Вчора у друга був ДН. Подруга (дружина) попросила зробити цукерковий букет. щоб на футбольну тематику і, щоб з трояндами, і троянди, щоб були червоні і пишні )) Друг відомий футбольний коментатор і спортивний журналіст. То ж вечірка мала мати футбольну ауру.

Цукерки знайшлися круглі і у "футбольній"обгортці ну а далі було багато роботи.

 

[ Читать дальше ]

після низки казусів і неприємностей, про які писала раніше сталася приємність. 

З дівчатами в коментарях жартували, що раз все довкола мене падає, включаючи мене, значить має пощастити деінде. Значить треба купувати лотерею.

Купила. Виграла 6 гривень

перший раз в житті

знов почалося... знов стаю ходячою катастрофою... все валиться з рук... хатні кути і двері нападають на мене і боляче стукають.  , психи в пабах нападають , рамки в магазинах дзвонять..
а сьогодні аще відзначилася... на рівнісінькому тротуарі підвертається нога і я лечу колінами в асфальт... штанів на колінах не лишилося, власне як і шкіри на тій же частині...
сіла в таксі, щоб доїхати додому, не втративши остаточно гідності... в машині розревілася. не так боляче як образливо... доросла тьотка а як дошколятко з побитими колінами.
поки їхала прийшло розуміння чому все так... все правильно, скоро ДН, а приблизно за два тижні до, стаю вразливою, незграбною, до мене чіпляються всякі пригоди і дрібні напасті... це традиція, а традиції порушувати не можна
скоро все мине
п.с. сиджу дивлюся на побиті коліна, шморгаю носом, прощаюся зі спідницями і намагаюся знов не розплакатися
п.п.с. не жалійте мене, краще розвеселіть

Вирішили з подругою зайти в паб відзначити і "відзначити" моє звільнення і її програний суд.
Я приїхала перша, зайшла у порожній зал, у півшостої в кабаках не так багато народу тусить. )) Хвилин через п"ять після мене в зал зайшли старший пан і дамочка років 35. Баришня поводилася так, ніби не дуже хотіла заходити в паб, або не зовсім комфортно почувалася. Сіла на край диванчика біля виходу, а потім на прохання свого супутника перемістилася за столик біля бару.
Описане вище згодом мені чемно підкинула пам"ять, коли довелося спілкуватися з міліцією.
Прийшла  подруга, сьорбаємо пиво, сидимо ділимося новинами, враженнями. Раптом за спиною хтось починає голосно говорити, а через хвилину згадувана вже дамочка рішуче прямує до сусіднього з нашим столика... боковим зором бачу рух, повертаю голову і ... то була фатальна помилка... Дамочці зносить дах вона кидається до перегородки  між нашими столиками з криками: "А вы вообще валите отсюда!" На крик повертає голову подруга і місцева божевільна хапає за свого столика настольну лампу на металевій основі і кидає подрузі в голову. Якби Танюшка не прикрилася рукою, то мала би розсічене залізякою обличчя.
Все сталося настільки швидко, що ніхто толком не встиг опам"ятатися. Охоронець схопив  за руки буйну, але вона вужем викрутилася, підскочила до менеджера врізала йому кулаком в око , вдарила посудомийку, яка необачно виглянула на шум, вхопила тяжеленну барну табуретку здійняла її над головою і хотіла нею розвалити голову охоронцеві, але її ззаду вхопив менеджер. Табуретка полетіла об підлогу і зламалася. Бармен натиснув тривожну кнопку .
Здається дивним, що здоровенний мужик не зміг скрутити жінку. Але "кажись" тут охоронці були заскочені зненацька і розгублені, плюс напевно не навчені битися з жінками (напевно активних нетверезих вболівальників не бояться скрутити і приложити фейсом об тейбл). Хай там як, а брутального поводження  з буйною відвідувачкою не було. Охоронець, схопив її ззаду за руки, щоб вона не розмахувала ними, так тьотка повислана ньому і почала всіх і все бити ногами, потім вирвалася і з воплями лягла на підлогу... охоронець і її супутник, який назвався її татом, і не дуже активно пхався в катавасію волоком витягли її надвір.
На виклик приїхало двоє міліціонерів , дамочці начепили наручники, бо вона і поліцаїв била, посадили в машину. Один лишився її пильнувати, інший пішов опитувати свідків. З вікна курилки було видно, як затримана вирвала руки з раручників і почала бити бідного міліціянта, машину і кричати диким голосом: "Люди спасите!"
Решту вечора ми почувалися центром всесвіту в пабі, бо весь персонал, навіть прибиральниця з посудомийкою приходили вибачатися, офіціанти і менеджери надавали швидку допомогу подрузі , щоб не було синців. Ну і заодно збільшили відсоток знижки на карточці
Попри шок ми  відверто посміялися з того, що не варто було в той день нікуди висовуватися, принаймні Тані, бо в неї цілий день траплялися дрібні трабли ))
Пік веселощів припав на момент, коли близько сьомої вечора приїхали з райвідділу розбиратися з інцидентом. на той час в пабі уже назбиралося досить народу. Завалився наряд правоохоронців, бармен рукою показав на наш столик і до нас підійшов пан майор записати свідчення. Народ потім ще довго поглядав на нас... чим це дві на вигляд пристойні пані зацікавили міліцію
отак і живемо... ні дня без пригод

 я і отой дядько зі скальпелем і купою страшних залізяк - дві планети з орбітами які не перетнуться. так я думала... до сьогодні..., коли наші орбіти перетнулися.
наркоз відпустив, прийшлося перейти на знеболювальне. Голова в тумані, хочеться плакати і сміятися... навряд чи від ліків, скоріше від стресу, бо коліна від страху мені потерпли ще вчора.
зараз хочу шоколаду і щоб мене гладили по голові, а мені кажуть спати і забирають ноут

Будьте всі здорові. я вас ЛЮ!

