Кваси. Водоспад не для всіх, гуцульське пиво і сурові коти

На під’їзді до Квасів з боку Ясіня можна побачити Труфанець, водоспад для автомобілістів, як я його назвав. Нависає він прямо над дорогою, але там ні зупинки, ні парковки, так що добратись до нього автобусом чи автостопом малоймовірно. Для пішої ходи чи велосипеду кілометраж невеликий, але для тієї вузенької дороги з її жвавим трафіком і відсутністю узбіч це виглядає трохи як самогубство. Але нічого, водоспад все одно буде, трохи інший.

2. Зветься він Малотростянецький і знаходиться на в’їзді в Кваси біля присілку Тростянець. Якщо біля Труфанця постійно хтось товчеться, то це – без перебільшення ексклюзив. По-перше, він виник після зсуву усього кілька років тому. По-друге, з дороги незрозуміло, де він є, тому хто не має навігатора, можуть його не знайти. По-третє, щоб дістатися водоспаду, треба бути трошки єбаньком з притупленим інстинктом самозбереження.

3. Річ у тім, що стежки до нього немає, і кільканадцять метрів від дороги треба буквально дертися по руслу струмка, тричі переходячи з одного його берегу на інший. Там якраз таке дно, ну ви знаєте, усіяне великим камінням, що ніби стоїть міцно, а в найбільш відповідальний момент перекинеться під ногою. Після цього всього можна вийти на точку, звідки водоспад чутно але не видно, бо його перекривають повалені стовбури. Залишається видертись на схил зліва в половину людського зросту, і то вже нарешті все… хоча як все, потім так само треба вернутися назад.

4. Словом, взуття у мене вже до того і так відсиріло, а кістки всі цілі, тому експедицію можна вважати успішною.

5. Ще разок загальний вид, не дарма ж я туди ломився.

6. Тепер саме село. Логічно, що на основі цілющих мінеральних вод тут виник санаторій, який ховає всі свої принади, включаючи дерев’яну капличку, за високим парканом. Втім, загальнодоступних джерел води теж достатньо.

7. Туристична сфера переживає не кращі часи, як і скрізь.

8. Хоч і не вся. Ресторація по головній вулиці працювала, що дуже доречно, бо вже був час обіду.

9. До того ж, вони співпрацюють з місцевою броварнею, що варить гуцульське пиво. Особливо добре, що його можна придбати і з собою, аби спробувати у більш відповідній обстановці. Бо на той момент мокрі ноги і холодна погода просили чогось більш жорсткого. Трав’яного чаю, наприклад. Щоб це не виглядало як реклама, також скажу, що їхній бограч мені не сподобався.

10. Після підкріплення можна додивитися Кваси до кінця. Виділяються вони найперше храмами різних конфесій. Греко-католицька церква:

11. Уже тут на мене чекав перший насуплений абориген.

12. Наступні дві стоять майже впритул, одна очевидно нова:

13. Наступна – дерев’яна 1860 року. Обидві по ідеї православні, в обох на той момент були служби, тому я не зрозумів, чому нову збудували так близько.

14.

15. Стара церква вражає монументальністю і незвичною формою, більше характерною для кірхи чи костьолу.

16. Щось почервоніло на осінь.

17.

18. Щоб не вертатись до зупинки знову по трасі, назад пішов паралельною вуличкою на іншому березі річки. Підвісні мости дозволяють перейти її у кількох місцях.

19. Чорній Тисі залишається ще кілометрів десять до злиття з Білою, але тут вона вже сама по собі виглядає потужно й агресивно.

20. На лівому березі – тихий приватний сектор. А які там кошаки, я вже в заголовку відзначив

21.

22. І гриби ростуть прямо над стежкою. Це ніби їстівні зонтики, але тут їх ніхто не бере.

23.

24. Вид на храмову частину:

25. Місток назад.

26. Із нього такий вид:

27. Добре мати будиночок у горах… мабуть. У наступних частинах піднімемось на пагорби над селами.