Именно зачем, а не за что. Было за что… Он был одним из самых смелых и самых резких критиков фашистского режима путина. Чтобы бить себя в грудь копытом, клянясь в верности родине – много храбрости не требуется. А вот бросать обоснованные обвинения в преступлениях психопату – самодержцу, обожаемому  85% человекоподобных подданных… Здесь нужна храбрость особенная, граничащая с самоотречением христианских святых. 

 А вот зачем его убили?

 Учитывая общее состояние того, что в кацапстане по привычке называют правосудием, убийство не лучший способ мести. Известно, чьей. Злобный лысый гном, внезапно вообразивший себя нибелунгом, не прочь помучить жертву вдоволь. Надежда Савченко – яркий тому пример. Повод нашли бы без проблем, а то и вовсе без повода обошлись бы (в нынешнем кацапстане это даже считается особым шиком). 

 Убийство, причем гангстерское, наглое, было необходимо лишь в одном случае – чтобы заставить молчать. Поэтому особенно интересно вспомнить, что говорил Борис Ефимович незадолго до убийства. Говорил он исключительно много и осуждать его за это нельзя. Как истинный патриот России, он не мог смотреть равнодушно на то, что с ней происходит. В выражениях он не стеснялся – поскольку патриотом кацапстана никогда не был. Он мечтал о свободной, демократической России, и делал всё возможное, чтобы она появилась. Пусть даже очень нескоро, после его смерти. Он ведь был совершенно бескорыстным человеком. Странное качество для бывшего министра, не правда ли? Может быть, именно поэтому и не задержался долго на министерском посту. Последней каплей стал, кажется, его запрет на приобретение иномарок для чиновного люду. Вельможные задницы, вкусившие прелестей мерседеса, ауди, роллс-ройса, не пожелали снова адаптироваться под волгу…

 В потоке обвинений, звучавших непрерывно из его уст в обличение нынешней власти, особняком стоит одно. Исключительное. Оно же – последнее. Накануне смерти Немцов объявил путина китайским шпионом. Наверное – угадал. Не обязательно в узком смысле. Вряд ли путин получал от китайцев деньги. Ведь именно он, по слухам, является самым богатым … в мире. Хотел написать «человеком» но рука не поднялась…

 Главная задача вора – сохранить украденное. После «болотных» митингов трон под гномом закачался. Консолидация против внешнего врага даёт только кратковременный эффект. А какая страна способна защитить урода от гнева дяди Сема? Ни в коем случае не КНДР – тем самим бы выжить. А вот Китай вполне подходит. 

 Причём – только он, при ближайшем рассмотрении. Единственная из мировых сверхдержав, полностью независимая от США и сопоставимая по экономическому потенциалу. Логично предположить, что именно там гном намеревается укрыться со всем награбленным, когда жареный петух начнет клевать. Но для того, чтобы с ним в Китае не обошлись так, как он – с януковичем, нужно стать другом Китая. И не на словах, а сделать что-то ценное для Китая в глазах каждого китайца.

 Чего не хватает Китаю? Ресурсов. О чём мечтает каждый китаец? О Сибири. Что сделал путин в последнее время? Предложил продать китайцам задёшево (считай – подарить) все перспективные месторождения Сибири. А без них Сибирь – только обуза, необходимость кормить местное население.  Именно эту информацию обнародовал Немцов перед убийством. Для него был неприемлимым обмен Сибири на Крым. Дорого как-то получается… 

 Именно эта информация способна «взорвать» эфир кацапстана, если по недосмотру или злому умыслу кремлёвских пропагандонов туда просочится. А умысел как раз в этом случае вполне возможен. В каждом режиме есть желающие быть святее Папы… Ведь единственное, отсутствием чего не страдает типичный кацап (включая и пропагандонов) – это патриотизм. Причём – в самой тяжелой, извращённой и неизлечимой форме. Поэтому возникла реальная опасность, что информацию в эфир «сольют». Особенно если её будет регулярно повторять Немцов. А в плане настойчивости с ним тягаться было трудно… Таким образом, гном рисковал тем, что необходимость драпать в Китай возникнет прежде, чем он подготовит и удобрит почву… 

 Можно, конечно, искать другие объяснения. Например – какие-то мифические неопровержимые доказательства присутствия российской армии  на нашей территории, о которых почему-то вдруг заговорили все вокруг, но о которых ни разу не обмолвился сам Немцов в канун гибели.  Какие уж тут доказательства… Неопровержимых для кацапов – не существует в природе. Остальным – и так уже всё очевидно. Но как правило, из всех объяснений правильным является самое простое и непротиворечивое. 

