...те, що засліплює...

      Кажуть, щастя засліплює. Якщо ці слова не наповнені заздрістю осторонь спостерігаючих, з ними можна частково погодитись. Але нещастя засліплює не менше. Людина ладна вбачати негатив у всьому, одразу, упереджено, не розбираючись, не помічаючи, що навколо той самий дивовижний світ, і ті самі хороші люди, хоча й зі своїми тарганами. Весь світ вони винуватять в тому, що їм зараз погано. А навіть якщо і винна в цьому конкретна людина, не думаю, що варто все валити на неї, провину завжди доречно ділити навпіл. 

     І якщо обирати, як краще бути засліпленим, то, як на мене, краще все бачити білим і пухнастим, аніж в чорних моторошних тонах. І не лише ці два граничні стани замилюють очі. Дуже часто людям властиво бачити те, що вони хочуть бачити, а не те, що є насправді, не залежно від того, щасливі вони, нещасні, чи в якомусь нейтральному стані.

     Я надаю перевагу якщо і сліпнути, то лише від щастя, чого й іншим бажаю...