Після окупації більшовиками Української Народної Республіки частини регулярної армії УНР були інтерновані до Польщі. Однак у 1921 році було ухвалено рішення рейдом вирушити в Україну з метою підтримки антирадянських виступів. Планувалося підняти всенародне повстання та дійти до Києва.
Проти Армії УНР під командуванням генерал-хорунжого Юрка Тютюнника більшовики стягнули свої кращі сили. Як свідчать історики, перевага у живій силі в сорок разів перевищувала сили повстанців. Останній бій з більшовицькими військами Волинська група провела 17 листопада 1921 року під Малими Миньками. В ньому загинуло більше 400 бійців, у полон захоплено разом з пораненими 537 вояків, з яких до суду дожило лише 443. До найвищої міри покарання — розстрілу — засудили 360 повстанців. Котовський пропонував повстанцям перейти на службу до Червоної армії в обмін на життя, але всі вояки відмовилися від цієї пропозиції,вони залишились вірними присязі,яку давали Україні.

Зі статті «Русская идея» (про політику імперської влади щодо Польші):

«Я говорю о гнусной системе русификации, которая имеет дело уже не с политической-автономией, но нападает на национальное существование, на самую душу польского народа. Обрусить Польшу - значит убить нацию, имеющую весьма развитое самосознание, имевшую славную историю и опередившую нас в своей интеллектуальной культуре, нацию, которая и теперь еще не уступает нам в научной и литературной деятельности. И хотя при этих условиях окончательная цель наших русификаторов, по счастью, недостижима, однако все, что предпринимается для ее осуществления, не становится от этого менее преступным и зловредным. Эта тираническая русификация, тесно связанная с еще более тираническим разрушением греко-униатской церкви, представляет воистину национальный грех, тяжелым бременем лежащий на совести России и парализующий ее моральные силы».

Повністю

Одна з найвідоміших пісень Андрія Малишка — «Пісня про рушник» була створена за одну ніч. У 1958 році режисер М. Мишурін знімав фільм «Літа молодії». Там був епізод, де герої фільму — юнак і дівчина — їдуть на даху вагона у Київ вступати до театрального інституту. Хлопець розгортає рушник, у який мати загорнула в дорогу нехитру їжу, і пригощає дівчину. Режисер запропонував: «А що як ми дамо юнаку пісню про рушник»?

Платону Майбороді ця пропозиція сподобалася. Він подзвонив Малишку в санаторій, де той відпочивав, давши початок вірша. Наступного ранку поет по телефону продиктував вірш. Під час демонстрації фільму пісня блискавично облетіла країну, зачарувавши слухачів.

Серпанком найніжнішої любові й шанобливості огорнутий у вірші образ матері. Мати журиться, розлучаючись із сином, але вірить у його світлу долю. Ця віра втілена в образі вишитого рушника, що символізує життєву дорогу людини, материнське благословення.

До 100-річчя Андрія Малишка у Києві відбувся ювілейний вечір

16 листопада на Київщині відзначатимуть 100-річчя Андрія Малишка

До ювілею Малишка Фонд «Рідна країна» та «Радіо-Ера ФМ» запускають спільний проект

14 листопада народилися:

1912 — Андрій Малишко, український поет, перекладач, літературний критик. Автор численних збірок поезій («Лірика», «За синім морем», «Далекі орбіти», «Дорога під яворами»), поеми «Прометей».

Питання походження слов'янської писемності залишається досі остаточно не з'ясованим. Але однозначно визнано факт її існування ще до Хрещення Русі. Про це маємо декілька свідчень у стародавніх літописах.

У «Житії» слов'янського просвітника Кирила зберігся переказ, що він бачив у 860 в кримському Херсонесі (Корсуні) книги, написані «руськими письменами». Ці ж «руські письмена» згадують й арабські письменники Х століття. В історичних джерелах зустрічається також повідомлення про те, що руська писемність, нарівні з староєврейською, розповсюджувалася в Хазарії. Важливим свідченням того, що писемність була відома в Київській Русі ще до хрещення, стала знайдена в 1949 р. в одному зі смоленських курганів глиняна посудина середини Х ст. з давньоруським написом «гороухща» (гірчиця).

У світі нараховується близько трьох тисяч мов, а якщо ще діалекти порахувати, як самостійні мови, то загальна кількість мов у світі сягне п’яти тисяч. Таким чином, на кожен мільйон осіб припадає одна мова.

Комуняку на гілляку! 

http://tv.tvi.ua/video/symonenko-ideolohija-svobody-znyshchennja-ljudey.html

Цьому цинізму і брехні немає меж. Заборонить!

«Я не знаю, що собі думала моя мама, коли таке зробила», – зізнається одна знайома жінка, якій зараз, напевно, вже більш як 80 років. А тоді, коли її батьки росіяни-енкаведисти приїхали до Львова, вона була зовсім маленькою дівчинкою. Їхню сім’ю поселили в помешкання родини, яку вивозили на Сибір. Коли батьки моєї знайомої прийшли в порожню вже квартиру, на плиті ще парував зварений попередньою господинею борщ. Мама взяла ополоника, розлила страву по тарілках і нагодувала дітей. «Мені той борщ пече і досі», – каже старенька.

«Красный апокалипсис: Сквозь голодомор и раскулачивание» – перша книга російською мовою від провідного українського видавництва «А-ба-ба-га-ла-ма-га». Про це повідомляє Літакцент.

Обґрунтування такого несподіваного рішення подано на сайті видавництва:

«Рукописи Дмитра Гойченка (1903—1993), випадково виявлені 1994 року в еміґрантському архіві Сан-Франциско (США), — це унікальні свідчення про страшні часи радянської колективізації та Голодомору в Україні (південно-східні області, Одеса, Київ та Київщина).

На відміну від художніх творів Барки чи Багряного, в історичній мемуарній літературі практично не збереглося настільки детальних, як у цій книзі, описів людиноненависницького комуністичного режиму.

Ці рукописи вперше опубліковано 2006 року у Всеросійській мемуарній бібліотеці вид-ва «Русский путь» з ґрунтовною післямовою та коментарями Павла Проценка.

Усі три книги Дмитро Гойченко написав наприкінці 1940-х—поч. 1950-х років за гарячими слідами пережитого, з використанням записів, дивом винесених із тюрми. Автор цих безцінних свідчень, сам родом із селян, волею долі опинившись у лавах войовничих гнобителів свого стану, робив успішну кар’єру. Належачи до партійно-радянської номенклатури, він володів різнобічною інформацією про становище в суспільстві. Поступово прозріваючи, Гойченко напружено вдивлявся і аналізував усе побачене й пережите. Це зробило його мемуари справжньою енциклопедією трагічного українського буття епохи Голодомору.

Друкується мовою оригіналу.

«Це єдина книжка, яку наше видавництво вирішило опублікувати в Україні російською мовою. Щоб прочитали й ті, хто ще й донині зманює Україну в “комуністичний рай”…», йдеться в анотації видавництва.

75 років тому розстріляли 290 українських митців0 322

http://tv.tvi.ua/program/jakym-bude-nove-sklykannja-parlamentu.html