На околицях нічим не примітного всесвіту жила собі Вічність. Взагалі складно було сказати, що вона жила, бо час для неї просто не існував. У неї не було ні вчора, ні сьогодні, ні перспективного завтра. Тільки всесвіт здатний був ілюзорно подарувати їй відчуття часу, даруючи тим самим щасливі моменти для Вічності. Перед її поглядом народжувалися та вмирали зірки. Цілі галактики розцвітали яскравими зірками і згодом перетворювались на космічний пил. Та й весь всесвіт жив...

Читати далі...

Кладовище завжди навіює якийсь незрозумілий смуток. Чи то нагадування про нашу тлінність, чи то сум по тих, хто пішов у світ захмарний, але завжди, проходячи кладовищем, серце невимушено стискається, а душу наповнює смуток. З фото на хресті сільського кладовища дивилася на мене молода дівчина. Погляд її був сумним, але якимось живим та зацікавленим, ще не затьмарений туманом прожитих років. Вона дивилася з фотографії, наче когось виглядала, наче...

Читати далі...

Сьогодні сонце зійшло напрочуд яскраво. Міріади променів розбіглися по всіх куточках ранкового світу, цікаво заглядали в усі потайні місця, стрибали на крапельки роси і змушували їх сяяти всіма кольорами веселки. Один промінчик, знайшовши щілинку між фіранками на вікні, проник у темну кімнату, зупинився на стіні і наповнив простір м'яким світлом. Він навіть не підозрював, що на нього тут вже чекають. Маленька дівчинка приготувала для промінчика справжній ...

Читати далі...

– Я вже буду йти.– Шкода. А може, залишишся?– Ні. Я не можу залишитись. Мені потрібно йти. Часу лишилося мало.– Мені б теж хотілося піти. Але я не можу. Ти ж знаєш.– А мені хотілося б залишитись. Мені тут було приємно жити. Але настав час йти. Прощай.– Прощай, прощай, прощай. За звичкою повторивши кілька разів, Ехо замовкло, залишившись наодинці в порожньому будинку. А Домовик пішов. Він мав піти, бо завтра цього будинку вже не буде. Він буде зруйнований. Сумно, але будинки...

Читати далі...

Невелика, напівзруйнована будівля, стояла за селом посеред поля. Ніхто вже не пам'ятав її первісного призначення. Дорога до будівлі давно поросла високими бур'янами, і рідко хто нею проходив. Діорослі лякали привидами дітлахів, і ті теж туди боялися ходити. Так і стояла б вона, не привертаючи до себе уваги, якби не дивне сяйво, що з'явилося останнім часом на майже зруйнованому її паркані. Першим сяйво помітив місцевий пастух і в пориві цікавості вирішив подивитися, що...

Читати далі...

Звичайна для минулих часів їдальня була побудована на краю невеликого села біля дороги місцевого значення. Зал в ній був майже завжди порожній, але готували там чудово. Інколи проїжджаючи тією дорогою, я не втрачав нагоди смачно там поїсти. Мабуть через свою нерентабельність їдальня була закрита ще в ті далекі часи, а зараз там була тільки купа битої цегли. Уже в зрілому віці інколи проїжджаючи повз те місце, я з теплотою згадував їдальню з моєї...

Читати далі...

У будинку старої бабусі на стіні вже багато років висить годинник. І хоча він живиться від батарейки, але в кімнаті, де панує тиша, його цокання чується досить виразно. Роками годинник відмічає миті та довгі дні самотньої бабусі, яка звикла до нього, як до живої істоти. Розмірене цокання годинника створює в кімнаті атмосферу присутності життя, де час не зупинився і господарем не стало запустіння. Бабуся завжди заздалегідь міняла в годиннику...

Читати далі...

Завіса дощу затулила від погляду хлопця не лише обрій, а і невелике лугове озеро, поодинокі кущі по його берегах, та узлісся далекого лісу. Здавалося, що цей дощ ніколи не скінчиться. Одначе молодому хлопцю не було куди поспішати. Він спокійно сидів під густою кроною розлогого дерева і просто мріяв. Мріяв про щастя, думав про майбутнє, і на душі у нього було легко і спокійно. Адже його життя тільки починалося. Остання яскрава блискавка розрізала...

Читати далі...

Жив-був собі старенький чоловік. Вільного часу мав багато, і вирішив він зайнятися колекціонуванням. Кожен створює свою колекцію по уподобанню та можливостям. Хто марки збирає, хто автомобілі, а наш дідок вирішив збирати чудеса. Саме справжні чудеса! Чудеса в кишеню не покладеш, тому дідок ходив по чужих селищах і записував чудеса в товстий пошарпаний зошит. Люди із задоволенням розповідали про чудеса, свідками яких були, і про чудеса, почуті від...

Читати далі...

Бажання провести новорічні свята у селі з'явилося в Андрія ще влітку. Давно хотілося залишити галасливе місто і поринути у тишу зимової казки. Пройтися засніженим лісом, милуючись витонченою білою красою зими. Вдихати морозне повітря, що має навіть узимку тонкий сосновий аромат. І слухати, слухати цю дзвінку зимову тишу. А потім повернутися в натоплений будинок, сісти біля каміна, і заворожено дивитися на рухливі язики полум'я. А чашечка ароматної кави надихатиме на...

Читати далі...