 Вечная Вам память и Царство Небесное, уважаемый Борис Ефимович!

- Ну как там нынче в Северной Монголии?

 - Рубль приупал. Ху*ло поел икры.

 Подешевела нефть. В обсерватории

 уже не ищут новые миры. 

 

 Подорожала гречка и исчезла, - 

 теперь прилавки украшает рис.

 Трусы раскуплены и очень мерзнут чресла.

 Таджики съехали и снега – завались. 

 

 Доллар исчез, как будто его не было;

 плюс запрещен, как будто не исчез.

 Да ветер дует постоянно с Севера.

 И откровенно ржет уже РАДБЕЗ. 

 

 В «котле» Дебальцевском, теперь уже навечно,

 Ху*ло похоронил весь «Русский мир».

 И перед фоткой его пляшет свечка –

 вот-вот потухнет… И настанет мир.

  

 Зараз дуже багато звуків і букв, як бактерії, розповсюджуються по нету з приводу арешту журналіста Коцаби. Я не цікавився цим питанням, просто тому, що немаю можливості читати все підряд. Пишуть, що арештували за інакомисліє. Пічалька, звісно. Але не такого калібру, як поранені в госпіталі. 

 Звісно, наша ФСБУ характеризується деякою фригідністю, коли питання стосується справедливості. І закиди, що заарештований зі своїми гріхами – чисто незаймана наречена в білому, якщо порівнювати його з тим же Ахметовим, то також є свята правда. І що перед ним в черзі до гостинно відкритих дверей слідчого ізолятора мусить стояти цілий легіон регіоналів з комуністами – то також правда. До речі, на Нюрнбергському процесі, кажуть, окрім виконавців, вельми цікавилися ідеологами німецького «регіоналізму». То не зайвим було б, аби попереду колони ублюдків з партквитками ПР стояли отці-засновники цього антидержавного бандитського угрупування. І Бог дасть – так і буде. Прийде час, і кожна регіональна сука з галстуком знайде свою пару – сучок зі шнурочком. 

 Значить, то все правда, про Ахметова, Гепу і Допу (мої улюблені дегенеративні персонажі нашого паноптикуму, наші містечкові Бівіс і Батхед). Але є одна проблема: пан Коцаба хоч стрілив з дрібного калібру, але місце своє в окопчику зайняв чітко з портилежної сторони. І стрілив таки в нас. Цитую: 

 

“Мені простіше від двох до п’яти років відсидіти у в’язниці, ніж я буду йти зараз на громадянську війну, вбивати або сприяти вбивству своїх співвітчизників, які живуть на сході. Навіть якщо вони інакше думають і вважають, що київська влада не гідна того, щоб їй підкорятися ….

 … Неможливо в 21-му столітті вбивати людей тільки за те, що вони хочуть жити окремо.

 … Регулярних російських військ майже немає на Донбасі.

 … Воюють місцеві хлопці, “ополченці”. Кращі мужики вбивають найкращих мужиків. Коли супермужики знищують супермужиків – це велика несправедливість. Це треба припинити “. 

 

 Так ось: я також вважаю, що київська влада не варта доброго слова. Але мені до лампади київська влада. Тому що на мою землю прийшов ворог. І я його пам’ятаю протягом всіх століть нашого сусідства – починаючи з Боголюбського і закінчуючи… власне, ще не закінчили. І конкретно Коцабу я буду ненавидіти тільки за одну ось цю фразу – 

 «Регулярних російських військ майже немає на Донбасі»

 Я вважаю, що Коцаба не мусить сидіти в теплому ізоляторі, аби вийти звідти в ореолі борця з системою. Пан Коцаба, який котується як фронтовий журналіст і полюбляє камуфляжний дрес-код, мусить отримати автомат з заваленим прицілом і відкидним прикладом, який не хоче фіксуватися і при пострілі просто складається і хлобистає, як хвіртка в ковбойському салуні (це у мене був такий самий перший автомат) і відправлений в Дебальцеве або Піски. Для детального вивчення кількості і якості російських військ, яких там «майже немає». І я від самого щирого серця бажаю йому, аби він отримав таки гостинця від шматка рванувшої міни чи «граду». На вибір. Це ж все не має до кацапії ніякого відношення, правда? Оті САУ, Гради і Смерчі – то ж все воюють «місцеві хлопці, ополченці». Просто вони якось дуже ініціативно збилися в бригади і дивізіони і вельми трудолюбиво вивалюють на нас вагонами БК. 

