...все кулемет виходить. У синодальному Відділі по взаєминах РПЦ і суспільства, слідом за православною паранджею, розробили Звід російських цінностей. РПЦ закликає до широкого обговорення цього документа.

Очолює список справедливість, що розуміється як політичне рівноправ'я, чесність судів, відповідальність керівників. Бу-га-га.

Справедливість - це соціальні гарантії, вона вимагає подолання бідності та корупції і передбачає гідне місце для кожної людини в суспільстві і для всієї нації - в системі міжнародних відносин. Відповідно, розподіл цінностей - духовних і матеріальних, створених працею людей, має бути справедливим і заслуженим.

(Хто не працює, той - самі пам'ятаєте).

Друга цінність - свобода, особиста і індивідуальна, свобода підприємництва, слова, віросповідання, вибору місця проживання і роду занять. Бу-га-га знову ж. Якщо ж говорити про свободу національну - це самостійність, незалежність і самобутність російського народу.

(Вірте, у що хочете, але Ватикану продаватися не смійте).

Третя цінність - солідарність = здатність розділити з іншими тягар їх турбот, труднощі, хвороби, скорботи, а також це загальнонаціональна солідарність як сила, що зв'язує народ, що забезпечує єдність нації, її цілісність, життєздатність.

Четверта цінність - соборність, єдність влади і суспільства в роботі на благо країни і людей, єдність різноманітних культур, гармонійне поєднання духовних устремлінь і матеріальних інтересів особистості та суспільства, моральна відповідальність особистості перед ближніми та суспільством.

П'ята цінність - самообмеження і жертовність, тобто відмова від егоїзму, споживацького ставлення до ближніх і навколишнього світу, здатність жертвувати особистим заради блага ближнього та Батьківщини.

(Олександр Матросов, розкуркулення і збирання колосків).

Наступна цінність - патріотизм, віра в Росію, глибока прихильність до рідного краю, його культури, готовність працювати заради Батьківщини. (Кріпосне право?)

Далі йдуть цінності: благо людини, її добробут і гідність. Духовне і матеріальне благополуччя людини розуміється як основний пріоритет соціального розвитку та дотримання прав людини.

Завершують список сімейні цінності - любов і вірність, турбота про молодших і старших.

Представляючи список, загальний улюбленець протоієрей Всеволод Чаплін заявив, що цінності - це результат дискусій із політичними партіями і різними громадським шарами. Список неостаточний. Вітаються будь-які поправки та ідеї. (Мабуть, перша цінність, яку слід додати, бо церква забула - це царепоклонство.)

Чаплін додав, що в документі "Вічні цінності - основа російської ідентичності" мова йде не про цінності, які важливі в силу своєї давньої історії або ефективності в поточний політичний та економічний момент. Критерієм істинності цих цінностей стала "їх укоріненість у Божій правді та в тому досвіді життя, який, незважаючи на всі консервації та модернізації, залишався для Росії константою".

Хвиля масового психозу вчергове накрила Росію після теракту у Домодєдово. Влада, відчуваючи своє безсилля і не маючи жодної інформації, яка могла б допомогти розкрити цей злочин, годує своїх громадян чутками і байками. Це називається «промацувати грунт»: запускаєш кілька різнопланових чуток у маси і спостерігаєш, яка найкраще приживеться, а потім оголошуєш офіційну версію подій у відповідності до «народного вибору».

Одну з таких чуток сьогодні оприлюднили російські журналісти, посилаючись на джерела у правоохоронних органах. Згідно цієї версії, теракт у аеропорту – справа рук українських націоналістичних організацій. Зокрема, у цьому контексті деякі видання згадували про «Тризуб», який в Україні зараз проходить щонайменше по одній «вибуховій» справі.

Тут потрібно пам’ятати, що у Росії не існує незалежних журналістів, тим більш ЗМІ. А якщо з’являються – час їхнього існування надзвичайно короткий, і закінчується все переважно погано. Згадайте хоча б Політковську. Тому будь-яка інформація, яка має своїм походженням російські ЗМІ, є продуктом діяльності відділу пропаганди ФСБ. Різниця лише в тому, що деякі видання розповсюджують її свідомо, а деякі по незнанню.

