Ми - українці! — короткий зміст книги
Ми - українці! Я пишаюся цим. І хотів би, щоб якомога більше людей, які живуть на землі України і люблять її, і тих, кого доля занесла в чужі краї, теж пишалися. Ця книжечка допоможе. В ній немає придуманих віршів, в ній думки і почуття, радість і горе, сміх і сльози і, головне, дуже багато любові українця.
Оскільки кожен шукає в поезії своє, я розложив вірші на вісім поличок, назви яких наведені вгорі кожної сторіночки.
Насамперед - це Пізнання світу і себе. Тут і пошук Смислу життя, намагання зрозуміти Хто ми?, розібратися у Стосунках, усвідомити основні Істини життя, осмислити, що таке Мистецтво, сказати кілька добрих слів про Зрілість. Є і Портрети сучасників.
Про нашу мову і національну ідею, про становлення відкритого демократичного суспільства, про політику і політиків у розділі Публіцистика. Україна 1992-96 років - це думки і емоції тяжких часів становлення нашої держави. Щодня усі ми У пошуках щастя. Найбільший розділ цієї книжечки - Простір кохання. В ньому і Любить! І Не любить. І вічне запитання: любов - Що це таке?
Шостий розділ - це недоспівана Ода жінці.
Без щирої Усмішки і дошкульного жарту українець - не українець.
А все це разом і є Світ поезії - одна з найхарактерніших і глибинних національних рис сентиментальних і мудрих, ліричних і усміхнених, романтичних і прагматичних українців.
Ця книга на Х Київському Міжнародному книжковому ярмарку “Книжковий світ 2007” нагороджена спеціальним дипломом Української асоціації видавців та книгорозповсюджувачів “За вагомий внесок у розвиток української поезії”
Ми в світ прийшли, щоб взнати, хто ми є
В ділах, стосунках, в щирості й любові.
У цьому сенс життя і голос крові.
Щоденний вибір Долею стає.
***
Нічого не буває просто так.
Нічого не буває випадково:
Ні зустріч, ні подія, ані слово.
До того йшло, або ж це Долі Знак.
***
Існують вищі радості і втрати.
Існують небуденні відкриття.
Дай, Боже, зрозуміти і пізнати
Призначення і смисл свого життя!
***
В усьому уповаємо на Бога.
Як щось не так, то скаржимось на Долю.
Але Господь всім дав свободу волі,
Щоб кожен сам обрав собі дорогу!
***
Здається, живемо як на узбіччі.
Життя вирує там, де нас нема.
Самі себе принижуєм дарма!
Життя – це ми: і совість, і обличчя!
***
Я часто гірко мучуся тому,
Що піддаюсь умовностям бездарно.
Дорогоцінний час втрачаю марно,
Не знаючи ні нащо, ні чому!
***
Так хочеться чомусь пісень співати!
Зустрічним усміхатись є потреба.
Хтось думає, напевно, дурнуватий –
А це я так закоханий у тебе!
Тобою зачарований давно,
Я хочу, щоб мене ти покохала!
Самотнього кохання вже замало,
Зів’яне без взаємності воно.
В житті буденнім радощів немає.
Так хочеться хоч зазирнути в рай,
Відчути, як душа знов оживає…
Щодня тобі молюся: «Покохай!».
***
Я стільки думаю про тебе!
У сни таємні зву тебе.
Неначе ти – Душі потреба,
Дарунком послана з Небес.
Акумулює ніжність серце.
Бажання в ньому тихо сплять,
А пестощів чутливих рать
Чекає, поки сон минеться.
З тобою хочу я розкуто
Прорвати греблю почуттів,
Почути серце щирий спів,
У море пристрастей пірнути,
Забути, хто є ти і я,
Буття перетворити в ніжність,
Відчути в насолоді вічність –
Це мрія стомлена моя!
***
Чим я живу? З тобою розмовляю,
Оспівую тебе й твою красу,
В душі, мов квітку, образ твій несу
І забуваю, що ходжу по краю!
***
Не питай ти мене, не питай,
Чи любив кого-небудь до тебе.
Я не буду питати у тебе,
З ким була ти в щасливі літа.
Треба щиро подякувати їм
За колись подаровану казку,
За збережену душу і ласку,
Хоч пішли кожен шляхом своїм.
Що було, не повернеться знов.
І не треба йому повертатись.
Як судилося нам покохатись,
Значить, знов народилась Любов.
То ж плекаймо її, мов дитя,
Відкриваймо в собі кращі риси!
Наші мрії про щастя збулися.
В цім коханні і є сенс життя!
***
Хоч як кляли би і ганьбили нас,
Як кісточки би нам перемивали,
Я Вас люблю! Я думаю про Вас.