 Так ось: я категорично проти, щоби Коцаба відсидів ось цей дитячий маршаковський формат - «від двух до п’яти». Це дійсно спокійніше, як вірно підмітив спостережливий блогер. 

 Ні, не на теплі нари - на фронт. На саму передову. Щоби ти, падло, всиралося там з кожним «олівцем», що прилетів з того боку. Щоби зацінив масштаб. А якщо повезе і дійде до рукопашної – відчув на своїх кишках «братерську руку». Я цього бажаю кожному, хто з таким пієтетом називає ворогів "супермужиками", хто вважає сепарів "співітчизниками" і "ополченцями"; ворогів, які розпочали цю війну і вже поклали тисячі наших бійців в могилу, і ще тисячі тисяч зробили каліками. 

 Окремо – щодо активного захисту Коцаби збоку Монтян. Зрозуміло, що пані – фаховий правоборець і адвокатеса. І якщо вона говорить, що «…обвинение высосано даже не из пальца, а из члена Наливая», то таки знається на цих тонких фізіологічних нюансах і за базар відповідає. В сенсі точності формулювання у пані Монтян не віднімеш – ні дать, ні взять, як ото кажуть фахівці з окружної. 

 Але і форма, і суть, і сама персона наштовхують на ту думку, що пан Коцаба – то є якраз отой гомункулус «маленького плєвочка», про який Маяковський казав – 

 «Ведь, если звезды зажигают — значит, это кому-нибудь нужно?..»

Надоїв певно вам своїми історіями про минуле. Тут школота як про страшну старовину розказує як пентюхах з 5 гігами  харда мучилась. А я про ті часи коли ЕВМ – це цілий будинок.

 Але! Все таки розповім  одну історію. Події реальні. Постараюсь переказати максимально близько до джерела. 

 1976 рік. Я молодий солдат (салага) служу на 200-ці ПВО. Дєд сержант, якому восени на дємбель готує мене собі на заміну. Ну а я, як справжній українець знайшов земляків в службі тилу,  приміряю собі посаду експедитора і чекаю на молодого сержанта з учебки.

 І воно прийшло. Зруйнувавши мої «хохляцькі плани» до нас прийшов Костя Хватов костромской парєнь. Рядовий! Після учебки рядовий? Це або суперзальот, або повний дебіл.

 Костя таки був таки тормозом. Конкретним. Його спогади нас вразили. Я  і два литовці Богдунас та Алякнас не вірили своїм вухам. Він розказував, як він в 5 років з бабцьою і молодшим братом «выжрали ведро браги». І про то «как батяня отп-л свою мамку. Бабку то-исть. За то што им с маманькой мало осталось.»

 Ви вражені? Ха! Послухайте далі. Постараюсь передати майже дослівно. Читаючи попробуйте О-кати – для більшої наглядності.

 «Мы с парнями любили прикОлоться. Вот завклубом запьёт. Танцев нет. Делать нечего. Дак мы браги нажрёмся. Или гнилухи (вино типа «золота осінь»). И прикалуемся. Летом пойдём Комуто на крыльце перед дверью насрём. И стучим. Мужик  с бодуна выскочит «Кто?» И вляпался. А мы в кустах ржём. Прикольно!!! А он дрын схватит или топор. И за нами. А мы кто куда. Прикол!!!

 А в прошлом годе. Перед призывом. Нам молодого учителя прислали. Председатель избу заброшенную дал. Он мужиков попросил. Печь переложили. Подконопатили. Окна застеклили. Дак мужики говорили – не такой. Стол накрыл, водку поставил а сам не пьёт.

 Да ладно. Решили мы с ребятами приколотся. Насрали. Стучим. А он, барин какой, свет зажёг на крыльце. Увидел. Взял ведро воды и смыл.

 Ну мы обиделись малость. В следующу ночь лампочку разбили и снова насрали. Стучим. А он вышел с фонариком. Взял рядюжку с говном и в кусты бросил. А  мы там сидели. Не, ну сволочь шибко умный! 

 Дак мы ему окна побили. Вот прикол будя. Придёт он к Федотычу. Ну это участковый наш. А мы все не причём.

 А он не пошёл жаловаться. Стёкла вставил. И всё.

 Дак мы ему сарайчик подожгли. А он сказал нашему председателю «Учите своих дебилов сами.» И свалил. Интилихент.»

 Довго я вам оповідав. Але вам це нічого не нагадує. І «срали нам попід вікна і двері». І «вікна нам били». І «сарайчик підпалили». А ніяк їм не доходить чому ми від таких «приколів не тащимся.  

 Жаль, що не можемо к той вчитель від тих «дебілів» звалити. 