Щоправда, над спробою звинуватити українських націоналістів у цьому вибуху можна було б посміятися. Теракт у аеропорту, де сотні і тисячі чоловік охорони, всюди камери стеження – це зовсім не те, що, скажімо, висадити у повітря бюст Сталіна. Тут потрібна ретельна підготовка, зв’язки, свої люди у Росії, які можуть допомогти вивчити аеропорт і потрапити до нього з вибухівкою. Просто важко уявити, щоб «тризубівці» могли це все організувати. Їхній рівень – війна з каменюками.

А в аеропорту в день теракту, як кажуть очевидці, всупереч здоровому глузду не працювали рамки металошукачів. Це що, українські націоналісти організували? Видається мені, що це можна вдіяти тільки з середини.

І мимоволі приходить у голову карколомна думка про те, що оці всі вибухи у Запоріжжі, Макіївці і Домодєдово – це елементи якогось одного диявольського плану. Наприклад, Путін помагає Януковичу дискредитувати українських націоналістів. Або Янукович допомагає Путіну залякувати росіян привидом ворогів.

У будь-якому випадку побічним наслідком цієї пропаганди стане погіршення ставлення росіян до українців – причому не залежно від того, якою мовою ті розмовляють і за кого голосують.

А наприкінці хотів би сказати кілька слів до «тризубівців». Ну що, панове, чи вдалося вам досягти своїх цілей своїми дикунськими методами? Ви ж хотіли Сталіну голову відкрутити, да? А воно вийшло, що через вас кілька десятків людей потрапили під роздачу, Яник з Путіним щасливо потирають руки і рахують дивіденди з вашого глупства. І на вас тепер повісять ще кілька наступних вибухів. Які будуть, ось побачите – уся історія становлення та існування диктатур вимагає цього. А якщо не на вас, то на когось іншого з когорти неугодних владі. І арештують. І люди будуть сидіти – бо ви у свій час вирішили діяти тими ж вандальськими методами, що і російська гебня. Ви ж саме цього прагнули, хіба ні?

То ж поясніть, чим ви кращі за Путіна? Ви такі ж самі, тільки однострої інші.

Тьху на вас усіх.

Володимир Йадороб

Становище соціуму можна непрямо визначити за фактами маразму влади. Аналіз виявляє, що ці факти можуть вказувати на системну кризу суспільства. Так от, у наших північносхідних сусідів, схоже, серйозні проблеми. І вони прогресують, адже кількість відверто маразматичних дій російської влади останнім часом різко зросла.

Пропоную підбірку з кількох фактів, які свідчать, що або режим Путіна-Медвєдєва втрачає контроль над країною, або з мізками цього режиму відбувається щось нездорове і небезпечне.

1. На „охорону” акції „вшанування пам’яті Є.Свиридова, який загинув у бійці з вихідцями з Кавказу” 15 січня на Кронштадтському бульварі у Москві, влада кинула 4000 ментів з 40 одиницями спецтехніки, собаками і вертольотом. Увесь цей натовп знадобився для „охорони” 300 (!) нациків з кількома транспарантами. Нацики дуже здивувалися такій увазі з боку влади і вирішили, що майбутнє Росії – за ними.

2. Будівництво і запуск крабоспалювального заводу на Камчатці. Поясню, у чому справа: камчатські краби серед певних категорій населення – делікатес. Кілограм цього продукту у Росії коштує 60 доларів. Так от, на заводі спалюють крабів, вилучених у браконьєрів - того вимагає ухвалений російською владою закон. Окрім крабів, завод (з німецьким обладнанням, збудований на бюджетні кошти за особистим наказом В.Путіна) спалює сотні тон лососів (вони, здається, занесені до Червоної книги), лососевої ікри, трепангів... Це рішення дуже показове для загальної картини і показує повноту абсурдунездатності влади взяти під контроль корупцію чинуш. Замість того, щоб боротися з браконьєрством і створити прозору систему збуту – конфіскат просто спалюють.

3. Післяріздвяний спалах маразму на тій же Камчатці. 8 січня губернатор цього краю заборонив спектакль Краєвого драматичного театру "Новогодний коктейль для Золушки". Чиновниця, присутня на показі, побачила в одному з епізодів спектаклю кримінал. Виявляється, що епізод, у якому Король переводить годинник назад, щоб Попелюшка не пішла з балу, „розпалює ворожнечу до державної влади”. Зв’язок тут наступний: нещодавно на Камчатці, виконуючи кремлівську директиву "о приближении окраин к Москве", годинник перевели на годину назад - що викликало чималий спротив у мешканців краю.

