Важные заметки

Последние статьи

Свежие фотографии

"Бесарабського" Лєніна у переліку пам'яток нема

Як відомо, після акту громадянської дії кілької українських хлопців, що пошкодили ідолище Ульянова-Лєніна на Бесарабці в Києві, лєнінофіли зайойкали про те, що той бовван є пам'яткою бозна якого значення.

Проте це - неправда. Іншим словом - брехня. Бесарабського Ілліча нема не лише у списку ЮНЕСКО, але і у Державному реєстрі нерухомих пам'яток України (постанова КМУ від 27 грудня 2001 р. N 1761), який відносить до таких пам'яток у місті Києві лише наступні об'єкти:

"Аскольдова могила
Комплекс споруд Києво-Могилянської Академії (ансамбль Братського монастиря)
Монумент на честь надання м. Києву Магдебурзького права
Будинок, у якому жив і працював Т. Шевченко
Будинок, у якому жив Т. Шевченко
Будинок, у якому жив М. Лисенко
Комплекс споруд Національного університету імені Т. Г. Шевченка (Університет Святого Володимира: головний корпус ("червоний корпус"); перша чоловіча гімназія ("жовтий" корпус)
Будинок, у якому жила Леся Українка
Будинок Державного академічного театру російської драми імені Лесі Українки (Театр Бергоньє), де відбувся перший виступ української професійної трупи М. Кропивницького
Споруди Колегії Павла Галагана
Головний корпус Національного політехнічного університету "Київський політехнічний інститут"
Будинок, у якому жив письменник М. Булгаков
Будинок, у якому жив археолог В. Хвойка
Будинок першого приватного музею Богдана і Варвари Ханенків
Будинок Київського музею російського мистецтва, де містилася приватна колекція М. Терещенка
Будинок Національного музею образотворчого мистецтва (Київський художньо-промисловий і науковий музей)
Байкове кладовище
Будинок, у якому жив М. Грушевський
Будинок Президії Національної академії наук
Будинок Педагогічного музею, у якому працювала Українська Центральна Рада
Комплекс споруд Національної кіностудії імені О. Довженка (Кінофабрика ВУФКУ (Всеукраїнське фотокіноуправління)
Комплекс садиби Інституту фізіології імені О. О. Богомольця Національної академії наук
Комплекс пам'яток на місці масового знищення мирного населення та військовополонених в урочищі Бабин Яр під час гітлерівської окупації
Меморіальний комплекс парку Вічної слави
Меморіальний комплекс на честь загиблих мирних громадян і радянських військовополонених на місці розташування фашистського концтабору
Меморіальний комплекс в пам'ять жертв політичних репресій 1930-х років"

Тому затриманим - волю, "іллічу" - смітник. Якби ви побачили на своєму подвір'ї пам'ятник Пол Поту, Чикатіло, Гітлеру, Лєніну, Сталіну чи іншому маніяку, напевно ви б його теж прибрали.

З Майдану.

Підписатися на підтримку хлопців, що розбили Лєніна, можна тут:
http://www.petition.org.ua/?action=view&id=217269

free counters

по ком звонит колокол?

тема "твари среди нас..." нашла отклик среди пользователей сайта i.ua: http://blog.i.ua/user/468039/284977/ lol  надеюсь, теперь ни у кого не возникнет вопроса, по ком звонил колокол... прошу заметить, прямо я пальцем ни на кого не тыкала... angel


free counters

твари среди нас...

ненавижу людей, которые считают себя центром вселенной…
потому как не знаю, каким образом их можно переубедить, что мир не сошелся на них клином… что у людей есть своя жизнь и этим маленьким пупам земли там места нет… а все совпадения и возможные косвенные сталкивания – всего лишь случайность… и больше всего при таких случайностях хочется оказаться в другом месте, только бы не видеть бьющей через край  наглости и напыщенности этих маленьких тварей… тварей, не умеющих верить и доверять, потому как сами испорчены до предела и не могущие в принципе думать положительно… тварей, способных испортить самое лучшее дело, делая вид, что делают, но на самом деля просто стоя в сторонке… тварей, постоянно ждущих удара в спину и потому наносящих удар сами…
жизнь прекрасна, если таких тварей не пускать в свою жизнь…
чтоб самому не стать тварью.

free counters

Перезавантаження нації

Міф "Українці – жертва фатальних історичних обставин, лузери, які програли всі найважливіші битви, тому їм залишається тільки оплакувати загиблих".

