Згідно з недавніми опитуваннями соціологічної групи «Рейтинг» 71% українців не хочуть відокремлення окупованої нині території Донбасу. Очевидно, це мають враховувати ті, хто ухвалює рішення. Питання в тому, яким чином території можна повернути.
Серед іншого є припущення, що проблема розсмокчеться сама собою – через нездатність «республік» дати собі раду.
На підконтрольних сепаратистам територіях Донбасу вже проходять «голодні бунти». З’ясувалося, що під привабливими для багатьох раніше ідеями криється відсутність будь-яких інститутів держави чи чогось подібного до них. Решта України дивиться на це хто зловтішаючись, хто співчуваючи. А хтось розраховує на те, що саме голод змусить блудних синів та доньок повернутися «додому».
Донедавна донеччанка, доктор історичних наук Оксана Міхеєва проживає нині у Львові. Вона вважає, що «днрівське і лнрівське керівництво поки що не запропонувало якогось раціонального економічного сценарію виживання цих регіонів». «Люди повірили у міф Донбасу, який може бути самодостатнім і економічно квітучим,зможе собі дати раду, - каже вона. - Але міф не справдився, це стає очевидним для людей і може бути причиною розчарування».
Власне, в регіоні ще до останніх буремних подій було створено ідеологічну меншину з особливим світоглядом. Донбас не вибрався з полону радянських мрій, потребує авторитарних лідерів, змін на краще без докладання будь-яких зусиль та є пасивним в плані громадської активності. Тепер цю ідеологічну меншину загнали до своєрідного гетто. Втім, яким би не був Майдан далеким від жителя Донбасу, він сприяв популяризації протесту й там.
Загострило ситуацію рішення Києва про припинення фінансування тих територій. Навряд чи варто їм сподіватися на Росію.
«Кремль хотів би, щоб ЛНР та ДНР залишалися в рамках України, щоб вона несла за них відповідальність та забезпечувала, але водночас ті території не контролювала би, - каже російський політолог Лілія Шевцова. – Росія очевидно час від часу посилатиме гуманітарну допомогу, але взяти на забезпечення сотні тисяч людей вона не може. Там буде гуманітарна катастрофа, запобігти цьому дуже важко».
Оксана Міхеєва, однак, звертає увагу на одну особливість тамтешнього населення – коротку соціальну пам'ять. «Сьогодні нам дали пайок – сьогодні добре. І ми вдячні тому, хто нам оцей пайок дав. Людина живе одним днем, втрачає відчуття часу, втрачає спогади. Відповідно, втрачає певною мірою і причинно-наслідкові зв’язки». Екс-донеччанка каже, що з таким мисленням революційність на Донбасі необов’язково буде масовою, на неї не варто розраховувати.
Так чи інакше, залишається актуальним питання: як вплине погіршення гуманітарної ситуації на населення «днр-лнр»? Призведе це до масштабних бунтів, стане фактором поступового прозріння населення чи навпаки – ще більше озлобить його проти України? Важливо також спрогнозувати, який саме – революційний чи еволюційний - сценарій розвитку ситуації на голодних територіях був би вигідніший Україні.
Економіст Олександр Пасхавер пропонує компромісний варіант. «Україна має створити всі умови для того, аби бажаючі виїхати звідти могли зробити це та були влаштовані. Небажаючих також не можна кидати, - каже він. - Треба зафіксувати їхні виплати, але не платити з простих міркувань: в України немає можливості, немає операторів на цій території».
Радикальніше дивиться на ситуацію політолог Михайло Басараб. «Як би цинічно це не звучало, соціальна напруга на території ДНР і ЛНР сприяє їхньому ослабленню, - каже він. - Будь-які негаразди підриватимуть авторитет тамтешньої влади й спонукатимуть людей до її повалення. Якщо Київ повністю забезпечуватиме окуповані регіони, то лише продовжить страждання всієї України. Намагання довести, що надходження коштів з Києва пробуджуватиме свідомість донбасівців, абсолютно безпідставні. Людям, які лояльно зустріли бойовиків й співіснують з ними, абсолютно байдуже до того, з якої кишені їм платитимуть».
Відомий донецький блогер та журналіст Денис Казанський говорить про те, що можливі голодні протести є вигідними Києву лише за умови, що вони змусять людей переосмислити те, що відбувається.
«Для вироблення політики треба діагностувати, зрозуміти ситуацію на Донбасі. Скільки там людей готові страждати, терпіти все аби тільки не бути з Україною? На сьогоднішній день таких оцінок немає», - розмірковує Директор Інституту світової політики Альона Гетьманчук.
Отож блокада чи допомога - що краще посприяло би поверненню окупованої частини Донбасу? Питання залишається. Так чи інакше, Київ повинен виробити чіткий алгоритм дій. Поки що такого немає.
