...коли будували великі піраміди, які зберігали світовий рекорд висоти до 20 ст., рабства в Єгипті не було. А що було?

Волаю смерті, зморений украй.

Бо доки цим триклятим злидням бути?

Нікчеми ниці пропивають край,

Довіру щиру зраджено й забуто,

А чисту Гідність втоптано у грязь,

Високу Честь збезчещено без ліку,

Сконала Досконалість від образ,

А міць калічать правляі каліки.

Мистецтву влада заклепала рот,

Бездарності Майстерність підлягла,

А Правда – в дурнях: скорене Добро –

Попихачем у керівного Зла.

Помер би я: знеміг у боротьбі.

Та як без мене бути тут тобі?

 

Шекспір, сонет 66

... як загони варягів не змогли змінити мови місцевого населення Подніпровя, так і загін Гюргі з київських словян був недостатнім, щоб словянизувати все місцеве угрофінське населення. Хто ж його словянизував?

 «Повість» вказує: «Вятичи из лехов»: мабуть якась частина ляхів не зжилася з тими, що осіли в західних полян, і пішла на північний схід, і виявилася достатньою, щоб словянизувати підкорених 1). І досі в російській мові є слова, спільні з польською й відсутні в українській. А вже пізніше мова москалів зазнала значних впливів церковно-словянської й мови перших вчителів грамоти – вихідців з України. Вони начали, як звикли: «Ять пишеться там, де в українському слові «і». Це правило зберігалося сторіччями, В. Белінський 2) обурювався: «Почему я, чтобы грамотно писать по-русски, должен изучить еще какой-то славянскій язык, и почему не сербский, не болгарский, а именно малороссийское наречие3)?»…   

Примітка 1) малоймовірно....

Примітка 2) москаль-шовініст...

Примітка 3) Основна праця Даля (точна назва: «Словарь великорусского наречия русского языка») (томи 1—4, 1863–1866). Тож чиє наречие навіть не обговорюється. 

Січ не "перша християнська республіка в Європі", яу думав Маркс, а остання твердиня прадавнього нашого вічового ладу.  

24-летний студент юридического факультета Венского университета Макс Шремс (Max Schrems) вот уже несколько месяцев ведёт неравный бой с компанией Facebook. Всё началось с того, что Макс отправил несколько грамотно составленных запросов и добился-таки, что из калифорнийского офиса ему прислали CD-диск со всеми персональными данными, собранными за три года активности на сайте.

Каждый гражданин может потребовать у Facebook выдачи ему в течение 40 дней всей собранной на него персональной информации. На сайте есть специальная форма для такого запроса. Вам придёт CD с файлом PDF объёмом несколько сотен мегабайт и более 1000 страниц. Макс Шремс получил PDF из более 1200 страниц, вся информация в файле была разбита на 57 категорий (работа, образование, друзья, политические взгляды, хобби, фотографии и т.д.). Как говорит Макс, даже у КГБ не было такого полного досье на граждан.

Но самое удивительное, что среди всего прочего в присланном файле были удалённые сообщения, чат-сессии, имена бывших друзей и другие данные с пометкой deleted:true.

Facebook прислал не всю имеющуюся информации. В частности, на CD отсутствуют данные о посещённых пользователем страницах в интернете, на которых установлены кнопки Like. Известно, что куки Facebook отправляют информацию о посещённых страницах, даже если пользователь не нажимал на эту кнопку. В ответ на очередной запрос Макс получил письмо странного содержания.

- У нас був такий директор архіву, Орест Мацюк. Він їздив по всій Україні, і шукав оборонні замки, церкви, городища. Він зареєстрував їх більше чотирьох тисяч. Україна – це був край, який найбільше оборонявся. Тому що звідусюди перли.

Тільки замків в Україні було більше чотирьохсот. Зараз в Україні більш-менш під дахом знаходиться двадцять вісім замків всього. Хтось ставить зараз питання: А як ми будемо їх утримувати? Треба продавати. Я тут веду боротьбу з тим продажем весь час, тому що те, що лишилося, вже треба зберегти.

***

А ще я хочу знайти поховання Івана Виговського. Польща має гроби – Україна гробів не має. У Польщі під Королівським замком у Кракові стоять всі гробниці королів. Це виховує патріотизм – люди поклоняються своїм королям. У нас же нікого нема.

Хмельницького викинули поляки, Мазепу вкинули у Дунай, Кальнишевський похований на Соловках, єдиний, хто тут лежить – Іван Виговський – може, знайду. Але тоді постане інша проблема – куди я його діну (сміється). Треба робити Пантеон, щоби можна було поклонятися героям.

Цікаве інтерв"ю.

"Другий момент, який обговорювався чи не в кожному інтерв'ю - немодерність і певною мірою архаїчність української культури. Це менше стосується літератури, але доречно, коли йдеться про театр чи музейну справу.

Немодерність, до речі, стосується не тільки української культури, але й суспільства загалом."