4. Попри кризу у власному суднобудуванні, Росія купує у Франції за величезне бабло вертольотоносці, мало придатні для холодних російських морів і майже не сумісні з існуючим російським озброєнням. Замість того, щоб самим будувати маленькі кораблі, яких на флоті зараз дуже не вистачає, росіяни купують великі іноземні. І це, як на мене, явна ознака того, що а) оборонка доживає останні роки б) для влади понт імідж важливіший за підтримку власного виробника і реальну боєздатність збройних сил.

Наступна ознака пердвиборчого маразмування влади РФ – небезпечні ігри з нагнітанням міжнаціональної ворожнечі. Наведу приклади, які стосуються українців, але йдеться також про стимулювання ворожості населення до кавказців, мусульман та інших інородців (що, як вчить найновіша історія Росії, чрєвато).

5. Закриття єдиної в Росії української бібілотеки під приводом боротьби з екстремізмом – притім не просто „царським указом”, а з цирком-на-дроті. Наших співвітчизників у Росії багато – Москву недарма називають найбільшим українським містом. Українцям, здатним читати та мислити, таким чином вказують на їхнє справжнє місце в Імперії. Наступний крок: 31 січня Верховний суд РФ почне слухання з метою ліквідації всеросійської організації „Обьединение украинцев России”. Без коментарів.

6. Як відомо, Росія – секулярна держава, тобто, церква офіційно відділена від влади. Однак на практиці відбувається протилежне: режим дозволяє РПЦ гнати терабайти мракобісся і включає цей делірій у владний дискурс. Офіційний медіапотік усе більше переплітається з церковним. Наукові спільноти Росії раніше намагалися протестувати, але останнім часом їхні спроби стають все слабкішими. Ба більше: деякі представники наукового співтовариства починають підтримувати часто відверто шизофренічний і ксенофобський церковний дискурс, якого б бісогонства туди не напхали. Ось лише один з прикладів того, як російські “учоні” підтримують єдино істинну церкву.

Сама ж РПЦ, отримавши рупор, „тримає марку”, і впродовж січня ми побачили цілу низку відверто маразматичних ініціатив:

7. Заява голови відділу у справах Церкви й суспільства РПЦ МП протоієрея В.Чапліна про необхідність впровадження загальноросійського дрес-коду серед громадян (а особливо – громадянок) РФ. Після цієї заяви – хто б сумнівався – розпочалася широкомасштабна „громадянська дискусія” за участю світських чиновників високого рангу.

8. Патріарх Московський і всієї Русі Кирило теж не пасе задніх: він запропонував водити московських старшокласників у лікарню, де утримують дітей з психічними відхиленнями, щоб підлітки бачили „наслідки гріха”.

Як колись мудро зазначив Френк Герберт, „коли релігія й політика ідуть в одному запрягу, ті, хто ним керує, вірять, що ніхто не може стати на їхньому шляху. Їхня скачка стає все божевільнішою. Вони відкидають усі думки про можливі перешкоди й забувають про те, що людина, засліплена швидкістю, бачить прірву лише тоді, коли вже пізно щось робити...”. Схоже, що в Росії церква перестає бути просто служницею режиму, а поступово об’єднується з ним своїм апаратом... До чого це призведе?

9. Тим часом, попри голосні заяви про боротьбу за мораль, православіє і порятунок дітей від злого порно й насильства, перед Новим роком Д.Мєдвєдєв підписав закон "О защите детей от информации, причиняющей вред их здоровью и развитию". Прекрасно, тільки в кінці закону написано, що він вступає в дію наприкінці 2012 року. Як справедливо вказує один з російських коментаторів, ухвалити закон про захист дітей і відкласти цей захист на два роки можна „только в сумасшедшем доме”.

У підсумку – схоже, російський соцум дійсно перетвроюється на те, що Плуцер-Сарно назвав „дремучий праворадикальный ад, в котором сознательно уничтожаются нация и культура”.