 

 А Костю через місяць на свинарник перевели.

 

 

Депутати Верховної Ради підтримали у першому читанні і в цілому проект закону № 1841 «Про внесення змін до закону України "Про очищення влади" щодо додаткових заходів щодо забезпечення обороноздатності держави». За відповідне рішення проголосував 241 нардеп при 226 мінімально необхідних.

Як повідомив автор законопроекту народний депутат з фракції «Народний фронт» Андрій Тетерук, цим законопроектом пропонується виправити ситуацію, коли у відповідності з законом про люстрацію були звільнені деякі особи вищого офіцерського складу, які зараз опинилися вкрай необхідні для підтримання обороноздатності України під час військової агресії з боку РФ.

Новим законом знімається заборона, передбачена у частині 3 та 4 статті 8 закону України «Про очищення влади», і люстрація не застосовується до осіб вищого офіцерського складу, які займали або займають посади в органах внутрішніх справ, Службі безпеки України, Міністерстві оборони України, Збройних силах України та інших утворених відповідно до законів України військових формуваннях, якщо це зумовлено необхідністю забезпечення обороноздатності держави.

Саме тому законом передбачається, що керівники силових відомств отримують право клопотати за те, щоб незважаючи на люстрацію залишити на службі тих чи інших фахівців. Остаточне рішення за клопотанням приймає президент.

Нагадаємо, в Україні 16 жовтня 2014 року набрав чинності закон № 1682-VII «Про очищення влади» (про люстрацію).

Міністр оборони України Степан Полторак прийняв рішення про звільнення з посад 5 високопоставлених осіб з числа військовослужбовців та 1 державного службовця на виконання закону україни «Про очищення влади».

При цьому в Міноборони України відзначили, що виконання вимог закону України «Про очищення влади» негативно впливає на виконання бойових завдань в зоні проведення АТО на сході України.

Раніше повідомлялося, що Верховна Рада визнала Росію країною-агресором і закликала світ визнати «ЛНР» і «ДНР» терористичними організаціями (детальніше).

 

 Известно, что за последнюю неделю в плену у борцов за «русский мир» оказалось около 30 украинских военных. И это явилось очередным поводом для людей, обладающих особыми духовными скрепами, во всей красе себя проявить. 

 

 Естественно, я не буду выкладывать здесь ссылки на всю эту видеомерзость. Помогать подонкам тиражировать их словесно-боевую «доблесть», проявленную перед безоружными людьми, точно не является правильным. Но сказать несколько слов по этой теме хотелось бы.   

 

 Во-первых, абсолютно непонятно, на кого рассчитано все это видео. Какова его смысловая задача? 

 

 Показать украинским солдатам, что их ждет в плену? Так они будут только отчаяннее сражаться. 

 

 Подорвать у украинцев веру в то, что их армия состоит из героев? Не получится. 

 

 Каждый адекватный человек понимает, что главная задача ребят, оказавшихся в плену, выбраться оттуда живыми. И пусть они говорят все что угодно про Порошенко, про то, зачем и как пришли на Донбасс, как неожиданно увидели то, чего не знали, как все поняли и прозрели. 

 

 Нанести пленным моральную травму тем, что они будут знать, что издевательства над ними и унижение их человеческого достоинства увидят их родные и знакомые? 

 

 Тоже мимо. Это больно видеть всем, но это лишь сжимает  кулаки. 

 

 Тем более, ребята, в большинстве своем, держатся очень достойно. И это на том видео, которое показывают. А сколько не показывают? В эфир ведь пускают только то, что может создать впечатление, что украинские военные в чем-то раскаиваются и морально надломлены. 

 

 Но в любом случае, давать оценку поведению людей в плену могут только те, кто там был. 

 

 Уверен, что каждый человек, переживающий за Украину, испытывает гордость за каждого украинского солдата. Как бы его не показывали в плену. 

 

 Во-вторых, поражает идиотизмом однообразие сценария видеосъемки. 

 

 Ну, вот зачем, какие-то клоуны, приехавшие на Донбасс из Москвы, читают лекции украинским солдатам о том, как они воюют за США против России? Да еще задают тупые вопросы. Что они ожидают услышать от связанных людей, которым угрожает смерть? 

 

 Зачем, так называемый «министр обороны ДНР» Кононов показывает пленным свой украинский загранпаспорт, убеждая, что украинцы воюют против украинцев? Ты попроси показать паспорта всех тех, кто стоит вокруг тебя с автоматами. Вот тогда посмотрим, сколько там граждан Украины. 