У чому шкода. Міф упроваджує комплекс меншовартості, неспроможності проводити системні зміни в державі й суспільстві, врешті-решт, утверджує думку про неминучість і доцільність втрати політичної самостійності заради «безпеки» та «захищеності»
 
Національні комплекси меншовартості – чудова розлога тема, де місце знайдеться хіба не кожному народові. Адже національна вдача, як і вдача людська, обійтися без комплексів не може. І долає вона комплекси так само, як окрема людина – хтось успішно, а хтось – ні, хтось здатен долати «хвороби свідомості», а хтось у них занурюється. Коли ми маленькі – нам хочеться бути великими й сильними. Коли ми бідні й занедбані – хочеться бути багатими й респектабельними. Коли ми невдахи – ­бажаємо успіхів, злетів і захоплення оточуючих. Коли щось не виходить – шукаємо виправдань, уникаємо власної відповідальності («маємо, те що маємо»), киваємо на зовнішні несприятливі обставини та ворожі підступи. Коли краю цим проблемам не видно – створюємо собі ілюзорну реальність, де все так, як ми хотіли б. Для когось це – привід напружитися, щоб наблизити реальне життя до ідеалу, а комусь достатньо й фантазій.
 
Особливості національної самооцінки
 
Нині українці сповнені щодо себе скепсису. Всі соціологічні опитування та моніторинги скажуть, що ми невдоволені власним життям більше за інші (принаймні європейські та сусідні) народи. Ми – розчаровані, невпевнені, озлоблені. Хоч інше опитування засвідчує: кожен українець переконаний, що з ним та родиною все буде гаразд – адже його добробут залежить лише від нього самого. А ще він додасть, що, хоча і невдоволений своїм статком, живе краще, ніж друзі та знайомі (а ті скажуть те саме). Вочевидь, одна з надійних підстав для суто українських добрих міжлюдських взаємин – упевненість у тому, що знайомі не знають про всі твої джерела прибутків. Це нам дає можливість колективно майже щиро скаржитися на життя. Проте в глибині душі ми не такі зневірені, але то – суто інтимна інформація... Тому висновок: ми зневірені саме як спільнота, натомість як окремі індивіди – живучі, ніби вірус грипу, котрий щороку адаптується до нових обставин. Саме тому неможливо винайти щеплення проти «українськості», й це – найголовніший утішний висновок із усієї нашої багатовікової історії.
 
Коли Робінзон Крузо опинився на безлюдному острові, його вперта й прагматична англійська вдача підказала йому: поділи аркуш паперу навпіл, напиши ліворуч «погане», а праворуч – «добре». Склади два списки й розберися, на якому ти світі. Іноді варто скористатися чужим і дуже давнім ноу-хау. І коли ми «як спільнота» складемо собі такий перелік, то нам чимало відкриється. І ми второпаємо, чому звичне офіційне бачення нашої історії постійно псує нам настрій, попри начебто затятий «патріотизм». Америка та Росія – нації переможців (навіть якщо прибріхують), Україна ж – зґвалтований терен і люди-недобитки. Віки бездержавності, Руїна, колоніальне ярмо, Крути, репресії, Голодомор, депортації. Все правда, але, але... Виклавши таких собі пунктів 5–10 у списку ліворуч (кожен гідний вшанування), звернемося праворуч. І виявиться, що на всі пункти зліва є одна, вкрай банальна і не дуже довга відповідь: «Ще не вмерла Україна». І її нам дано одразу в національному гімні як головну рекомендацію з психологічної терапії. Тисячу років із вас знущались, але ви вистояли, ви є, ви – існуєте. Єдине, чого бракує цій лапідарній констатації – а що далі? І тут варто вже не турбувати Павла Чубинського, адже він не біблійний пророк і не міг змалювати нам ще й майбутнє. Те, що ми маємо зараз, йому й не снилося, і зовсім не в негативному сенсі. Якихось сто років тому Іван Франко вважав нашу незалежність річчю «за межею можливого». А тут уже минуло вісімнадцять років, а нас іще танками не втрамбували й по Сибіру не розселили. Дива!
 