У часи перед колапсами, великими змінами чи значними соціальними потрясіннями риторика влади (внаслідок наростання відірваності її від реального життя) стає особливо маразматичною. Якщо вірити цьому правилу – а історія показує, що вірити йому варто – Росія знаходиться на порозі катаклізмів. Маразмування у Росії має до нас прямий стосунок. Справа не лише в тому, що наша влада радо наслідує російські моделі – і тим завзятіше, чим гірша модель; йдеться про загрозу хаосу і заворушень, які Росія може „експортувати” до нас.

Станіслав Давиденко

Вибух у російському аеропорту Домодєдово став черговою демонстрацією повного фіаско тієї великоімперської політики, яку проводить Росія.

З чеченцями Російська імперія воює, здається, ще з часів Катерини ІІ, однак і досі про жодну перемогу годі навіть говорити. Як виявилося, величезна мілітарна махіна здатна розчавити і знищити маленький гірський народ, однак перемогти – ніколи. Дві останні (здається, що, на жаль, далеко не останні…) чеченські війни наочно це довели. Війна триває, і закінчиться вона або зі звільненням Чечні, або зі смертю останнього чеченця.

Мені щиро шкода загиблих і поранених у цьому теракті. Всі ми люди, і усі під богом ходимо. Однак більша частина провини за цю трагедію лежить на самих росіянах, які підтримують свою одурманену великоімперськими амбіціями владу. Заганяючи пораненого звіра у глухий кут, слід бути готовим до того, що йому більше не буде чого втрачати.

При цьому всьому слід мати на увазі, що такі теракти надзвичайно вигідні перш за все самій кремлівській шоблі. Переконливо довівши своє небажання і неспроможність забезпечити розвиток велетенської країни та добробут десятків мільйонів росіян, російська влада давно зосередилася на розподілі прибутків від продажу природних ресурсів серед невеликого кола наближених до трону. Для інших – постійне напівубоге животіння у безперервному страху, який не дає зосередитися на тій убогості.

Українська влада на чолі з Януковичем сьогодні дуже нагадує карикатуру на путінську Росію. Однак карикатуру дуже небезпечну, через яку чітко проступають хижі риси методів і способів побудови тоталітарного суспільства кремлівського зразку. Нещодавні вибухи у Макіївці – це локальна версія сьогоднішніх вибухів у Домодєдово. Принципи, цілі та засоби – одні й ті ж, різниця лише в масштабі.

А починається це все, до речі, зі свободи слова та основоположних прав людини. За аналогією до Росії, українська влада із енергією, вартою кращого застосування, прагне придушити будь-які прояви громадянської свідомості. Наприклад, буквально сьогодні «регіоналка» Ірина Бережна запропонувала ввести відповідальність за наклеп у інтернеті. Хоча будь-якому неупередженому спостерігачеві зрозуміло, що краще б ця високоповажна пані займалася забезпеченням невідворотності покарання, скажімо, за корупцію. Або чому б їй не зайнятися фактами цинічного і масштабного привласнення державного майна – наприклад, поцікавитися, за які такі гроші громадянин Янукович купує дачі у Криму, межигір’я та інші об’єкти, які, згідно декларації про доходи, йому далеко не по кишені?

Але нє, ви шо. Велика правозахисниця Бережна більше переймається тим, щоб когось із її банди, не дай боже, не обговорювали на форумі, чи якийсь там порносайтєг не написав про злочини цієї влади. Причому вона ніколи в житті і пальцем не поворухне, аби захистити хоч когось із простих українців від свавілля в суді.

Відсутність доказів не робить злочин меншим, і тим більш не перекреслює його. А правду говорити легко і приємно, як казав один чоловік. І ніякі заборони, ніякі вибухи не здатні це змінити.

Володимир Йадороб

У російській республіці Марій Ел чоловік посеред ночі укусив міліціонера за ніс. Медведєвським міжрайонним слідчим відділом слідчого управління порушено кримінальну справу стосовно 36-річного громадянина за статтею про застосування насильства до представника влади).

За даними слідства, в ніч на 8 січня 2011 п'яний чоловік сварився з дружиною. За викликом сусідів приїхав наряд окремого взводу ППС міліції по Медведєвському району, який доставив дебошира до відділу міліції, де останнього намагалися втихомирити.

Продовжуючи протиправні дії, чоловік схопив правоохоронця руками за шию і відкусив частину носа. Не з'їв - так хоч понадкусював.

В даний час проводяться слідчі дії, спрямовані на встановлення всіх обставин вчиненого ним злочину.

