Другий міжнародний еко-культурний фестиваль «Трипільське коло 2009. Земля» відбудеться 4-5 липня на зелених пагорбах міста Ржищева Київської області. Найпотужніша подія літа! Енергія Трипілля! Відчуй її! Детально тут : http://tkfest.com.ua/

Приєднатися до події

Сьогодні чув, що космос вже гречку роздає: гречка, борошно, банка паштету, цукерки і ще щось там...

Не продавайте совість за кіло гречки і конхфетку...

Транцендентна ідуалістична різниця між зайцем і вовком?

На ім’я сільського голови села Н. Заліщицького району зі Східної України прийшов лист такого змісту: «Я - колишній солдат спецгрупи НКВД, яка під маркою бандерівців у 1944-1945 рр. проводила масові вбивства невинних людей на Тернопільщині. Наша група позбавила життя не один десяток людей, яких ми вбивали ніби за симпатії до совітської влади, і ось нині, на схилі літ, стоячи над могилою, хочу висповідатись, розповісти правду, хто насправді проводив оті криваві акції.


--------------------------------------------------------------------------------

Мені привиджуються ті нещасні, які просили в нас пощади, але пощади їм не було... Часто у снах чую крик чотирирічного хлопчика: «Не бий мого татка!» Він вирвався із рук нашого старшини, притім укусив його за палець. Тоді старшина вхопив хлопчика за ніжки і з усього маху вдарив ним об стінку головою... Мозок із розбитої голови дитини бризнув по хаті, на нас, на наші руки, на обличчя... Я за той час розстріляв двох сестричок 10-12 років... Вони заціпеніли від жаху і навіть не розуміли, що відбувається. Батько й мати на колінах благали нас, щоб ми пожаліли хоча б дітей, і теж не розуміли, за що їм така кара, просили: «Хлопці, схаменіться, ми ж нічого не винні...» Вони думали, що ми - бандерівці. А ми звинувачували їх в тому, що їхні старші два сини пішли на фронт. Хоч ми добре знали, що людей призовного віку забирали силою, не питаючи, хоче хтось іти на війну чи ні. Таких випадків було багато. Але мені запам’ятався особливо оцей... Голос того хлопчика: «Не бий мого татка!»

Зойки нещасних сестричок та їхніх батьків останнім часом переслідують мене вдень і вночі... Пішов я в церкву і висповідався... Старенький священик зблідлими устами прошепотів: «Сину, великі твої гріхи, але оскільки ти каєшся, і що тебе змушували скоїти такий гріх твої командири, я як священик можу дати тобі розгрішення... І дам, але тільки тоді, коли ти напишеш у ті села, де ви проливали невинну кров, та ще й під чужу марку».

Я знаю, пане голово, що цього люди не простять мені ніколи - надія тільки на Бога... Адже ішов я убивати людей не сам від себе... Це вони, наші командири-чекісти, змушували нас... Завжди, коли ми, солдати, відмовлялися когось убивати, погрожували: «Хотітє бить чістенькімі?!! Расстреляєм саміх как собак!!!»

Ми боялися один одного і ніколи поміж собою не обговорювали свої вчинки, навіть під час пиятики... Але коли через якийсь час наш старшина через необережність сам у себе вистрелив з автомата і в муках помер, ми мовчки переглянулись і неначе проговорили: «Оце тобі, гаде, за тих невинних людей, за того хлопчика...» Хоч у самих теж були руки в крові... Розкажіть, пане голово, усім у селі про мого листа... Най знають люди, хто насправді знищив їх сусідів... Не бандерівці, ні!!! Це ми, чекісти, так криваво провокували наших людей...»


Р.S. І треба ж такому бути: головою сільської ради був якраз син одного із братів, що пішли 1944 р. на фронт, того самого батька, що їх сестричок і братика було знищено нелюдами-чекістами в березні 1945 р. Голова, читаючи листа, ридав і в розпуці бив кулаками об стіл... У неділю пішов до церкви і на сповіді покаявся за свій гріх, що протягом багатьох років він і його родина носили в серці образу і гнів та проклинали героїв - повстанців УПА, які полягли в боротьбі за волю України... Ось так перевдягнені й замасковані енкаведисти мордували людей, а вину складали на бандерівців.