Хто кого переміг
 
Але наш «офіціоз» схильний лише проливати сльози й посипати голову попелом. І виявляється, що перемоги ми могли здобувати тільки разом із росіянами, бо ж їхня «історія», нав’язана нам із кіно й телебачення, – це суцільна звитяга! Приєднуйтеся, нещасні!
 
Додамо кілька доречних дрібних нюансів. На початку XVI сторіччя представники бездержавного українського народу, пересічні канівські міщани могли самотужки відбити татарський напад, потім наздогнати відступаючу орду в полі й порубати вщент. Це – так, між іншим. І своя держава їм не надто була потрібна. Представники колоніально підкореного українського народу на чолі з Феофаном Прокоповичем навчили московських «клієнтів», як треба називати, організовувати та розбудовувати імперію. Сучасні українці-патріоти їх, може, й не шанують, але яких державців тоді готували «бездержавні»! (Нам би зараз «для себе» хоча б два-три таких...) Після поховання героїчних крутівських студентів усе-таки створили регулярні збройні сили Української Народної Республіки. Й протягом трьох років слова «Запорізький корпус Армії УНР» змушували холонути серце в солдатів не одного ворожого війська. Українці програли війну, маючи у своєму складі ледве одну десяту кількості своїх супротивників. Зрештою, більшовики були змушені утворити «Радянську Україну» в межах саме УНР, а не «п’яти малоросійських губерній». І ми маємо сьогодні кордони держави, здобуті нашими прадідами в ­1918–1920 роках.
 
Перезавантаження нації
 
Звісно, не треба забувати про Голодомор. Але якщо ми вже наслідуємо приклад євреїв, відстоюючи міжнародне визнання факту геноциду, то варто поміркувати, – навіщо вони це робили. Навряд чи лише заради співчуття світового співтовариства, бо це співтовариство має насправді залізні нерви. Це робилося для визнання моральної правоти тієї спільноти людей, яка щойно почала всупереч усім будувати власну державу на споконвічно своїх землях. Визнання минулої трагедії задля майбутніх перемог і здобутків, задля нового етапу історії. В нас же все виглядає як визнання трагедії, що пояснить світові, чому тут погано, чому ми ні на що не спроможні, – маємо «постгеноцидний синдром». Ну синдром, то й що? Адже «ще не вмерла»! А ще можна вимагати визнання здобутків трипільської культури. Це легко пояснить світові, що потенціал українців вичерпався до того, як фінікійці винайшли абетку. Нам просто бракує нового спільного проекту, бракує перезавантаження, бракує інших, нових людей «нагорі». Ми повинні перейти від стадії «нації-ще-не» до стадії «нація-вже-ось», бо наше сумне минуле вже закінчилося. Живим, звісно, все добре, але, як хтось розумний висловився, «живуть лише ті нації, які мають програму на завтра».

Галушко Кирило
Український тиждень

Мазепа-фест вперше транслюватимуть в інтернеті

Цього року адміністрація офіційного сайту Мазепа-фесту організує інтернет-трансляцію музичних заходів фестивалю. Перша пробна трансляція відбудеться 26 червня з приміщення Полтавського обласного центру естетичного виховання молоді. Там о 19.00 почнеться Вечір української героїчної пісні за участю Київського чоловічого хору «Чумаки» та братів Петра та Павла Приймаків.

Кожен хто має доступ до інтернету на швидкості не менше 100 кбіт/с, зможе послухати концерт у прямому ефірі, завітавши на сторінку http://s2.myradiostream.com/stream/1938/listen.htm

Оскільки ця трансляція буде тестовою, то максимальна кількість слухачів буде обмежена однією тисячею.

Це буде гарним подарунком для українців за кордоном, для тих, хто хотів би приїхати до Полтави, але не має такої можливості.





free counters



Запрошую до нового каналу "Велика Україна"

Запрошую всіх охочих долучитися та додавати відео до нового каналу "Велика Україна".

