Чи то є довгий сон? Чи сіре марево єдине? Можливо я невірно явність розумію? Твої слова складаються із іншомовних літер? Та ні. То вітер віє. Сильний вітер. Нечую я від нього. Шум та свист. Хлопком із автомату, немов хлист, Все що хотів сказати ти, в німі кує він грати. Усі слова твої… Всі… Всі… Мій брате… Не чую я тебе. Й ковтають мене ночі. Не можуть зОрити у них блакитні очі, Тягучих рік, пролитої тобою, Словами твОїми й ділами, крові. Моєї крові брате. Сорочка сніжно...

Читати далі...

Чому не можу я спокійно засинати?…Весняна днина сповнена тепла.Блакить небесна, закликаюча злітати.Позбуті сніжних простирадл поля.Святеє сонце променем торкаєГілок замерзлих спонукаючи цвісти.Там гомонить струмок, там птах співає,Все оживає, хоче жити та рости.Та ні. Не все. Не ми. Не я.Нема тепла в моїй хатині.В якій зі світлого лишень свічаПід образами, та молитва лине.Є синє небо що собі забралоВже сотню душ… І скільки ще підуть…Мої поля… Напоять вас не малоТі ріки крові що між вами...

Читати далі...

Именно так... Пустота...Пустота поглощает сознание.Знать всевышний решил неспростаМне явить сие тайное знание. Осязаю душою и теломПустоту, словно деву нагую.Обнимаю ее и лелеюСлившись с ней воедино в ажуре. Глажу шелк ее черных волосКожу белую дланью ласкаюГуб холодных касанье... и вот-На ее поцелуй отвечаю. Сколько страсти в соитии губСколько похоти тела дрожащего.В этот миг все исчезло вокругЯ исчез... Не настоящий я... Полюбил я свою пустотуУтонул в океанах очейС ней живу я бок о...

Читати далі...

Понукай, понукай моя мила,Наводи своїм словом хулу.Най у цьому ти будеш щаслива,Най у цьому я навіть помру. Бий нещадно плітьми вибаганок,Нівич подумок своїх хлистом.Най мені не побачити ранок,Най друзяку не стріти мостком. Хай скуєш мені руки в кайдани,Зв’яжеш тіло цупким мотузком.Та не злічіш ти цим мої рани,Не загоїш душі батогом. Я повіса від першого крику.Від колиски жию я зухвало.З подиху першого... видиху...На землі мені місця замало. Тихе слово мені забаганка,Поцілунок то мрія...

Читати далі...

Брате мій, милий брате. Настигла мене тяжка година. Бо крізь осінь в бруштинових шатах, До життя увійшла ця дівчина. Брате мій, рідний брате. Не заснуть мені темної ночі. Знай ясніють крізь темряви грати, Тої дівчини карії очі. Бідний я, бідний щасливець. Сповна маю того що чекав. В серце моє поцілив мисливець Й живу душу стрілою поклав. Добрий мій, добрий мій брате. Скільки тої терпіти журби? Май щовечора помирати, А на ранок воскреснути. © Ветер Города

Рву душу свою Как рубаху на теле... Ну где же вы, где Сладкой неги метели, Что в юность мою, Да в желанья запале, Меня остротою любви заметали? Сейчас же я сыплю Лишь лёгкой порошей. Которая сердце Все так же тревожит, Да только за нею Мне виден финал: Просыпался сердцем... Душой промотал... © Ветер Города

Мать моя… Кручинишься в рассвете И встречаешь бровь свою подняв, Кабаком пропахшего поэта Что на рюмку сон свой променял. Не ругай и не клейми словами, Мол, тебя лишь черт сам разберет. Я ж весь час холодными ручьями Лью слова на головы господ. Остужаю раскрасневшиеся рожи. Их душонок слабую ходу Укрепляю словом, пусть не Божим, Но таким, что слышно за версту. Пусть воскреснет в их телах пропащих Малый тлен загубленной души, Что протухла...

Читати далі...

Рыжим псом, что без роду-фамилии, Я бегу перекрестки считая. И никто не окликнет по имени, Тишина лишь одна скупая. А вокруг муравейник двуногих. Все снуют пробиваясь локтями. И меж делом, с лицом беззаботным, Рыжий бок мой пинком помечают. В ледяных мостовых мерзнут лапы, О брусчатку уж сточен мой коготь. Я ж бегу и трясусь от страха. От того, что жесток ко мне город. По проулкам и по подворотням Ищу суку ко мне чтоб добра была. Пусть она своим тёплым...

Читати далі...

Люлі-люлі, люлі-люлі… Закували дві зозулі. З поміж листя на тополі, Їхня пісня йде на волю. Люлі-люлі, люлі-люлі… На весілля дві зозулі Свою пісню зачали, Хоч ніхто їх не просив. Люлі-люлі, люлі-люлі… Пьють гуляють милі люди. І з цілунками палкими, Парубок дівчини лине. Люлі-люлі, люлі-люлі… «Я кохати тебе буду, Вік з тобою милувати Й оминати чорну зраду». Люлі-люлі, люлі-люлі… «Милий мій я твоя буду. Ніжно тебе обіймати Й наших...

Читати далі...

Выжигает солнце сочные поля Треск от трав былых режет по уху. Поосыпались золоты хлеба Пыль ковром лежит по зерну. Затянул бурьян щедру пахоту Чорна земь слегла под коренья. Сад совсем забыл спелу ягоду Скрипом сухостой метит время. Отбежал ручей, не шумит река, Лиш каменья с боками гарячими. Перегреты в соль синие моря Колют небо острыми мачтами. Весь повыдох скот лишь костей копна, Громкий кряч воронья льется по небу. Всех детей своих прокляла земля За молебны пред...

Читати далі...