Від роботи коні дохнуть!

Останні два тижні я відверто «поклав» на свої службові обов’язки.

На роботі займаюсь лише тим, що сиджу в інтернеті, п’ю чай і курю.

Причина моєї поведінки дуже прозаїчна – збираюсь звільнятися.

Розуміючи всю аморальність свого вчинку, тим не менше отримую повну насолоду від ситуації, що склалася.

І нехай моє керівництво кидає на мене недоброзичливі погляди і наманається вибити з мене виконання незакінчених справ, мені, чесно кажучи, начхати! Я маю причини плювати на його побажання і вимоги  - ці люди поводили себе не зовсім порядно по відношенню до мене, тому мають відповідне ставлення з мого боку.

Цікавий ньюанс полягає в тому, що  ніхто про моє скоре звільнення ще не здогадується. І зараз я маю таку ділему: попередити про це заздалегідь, щоб люди починали когось шукати на моє місце чи зробити з цього приємний сюрприз? Ще раз повторюсь, шо причин насолити своїм работодавцям в мене вдосталь. Крім того, жодних проблем зі звільненням я не матиму в будь-якому разі (працюю без оформлення) виплату залишку заробітної платні я теж зможу забезпечити без проблем навіть при наявності конфлікту (маю в користуванні оригінали документів, необхідність повернення яких до компанії виступить в разі потреби гарантією сплати моїх кровних грошеняток).

Тому я сиджу зараз на своєму робочому місці, а моя начальниця стоїть навпроти і вимагає закінчити виконання однієї справи раніше оговореного строку, а я киваю головою і кажу: «звичайно, звичайно, я це зроблю» і одночасно дописую замітку, ледь стримуючи сміх.