 

 К чему этот показушный визг клоуна Гиви перед украинскими пленными? Ты очень крутой? Так дай пистолет украинскому комбату и пройди с ним к барьеру. Так нет, штаны же могут намокнуть. 

 

 Самое интересное в том, что некоторые из тех бойцов «ДНР», которые были непосредственно причастны к взятию в плен украинцев, выражали слова уважения к их стойкости. 

 

 А вот это, из четырех букв, в чистенькой форме, начинает прыгать перед пленными, играя на видеокамеру. 

 

 Или взять вывоз «киборгов» к месту трагедии на остановке Донецка. 

 

 Глава «ДНР» Захарченко рассчитывал продемонстрировать российскому зрителю массовый народный гнев? 

 

 Не получилось. Да, с десяток гражданских лиц кричали, оскорбляли пленных, пытались ударить. Больше желающих выразить свой гнев в адрес тех, кто просто физически и теоретически (минометы не стреляют на расстояние в 15 км) не мог попасть в это место миной, не нашлось. 

 

 Война - это страшно, жестоко, эмоционально. И во время боевых действий бывает все. 

 

 Но у настоящих воинов есть кодекс чести. А попытка унижения пленных унижает, прежде всего, тех, кто пытается унизить. 

 

 Если в сознании бойцов гражданина Захарченко, действительно, присутствует память дедов, то им нужно помнить, что именно фашисты издевались над пленными, а советские солдаты отличались благородством. По крайней мере, именно так написано в учебниках по истории СССР и России.

  

 Завтра роковини перших ГЕРОЇВ НЕБЕСНОЇ СОТНІ.

 Наближається день коли потрібно буде платити за рахунками. В суспільстві наростає градус напруги. Живі хочуть знати за що полягли ГЕРОЇ.

 Хочеться розібратися, кому ж доведеться платити. Для цього поглянемо холодним поглядом, а що відбулося рік тому. Вірно, відбулася Революція Гідності; українська громада повстала проти корумпованого, злочинного, антинародного режиму і перемогла. Перемога дісталась ціною багатьох жертв. На жаль, перемога не остаточна. Але закони жанру ніхто не відміняв. Революції роблять романтики і фанатики, а плодами користуються пройдисвіти. Так хто ж буде платити за рахунками, і за якими?

 Перший пройдисвіт, який на революційній хвилі вскочив у мерське крісло – Кличко. Пан тихенько забарикадувався у Київраді і, судячи з кількості столичних земельних шкандалів, навів там старий, добрий ригоАнальний лад, що ще Льоня-космос започаткував. З цього не дуже то й спитаєш, всього лише мер, а тут в країні таке твориться. Тай що він може сказати? А що обіцяв на Майдані? «Он нє уйдьот!»? Шановні кияни, якщо самі не бачили, то хоч би у Володі Парасюка спитали, чого варті слова «Боксера». То цей по рахунку заплатити не в змозі, хоча своє за тим рахунком вже має.

 Пройдисвіт номер два – людина, що метеором вскочила на політичний олімп. Ось що значить, коли біля чоловіка справжня Iron Maiden і коли чоловік розуміє мить, що та Maiden істотно заіржавіла. Чи бачив хтось десять-пятнадцять років тому суттєві відмінності між Турчиновим і Марченком? Я – ні. Обидва видавались політичними підкаблучниками у різних жіночих політичних проектів. Де той Марченко з його Вітренчихою? Та їх навіть лугандон в уряд не взяли. За те Турчинов, ач які піруети: і старою Радою покерував, і нову Раду заради його повноважень раком поставили. А PR-кампанія яка? Тільки подумайте: Кривавий Пастор. Ну цей хлоп за рахунком добре отримав, нічого жалітись. А сам він заплатить? Не думаю, то йому повноважень замало було, тепер на посаді не довго, і взагалі іде війна, а він її символ «Кривавой пастор».

 Третій пройдисвіт – Кулявлоб, Камікадзе б/у, тобто Яценюк. Як на мене, починав добре, але як дійшло до справи і реформ, то здувся. Далися взнаки і старі корупційні схеми, і квотні посади, і бажання проводити псевдореформи замість реальних, і взагалі невідомо що. Остання чудасія з МінЕнерго, взагалі розкриває повний бардак у кабміні. Сєні було ніколи, там Бєня пред’яви кидав, а Пєцини протеже, доки підраховували відкати на кілоВатті, проморгали у договорі «крымский федеральный округ РФ». А що розслідувати, якщо купляємо дорожче ніж продаємо? Правда Сєня так міг Пєцю підставити. А що з рахунками? Чи отримав Яценюк по рахунку? І так, і ні. Чому ні? Тому що цю посаду він би все одно зайняв, рано чи пізно. Чому так, тому що цю посаду зайняв двічі. Чи заплатить він? Не зараз. Яценюк вже продемонстрував здібність відтерміновувати свої платежі, і, що більш вірогідно, перекладати на інших.