Розслідування кримінальної справи триває.

У суботу ввечері під офісом Партії регіонів у Києві на вулиці Липській зібралося близько 150 осіб, які вимагали оплатити їм участь у мітингу. Люди заявляли, що вони брали участь у заходах на Майдані Незалежності та біля палацу "Україна" з 9:00 до 18:00, за що організатори обіцяли їм 120-140 гривень.

За їхніми словами, з частиною мітингувальників розрахувалися, а з частиною ні.

Фото, відео -http://infocorn.org.ua/2011/01/24/yak_regonaly_z_svoyimy_mtynguval'nykamy_rozrahovuvalys'_foto_vdeo

22 січня 2011 року лідер Всеукраїнського об'єднання "Свобода" Олег Тягнибок узяв участь у традиційних заходах, присвячених Дню Соборності України, у селищі Скала-Подільська Борщівського району на річці Збруч (на межі Тернопільської та Хмельницької областей).

Виступаючи перед українцями з обох берегів Збруча Олег Тягнибок заявив:

"Акт Злуки 22 січня 1919 року – це торжество духу української нації, ознака невмирущості її державотворчих традицій. Це символ того, що жодним окупантам та українофобам, жодними кордонами, мороком століть поневолень не вдалося і не вдасться знищити прагнення Української нації до єдності та побудови Великої України.

День Соборності України є знаковим для української нації. Цей чин кардинально заперечує московсько-большевицьку вигадку про створення Української держави комуністами під кремлівським керівництвом (буцімто Лєнін "створив" Україну, Сталін "розширив" її територію, а Хрущов "доповнив" Кримом). Насправді, держава, яка постала внаслідок об'єднання УНР і ЗУНР, мала територію в 1,6 рази більшу за сучасну Україну і була, власне, знищена московськими окупантами. Наші попередники творили українську державу в межах проживання українського етносу, тобто включили до неї усі українські етнічні землі. Це була повноцінна держава української нації на українській землі. І нехай ця держава протрималась недовго і була знищена окупантами, Чин Злуки плекав в українців віру і надію, що одного разу постане Велика Україна, яка об'єднає усіх українців. Тому святкування Дня Злуки – це є жива традиція.

Акт Злуки 22 січня 2011 року і події до нього стали уроком для української нації: будь-які дроблення, ідеї сепаратизму, спроби побудувати декілька Україн, забути про українські етнічні землі, орієнтація на зовнішні сили – є загрозою державності та можуть призвести до її краху.

І третій важливий урок тих героїчних подій. Акт Злуки був внутрішнім порухом усієї української нації. Це символ того, що ніколи і нікому не вдасться розділити українців. Що українська ідея - ідея побудови Великої України на засадах історичної, національної та соціальної справедливості - є стрижневою ідеєю всіх українців, де б вони не перебували і куди б їх не закинула доля. Спроби нинішньої окупаційної адміністрації вкотре скористатися імперським принципом: поділяй і володарюй - приречені на поразку. В Україні немає розколу всередині української нації. Є натомість глибока прірва між українофобським окупаційним режимом та українським народом. Є неприродна ситуація, коли владу отримали нащадки окупантів, для яких ідея нації, її єдності є пустими звуками. Україна для них є лиш об'єктом визискування і ненависті. Проте нація довела, що вона здатна справлятися з будь-якими труднощами. Її не зломила столітня окупація, сталінський геноцид, репресії. Тому намагання табачників і йому подібних є марними. Вони лише пришвидшують Українську національну революцію. Лише поглиблюють віру і рішучість нації до докорінних змін, акумулюють до боротьби. І тут, на берегах Збруча я маю абсолютну впевненість, що ми неодмінно переможемо. Що ці конвульсії постсовєцької окупаційної адміністрації – це останній порух імперії, це акції відчаю режиму, який розуміє, що росте покоління українців, які народилися в Незалежній Україні. І цієї незалежності вони вже нікому не віддадуть.

Сьогодні мені розказали цікаву штуку. Виявляється, Янукович у Японії пережив таке приниження, якого не відчував ще з часів героїчної борні з летючими шарикопідшипниками.

