Убил сегодня регионал Колесниченко, который заявил, что никто не нагнет через колено страну, чтобы ею
руководили преступники

...

Тут недавно Полли розказувала, що в неї квартира з характером і що там твориться часом щось дивне ))

Позавчора вночі  у мене творилися дивни речі. Пізньої ночі, коли нарешті вирішила, що треба мати совість і дати організмові трохи спокою і відпочинку, в марних спробах заснути... почула, що по кімнаті хтось ходить, порипує паркет. Перша думка була, що котяра таки пробралася в кімнату і не дає спати. Розплющую очі, нікого зайвого в кимнати нема, а кроки затихли, так ніби той, хто йшов по кімнаті завмер. Заплющила очі, за хвилину знову кроки...

Далі більше.  За якийсь час крізь закриті повіки я почала бачити рух якихось тіней. Знаєте, як буває, коли при світлі закрити очі, а хтось чи мимо пройде, чи махне рукою видно як пробігає тінь. Не знаю як то пояснити краще ))) Я намагаюся відкрити очі, а мені не дозволяють. При всьому мала би налякатися, чи насторожитися, але нічого подібного. Жодного відчуття небезпеки, лише цікавість  і враження, що спальня -- частина коридору, яким проходять .... хтось. 

Тривало то все хвилин 10, а потім все закінчилося і я спокійно заснула. Правда, перед тим як заснути подумала що моя бурхлива уява розгулялася, чи то підскочила температура і я марила... 

П.С. Була абсолютно твереза і наркотиків не вживаю ))

Якось затяглися дуже надовго мої львiвськi канiкули.

На початку сiчня так тiшилася з можливостi побути вдома до Водохреща. Чи то життя традицiйно вносить корективи, чи то рiк кролика в останнi днi вирiшив побешкетувати... але майже на три тижнi опинилася прикутою до лiжка з опиками. Вимушена бездiяльнiсть ледь не звела з розуму. власне не так бездiяльнiсть, як неможливiсть кудись випхатися.

Тепер зi мною все добре, я помiняла стару шкiру на нову i почала виходити по трохи в свiт.

у першу вилазку витягла подругу i, може й дивно, але пройшлися ми насамперед по церквах. Хоча нiчого дивного. надворi собачий холод, а пiсля iзоляцiї нiяк не хотiлося зайти в кафешку i сидьмом сидiти, то ми забiгали погрiтися. Подруга запропонувала зайти до костелу на вечiрню службу. Пiшли.

На входi замерзлими пальцями погладили свячений лiд, перехрестили чоло, зайшли, сiли на лавочку. Вийшов ксьондз, запросив нас всiх сiсти ближче до вiвтаря. Нам роздали шпаргалки i... служба почалася англiйською мовою.

Пiсля служби , я зрозумiла, що курси англiйської не минули даремно.

Менi дуже сподобалося, що в католикiв служба набагато коротша, нiж в нас, вони сидять i клякають на зручну м"якеньку подушечку. А ще вразили деякi специфiчни обряди. i казання у ксьондза цiкаве, життєве i таке занудне як у православних. Загалом з церкви я вийшла з настроєм позитивним, умиротворена, одним словом у такому станi, в якому, на мою думку, людина має виходити з церкви. Бо, чесно кажучи, пiсля стояння 4 години на службi з них годину на колiнах на каменi, плитцi чи голiй дошцi, думається не про молитву, а про то що тиснуть мешти, болить спина i терпнуть руки.

Добре що тепер нема святої iнквiзицiї ))))

Ну а потiм були традицiйнi посиденьки в кафешцi.
Аа за кiлька днiв "чумайдан, вокзал, Київ". Я так скучила за мiстом, що вже кiлька днiв броджу вулицями, а вчора i позавчора вiдверто кайфувала, гуляючи увечерi пiд лiхтарями i розглядаючи снiжинки. Нарештi дочекалася iдеальної погоди.

Одним словом, з поверненням мене

у нас корпоративчик, з обов"язковим дрес-кодом... цього року вирішили нікуди не їхати з офісу, а гуляти тут...спостерігати за дуже таки не тверезим народом ги-ги.... цікаво...

Шеф признався що ревнує до колеги   натужно надував щоки, щоб я повірила...
досить стриманий і трохи відлюдькуватий хлопчина потяг танцювати (ми вперше в офісі влаштували танці)
боюся танцювати, щоб який нетверезий партнер мене не "уронил"

мене нарядили чортиком, чи бестією...в червоно чорну перуку з ріжками...

головне, щоб завтра не довелося записуватися на курси відновлення репутації ділової жінки після корпоративу

якщо не cидіти в тирнеті, то можна творити дива... або щонайменше подарунки на Новий рік.



Отакий майже казковий бісерно- ялинковий ліс у мене виріс

П.С. Сорі за спам розсилку, я випадково

повернулася... не знаю чи активно і чи на довго... після кількох тижнів офф-лайн реал, як добре болото, затягує і не хоче відпускати. Насправді мене це тішить. То значить, що в мене не дуже сильна інтернет-залежність )))

останній місяць був дуже насичений подіями і враженнями від них. Одного дня мало не повернулася до рідного Львова. Почала пакуватися...Але як подивилася на кількість чумайданів, налякалася і... всього лиш поміняла місце проживання в Києві. Не можу довго сидіти на одному місці...починаю нудитися і шукати собі ґудза (Кто не понял, я не виноват  )

перебирання речей... в дитинстві любила у бабуськи на стриху (горищі) порпатися у валізах зі старими речами. Вона і досі нічого з хати не викидає ))) я ж ощасливила обновками багатьох київських бомжів і все одно залишилася з такою кількістю шмоток і взуття, що можна одягнути і взути якусь там Сьерра-Леоне 

відтак, заборонила собі купувати взуття, а мамі -- купувати мені одяг (писала якось, що ненавиджу ходити купувати одяг).

а ще, "відкриття року", якщо не сиджу за компом, стільки часу з"являється ...  на улюблені заняття і на близьких людей ))) тепер я дивлюся не на фотки, а на живі обличчя людей, до яких можна доторкнутися і яких можна обійняти.

Сьогодні не маю можливості піти на Михайлівську і запалити лампадку. Тому свічка буде горіти у блозі і на вікні. 

сидела по работе слушала шоу Киселева с вечным и неизменным гостем Тигипко ну а по окончанию решила посмотреть футбольчик
как сентиментальная дуреха прослезилась от поразительного единодушного исполнения гимна стадионом и футболистами и правой рукой на сердце а не по доброй футбольной традиции на яйцах.
зрелище оказалось захватывающее и адреналиновое... сижу подпрыгиваю, переживаю, даю советы... а еще удивилась что мальчики наши бегают по полю, а не прогуливаются... но пока еще только начало игры... пожуем увидим...
хз зачем написала это... поделиться захотелось, семья дрыхнет, поговорить не с кем )))

задовбали борці за демократію в усьому світі!

Махнула рукою на завантаженість роботою, було натхнення и два Муза.

Зробила два осінні дерева з бісеру. Однакові і різні, як і іменинники.
Це хоббі, яким я справді пишаюся, а заодно собою, бо творю таку красу


[ Далі більше ]