З газети «Добра справа»,
м. Долина,

http://www.hurtom.com//3752-spovd-cheksta.html

http://www.skarby.in.ua/
http://mamajeva-sloboda.ua/

Прийшло посилання на цей сайт: http://rukotvory.com.ua/

Характер - це сукупність стійких психічних властивостей людини. Він виявляється в поведінці та психічних установках і ставленні до дійсності. (Словник української мови)

Великих цілей можна досягти тільки за умови повного підпорядкування всіх фізичних та інтелектуальних сил на їх досягнення. Повні самосвідомість справі можлива, коли мета вироблена власним світоглядом, бажана людині і не суперечить її моральним переконанням. За цілеспрямованості інтелектуальних сил і моральності мети залишається одна проблема – проблема волі. Річ в тому, що маємо багато патріотів, які чудово розуміють проблеми нашої державності і необхідність боротьби із загрозами їй, але їм бракує волі мобілізувати свої здібності психіки людини. Не існує воля, спрямована в нікуди. Воля завжди спрямована на досягнення якоїсь мети, на задоволення якогось бажання. Що більша мета, то сильнішої волі вона потребує. Людей за вольовими показниками можна поділити на багато щаблів. Коли людина не має жодних амбіцій, ні на що не претендує і пливе за течією, то й виявляє вона мінімальну силу волі. І навпаки, на вершечку вольової драбини люди спроможні витримувати неймовірні тортури аж до того, що вмирають, не зламавшись, не поступившись переконаннями. Потрібна велика воля, щоб зосередити думку в короткий згусток і поштовхом, ніби пострілом, спрямувати її адресатові.

     Кожен повинен жити так, щоб не соромився своїх слідів і не пробував їх стирати, бо це єдине, що після кожного з нас залишається. Сліди можна зустріти й тоді, коли вже давно не можна зустріти живу людину.

Московські міфи або Реквієм по Росії   http://phorum.sd.org.ua/read.php?2,6255

15.05.2009 14:22 ___ Петро Камінь, для УП  

Після чергової передачі "Свобода слова" на ТРК "Україна" про міжнаціональні відносини в країні минуло два тижні, однак гарячість теми не зникла з моєї свідомості.

Як не зникла образа від почутого, побаченого та відчутого. За навиворіт одягнені українські вишиванки та підборами наперед натягнені козацькі чоботи змушений винести тему на публічне обговорення та задати декілька скромних запитань самому собі і людям.

Почну з лозунгу "Україна для українців", який так активно і бурхливо критикувався запрошеними на програму.

Загальний висновок: лозунг поганий, неправильний та націоналістичний-нациський-фашистський-бандитський. За такий лозунг варто було б саджати за ґрати.

Згадали навіть Бабин Яр. Однак хочу запитати: Німеччина для німців чи для турків? Англія для англійців чи для українців? Ізраїль, коли створював собі країну, для кого це робив – для поляків чи італійців?

Напевно, кожен дбав про свою націю, про свій народ ! І за це світ поважає німецьку, англійську, єврейську держави!

Поважаю їх і я за відповідальність перед одноплемінниками, націоналістичність та самобутність. Цікавими іншим вони є саме за своєю національною ідентичністю та відмінністю від інших.

Втім політики вважають, що ми маємо по-інакшому. Наш лозунг – Україна не для українців! Тоді для кого? Яка нація уособлюватиме собою відповідальність за розвиток держави, її самобутність, культуру?

Який характер матиме ця держава в майбутньому?

Чи є у нашої держави національні батько та мати, чи вона народилася після гри в "Ромашку"?

Я не хочу бути громадянином держави без історії, національності, традиції, культури та ментальності. Мені важко сказати, що я є українцем після того, як це саме сказав Червоненко. Бо він може сказати гордо "Я – єврей" і буде визнаним в Ізраїлі за брата. Я ж, виходить, не можу сказати в Україні "Я – українець", бо цього не дозволяє мені Червоненко.

Рівність громадянський прав українців і не-українців я не ставлю під сумнів.

Крім рівності, у мене є ще одна, додаткова, відповідальність, яку ніколи і нікому не віддам: діди мої і прадіди поливали потом та кров’ю цю землю і заповіли мені свою волю: боронити цю землю для українців наступних поколінь. Навіть якщо це не подобатиметься всьому світові і самому чортові!

Цієї ноші нікому передати я не можу, бо ніхто не здатен нести ношу іншої нації!

Справді, наша держава має багатонаціональний склад. Всі національності в Україні повинні мати рівні права – економічні, соціальні, політичні, тощо. Однак українці по крові та народженню мають ще одне право і святий для себе обов’язок – залишатися українцями!

Як і визначати характер, внутрішню сутність своєї держави. Інакше – матимуть державу, яка характером та вдачею відрізнятиметься від українців, тобто житимуть в чужій державі під йменням "Україна".

Хто має право критикувати або оцінювати членів моєї родини ? Вірно: таке право мають члени родини. А хто має оцінювати націю? Логічно, якщо націю оцінює людина, яка зараховує себе до цієї нації, вважає її своєю.

А якщо ні? Тоді ця людина є носієм іншої ідеї, яка не має нічого спільного з нацією – сувереном. І житиме така людина серед чужої нації пригнічено, відчуватиме себе некомфортно. Нація не може покинути свою територію, отже людина має шукати собі свою націю, де відчуватиме себе членом одного етносоціального організму, де житиме психологічно і морально комфортно.