Японці – нація дуже працелюбна. Вони визнають виключно лише тих, хто добився всього у житті власними силами. Хто рано вставав і працював до ночі не розгинаючи спини. А про Януковича зворот «потом і кров’ю» можна вживати лише з обов’язковим додаванням слова «чужими». І тому японці були далеко не в захваті від приїзду до них у гості цього, прости господи, достойника. Злодії, які наживаються на чужому, там не в пошані.

Годі й казати, що перед приїздом Двічі Несудимого японська преса з надзвичайним смаком обсмоктала усі подробиці його героїчної біографії – від хутрових шапок до страусячих кедів, від Кременчуцької зони до пижженого Межигір’я, від фальсифікацій виборів до антиконституційного перевороту. Йому згадали вертольоти, яхти, дорогі машини, перекриття руху і навіть батька-поліцая. Це був фініш.

У таких країнах, як Японія, ЗМІ відіграють дуже серйозну роль, і влада завжди переймається тим, що про неї напишуть у ранкових газетах. Кожен з офіційних осіб, кому пропонували зустріч з Яником, думав «ужоснах» і панічно никався. Зустрітися з Януковичем відмовилися усі без винятку міністри та губернатори. Мери Токіо, Кіото та Осаки проігнорували сніданок з нашим любим, прости господи, Гарантом, і тому він мусив снідати з представниками громадської організації, яка, зрозуміло, не має жодного офіційного статусу. Уявляю собі, з якою неприхованою ненавистю Яник дивився на цих лохів, з якими мусив їсти суші і голубці.

Щоправда, Януковичу вдалося домовитися на коротку символічну зустріч з імператором. Взагалі відмовити Двічі Несудимому той не міг, оскільки Японію та Україну повязують партнерські зв’язки, зокрема і у питаннях торгівлі квотами на викиди парникових газів до атмосфери. Цими квотами дуже цікавляться крупні японські корпорації, адже це запорука їхнього розвитку і розширення виробництва.

Отож імператор дав свою згоду на зустріч. Під час зустрічі Яник наніс смертельну образу його імператорській величності, подавши першим руку для привітання. Для нас, можливо, це фігня, але в Японії за такі речі ще років шістдесят тому, кажуть, убивали на місці. Більше того, Янукович не вклонився імператорові згідно протоколу, що з точки зору будь-якого японця взагалі виходить за рамки здорового глузду.

Я вже не кажу про жлобські замашки із замовленням окремого вагону…

В результаті Януковича під час його пересування Японією відмовилася супроводжувати НАВІТЬ ПОЛІЦІЯ. Для японських полісменів виявилося взападло (якщо користуватися доступною для Яника мовою) утворювати почесну варту навколо автомобіля бандита і невихованого жлоба, який образив їхнього імператора.

Але, як кажуть, яблучко від яблуньки… Янукович-молодший, відомий тим, що іноді забувається, як звуть його тата, а цікавиться виключно дорогими авто, днями вирішив рисонутися. Відтак він з цією метою роздав колегам по парламенту привітальні листівки з календариком, де у якості святкового дня було позначено День соборності народів Росії, а не позначено – День Незалежності України.

Це, як кажуть, аллєс п.здєц.

Володимир Йадороб

РПЦ продовжує придумувати, як іще після православної паранджі вплинути на державну політику світської держави. Московський патріархат і молодіжні громадські об'єднання виступили з рекомендаціями щодо вдосконалення міжнаціональних відносин та міграційної політики в Росії. Хтось їх питав?

Рекомендації, підготовлені за підсумками засідання 30 грудня в синодальному Відділі по взаєминах Церкви і суспільства, передані пресі. Зустрічалися: Всеволод Чаплін, два депутати з комітету у справах молоді, представники громадських організацій і спільноти спортивних уболівальників.

Зокрема, пропонується розробити "звід правил, що регламентують практику оцінок особистостей або груп за національною ознакою, норми поведінки в громадських місцях, включаючи прояви національних культур".

Не зрозумів. Тобто, визначити, кому нормально лезгінку на вулиці, кому ні? Кому нормально в халаті, а кому в міні-трусиках? І як їх всіх оцінювати - міні-трусики з лезгинкою?

Також була висловлена ідея розробити "інтелектуальну систему залучення кваліфікованих трудових мігрантів з країн СНД, що враховує їхні професійні навички, знання російської мови, національних і культурних звичаїв регіонів Росії, в які вони планують працевлаштуватися". Тобто, після правильної відповіді на питання про дату Хрещення і правильної розшифровки "на Твербуле у Пампуши"?

