шишку, і поцілила нею Ведмедю прямо у лоба.

-        А, що, де?

Зарепетував з просоння Ведмідь.

-        Спиш?

-        Спу!

-        А там Вовк правоохорньців їсти зібрався!

-        Ось я ж його зараз нагодую! Веди, Білочко!

Побіг Ведмідь за Білочкою, вибіг на галявину, а там Вовк уже хустинку на шию пов*язав, обідати зібрався.

-        Так, і що тут у нас відбувається? Дітей кривдимо, правоохороньців не слухаємо. Порядодок нарушаємо!

Поважно сказав Ведмідь.

-        Та з яких пір всяка дрібнота буде мені вказувати!

-        От від цього дня і буде!

-        А мені байдуже, я не слухатимусь!

-        Може йому лозини?

Запитали зайці.

-        Ні, тут лозина не допоможе, тут треба щось суворіше!

Втрутилась Білочка.

-        Знач так, геть назавжди з нашого лісу, і щоб більше лапи твоєї тут не було!

Підбив підсумок Ведмідь

-        Нікуди я не піду, я тут жив і буду жити!

Зарепетував Вовк.

-        Не хоч ідти, знач покотися!

Сказав Ведмідь, і дав Вовкові смачного пенділя.

-        Ох, і втомився я, ляжу відпочину!

Позіхаючи промовив Ведмідь і вмостився у холодочку. А зайці відвели оленятко до мами і наказали пильніше дивитись за дитиною.

Кобзон все

  • 10.09.18, 15:19

Кобзон все. (9 дней)

 

Вот и не стало Иосифа Кобзона. Не стало человека, и кончилась целая эпоха. Кому – то он был настоящим верным другом, кто – то его любил как человека, многие восхищались его творчеством.

Мое поколение выросло и возмужало под его песни. Да, не он их писал, просто ему, как любимцу партии и правительства отдавали «для петь» все лучшее, а другим – что останется. Песни о партии – комсомоле мы не любили (да оно и не удивительно), а вот о войне, лирические слушали с удовольствием.

Помню, как на 9 мая мы, пацаны и девченки, раздавив пару бутылок портвейна «три топора», пели под гитару «День Победы», «Старый марш», а потом (помните такую песню)?

 

Говорят, что не плачет солдат, он солдат,

И что старые раны к ненастью болят,

Но вчера было солнце, и солнце с утра!

Что ж ты плачешь, солдат, у святого костра?

 

Девченки плакали, да и у нас, признаюсь, голоса подрагивали...

Как мы гордились им! Ну как же, наш земляк, из Днепра, и вот смотрите, звезда всесоюзной величины! А как мы были ему благодарны за чудесное исполнение неофициального гимна Днепропетровска:

Днепропетровск, мой дом родной

Моя земля надежная!

Ты только будь всегда со мной

Товарищ мой Днепропетровск!

 

Что было, то было. Впервые я почувствовал гнильцу в характере Иосиф Давидыча во время празднования уж не помню какой годовщины Победы (кажется 40 – овой, еще при СССР). Во время праздничного концерта Кобзон вышел на сцену с медалью «Партизан Великой Отечественной», а ведущая у него спросила: «Как участник войны, что бы вы хотели сказать своим товарищам?» Что он точно сказал я не помню, но что – то очень пафосно торжественное. И это с учетом того, что родился Иосиф в 1937 году, а всю войну пожил с родителями в городе – герое Ташкенте.

А потом грянула перестройка, инфляция всеобщее безденежье, дефицит всего и вся. Поменялся и репертуар у «певца всех времен и народов». Весьма актуальной стала песня:

 

Нечего надеть, нечего сказать,

Надоели платья

Буду одевать с ног до головы

Я тебя в объятья

 

 

А потом наступил 2014 год, аннексия Крыма, попытка (слава Богу, неудачная) отжать у Украины еще несколько областей, и Кобзон стал путинским рупором, прославляющим любые закидоны «царя – батюшки». «Крым – Россия, Украины не существует, свободолюбивый народ Донбасса и т.д.». Он стал для меня врагом. Талантливый и авторитетный враг опасен вдвойне, а был Кобзон талантливым и авторитетным.

И вот его не стало, а у меня нет по нему скорби, не катиться по щеке скупая мужская слеза и нет желания накатиь рюмашку за упокой его души. От слова «совсем».

Да, вот еще что вспомнилось. На самолете, упавшем в море вместе с ансамблем им. Александрова, должен был лететь в Сирию и Кобзон, но перед самым вылетом, за день или два, он «вдруг вспомнил, что у него медицинская виза в Австрию». А когда собирался – не помнил.(!)

Случайное совпадение? Все может быть.

Что сказал Президент

  • 30.08.18, 17:04

Что сказал Президент

 

Смотрел парад на день Независимости в Киеве. Смотрел не слишком внимательно, накрытый стол, сами понимаете, отвлекал. Тем не менее, что – то меня в этом параде крепко зацепило. Нет, не то, что впервые наши воины прошли по Крещатику с оружием, не демонстрация военной техники и полеты боевой авиации, и даже не новое приветствие, принятое в Украинской Армии: «Слава Украине!» - «Героям Слава!» Вот не мог я понять, что именно, пока вчера не пересмотрел запись парада (хвала Ютубу) в спокойной обстановке. Прозрение прошло, когда ход дошел до речи Президента.

Да, именно она и зацепила, именно она и засела в мозгу маленькой занозой. Говорил президент не по «бамажке», (респект) говорил тепло и душевно. Дело в том, что речи первых лиц для подобных мероприятий готовятся очень тщательно, над ними работают талантливые литераторы и грамотные психологи. Тут важно все: каждое слово, каждая пауза, каждая интонация. Чувствовалось, что Президент хотел сказать что – то очень важное. Был День Независимости, но складывалось впечатление, что это день Украинской Армии. Да, так как почти вся речь Президента была посвящена именно ей.

До меня начал доходить смысл речи, когда впервые прозвучала фраза «российская агрессия». Эта фраза прозвучала 4(!) раза, имя виновника агрессии (путин) прозвучало 1 раз, но и этого достаточно.

Я не претендую на истину в последней инстанции, просто выскажу свое мнение.

Эта речь – обращена не столько к нам, столько к ним, к агрессорам, и смысл посыла, как мне показалось, таков:

«Вова, ты мудак и гопник, готов повторить тебе это глядя прямо в твои бесстыжие рыбьи глаза, но я тебя не боюсь. Больше не боюсь. Потому, что самое страшное, что ты можешь сделать,- это набрать в рот дерьма и плюнуть в мою сторону, более того, это единственное что ты можешь сделать. А вздумаешь дурковать – у нас есть чем тебе ответить. Уже есть Шутки кончились, теперь будет все по - взрослому».

Ну как – то так.

В помощь Марин

  • 15.08.18, 08:59
А еще сегодня День Археолога и День Независимости Индии

Ушедшему на войну

  • 31.07.18, 09:32

Благослови, я ухожу.

Осталось времени немножко,

Лишь на мгновенье задержу

В своей руке твою ладошку

Остался бы, да не звала, 

Так пожелай тогда удачи!

Еще б хотел, чтобы ждала,

Но будет, видимо, иначе.

А вернусь совсем другим,

Ведь там иной отсчет мгновений,

Но кое - что средь лет и зим

Останется без изменений


Страницы:
1
2
3
5
предыдущая
следующая