Стюардеса по імені Іріша

Я  страшенно люблю літати.

Я взагалі люблю висоту. Люблю стояти на мосту і роздивлятися навкруг себе: на річку внизу, на парк.

Мені часто сняться сни, в яких я літаю. Не як птах, ні. Не розмахуючи руками, як крилами. А просто лягаючи на живіт. Якась невідома сила повільно і обережно піднімає мене вгору. Мені здається, що я лежу на чомусь пружному, податливому і лечу, куди заманеться, тільки подумавши про це.

 Мені сниться двір за будинком, де ціле поле квітів. Стою і дивлюся в небо. Варто тільки подумати, сильно захотіти - і ти починаєш підніматися. Ось уже і дахи будинків внизу, густе гілля дерев здається маленькими кущиками. Я лечу повільно і милуюся ...

 Але це все уві сні.

 А наяву - літаки. Вони бувають різні. Ось великі, з безліччю пасажирів. Ви помічали, що пасажири в них дуже відрізняються від пасажирів в автобусі або трамваї? Там вони галасливі, метушливі, штовхаються, часто сваряться. Тут все по-іншому: всі серйозні спокійні, ввічливі і розмовляють тихо. Так і повинно бути! Адже політ, до якого вони готуються - це диво, таїнство!

 Ми подорожуємо на море.

 Летимо на невеликому літаку. Маленькі літачки я люблю більше, ніж помпезні та величні, тому що коли піднімаєшся високо-високо, то бачиш внизу тільки хмари. Мовби коні натупали багато пилу. Чути рівне гудіння двигуна, літаком іноді трішечки-трішечки трусить  -  і все. Відчуття польоту майже немає. А от зліт та посадка - це здорово! Ти дивишся, як літак відривається від землі, набравши швидкості на злітній смузі, як земля внизу стає все меншою та меншою. В кінці польоту чекаєш з нетерпінням і хвилюванням - коли ж літак нарешті випустить шасі, торкнеться бетонної смуги? А ось на маленькому ...

 Ще я люблю дивитися на стюардес. Скажу вам по секрету: дуже їм заздрю. Адже вони можуть літати скільки завгодно. Можуть їсти досхочу м'ятні цукерки "Аэрофлотовские", які розносять пасажирам на підносах разом з мінералкою. Мені взяти з таці багато цукерок ніяково, але ж так хочеться! Я завжди прошу маму, щоб і вона взяла дві-три штучки для мене. Тоді в мене буде цілих шість, чи сім. Їх напевно вистачить на весь політ. Як шкода, що ці цукерки не продаються в магазинах!

Мені також подобається форма у стюардес. Спідничка по коліно, як олівчик, жакетик, блузка. Але найкрасивіше – це, звичайно, синя пілотка на голові. Як хочеться мати таку ж!

Стюардеси всі красиві.

Ви помічали, скільки у нас в місті великих-великих кольорових картинок, на яких написано: "Літайте літаками Аерофлоту!", та намальована усміхнена стюардеса?

Вирішую остаточно – вивчусь на стюардесу!

Цього літа ми вилітаємо з нашого міста, де є невеликий аеропорт, а не з Києва, як завжди. Маленький «кукурузник» швидко і вправно відривається від бетонки і летить дуже низько. Можна залюбки роздивлятися ліси, поля, будиночки, річки. Вони мов іграшкові. По іграшкових шосе їдуть машини. Вони видаються мені ще меншими, ніж моя улюблена машинка вдома, що вміщується в дитячій долоні.

На жаль у цьому літачку не розносять моїх улюблених м'ятних цукерок, від яких у роті стає холодно-холодно. І воду люди п'ють свою, куплену ще на землі в магазині.

 Летіти нам зовсім не довго.

 Але тут починається буря. Справжнісінька, з громом, блискавками! Як здорово!

 Стає зовсім темно, немов настав вечір. Літаком кидає в різні боки. Вгору-вниз. Він тремтить, а двигуни, здається, працюють все голосніше і голосніше.

 Дехто з пасажирів дістають спеціальні пакети і час від часу схиляються над ними. Ну… ви розумієте - навіщо. Мені пакет не потрібен. Я з з погордою дивлюся навкруг себе, коли звучить питання: кому пакет? Чи бачать всі, що я майбутня стюардеса?

 Мама, моя бідна мама, також витягла свій пакет. Вона завжди з ним: і в бурі, і в тиші. У великому літаку і в маленькому. Але продовжує мужньо літати. Через декілька років вона звикне і пакети будуть вже не потрібні. А як інакше? Адже вона - мама майбутньої стюардеси!

Як здорово летіти під час бурі! Стрибаю по літаку, а мене ніхто не зупиняє! Пасажирам зараз не до мене. Я впираюся руками в борт і намагаюся розгойдати літак ще сильніше. Питаю маму: чому качає так слабо?

Мама дивиться на мене одним оком не відповідаючи, знову схиляється над пакетом ...

 -------------------------------------------------- -----------------------------------------

 Одного разу до нас в дитячий садок приходить поважний дядечко з блискучою лисиною. Нас садять на стільчики, наказують сидіти тихо, і дядько починає розповідати про різні професії: ми можемо стати ким завгодно, коли виростемо! Уявляєте?

 Дядько говорить - як здорово бути будівельником, скільки будинків навколо, і все, що бачимо, побудовано людьми.

 Розповідає, як кладуть цеглини, коли зводять стіни, скільки різних хороших людей працює на будівництві.

 Потім він каже про те, наскільки важлива робота у кранівника. Його слова "віра" та "майна" просто заворожують мене. А ще - кранівник сидить дуже високо! Вище за всіх! Звичайно, підйомний кран, це зовсім не літак, і робочий комбінезон у кранівниці не такий як у ... але ...

 Якщо мене не візьмуть у стюардеси, то я обов'язково колись стану кранівницею ....