Також рекомендується провести культурну інтеграцію іммігрантів, навчити їх російської, національних і релігійних особливостей Росії, припиняти будь-які форми нелегальної імміграції, здійснювати видворення порушників міграційного законодавства, не допускати повернення раніше видворених осіб відповідно до чинного законодавства.

Ще учасники наради пропонують обговорити ідею створення Ради народів Росії "на основі критеріїв представництва, відповідних об'єктивному співвідношенню в Росії народів і релігійних груп, у разі недопущення дискримінації будь-яких груп, які бажають брати участь в діалозі".

Ще вони пропонують організувати народні дружини з охорони порядку, причому, залучати туди людей з неформальних молодіжних об'єднань, в тому числі етнічних і релігійних. Проводити роботу з ліквідації юридичної безграмотності та викорінення правового нігілізму у неформальних середовищах.

Пояснюючи суть рекомендацій, протоієрей Всеволод Чаплін скаазал, що простору для розвитку національних культур, для того, щоб люди могли знайомитися з етнографічним розмаїттям, у нас не вистачає, це простір потрібно розширювати ". Однак, продовжив він, представляти національні культури потрібно так, щоб люди були до цього підготовлені: "в обумовлений час в обумовленому місці". На думку священика, "багато москвичів з радістю побачили б ту ж лезгинку" або послухали пісні, будучи для цього організовано запрошені.

Взаємне лобизаніє мандатів триває. Янукович отримає 50 тисяч доларів премії від Кирила. Президент України став першим українцем — лауреатом премії імені Патріарха Алексія II ”За видатну діяльність зі зміцнення єдності православних народів. За утвердження і просування християнських цінностей у світських державах житті суспільства”. Премія становить 50 тисяч доларів.
Нагороду щороку вручає Міжнародний громадський фонд єдності православних народів. Президент фонду Валерій Алексєєв розповів, що кандидатуру В.Якунєвіча внесло українське відділення фонду.
Комісія складається з представників дев’яти країн. В.Якунєвіча запросили на церемонію вручення 21 січня. Вона відбудеться в залі церковних соборів московського храму Христа Спасителя. У присутності двох тисяч осіб. Будуть депутати, члени російського уряду, посли. Але в українського президента щільний графік візитів, його не буде (В.Янукович до 21 січня перебуває з офіційний візитом у Японії)”, - повідомив В.Алексєєв.
Премію, за його інформацією, вручає голова опікунської ради фонду, глава Російської православної церкви Патріарх Кірілл Гундяєв. “Даруємо наш символ - масивний круглий знак зі срібла, прикрашений хрестом. До нього додається диплом і нагрудний знак”, - додав В.Алексєєв.
У свою чергу народний депутат від Комуністичної партії Катерина Самойлик, яка очолює українське відділення фонду єдності православних, повідомила, що претендентів від України на отримання премії висували кілька разів. Але їх відхиляли, бо в Україні немає “релігійної терпимості, православ’я поділене на декілька течій”.

Серед українських кандидатів був і митрополит Володимир (глава Української православної церкви Московського патріархату). Були думки запропонувати голову Верховної Ради Володимира Литвина. На останньому засіданні опікунської ради фонду я сказала, що підтримка В.ЯНУКОВИЧЕМ православ’я заслуговує премії. Жодна людина на засіданні не виступила проти”, - сказала К.Самойлик. Премія становить 50 тисяч доларів. Переважна більшість лауреатів одразу віддають гроші назад - на будівництво чи підтримку храмів, монастирів.
Міжнародний громадський фонд єдності православних народів вручає премію з 2000 року. Серед понад 40 її лауреатів - колишній Генеральний секретар ООН Бутрос Бутрос-Галі, 10 президентів, серед яких росіяни Володимир Путін та Дмитро Медведєв, троє спікерів парламентів, російський міністр закордонних справ Сергій Лавров, екс-мер Москви Юрій Лужков, сербський кінорежисер Емір Кустуріца, а також православні богословські академії, університети, семінарії.
Цього року лауреатами також стали Блаженнійший архієпископ Нової Юстиніани і всього Кіпру Хризостом II, богословський факультет Пряшівського університету у Словаччині і письменник Валентин Распутін.