17 грудня 2011 р. о 16.00 у Культурно-мистецькому центрі Києво-Могилянської академії (Київ, вул. Іллінська, 9) розпочнеться вечір пам’яті командира Дніпровської повстанської дивізії отамана Зеленого (Данила Терпила). У рамках вечора відбудеться презентація 2-го видання книги Романа Коваля “Отаман Зелений” (Кам’янець-Подільський: Медобори, 2011; 464 с., іл.). Якщо порівнювати з першим виданням, то у книжці з’явилися нові розділи – “Серед народу комі”, “Зелений і Директорія”, “На думку Думіна”, “Болбочан і Директорія”, “Каральна експедиція Петлюри”, “Братовбивство під Обуховом”, “У Трипіллі”, “Люте время”, “Грушевський і Винниченко пропонують катам співпрацю”, “Визволення Трипілля”, “Нещасливе отаманування Мусія Таценка”, “Побиття “кацапні” та зрадників у Воронькові”. Книга вражає багатими і надзвичайно цікавими додатками, серед яких є спогади старшин УГА Луки Луціва та Василя Ілащука про організовану отаманом Зеленим втечу з денікінського полону 184 стрільців і старшин Галицької армії, спогади старшини Осадного корпусу Січових стрільців Осипа Думіна (Антона Крезуба) про перебування в 1921 р. у Гощівському партизанському загоні та повстанському загоні ім. отамана Зеленого. В розділі “Останні свідчення” вміщено спомини про отамана Зеленого, начальника його кулеметної команди Федора Петриченка, розповідь Федора Пустового, розвідника отамана Зеленого; історія роду Грицька Терпила, розповіді людей, які, прочитавши книгу “Отаман Зелений”, пригадали, що про Зеленого говорили їхні родичі чи знайомі, нариси про зеленівців зі Стайок, Гребенів, Кийлова та інших сіл. Удвічі збільшився “Неповний список козаків і старшин Дніпровської повстанської дивізії та загону ім. отамана Зеленого”. Чимало біографій подано з фотографіями. Загалом у книзі опубліковано 215 фотографій, картин і листівок, з них 75 вперше вводиться в обіг. У вечорі пам’яті отамана Зеленого візьмуть участь заслужений артист України кобзар Тарас Силенко, заслужений артист України Петро Бойко, лідер гурту “Тінь Сонця” Сергій Василюк, скульптори Михайло Горловий та Дмитро Бур’ян, нащадки отамана Зеленого та повстанців-зеленівців, письменники, художники, інші діячі культури.

18 грудня о 12.00 у с. Трипілля, де народився Данило Терпило, заплановано урочисте відкриття меморіальної плити у підніжжя його пам’ятника, а о 13.00 у Трипільській сільській раді відбудеться презентація 2-го видання книжки “Отаман Зелений” за участю автора, кобзарів та інших діячів української культури. У цей же день, 18 грудня, о 17.00 в м. Обухів відбудеться презентація книжки “Отаман Зелений”. Заходи організовано Історичним клубом “Холодний Яр”. Прес-служба Історичного клубу “Холодний Яр” [email protected] Газета Незборима нація http://nezboryma-naciya.org.ua/

Приєднатися до події

Іноді для того, щоб жити треба більше мужності, ніж для того, щоб вмерти. (с)

Провини УПА перед українцями та їхніми сусідами за Я. Грицаком

Українці послідовні: спочатку армія без держави, тепер держава без армії. 

Християнство почало проникати до Східної Європи задовго до Володимирового хрещення 988-989 рр. Вже у середині ІХ ст. візантійські джерела повідомляють про хрещення народу рос і його князя, хоча й це хрещення, ймовірно, не було першим. Нам відомо про хрещення князя Бравліна наприкінці VIII ст. Боспор узагалі віддавна був християнським: у Першому вселенькому соборі в Константинополі (325р.) брав участь Боспорський єпископ. А у 449 р. рішенням Егейського церковного собору було утворена Скіфську єпархію. За повідомленням Феофана Сповідника, 528 р. до візантійського імператора Юстиніана І звернувся цар гуннів Горда з проханням прийняти християнство, що й сталося.