Тут буде відео, пов'язане з усім, що асоціюється з Україною: таланти, приколи, краса і багато чого іншого.


free counters

Як я мало не стала наркоманкою…

Їздила на вихідних в село допомагати дідусю по господарству. Зранку
поїхали на горОд. Попололи там і вирішили заодно заїхати на кладовище,
прибрати там. А на шляху до кладовища побачила я квітучі маки в полі і
вирішила нарвати на могилку…
Дід зупинив моцик, я нарвала, а метрів через 100 нас зупиняють парочка
дядьків-міліційонерів… От, б…, думаю, вляпались… ми ж без шлемів їхали,
зараз штраф як лупонуть… А дядьки то на шлеми і не дивляться, а просять
показати, що там у нас в колясці лежить… а там то лежить ТАКЕ… що тягне
за собою покарання за ст. 307 або 309 (це вже як кваліфікувати…)
Кримінального Кодексу України – «Незаконне виробництво, виготовлення,
придбання, зберігання, перевезення, пересилання чи збут наркотичних
засобів, психотропних речовин або їх аналогів» «Незаконне виробництво,
виготовлення, придбання, зберігання, перевезення чи пересилання
наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів без мети
збуту»… І я починаю в голові перебирати, кому краще зателефонувати, щоб
в разі чого по скоріше відмазали…

Ну що, кажуть дядьки, що це у вас за речовина, де взяли, з якою метою…
Я їм кажу, з якою метою, а у відповідь питаю, що це у них такі речовини
ростуть і ніхто на це уваги не звертає… і по дворах-огородах у людей
ростуть, і нічо, а як ми тут вирвали на могилку, так одразу шум-гам
піднявся… Дядьки зразу напряглися, «це не наш обов’язок знищувати ці
рослини… а де саме ви бачили маки по дворах?»… Я їм пояснила, куди
їхати… (маки там були не наркотичного роду, так що все ок))

А один такий, давай відійдемо, каже… (до речі, доводилось його раніше
зустрічати, таке нахабне чмо, щось там пропонувало, типу «давай якось
зустрінемось»)… Почав питати, чи не була осуджена, хто я, звідки і т.д.
Ну я йому пояснила, що краще не будемо зараз тут сваритися і псувати
один одному життя… ага… а він каже, що не він вирішує, а зараз
начальство приїде і все вирішить… Хвилин через 5 приїхало начальство…
Подивилось, козирнуло, і побажало щасливої дороги…

Мораль №1: не бери того, що лежить без нагляду. Без нагляду ще не значить, що ніхто за цим не спостерігає…

Мораль №2: не бери, якщо не знаєш, що воно таке. А якщо
знаєш, ЩО САМЕ береш, знай, як потім від цього відмазатись. Для того,
щоб знати, раджу почитати Кримінальний Кодекс України та Постанову КМУ
№ 770 від 06.05.2000р. «Про затвердження переліку наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів».



Мораль №3:
не лізь на рожон, якщо не маєш надійного тилу…


фото з місця пригоди.


Як я мало не стала наркоманкою…

Їздила на вихідних в село допомагати дідусю по господарству. Зранку поїхали на горОд. Попололи там і вирішили заодно заїхати на кладовище, прибрати там. А на шляху до кладовища побачила я квітучі маки в полі і вирішила нарвати на могилку…
Дід зупинив моцик, я нарвала, а метрів через 100 нас зупиняють парочка дядьків-міліційонерів… От, б…, думаю, вляпались… ми ж без шлемів їхали, зараз штраф як лупонуть… А дядьки то на шлеми і не дивляться, а просять показати, що там у нас в колясці лежить… а там то лежить ТАКЕ… що тягне за собою покарання за ст. 307 або 309 (це вже як кваліфікувати…) Кримінального Кодексу України – «Незаконне виробництво, виготовлення, придбання, зберігання, перевезення, пересилання чи збут наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів» «Незаконне виробництво, виготовлення, придбання, зберігання, перевезення чи пересилання наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів без мети збуту»… І я починаю в голові перебирати, кому краще зателефонувати, щоб в разі чого по скоріше відмазали…

