Стрибки у гречку

Огляд новин за 10.02

Не знаю, як вас, а мене не полишає відчуття, що ця прогулянка над прірвою погано закінчиться. Буквально влітку Янукович та Азаров наввипередки хвалилися прекрасним урожаєм, який виріс, звісно, завдяки їхньому ляляканню язиком, а не праці тисяч селян, помноженій на сприятливі погодні умови. Причому найбільше оптимізму у цих достойників викликало те, що, практично, у жодній іншій країні земля не вродила. Отож планувалося, що Україна ще й добряче заробить.

І так би воно, можливо, й було, якби не одне невеличке «але». Влада, яка насправді не має жодного стосунку до врожаю, теж хотіла отримати свою частку, яка за такої сприятливої кон’юнктури мала бути ну дуже нефігацькою.

Для цього було запущено класичну схему із двох взаємопов’язаних пунктів: 1. заборонити експорт зерна; 2. виставити внутрішні закупівельні ціни на рівні плінтусу. Що відбувається далі?

Здавалося б, якщо все зерно залишається в Україні – то ціни на нього мали б упасти? Фіг там.

Сільгоспвиробники змушені або притримувати зерно до скасування заборони на експорт, або продавати його державі навіть нижче собівартості виробництва. Вигода держави очевидна. По-перше, придбане за копійки зерно можна продати на експорт за квотами, і наваритися на цьому просто-таки шалено, оскільки неврожайна Європа готова платити будь-які гроші. По-друге, можна за відкати продавати квоти на експорт.

За таких обставин крупні сільгоспвиробники, які мають елеватори та зерносховища, можуть собі дозволити почекати скасування заборони на експорт. Або, у крайньому випадку, забашляти і отримати квоту. Тим більше, що всі вони переважно займаються ще й іншим видом бізнесу, який у нас помилково називається «політикою» та «державною службою».

А от середні та дрібні сільгоспвиробники чекати не можуть. Усі вони по вухах у боргах і кредитах, і мусять платити за зберігання свого врожаю шалені гроші крупним виробникам, про яких вже було сказано вище. Отож вони продають зерно за безцінь, аби відбити хоча б частину витрат та розрахуватися з боргами.

В результаті крупні сільгоспвиробники залишаються у цій країні єдиними, хто взагалі має зерно, і за попередньою змовою можуть легко контролювати ціну на нього, накручуючи штучний дефіцит і таким чином стимулюючи роздування цін.

Як результат – звичайна гречка сьогодні коштує до 33 гривень за кіло, і її не знайдеш вдень з вогнем (політсхема). Я на вихідних мусив їхати за сімдесят кілометрів від Києва, щоб запастися гречкою «усього лише» по 19 грн/кг.

А уряд тим часом виділяє бабло для закупівлі гречки у Китаї. Щоб ще трохи собі від цього бабла відпиляти, а потім заробити і на продажу китайської гречки.

І, як це не парадоксально звучить, влада зовсім не приховує своєї вини у цьому. Не даремно ж Азаров сьогодні виписав догани цілому ряду відповідальних держслужбовців…

Володимир Йадороб