Поза сумнівом, християнство багато чого запозичило з інших релігій і вчень і вміло синтезувало колишні язичницькі вірування, тобто фактично злилося з язичництвом. У християнську культуру Русі перетекло багато звичаїв та обрядів давнини, а найбільш шановані язичницькі боги поєдналися з культами різних святих. Так, Перун трансформувався в пророка Іллю, Велес поєднався зі святим Власієм, Діва-Мокоша набула образу різних богородиць тощо. Численні традиції, народні звичаї та обряди календарного циклу увійшли в церковні обряди, відбилися у християнських традиціях і фольклорі. Увібравши в себе багато язичницьких «беззаконь», християнство, по суті, істотно різнилося від ортодоксального (канонізованого) християнства. У посланні краківського єпископа Матвія (середина ХІІ ст.) йшлося: «Народ же руський, незліченний і чисельністю своєю подібний до зірок, не дотримується правил істинної віри та настанов істинної релігії… ганебно заблуканий не лише в богослужінні Тіла Господня, але і у розірванні шлюбів та перехрещенні, а також в інших церковних таїнствах. Із самого початку свого хрещення він сповнений всіляких облуд, а вірніше сказати – єретичного нечестя, він сповідує Христа хіба що за ім’ям, а справами ж зовсім відкидає. Бо не бажаючи бути у згоді ні з Латинською, ні з Грецькою церквою і відокремившись від обох, згаданий народ не має стосунку до прийняття таїнств ані за тим, ані за іншим (обрядом)».

А ірландський монах-місіонер Святий Колумба, що у VII ст. проповідував у землях слов’ян, зазначав, що цей народ скоріше вмре, ніж відмовиться від своїх богів.

Добре відомо, що іспанець — людина, а іспанка — грип; американець — людина, а американка — більярд; кореєць — людина, а корейка — їжа; болгарин — людина, а болгарка — інструмент; поляк — людина, а полька — танець; канадець — людина, а канадка — зачіска; бельгієць — людина, а бельгійка — рушниця; голландець— людина, а голландка — піч…

Є тільки один виняток: москвичка — людина, а москвич — відро з болтами.

(c)

Часто згадую похмурого чоловічка, котрий підвозив мене від Кабміну на роботу. Своє життєве кредо він сформулював стисло й досить нудним голосом. «На вибори не ходжу, ток-шоу не дивлюся, на мітинги плював. Коли цих почнуть вішати, прийду, візьму участь». Є така категорія людей, яких слухаєш і розумієш — не жартують, що б не казали. Впевнений, таких не більшість. Але підозрюю, що багато.

читати далі

СУТТЄВЕ «В 20-му столітті цензура набула двох форм, які, на перший погляд, взаємовиключають одна одну. Тоталітарні режими прагнули звести до мінімуму інформацію, що є у розпорядженні простих смертних… Демократичне суспільство, навпаки, поширювало максимум відомостей, але таким чином, щоби суть втопити в океані галасливих, поверхневих і, часто-густо брехливих новин. Цей новий, витонченіший спосіб інформаційного задушення громадян є не меншим замахом на одну з основних свобод, що полягає в можливості розуміти основні проблеми світу і того суспільства, в якому громадяни живуть, а отже мати більше можливостей для вибору. Загроза ця тим більш серйозна, що в царині засобів масової інформації відбуваються небувалі зміни – стрімке розростання мереж Інтернету і виникнення цифрових способів передачі інформації. Мультимедіа, телебачення, комп'ютер і телефонна мережа, сплавлені в єдине ціле, породжують на наших очах небувалу “комунікаційну зброю”. Інформація стала товаром, продажна ціна якого залежить більшою мірою від його продажного вигляду, ніж від правдивості самої інформації». Ігнатій Рамоне, головний редактор «Монд дипломатик»

P. S.: Важко не погодитись...

(c)

http://ipvnews.org/pandora_article10092011.php

о Голодомора 1932-1933 годов в украинском селе напрочь отсутствовало воровство. Двери подпирались веником, камнем, или закрывались на колышек. Единственный вид воровства, который существовал – конокрадство, карался страшной смертью.

П.С. Так. Моя бабця лише останніх років 7-10 замикає хату, а то була відчинена з вінеком під дверима. І в селі всі вітаються один до одного незалежно від віку :)

:)