 Четвертим пройдисвітом я вважаю Коломойського. Ну, по перше, дякую йому за мир у Дніпрі. Погодьтесь, такий пройдисвіт був нам потрібен, і він з’явився вчасно. Також всі чудово розуміли, що у банкіра з трьома(!) громадянствами патріотизм безкоштовним не буває. Все що залишилось для створення досконалого образу позитивного пройдисвіта, це за місяць підбити з Порохом і Яценюком дебет з кредитом. А далі Бєня за год сдєлал свойо дєло, Бєня почиваєт на лаврах. А ось тут питання, чи вигідні йому ті лаври і позитивний образ. Чи отримав що Коломойський по рахунку? Безперечно так. Чи вистачить йому? Це вже дивлячись чого? Розуму, чи грошей, чи пігулок від жадібності? Побачимо. Чи буде платити? Звичайно ні. Він пройдисвіт профі, і це не його провина, що так склалась ситуація, він просто вдало нею скористався.

 Про всіляких фейсбучних, галантерейних та інших різновидів пройдисвітів писати не цікаво. Кожен з них отримав що зміг, а якщо, раптом, доведеться заплатити, ніхто і не помітить цієї платні.

 П’ятим пройдисвітом є верховний пройдисвіт. Вискочив, як чорт з табакерки. Як на мене, Порошенко з Коломойським одного поля ягоди. Тільки Порох свої ставки підняв. Чи багато отримав Порох, писати не варто. Отримано чимало. Чи заплатить за все це Порох? Не зараз. За Пороха платять інші. Стандартна відмазка, у країні війна. Не забуваємо, що Порох ще й майстер епістолярного жанру. Дивишся, щось не так, а послухаєш президента, то все добре стає. А ще наш президент спеціаліст з жертвопринесень. Коли головнокомандуючий обісравсь, згадайте що було, так, злили міністра оборони. А зараз у дупі гарант конституції і прав людини; попирається право на життя, право на  покарання за скоєний злочин. Що буде? Саме так, протягом місяця зіллють генпрокурора. Ну, а на президентський бізнес все ніяк покупця не знайдеться.

 Коротко про Ярему. Від генпрокурора залежало чи заплатять по рахункам всі хто причетний до вбивств на майдані. А чи насправді залежало? Чи не лялькою був Ярема? Чию він долю повторює? Гелетея. Ніхто не розумів, як сторож може керувати армією. Все просто - до першої невдачі. А чи міг Ярема розслідувати ці справи? Питання майже риторичне.

 Дідько з ними, з тими пройдисвітами, тим паче що за рахунками вони платити не збираються. Але хтось же має заплатити. Знову ми і заплатимо. Ми, українці. На сході вчасно відбувається загострення бойових дій. Війна забирає героїв. Пішла серія терактів. Уряд провадить податкові псевдо реформи, малий бізнес заплатить. 

 

 Люди, скажіть, що я закінчений песиміст, що помиляюсь… Скажіть, що дурень і панікер, що мої висновки нічого не варті. Тільки аргументовано скажіть…

Я січас на пальцях роз’їсню шо таке плагіат і як його с пользой для чужих очей пользовать. Допустім є отакій геніальний в своєй простотє рядок:

 «Рельси, рельси, шпали, шпали…»

 Мабуть, якщо таке написати – то це буде плагіат. Бо всі будуть казати: «Йя ето с дєцтва слишал!» Але якщо добавити (офіціант, ще парочку!) слів, то можна получити шось наподобіі: 

 

 Рельси, рельси, шпали, шпали…

 В Хуйла погляд був усталий,

 коли йшов після роботи

 (деньок видався турботний).

 І відпрацювавши так

 повертався він в барак. 

 

 І це вже буде отдєльно взятим художнім проізвєдєнієм, та ще патріотично направленим. 

 

 

 а далі - "добивка" до тисячі знаків: 

 

 В Кремлі  істєріка, на слові Україна…

 Кацапи показились геть усі.

 А в Україні гарная новина:

 Хуйло доляри заборонить на Руссі. 

 

 На той Руссі шо хош забороняли.

 Ніззя там, навіть, в сквєрє на троїх…

 Ванюшка Ванькє глаз склєвал, відалі?

 Та с доляром Вованчік пєрєпльунув всіх. 

