Профіль

no Superman

no Superman

Україна, Київ

Рейтинг в розділі:

Останні статті

Усі слухаємо Red Hot Chili Peppers!!!

Red Hot Chili Peppers-Snow (Hey Oh)
Боже, яка класна пісня!!!Я просто не можу, стільки емоцій вона викликає, стільки мрій. Позитив!!!
Звук гітари змушує казитися і танцювати, голос вокаліста закликає разом з ним співати. Блаженний ритм!!!
Я цілий день її слухаю!
Раджу всімboyan

Я маю сказати тобі дещо…©

Зачекай. Я маю сказати тобі дещо…

Іноді мені здається, що я втрачаю тебе, а іноді, що все занадто гарно. Я тільки зараз починаю розуміти твої слова, ті що ти сказала колись… Ти попереджала…                                                                                                      Ти казала що твоє життя це постійний, невгамовний рух, що тебе не можливо зрозуміти і мало хто може вписатися у твоє життя.

Ти попереджала…

Скажу правду: іноді я і справді тебе не розумію. Деякі речі, які ти робиш, вони на грані абсурду… Бувають моменти коли я дивлюся на тебе, і бачу людину якій абсолютно все одно що коїться навкруги, що про неї подумають… твої дії, твій вибір,… не підлягають розумінню…

Але я приймаю тебе такою якою ти є!

У мене захоплює дух коли я дивлюся у твої очі…я бачу тебе справжню… Ти впустила мене у свій світ, у світ який ніхто не бачив…для мене це справді важливо.                                                                                                   Ти довіряєш мені… я це бачу і відчуваю…                                                                                                                                                                          Ти показуєш мені свої наївні малюнки, ти співаєш мені свої улюблені пісні…ти розказуєш мені свої сни… Я сам не помітив як ти стала для мене чимось більшим…

Я згадую як раніше було легко, а зараз…а зараз я не знаю як поводитися разом з тобою… Я все більше мовчу, інколи навіть не знаю що тобі сказати…але не через відсутність тем чи через не бажання, просто для мене це все не звично…

Усі ці почуття…

Поруч з тобою я почуваюся беззахисним…невпевненим…

Останнім часом Ти заполонила мої думки…

От дивлюся на тебе і… я тільки хочу обійняти тебе… я хочу притиснути тебе до свого серця. Я втрачаю розум. Я не знаю що буде далі, але мені все одно. Сьогодні ти зі мною. Дозволь мені бути твоїм героєм…

Пульс неіснуючого міста©

Кожен день починається з ритуалу: розплющив очі, встав, умився, зварив каву, глянув на годинник, одягся, пішов на роботу. Кожного дня їжджу одним і тим самим маршрутом…

Я починаю помічати як з життя повільно зникають фарби, все перетворюється у сіру буденність…

Одні і ті самі люди, одна і та сама їжа, одяг, робота…одне і те саме місто. Дивно, як я в ньому ще задихнувся…

Це місто руйнує людей, руйнує їх з середини, знищує їх особистість…перетворює їх на ходячі трупи…

Воно знищує блиск в очах, що колись робив їх справжніми, знищує вогонь, який не давав їм застигнути у пітьмі. Це місто знищує наші мрії.

Воно сповнено гріхом…на кожному кроці обман, на кожному обличчі злість, у кожній кімнаті розпуста а тіні цього міста окутують тебе страхом та стражданнями.

У нас є тільки одна ціль — вижити!

Кожен день я проходжу одне і те саме місце: покинуту занедбану дитячу площадку, і завжди проводжу рукою у повітрі немов торкаюся стіни. Я розумію, що цей сірий світ у якому я зараз перебуваю, це ілюзія, яку не можна знищити…

Торкаючись рукою до цієї невидимої стіни я відчуваю пульс неіснуючого міста, який я сам заховав від себе за сірою буденність життя… Цей світ у минулому, ми свідомо його покинули…і вже ніякої можливості туди повернутися. Ми усіма силами намагалися відректися від нього, і у нас це вийшло…  Ми втекли з відти і тепер його немає… Його більше не існує. Це неіснуюче місто, яке давало нам все: веселощі, радість, любов…справжніх друзів, справжні почуття, а ми…а ми зреклися його.                                                                            Кожен день я ось так стою і проводжу рукою по невидимому бар’єру… і якби були якісь почуття то я б заплакав…

Вибач мене…вибач, що зрадив тебе…моє місто, місто дитинства…

Подзвони другу!

  • 01.01.11, 22:11
...став помічати, що життя проходить повз. Час біжить, а я на одному і тому місці...
Минув 2010 рік, люди роблять якісь висновки, для когось рік був вдалим...хтось знайшов друзів, хтось кохання...є такі що за цей рік дуже виросли....виросли в собі, стали кращими, досконалішими...можливо навіть впевненішими. Я думаю багато зрозуміли хто вони, де вони і що робити далі зі своїм життям...ці люди на вірному шляху....шляху життя, суворого та підступного, і вони його сідлають...Вони озернуться назад і скажуть: "Це був важкий рік, важкий, бурхливий, незбагненний, вдалий!"...
А є ті для кого цей рік був найгіршим...у цьому році вони втратили друзів, можливо коханих...може їх звільнили з роботи або вигнали з універа...можливо у когось померла рідна людина...навіть може бути так, що хтось намагався покінчити життя самогубством...Для них це паршивий рік...і вони скажуть: "Не рік а параша..."
Дві категорії людей: щасливі та нещасні.
Чи питали ви своїх друзів про їх минулий рік?Чи вдався він їм?Чи питали ви їх про те, що не вдалося і що вдалося їм у ньому?
Для чого? Тому що багато хто з ваших друзів у другій категорії...і ви цього не знаєте...
Поговоріть з ними, приділіть їм свою увагу...якихось 10 хвилин...але не онлайн, подзвоніть...так буде краще...
Почніть цей рік з дзвінка другу!
Що до мене...то я не можу себе віднести ні в яку з двох категорій...я в якійсь третій...
Цей рік,2010, не був жахливим...але він не був прекрасним...Я відчуваю, що втратив багато часу...нічого не навчився,  нічого не виніс для себе...були хороші моменти...не багато але ж були...
Вирішив для себе щось змінити...почав з сьогоднішнього дня. Все попереду.
Зараз дописую замітку і йду дзвонити другові....зробіть так само, ви комусь потрібні!smile
Сторінки:
1
2
3
попередня
наступна