Показовим для мене у всій метушливій кампанії наступу на українство як етнос є його галасливість, неукраїнськість та невігластво. Після втрати українцями більшості власності, економіки, медіа простору, хтось вирішив забрати у них право на національну самоідентифікацію.

Може комусь хочеться, щоб національність "українець" карбувалася у свідомості нашій як "людина нижчої раси"?

Не раджу послові повчати нас: ми не радимо людям, як будувати своє життя в Ізраїлі. Однак не потерпимо, щоб іноземці вказівним пальцем розмахували біля нашого носа!

Та й Червоненку жалітися на українців немає чого: українці в Ізраїлі високих посад не займають. Як пан Євген тут. А що від нього додалося Україні?

Чому націоналізм постійно ототожнюється з нацизмом та фашизмом? Чому не чути професійної думки, хоч політологія чітко розмежовує ці поняття?

Єдиним активним членом ОУН, що опікується ідеологічною проблематикою на шпальтах преси сьогодні є Богдан Червак , за що повинні йому подякувати націоналісти.

Але чому такою пасивною є позиція ОУН(м) та ОУН(р)? Може боротьба ідей для них закінчилася після утворення незалежної Української держави. Чи не маємо передчуття наближення втрати незалежності в результаті відсутності ідеологічної роботи на побудову держави, шляхів та методів зміцнення авторитету та могутності України?

Дозволю нагадати, що таке націоналізм у розумінні бандерівців. В брошурі Полтави "Хто такі бандерівці і за що вони боряться" читаю: "Націоналістами ми вважаємо себе тому, що в основі всієї нашої ідеології, всього нашого розуміння історичного процесу лежить: а) погляд на націю як на найвищий і найміцніший тип організації людської спільноти, вищий і міцніший за суспільну клясу.

Погляд на націю, як на підмет історії в її міжнародному розрізі. Погляд на національну державу як на ту форму політичної організації народу, яка єдина забезпечує йому найкращі можливості всебічного розвитку, а також погляд, що система вільних національних держав усіх народів є найкращою формою ладу в світі.

По-друге, ми називаємо себе націоналістами тому, що в нашій діяльності ми керуємося таким єдиним і найвищим гаслом "Добро української нації - найвищий наказ".

...Ми рішуче відкидаємо марксівську ідеологію як цілість, відкидаємо марксівський історичний матеріалізм як історіософську доктрину; відкидаємо марксівський погляд на класову боротьбу як основу всього історичного процесу; відкидаємо марксівську ідеологію пролетарської революції і диктатури пролетаріату; відкидаємо марксівське розуміння нації і весь марксівський інтернаціоналізм, погляд на ґенезу і характер держави…".

Що ж не подобається учасникам програми "Свобода" в терміні "націоналізм"? Вищість нації над класовими та груповими інтересами?

Сьогоднішні політичні лідери та партії ставлять національний інтерес над своїми, партійно-груповими?

Можливо хтось з них хоче пролетарської революції та диктатури пролетаріату? Можливо вони хочуть диктатури робітничого класу чи селянства? Якщо Україна інтернаціональна, то чи можемо це саме сказати про Англію та Ізраїль?

Якщо ми – інтернаціоналісти, то чому у міжнародному розподілі праці українці не належать до банкірів, власників автоконцернів та медіа простору?

Інтернаціоналізмом нам відведена роль будівельників в Португалії , доглядачів перестарілих в Італії та повій в європейських борделях?

Якщо когось влаштовує такий інтернаціоналізм, то яке відношення вони мають до української нації?

З таким інтернаціоналізмом ми мусимо боротися не гірше, чим з нацизмом Гітлера та соціалізмом Сталіна, бо він так само поневолює наш народ. Під маскою добра для всіх несе зло для українців.

А ви, пане Шустере? Чи у вашого діда, як у мого, розібрали хату для будівництва сільського клубу? Чи ваша мати 38 років доїла колгоспних корів? Ви справді можете розуміти нашу, українську душу? Ви відчували коли-небудь український біль матері над помираючими від голоду дітьми під час голоду "якого не було"?

Кому дозволено судити українців за їх бажання жити в своїй хаті природнім, українським життям? Ви вважаєте себе за людину, якій це дозволено?

Чи Червоненко має такий дозвіл від Бога?

Запрошуючи молодого політика Ілієнка в студію, ставлячи питання, на які важко відповісти навіть академікам-історикам, ви хочете висміяти недолугість претензій українців на власний націоналізм, на право мати свою націю.

Народу нашому не вистачає лиш справді українського проводу, але відчуваю, що він вже десь на порозі нашої хати. Бійтесь тоді стати на шляху нашому з брехливими речами, бо українському єврею Червоненко (як він сам назвав себе і телеефірі )дозволено, як і мені, українцю за походженням, лиш одне : "Добро української нації – найвищий наказ". Хтось заперечує?

Слава Україні!