 

 Завтра ми всі чекаєм з нетерпінням

 Великий «пук» завзятого Хуйла.

 Впрок запаслісь попкорном і насінням…

 Ну жгі Вован! Ла-ла-ла-ла-ла-ла! 

 

 ***** 

 

 Як із Томська да в Луганськ

 Їдуть добровільці – 

 Хто під пулю, хто під танк…

 Батька Хуйла вівці. 

 

 Хто їх буде хороніть?

 А ніхто не буде.

 На полях Донбасу гніть

 Вам російські люди. 

 

 Хоч, були би ви людьми,

 В своїм Кацапстані,

 Не робили би хуйні…

 Краще б на дівані 

 

 М’яли яйця, як завжди,

 На Хуйла б дрочили.

 І тоді ваши мозги

 Вовки ж бо не їли… 

 

 Як з Ростова на Дону

 Їхали сольдати

 В Українськую страну –

 Земельку вдобряти…

Почему Кремль проигрывает войну в Украине, которую он якобы не ведет.Рассказывает российская журналистка Юлия Латынина в своей програме на радио «Эхо Москвы»:

Ну, донецкий аэропорт у нас берут 15 раз уже. Уже несколько дней донецкие боевики сообщают, что он взят, но вот как-то, судя по всему, этого еще не происходит, и это, конечно, рождает тяжелые подозрения, потому что… как там говорил адмирал Ямамото: «Если вы начали лгать, считайте, что война уже проиграна». Лгать начали, конечно, ребята в Донецке не с аэропорта.

Другая замечательная история под Волновахой случилась. Конечно, о ней можно говорить только в самых трагических тонах, потому что сначала эти ребята, как всегда победоносно сообщают, что они разбили украинский блокпост, а потом, когда оказалось, что возле этого блокпоста стоял автобус и погибло 12, теперь уже 13 человек, то, естественно, они начинают кричать, что это сделали сами украинские фашисты.

Но я, если можно, сейчас взгляну на ситуацию немножко шире, потому что я давно уже не говорила об Украине. Посмотрите, что происходит. Вообще, несколько интересных историй. Я, если можно, начну с замечательного нашего актера господина Алексея Панина, который уже несколько раз привлекался в России по хулиганству: то он кого-то в баре гостиницы избил, то он кого-то в ресторане избил, то он в кафе набедокурил. И вот, значит, Алексей Панин что-то там сказал обидное для Украины во время его пребывания в Украине. Украинские националисты его затащили в ресторан, и он там извинился на видео за свои слова. Сама по себе эта история с Паниным, который хулиганит в разных кафе, а потом перед украинскими националистами, ничего не значит: ну извинился и извинился. Но есть, заметим, статистика. А статистика очень печальная. Есть Надежда Савченко, украинская Жанна д’Арк, которая ведет себя, как герой, которую мы, Россия захватила в заложники. Она не извиняется, она держит голодовку. Кстати, понятно, что это беспрецедентная история, когда мы якобы не воюем на Украине; мы фантастическую историю рассказали, что типа Савченко сама перешла границу; мы предъявляем ей абсолютно какие-то фантастические обвинения.

Совершенно непонятно, как мы из этой истории будем выпутываться. Ну, хорошо, мы дадим Савченко несколько лет – она выйдет национальной героиней. Она уже является депутатом парламента. Она вполне может стать президентом Украины – я совершенно не шучу. Это характер потрясающий. Вот как мы тогда будем с украинской обращаться, и с президентом Савченко вести переговоры лет через восемь?

Но я сейчас о другом. Я очень внимательно слежу, и за исключением первой истории с украинскими солдатами, растерявшимися, еще ничего не понимавшими, которых окружила толпа, и которые сдались в плен и БТР отдали донецким боевикам, нет ни одной пленки, на которой украинские военнослужащие бы блеяли, извинялись, тем более признавались в военных преступлениях и так далее. Есть пленка, которую повесили тоже донецкие ребята, на которой какой-то донецкий люмпен с автоматом говорит украинскому военному: «Вы как себе ведете? Вы детей распинаете!» – и дальше оборвано, что ответил ему украинский военный. И, к сожалению, есть куча пленок, на которых боевики признаются в том, что они делали, попавшие в плен к украинцам. И есть пленки на которых пленные российские солдаты говорят: «Ох, вы знаете, нам сказали, что тут украинские фашисты, а оказывается, они сражаются за Родину».

Вот статистика, собственно, показывает, почему Кремль проигрывает войну в Украине, которую он якобы не ведет. Потому что гопота не может жертвовать собой. Гопота может убивать, грабить, отжимать квартиры, но не то, что жертвовать собой, сохранить достоинство не то, что в плену – при малейшем давлении – гопота не может.

