нинавижу, нинавижу, нинавижу....................

достали.......

все!.... замуж и в декрет....

В продовження вчорашнього хотілося знову написати якесь паскудство про людей, почитати як всі обурюються і віднєкуються, типуто не про них. Вони такі капець-капець гуманісти... піонери, волонтери, тимурівці і прочая, прочая... Не буду )) Дехто тут вважає мене хорошою дєвочкою )) Тому напишу про каву... Вчора пізно увечері нестерпно захотілося кави, але чи не вперше в житті я відмовила сама собі випити кави наніч :) Зато поговорила. Розмова навіяла смак і запах Ямайки Блу Маунтін. Але справжньої, ямайської, а не того сорту вирощеного десь в Індонезії з зовсім іншим смаком і ароматом. Зазвичай мені важко відповісти на питання, який спосіб приготування кави люблю. Колись відповідала: Я люблю КАВУ і все тут Зважаючи на культ кави у рідному Львові за життя перепробувала всі види, підвиди і сорти. І тепер не затинаючись можу сказати: лате, чорну з гострим чи чорним перцем, чорну з лимоном (не з цедрою, а зі скибкою), і, звичайно, улюблений варіант подачі віденців -- порцеляновий підносик з філіжанкою кави, крихітним дзбаночком теплих вершків і високою тонкою склянкою холодної води. Вода має бути обов"язково І обов"язково кава має бути БЕЗ цукру. У Львові кажуть: "Не псуй каву цукром, а кохання шлюбом". І, якщо львів"яни другу частину приповідки вважають жартом і не дотримуються, то правдиві шанувальники кави першої частини дотримуються неухильно. Раз і назавжди визначила, що кава Kaisermelange -- не для мене. Це кава у великому горнятку з жовтком збитим з медом (цукром) те, що у нас часом подають як варіант кави по-віденськи.  Щось млосно-приторне зі смаком яєшні... бе... До речі під назвою кави по-віденськи у нас подають і Kaffee mit Schlagobers - кава зі збитими вершками )) Як розказав мені власник кафе і ресторану у Відні, там нема такого рецепта, наші заклади вибирають один із обов"язкових рецептів віденської кав"ярні і приписують назву ) Ну і бонус: Як нема кави, нема забави ))) Насправді все починається з кави, а потім плавно йде до горілки, сіна і П.С. До кави має бути щось солоденьке -- сирник чи яблучний штрудель

Почему трехлапая собака вызывает больше сочувствия, чем одноногий человек? Вид больной обезьяны терзает душу сильней, чем нищая старуха, ковыляющая в магазин за буханкой хлеба. И ведь нельзя сказать, что животных мы любим, а людей – не слишком. Себя-то уж наверняка любим больше всех собак и обезьян, сколько их ни есть. Ребенок смотрит сериал “Ники”, рыдает, видя раненного дельфина, из последних сил рвущегося на свободу. Спустя полчаса этот же ребенок лупит своего сверстника – завалил на землю, уселся сверху и тычет кулачками в замурзанную физиономию побежденного.
Мы нервные, как бешеные голуби. Скандальные, как зайцы весной. Хрюкаем, ржем, рычим. Мы видим в зверях – людей, вот и сочувствуем. А в людях мы чаще всего людей не видим. Разве что в зеркале.
Г.Л.О. ©

В луче света пляшут пылинки. Танец их прост и незатейлив. Они кружатся, взмывают, чтобы опуститься, сталкиваются, чтобы спустя миг разлететься в разные стороны. Прах к праху, свет к свету. За их танцем можно наблюдать вечно. Но вечность – фигура речи, не более.
Во тьме космоса пляшут солнца. Танец их сложен и грандиозен. Они летят, вспыхивают,чтобы погаснуть, сжимаются, чтобы взорваться и прожечь насквозь шелковую подкладку мироздания. Мрак к мраку, свет к свету. Звезды-слоны, звезды-кони, звезды-олени – части вселенской карусели. Но карусель – фигура речи, не более.
В органической каше, густо замешанной на страхе и страсти, булькают люди. Их бульканье похоже на кваканье жаб
в пруду. Они кипят, развариваются, преют, сдабриваются маслом, ложатся бок-о-бок; ах, эти мелкие людишки заварят кашу, уж будьте уверены… Крупинка к крупинке, судьба к судьбе. Где-то там, в общей кастрюле, на дне – я.
Я – тоже фигура речи.
Не более.
Г.Л.О. ©

Коли спека вривається в місто, перетворює кам"яний мішок у пекельну піч, виснажує душу і тіло... так хочеться наплювати на все, купити квиток і їхати-їхати-їхати... вийти в глушині... там, де трава, квіти, жайворонки в небі, цикади в траві... де жодної згадки про інтернет, новини, політику, економіку і інші катастрофи...
З собою мені лише потрібні ти і улюблена книжка. Лежати в траві, головою на твоїх колінах, гризти травинку і слухати як ти читаєш. Потім ми поміняємося: я буду читати, а ти будеш слухати...

а зараз... пора повертатися назад в дійсність. Попереду ще цілий тиждень і безліч новин... а потім... потім буде ВСЕ!

