Казка про самотній годинник.
- 14.01.23, 18:16
У будинку старої бабусі на стіні вже багато років висить годинник. І хоча він живиться від батарейки, але в кімнаті, де панує тиша, його цокання чується досить виразно.
Роками годинник відмічає миті та довгі дні самотньої бабусі, яка звикла до нього, як до живої істоти. Розмірене цокання годинника створює в кімнаті атмосферу присутності життя, де час не зупинився і господарем не стало запустіння.
Бабуся завжди заздалегідь міняла в годиннику батарейку, і щоразу після цього він, наче із вдячності, починав цокати голосніше і навіть трохи починав поспішати.
Але цієї зими бабуся захворіла, і її забрали родичі до міста. Аж до самої весни. А годинник залишився висіти в порожній кімнаті. Йому здавалося, що ось-ось до хати зайде бабуся і звично подивиться на годинник. Він цього чекав і з надією продовжував невтомно цокати, хоча від смутку це цокання було не таким гучним і ритмічним.
Годинник дуже нудьгував в самотності, і якщо за вікном чувся якийсь шум, він з надією на повернення бабусі починав цокати голосніше. Але старенька не поверталася…
Довгими зимовими ночами в холодній кімнаті годиннику було особливо важко. Його механізми охолоджувались, і годиннику було важко підтримувати свій хід. Але він стійко тримався і чекав, коли відчиняться двері і на порозі з'явиться господиня будинку.
До весни заряду батарейки майже не залишилося. Годиннику не хотілося вмирати, і він з надією на повернення бабусі якимось дивом продовжував підтримувати свій хід.
Довгоочікуваний день таки настав. Привітно скрипнули вхідні двері і поріг переступила господиня будинку. «Дивіться, а годинник то йде» - здивовано сказала бабуся. У відповідь годинник, використавши останній заряд батарейки, з останніх сил зацокав часто-часто, хоча вже й зовсім тихо. І тієї ж миті зупинилися. В кімнаті стало тихо і порожньо, наче чиясь душа покинула цей світ.
Бабуся дбайливо дістала з валізи нову батарейку і вставила в годинник. І наче сталося диво! Годинник ожив і радісно наповнив гучним бадьорим цоканням всю кімнату. І було враження, що і кімната начебто прокинулася після довгого сну.
4
Коментарі
Гість: Apriory
114.01.23, 20:16
А я помітила,що саме перед тим , як "померти" годинник починає дуже гучно передвігати стрілки
Він прям нагадує - погодуй мене
Микола Казкар
214.01.23, 20:30Відповідь на 1 від Гість: Apriory
идиётец
314.01.23, 21:40
Все ж таки пропоную перечитати Фелікса Кривіна та наново прочитати Сент Єкзюпері.
Вибачаюсь, та все ж маю зазначити:
Ви вже значно краще опрацьовуєте свій текст, та головна теза у вас ще досі розмита та залишена на вибір та смак читача.
А це - не годиться, імхо.
Бо читач приходить до вас, а не до себе.
Він хоче слухати казку, а не створювати її.
Бо ж він - читач, а не казкар.
Вибачте, ще раз
Микола Казкар
414.01.23, 22:07Відповідь на 3 від идиётец
Все нормально. Зауваження цілком справедливі. Просто я мало приділяю і часу, і уваги своїй творчості, якщо її можна так назвати. Все мною написане як правило на тимчасовому пориві. І в мене рідко виникає бажання довести текст до розумного стану. Боюсь, що я і надалі буду досить невимогливо до цього ставитись, бо пишу це для блогів, а не широкого загалу.
Звичайно, хотілося б досконалості, але я песимістично ставлюсь до своїх здібностей..
идиётец
514.01.23, 22:20Відповідь на 4 від Микола Казкар
здря.
Чудові здібності, приємно читати.
Але кожен раз бісить якась недовершеність.
Не та, що між окремими частинами казки. А та, що саме тут, у цій частині.
Але є пропозиція.
Перед тим, як відправляти твір до загалу...
Збережіть його. Відкладіть на 15 хвилин. Просто відійдіть від місця його створення. Потім поверніться. Перечитайте. І як немає, що додати - то й публікуйте.