За красиву й довершену старовинну архітектуру Чортків, доводилось чути, називають «маленьким Львовом». Я ж не погоджусь із таким твердженням. Це вишукане, яскраве і прекрасне місто саме по собі достойне стати зразком, на який можна рівнятись іншим. Зазвичай з райцентрами я вписуюсь в одну замітку, але у Чорткові стільки всього, про що хочеться розповісти (а заодно і самому зайвий раз побачити усе, хоч і віртуально), що статей про нього буде дві. Отже, прибуваю на автовокзал і вирушаю ...

Читати далі...

Перед тим, як відвідати це місто, я дуже хотів побачити його північні окраїни. Це ж Тернопілля, тут ледь не в кожному селі як не замок, то ще щось… Отже, покидаю автобус на під’їзді до міста, у селі Підзамочок, сама назва якого уже натякає. А Бучач – он він вдалині, виблискує дахами і чекає своєї черги. [Приєднана...

Читати далі...

Одна з найгарніших ратуш України, старовинний монастир, замкові руїни, ряд інших історичних будівель та спадщина одного з найкращих скульпторів 18 століття – це все умістилось у 12-тисячному містечку на Тернопіллі. А ще завдяки рельєфній місцевості Бучач раз-по-раз радуватиме вас найрізноманітнішими панорамами, представляючи свої цікавинки у всіх можливих ракурсах. [Приєднана...

Читати далі...

Навесні мені якось дуже закортіло подивитись затоплені кар’єри в Могилівці і Гнівані, що під Вінницею. На жаль, травень не балував стабільною погодою і призначений для веловилазки день почався із мжички й туману. Проте я не став міняти планів і все ж поїхав. І першим селом, куди я звернув з траси, був Рівець на річці Ровець (ага, саме так ). На краю села – великий став. [Приєднана...

Читати далі...

Один з найпрекрасніших куточків України являє собою село на 700 чоловік у важкодоступній подільській глибинці. До нормальної траси звідси майже 10 км не просто поганої дороги, а швидше, напрямку. От і думають, мабуть, потенційні туристи, що ну їх, ці Маліївці, і проїжджають мимо. І тільки ті одиничні щасливці, яким вдалось тут побувати, можуть законно підтвердити, що місце дійсно чарівне. [Приєднана...

Читати далі...

Цього року мені випала нагода побувати у кількох точках Хмельницької області, куди людині без авто дістатись не так то просто. І перша з цих точок – село Сутківці Ярмолинецького району. Туристів сюди добирається зовсім мало, лякає погана дорога, хоча це ще не найгірший із варіантів. Від траси між Хмельницьким та Кам’янцем 4 км, і ще 2 км по самому селу до церкви, яка і є його основною пам’яткою. [Приєднана...

Читати далі...

Уперше я потрапив у Полтаву ще школярем багато років тому. І єдиний чіткий спогад того часу – що не варто відвідувати музей Полтавської битви. Для цього тоді довелось вистояти добру годину на якомусь галасливому базарі в очікуванні одного-єдиного автобуса, що завіз кудись у дупу світу, а там, наче, нічого й особливо цікавого… Зате усі інші враження майже стерлися і з’явилась можливість відкрити для себе це чудове місто заново. [Приєднана...

Читати далі...

Розташований на півдорозі між Сумами та Охтиркою Тростянець навряд можна вважати широко відомим містом. Хоча воно веде свою історію з 1660 року і має ряд цікавих пам’яток та розкішний дендропарк. І головне, що зовсім нетипово для сучасної України, це все знаходиться в чудовому стані. Мера міста навіть обрали людиною року 2016, і він не так давно катав областями і проводив лекції, як зліпити з гівна цукерку у складний час добитись таких чудових результатів у скромному невеликому місті...

Читати далі...

А довкола простягались самі ліси, соснові, розлогі й пахучі; здається усе місто оточене ними. Ліси справжні, розтяті заплутаним павутинням ґрунтових доріг, закрученими річковими руслами і копанками ставків. Такі, що ступивши в них, можна по-справжньому заблукати і бродити до нескінченності колами або забрести на якесь геть далеке село чи стару військову частину. Для мене, дитяти промислового степового міста, там було усе тим більше навдивовижу. Ніколи ні до того, ні після, мені не...

Читати далі...

Друге за величиною місто Кіровоградської області запам’ятається мені похмурим, і справа не тільки в тому, що всю дорогу сонце було сховане за хмарами. Є в Олександрії щось таке сурово-патріархальне, а на сиву старовину повітового містечка наклався легкий флер депресивності й безвиході, характерний для багатьох нинішніх райцентрів. А ще Олександрія красива й воістину багата на чудову архітектурну спадщину. Мабуть, у загальному плані це можна назвати несподіванкою – та й правда...

Читати далі...