Сусіди уже третю годину щось сверлять...
я починаю побоюватися, що це щось - моя голова

Годинника вони схоже не бачили. Сподіваюся моя гра ложками по батареї їх опам"ятає

позавчора у Львові вийшла з поїзда в таку заметіль, що годі було щось побачити. спочатку навіть подумала, що то такий густий туман. між висотками протяги збивали з ніг, а сніг по лиці сік ніби нагайками.
 курило снігом аж до вечора, намело немало, але, як не дивно до 10 ранку двірники порозгрібали стежки, дорогою видно проїхався снігоочисник, бо їздили машини і не було заметів... дивина...
в центр Львова не пробувала вибиратися, якось не надихає ні погода, ні купи снігу, та й відсутність довіри до транспорту теж не додає мандрівного центрового настрою ))
вчора була пречудова погода, от би таку на Різдво!!! -5, білий-білий сніг, сліпуче сонце... кайф. Єдиний мій промах, коли пішла прогулятися, - забуті вдома темні окуляри. Ой як би вони мені не завадили. Перші 10 хвилин здавалося що осліпну. ой... є ще один... пішла гуляти в чоботях на каблуках

Сьогодні така ж краса, тільки зранку було -17.  все виблискує і сяє, як не сяє жодна ювелірка. Сьогодні я вже розумно начепила "правильні" черевики з тракторними підошвами )), окуляри і в ліс дивитися на казку. Сніг так класно каже: "рип-рип" в такт крокам.

прийшла додому, а тут гарячий рибний пиріг з гострим перчиком  і пахуча гербатка (чай) заварена з зібраних бабусею трав .

Люди, радійте життю і насолоджуйтеся дарами природи. Вона поганого не дарує.

П.С. Коли ще можна насолодитися тишею і відсутністю людей

Знаю, що знов надовго випала в реал. Просто знайшлося моїм рученькам цікаве заняття, то я й не згадувала про сидіння в інтернеті  довше, ніж того треба для роботи )

Мама попросила вишити їй ікону бісером. Ідея мене не надихала, поки я не взялася за роботу. Кайф виявився не лише в дотику до гладеньких бісеринок, а й в тому що не треба міняти кольори ниток, як у вишивці хрестиком. Знаю, знаю, кожному своє... і я своє знайшла.
[ Далі більше ]

натрапила на назву ізраїльської газети.
цілком мирна назва..."Последние известия", як мені пояснили. Повірила на слово...

але ж в оригіналі звучить як!!!
 "Едиот ахронот"

Є у мене колеги-друзі, чи друзі- колеги. Якось так складалося в житті що з кожної роботи я в своє майбутнє забирала 1-2 друзів. Напевно то щастя...

тут ситуація цікава, люди, з яких склалася  майже сім"я, спочатку ставилися одні до одних з осторогою, ба, навіть, дещо вороже. В результаті двоє одружилися, а решта в тісну компанію колег-однодумців долучили свої родини... і прищепа прижилася. Тепер у нас майже плем"я )))

Є в нас традиція раз на два тижні вриватися усім кагалом до когось у гості і ... назвемо то гульбанити...

то приказка, а казка тільки починається...

Якось так складалися зірки, що в гості до одного колеги ми ніяк не могли потрапити, завжди зривалося заплановане. а минулої суботи нарешті зрослося.

Я спекла тортик, зробила салатик, накупила шоколадок дітям, записала в голову адресу і маршрут, сіла в маршрутку і їду. Вже в дорозі з"ясовую, що забула вдома телефон.

Тим часом мої друзяки вирішили поцікавитися наскільки я далеко від місця призначення, подзвонили мені... а трубку взяли мої домашні... пояснили, що я ворона, роззява і т. ін. "Приймаюча сторона" вольовим рішенням вирішила, що я могла не запам"ятати адреси, і  що господар дому іде мене зустрічати. Зустрілися ми з ним на зупинці, причому прийшли/доїхали одночасно.

А далі... чи так...  чи так...  Женя дзвонить жінці і каже, що знайшов мене у брамі сусіднього дому заплакану і загублену і веде до хати "подогреть и обобрать". Я підсміююся... а даремно...

Люди, які мене знають, як облуплену... і друзі, і мої домашні... а я ж, крім  того, що забула телефона, не давала підстав так думати... всі повірили і чекали побачити безпорадне, перелякане і заплакане створіння... ЯК ВОНИ ТАК МОГЛИ!!! І це при тому, що в усіх інших ситуаціях мене вважають тямущою, владною, а дехто і побоюється...

і всі дружно здивувалися, що я пам"ятаю адресу, знаю маршрут, знаю район, і пам"ятаю напам"ять всі номери телефонів і сім"ї і друзів...

Одне тішить, що тепер всі мають комплекс і сумлінно вчать про всяк випадок потрібні номери телефонів ...

отаке, малята