А третья, самая главная, на которую я хотела обратить внимание, которую как-то забыли, что зато время, за последние несколько месяцев случились в Украине две вещи, которые как-то никто не заметил. Во-первых, сразу после австралийского саммита в Брисбене Киев перестал платить зарплаты, Киев перестал платить пенсии тем людям, которые проживают на территории Луганска и Донецка. То есть ситуация простая: если ты хочешь получать пенсию, пожалуйста, выезжай навсегда, и тебе пенсия будет заплачена. Конечно, это очень тяжело и очень печально для жителей, потому что, представьте себе ситуацию бедного, несчастного человека, который за всю свою жизнь ничего не нажил, который живет в какой-нибудь ободранной пятиэтажке в Донецке, и который понимает, что жить ему не на что, потому что в Донецке жить не на что; и если он останется в Донецке, то у него нет денег; а если он уедет из Донецка, то, во-первых, он потеряет эту квартиру в пятиэтажке, которая, собственно, и является единственным, что он получил за свою жизнь – жить ему будет негде. Во-вторых, эту квартиру, скорей всего, еще просто отберут самозваные защитники от фашистов.

Но после этого шага Киева, явно направленного на обострение ситуации, и явно поставившего Донецк и Луганск в состояние, когда он самостоятельно финансово не выживает, в общем-то, никаких войск в Украину не было введено. А в Новый год выключили в Крыму электричество украинские власти, и опять ничего, только Кремль сразу согласился поставлять в Украину уголь без предоплаты. Вот это очень существенная вещь, потому что после этого, я боюсь, во всем мире стало ясно, что все, чем мы занимались в Украине – это такой гигантский блеф. Вот Россию называют уже страной-изгоем, а оказалось, что это еще и блефующий изгой. Потому что это очень важно, что было до Брисбена. До Брисбена были эти рассказы: «Зайдем в Киев через две недели. Возьмем Вену» и так далее. У всех затряслись поджилки в Европе, на горизонте встал призрак Четвертой мировой. Мало исламистов – тут еще Россия с ядерным оружием. Что бы сделать, чтобы умиротворить Кремль? Вот еще несколько месяцев назад на Западе те же самые американцы все время спрашивали друг друга: что бы такое отдать Путину, чтобы получился мир, как бы его умиротворить? И они бы все, что угодно отдали, но им в ответ говорили: отдайте Украину. А американцы ее не могли отдать, поскольку они ее не брали.

И вдруг оказалось, что под Иловайском этот блеф разрешился сам собой. Потому что, несмотря на то, что под Иловайском армия украинская понесла чудовищные потери, судя по всему, такие же большие потери понесла и российская армия, что наступления остановилось. И с тех пор мы видим, что на самом деле, по большому счету, ничего не происходит.

Вот сейчас, видимо, для того, чтобы ответить как-то на эти пенсии и на это выключение света и, чтобы создать себе новую переговорную позицию перед Астаной, видимо, была поставлена задача: возьмите аэропорт. И мы видим, что эта первая задача не разрешена. А во-вторых, то, что начало в результате происходить, эти победные реляции об аэропорте, который взят уже 15 раз, и история со взорванным автобусом под Волновахой, она демонстрирует главную дилемму Кремля. Потому что, если там останутся эти ополченцы, то каждый раз, когда подвигать их на серьезные действия с тем, чтобы усиливать переговорную позицию Россию, они периодически будут попадать то а автобус, то по Боингу. Это такой закон: если дать обезьяне «Град» – она попадет в автобус. Если дать обезьяне «Бук» – она попадет в Боинг. Это закон попадания обезьяны в Боинг.

Если как «Бэтмена», их всех зачистить, и вместо того туда ввести профессиональные войска – неважно, называть их войсками или называть их как-то по другому, – то не факт, окажется, что эти самые профессиональные войска тоже окажутся способны очень хорошо воевать. Во всяком случае, под Иловайском результат был, скажем, не такой хороший, как хотелось бы в Москве.

И вдруг оказалось, что, как я уже сказала, на самом деле России не способна причинить даже того объема вреда, который она заявляет, что она причинит. И мы видим, что Украина, как ни странно, в этой ситуации, несмотря на все тяжелые ситуации, в которых она находится – часть этой тяжелой ситуации, кстати, обусловлена далеко не российским поведением; часть этой ситуации обусловлена безумной экономической политической нынешних украинских властей, но это просто отдельный другой разговор – то мы заметим, что, оказывается, Украине-то хуже не будет.