Ну що, кажуть дядьки, що це у вас за речовина, де взяли, з якою метою… Я їм кажу, з якою метою, а у відповідь питаю, що це у них такі речовини ростуть і ніхто на це уваги не звертає… і по дворах-огородах у людей ростуть, і нічо, а як ми тут вирвали на могилку, так одразу шум-гам піднявся… Дядьки зразу напряглися, «це не наш обов’язок знищувати ці рослини… а де саме ви бачили маки по дворах?»… Я їм пояснила, куди їхати… (маки там були не наркотичного роду, так що все ок))

А один такий, давай відійдемо, каже… (до речі, доводилось його раніше зустрічати, таке нахабне чмо, щось там пропонувало, типу «давай якось зустрінемось»)… Почав питати, чи не була осуджена, хто я, звідки і т.д. Ну я йому пояснила, що краще не будемо зараз тут сваритися і псувати один одному життя… ага… а він каже, що не він вирішує, а зараз начальство приїде і все вирішить… Хвилин через 5 приїхало начальство… Подивилось, козирнуло, і побажало щасливої дороги…

Мораль №1: не бери того, що лежить без нагляду. Без нагляду ще не значить, що ніхто за цим не спостерігає…

Мораль №2: не бери, якщо не знаєш, що воно таке. А якщо знаєш, ЩО САМЕ береш, знай, як потім від цього відмазатись. Для того, щоб знати, раджу почитати Кримінальний Кодекс України та Постанову КМУ № 770 від 06.05.2000р. «Про затвердження переліку наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів».


Мораль №3:
не лізь на рожон, якщо не маєш надійного тилу…


фото з місця пригоди.

ХУНТІ - НІ! Підпишись проти узурпації влади в Україні!

Ми, громадяни України, категорично не погоджуємося з планами „перероблення” Конституції України, яке зараз готують Блок Юлії Тимошенко і Партія Регіонів.

Згідно цим змінам, серед інших антидемократичних тез міститься стаття, згідно якої (розділ „Перехідні положення”, п. V) наступні вибори всіх рівнів в Україні відбудуться не раніше, ніж у серпні 2014 року.

Таким чином і обрані у 2006 році органи місцевої влади, і обраний у 2007 році парламент здійснюватимуть свої повноваження і далі – без виборів, без врахування думки народу, вольовим рішенням купки політиків – „хазяїв життя”. А вибори Президента назавжди переносяться до Верховної Ради. Тобто вони самі, без участі громадян України, за власними кулуарними домовленостями обиратимуть собі кишенькового Президента.

Фактично зараз відбувається спроба УЗУРПАЦІЇ ВЛАДИ НА ВСІХ РІВНЯХ, яка цілком може знищити молоду українську демократію і призвести країну до багаторічної диктатури. Нічим не прихованої, відвертої диктатури в 47-мільйонній державі в центрі Європи.

В нас хочуть відібрати законне конституційне право — обирати владу. Навіть на тих паростках демократичних змін, які з’явилися за останні роки, буде поставлено жирний хрест. Політикам не треба буде згадувати про народ навіть один раз на кілька років. Якщо вони й зараз не переймаються державними інтересами, а діють тільки для власного збагачення, страшно подумати, що відбуватиметься, якщо задумана ними зухвала узурпація влади таки здійсниться.

В Конституції нашої держави вказано: „Носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ. Право визначати і змінювати конституційний лад в Україні належить виключно народові і не може бути узурповане державою, її органами або посадовими особами. Ніхто не може узурпувати державну владу”.

Ми закликаємо політичну верхівку схаменутися і зупинитися. Якщо вони цього не зроблять – ми покажемо їм, що народ, згідно ст. 5 Конституції України, має право здійснювати владу не тільки через органи державної влади та органи місцевого самоврядування, але й БЕЗПОСЕРЕДНЬО.

"НІ - ДИКТАТУРІ!"

Постав свій підпис: http://diktature-net.org
і передай посилання далі!"

_______________________

Флешмоб "Ні - диктатурі!" не є політичним проектом, не започаткований жодною політичною силою, а є виключно ініціативою звичайних громадян України, які хочуть жити в демократичній державі.