У мене є колега Сашка, який вірить всьому, що йому розказують... не знаю як при цьому можна бути журналістом...
Сьогодні, зважаючи на офіційну зустріч, на роботу прийшла у платті, закритих туфлях і т.п. Зважаючи на сезон одяг і взуття світлого кремового кольору. Чувак прийшов, подивився і спитав: "Ти куди така зібралася?". Всі не довго думаючи відповіли: "До ЗАГСу".
Він мене підняв, покрутив на всі боки, роздивився уважно білі мешти, весільне плаття на моніторі ... ну і вирішив повірити. Дівчата недовго думаючи організували збір коштів на символічну пляшку шампанського для проводів, і щоб остограмити мене для сміливості.
На шум збіглися всі інші колеги, які були не в курсі розіграшу.  Сашка, як досвідчений "сиделец" "толкнул речь". (якби я справді мала йти до ЗАГСу, то чесне слово передумала би, після почутого )
Всі випили, а далі почалися традиційні розпитування "а-як-все-було?". Тут я і розкрила секрет, що вся вистава затіяна ради нього. Чувак ще майже хвилину приходив до тями і не вірив, що його здурили. "Ну как же... как же платье... туфли белые..." хоча і під час його тосту і моєї розповіді, учасники витівки від реготу стояти не могли.
Добре хоч шеф поїхав у відрядження, ато припхався би з подарунком, жаль було би віддавати

П,С. Головний герой пообіцяв більше не вірити людям, принаймні своїм колегам

Прислала нам прес-служба новину. Просили не міняти заголовок.

Геннадий Кернес: На базе Харьковского университета искусств будет создан ансамбль «Виртуозы Харькова»

Думала скоротити його і назву універу дати абревіатурою. Скоротила, прочитала колегам, тепер у нас лол-брейк.  цензура таке не пропускає... а жаль

п.с. не хотіла б я вчитися в універі з такою абревіатурою

а може не з життям, може зі мною...
у мені явно щось змінилося, правда не можу знайти, що саме і наскільки непоправно

Почалося все з вазонків. У мене досить тяжко приживалися декоративні рослини, лише деякі тішили око гарним виглядом і душу активним здоровим ростом. Кілька тижнів тому помітила, що всі мої вазони активно ростуть, випускають нові гілки, всіяні буйним цвітом. Орхідея взагалі стала подібна на дерево -- повипускала з неактивних (я так думала) бруньок нові гілочки і всі вони мають намір цвісти.

Далі гірше. Оточення змінило ставлення, і майже затопило увагою і турботою   настільки, що почуваюся зробленою з цукру чи фарфору. Смішно... коли дзвонять питають чи нормально добралася додому, чи поїла. З якого б то переляку...

як так далі піде почну з милою посмішкою говорити дурниці, дути губки, часто кліпати очима і так само часто чого-небудь плакати    а потім ще й по магазинах почну бігати...

Вікенд власне почався у п"ятницю. Всі довкола вкотре перешіптувалися і панічно скрикували "п"ятниця 13!!!" З дитинства добре пам"ятаю --  відьми цього дня не бояться.
День був дуже вдалий.
В обід спекла коржі і зробила тортик, увечері сіла працювати, бо якраз було моє нічне чергування. Заглядаю на сайт, а там понаставлювано новин аж до самого ранку. Не зняю з якого переляку один із співзасновників вирішив наповнити сайт новинами під час мого чергування, але не можу не бути йому вдячною. Значно полегшив роботу, можна було подивитися кіношку.
Субота. День відданий домашній роботі плюс походи по магазинах. Мені треба було до театру нові мешти, бо ні ожні з наявних до плаття не пасували. Приємні клопоти. Люблю міряти взуття. Зато вечір став жахом. Було щось схоже на подвійне зґваттування у протиприродний спосіб. Пішла я в гості і... і попала... Всі дивилися Евробачення і їли креветки  То було щось жахливе.. ні послухати, ні подивитися. Вбогий виступ Міки Ньютон викликав лиш жаль, вважаю що її 4 місце на 80% заслуга Ксеніі Симонової. Єдиний голос, який приємно було слухати -- француз, виступ, який виглядав виграшно на фоні інших -- Грузія. Одним словом "сплошное расстройство" (С)
Неділя. Театр, але поки ще до театру вирішила переглянути фільм "Мачуха". Перегляд фільму зіпсував макіяж, бо не можна було поплакати
Про театр писала. Після вистави вийшли, а надворі ще день. Мій кавалер ґалантно запропонував мені руку і повів на дефіле Хрещатиком. А потім я потягла його в "44" слухати джаз. Пиво було смачне, бармен дуже симпатичний, а музичка так собі. Не знаю як називається той вид джазу, але нам не сподобалося і ми вшилися звідти.
ну і на останок не обійшлося без халепи. Порвала колготи, і цілу дорогу демонструвала "стенания блондинки"   Моєму супутникові довелося мужньо витримувати мої нарікання і, незважаючи на ніч, йти так, щоб прикрити той прикрий недолік у моїй зовнішності