Але сумую: зустрічей так мало!
Людей недобрих що штовха на зло?
Яке їм діло до чужого раю?
В житті нікчемнім щастя не було,
Тому їх душі заздрість роз’їдає.
Їм хочеться розбити наш союз,
Потішитися нашими сльозами.
Я вистою. За тебе лиш боюсь:
Чи зможеш зберегти тепло між нами?
Себе я заклинаю і тебе:
Знайдімо сили не звертать уваги
На отруту. Послані з Небес
Нам радощі любовної наснаги.
Не всім дано у хаосі буття
Поміж бездушних, сірих і забитих
В собі відкрити ніжні почуття
І радості тією жити й жити!
***
Багато пройдено доріг.
Ще більше зроблено помилок.
Та попри все, я образ милий
Мов цінність вищую зберіг.
Немає доблесті у тім,
Коли час прийде, прохати,
Чекати, мріяти, страждати –
Цей шанс дається майже всім.
Але не всім дано талант,
Щоб із інтимного бажання,
Що кожному з нас притаманне,
Створити справжній діамант.
Кохання – тиха радість мрій
І до прекрасного дорога,
Шлях до гармонії і Бога,
Душі наснага й рівень твій.
Все в світі з часом одцвіта.
Коли квітує, повнить щастям.
Та тільки сильним душам вдається
Жить щастям тим літа й літа.
***
Напевно знаю, що колись,
Чи мало часу, чи багато,
Ти будеш гірко шкодувати,
Що наші долі розійшлись.
***
Солодкий хміль кохання не допив,
Убитий несподіваним розривом,
Немов жебрак, нужденний і сліпий
Вночі в грозу лишитися над обривом.
***
Якби були глибокі почуття,
Дрібниці не могла б їх зруйнувати.
Не треба гірко плакати від втрати!
На цьому не кінчається життя!
***
Якщо я Вас ніколи не побачу,
Щоб не страждати, сіті розрублю.
І все ж таки, я зичу Вам удачу,
Бо щиро, ніжно й трепетно люблю!
***
Любов – енергетичне джерело.
Одним дано – вік пити й не напитись.
А інші – тільки встигли полюбитись,
Хтозна чому пересиха воно.
***
Любов – це нескінченний шлях пізнання.
Любов’ю дихають, а не грішать.
Що глибша і чутливіша душа,
То довше і яскравіше кохання!
***
Я сам до істини дійшов,
Набивши лоба, стерши ноги,
Пройшовши радості й тривоги:
Бог є один. Бог є любов.
***
Любов – це таємниця ще й тому,
Що нею неможливо керувати.
Дарує щастя, роздуми і втрати.
Ніхто не знає, скільки і чому.
***
Кохання – тільки шлях, а не мета.
Мета, на жаль, привласнити кохану
Чи то коханого. У цім біда!
Тому так тяжко жити без обману.
***
Талант кохання – наче первородство.
Дух лицарство живе, він ще не зник.
В коханні має бути благородство.
А як немає, це лише інстинкт!
***
Передчуття кохання, радість, смуток….
На все свій час, на все своя пора.
Не ми вирішуємо, з ким і скільки бути –
Це вищих Сил і Долі світла гра.
***
«Кохаю! Страждаю! Для тебе
Дістану я зіроньку з неба!»
А їй цього просто не треба.
В усякому разі, від тебе.
***
Чому у кохання нерадісні очі
І погляд сумний, як у древніх ікон?
Бо щедро коханими всі бути хочуть,
А щиро любити не вміє ніхто!
***
Немає гіршої образи,
Немає більшої біди,
Коли любов руйнує зрада.
Кричать? Кому?
Тікать? Куди?
І тільки виплакавши очі,
Якщо душа іще жива,
Ти розумієш: це не злочин,
В коханні зради не бува!
Любов – це птах.
Де схоче – сяде.Кому захоче – заспіва.
Знявсь, полетів...
Яка ж це зрада?Птахів безкрилих не бува!
Тому не плачте, а молітесь,
Щоб птах кохання прилітав,
Щоби душею відігрітись,
Забути болі і літа!
***
Кінець сімї – не тільки як розходяться.
Багато гірше, як живуть удвох,
У чорній нелюбові душі зводяться,
І ненависть отруює обох!
***
Мій друже, не плач від вагань і розлук!
Образ не шукай в легковажному слові.
Кохання, на жаль, не буває без мук.
Але всі ці муки не варті любові!
***
Ти кохаєш мене. А я іншу кохаю
А вона ще когось. А той хтось – не її.
Це любовна спіраль – без початку і краю.
Так любов нас єднає. Ми діти її.
Авторська сторінка
