Блукає місяць у легенькій свитці,
А ніч колише зорі у сповитку.
Досвідчений цвіркун в травичці
Бере до рук маленьку скрипку.
Та музика не потребує зайвих слів –
Чарує гори, ліс, замислені Стожари.
Та що вони! Он жабки у ставку, і ті
На якусь хвилю кумкать перестали!
А потім як затягнуть з усіх сил –
Гримить оркестр, неначе на параді!
Не втримавсь вітерець і запросив
Берізку звабну танцювати в парі.
Легенькі рухи їхні, наче в напівсні,
В гармонії з природним суголоссям.
А соловейко у гаю й собі завів пісні –
Не розбереш: чи плаче, чи голосить.
Краса поглинула й мене в цю мить,
Не треба розкошів, і зваб не треба!
І хороше, і любо, й гарно мені жить
У світі цім, поміж землею й небом !
Про тебе знову нагадає вечір, Що пестить в небі хмарки злотогриві. Гніздо на дереві, пусте, лелече, В дворі садиби, де були щасливі. Там голуби в садочку цілувались, А потім дзьОбали зірки тремтливі. А ми в будиночку з тобою милувались В дворі садиби, де були щасливі. Коханням нашим соловей тремтів, У вітах хлипав пісню незрадливу. - Люблю тебе! - мені ти шепотів В дворі садиби, де були щасливі. Духмяна вишня цвітом почалась, Квітками ложе щедро устелила. Солодка млість по тілу розлилась В дворі садиби, де були щасливі. Лише Дніпро за вікнами шумів: - Не вір коханцям, бо вони зрадливі! Пророчих я тоді не чула слів В дворі садиби, де були щасливі... 
, вам 52 или