П.С. Що таке модерність? Толерантність до пед***тів, діячі культури, що за шмат гнилої ковбаси грають тупорилих хохлів у москальських фільмах, спорцмени-дибіли, що йдуть в політику, може Забужко, Подеревлянський...?

В Незалежній Україні пам"яток культури знищено і розграбовано, мабуть більше, ніж радянською владою за століття геноцидів.  

В архаїці нічого поганого не має, якщо її не перетворюють на клоунаду. Українська душа, вона однакова, хоч і змінює зовнішність крокуючи в часі. :) 

Прес-реліз № 629

ВИЙШЛА НОВА КНИЖКА ЮРІЯ ГОРЛІСА-ГОРСЬКОГО

“Ми ще повернемось!”
Спогади. Повість. Поезії. Документи. Листування

Юрій Горліс-Горський – автор знаменитих спогадів “Холодний Яр”. І ось вийшла нова його книжка – “Ми ще повернемось!”. Її упорядник Роман Коваль зібрав під однією палітуркою всі твори та спогади визначного письменника, більшість яких невідомі сучасному читачеві.

Юрій Горліс-Горський мав стільки іпостасей, що для людей пересічних його біографія виглядала підозрілою. Ось його життєві образи: хорунжий Кабардинського полку Кавказької кавалерійської “туземної” дивізії, півсотенний Богданівського полку, кармелюківець, болбочанівець, чорний запорожець, заступник отамана полку гайдамаків Холодного Яру, “совєтський міліціонер” у Кам’янці, співробітник Повстансько-партизанського штабу генерала Тютюнника, подільський підпільник, терорист-експропріатор, наш чоловік в агентурному відділі Подільського губернського ҐПУ, багатолітній політичний в’язень та пацієнт-симулянт психіатричних лікарень, старший санітар Лук’янівської в’язниці, письменник, автор споминів, видавець, фотограф, учитель, журналіст Німецького радіо, шинкар, диверсант-парашутист, співредактор української газети, помічник німецької та американської розвідок... “Незбагнені шляхи Аллаха! Мені доводилося в своєму житті бути багато ким – поетом також”, – писав Юрко в передмові до своїх “Тюремних поезій”.
Про все це ви зможете прочитати у книжці “Ми ще повернемось!”.
Роман Коваль пропонує читачам такі твори видатного письменника-борця: “Великдень на сусідах”, “До характеристики московського наїзду на Україну”, “У ворожому таборі”, “В казематах ҐПУ”, “Отаман Хмара”, “Їх прийшло дванадцять”, “Ave, diktator!”, “Колгосп над Інгулом”, “Час вибиратися за кордон”, “Подорожні зиґзаґи”, “Печене порося (китайська легенда)”, “Фінляндія. Країна скель і крицевих людей”, “Донька Петлюри”, а також “Тюремні поезії”.
Окрім згаданих творів у книжці вміщено документи, які стосуються біографії Юрія Горліса-Горського (справжнє прізвище Городянин) у час перебування його в Армії Української Народної Республіки. Ось назви деяких з них “Характеристика на поручника Армії УНР Юрія Городянина з реєстру “вояків-лицарів”, що відзначилися в боротьбі за визволення України”, “Рапорт поручника Юрка Городянина командирові 1-ї Запорозької дивізії про прибуття з Холодного Яру”, “Рапорт про розслідування справи зникнення поручника Юрка Городянина”, “Рапорт командира полку Чорних запорожців Петра Дяченка від 29 грудня 1921 р. про перебування Юрка Городянина на лікуванні у шпиталі м. Новий Сонч” та інші. Ці документи люб’язно надав Віктор Моренець, який знайшов їх у Центральному державному архіві вищих органів влади України.
Опубліковано й низку документів з особової справи письменника за 1939 рік, коли він перебував у Карпатській Україні, серед них і власноручний життєпис. Розшукала справу в Державному архіві Закарпатської області Ірина Гармасій.
Опубліковано і спогади про Юрія Горліса-Горського, зокрема члена ОУН Миколи Сидора-Чарторийського, Ірини Строцької, Галини Гришко, новелу Юрія Винничука “Там на розі, на Яновській, на вулиці Кліпаровській”, спогад Василя Оробка “Мій дядько Йосип Оробко” – про січового стрільця, героя Холодного Яру.
Книга багато ілюстрована фотодокументами.

А починається вона розлогою біографією Юрія Горліса-Горського під назвою “Револьвер і перо як життєва необхідність”. Її автор – Роман Коваль. Ось фрагмент передмови: “Доля його була настільки бурхлива, закручено-звивиста, жорстока і милосердна, що найрізноманітніші чутки про Юрія кружляли ще півстоліття після його таємничого зникнення: “поінформовані” стверджували, що він агент п’яти розвідок, що то не він написав роман “Холодний Яр”, а 1956 року, вже після смерті, був радником угорського генерала Кішбарнака.

...