Маліївці

Спочатку усе, звісно, виглядає стандартно – село як село, але от першим звертає на себе увагу кам’яний мур.

У мурі трапляються брами, прикрашені декоративними вазами.

І остаточно усі сумніви відпадуть, коли ми побачимо старовинну водонапірну вежу, стилізовану під замкову. Отже, ми саме там, де треба.

Усередині садиби збереглись деякі господарські споруди.

Маліївці завдячують своїй назві роду Малейовських, що заклали село ще у другій половині 16 ст. Помінявши кілька власників, воно у 1785 році дісталось коронному надвірному ловчому Яну Онуфрію Орловському, за якого тут будують палац.

Трошки заглиблюємось у двір, і он його вже видно – за деревами у бузковому цвіті.

Палац у стилі раннього класицизму, за основу йому служили французькі резиденції часів Людовика XVI. На одному з портиків видно дату будівництва – 1788.

Нині екстер’єр чудово збережений. Всередині розташовано дитячий протитуберкульозний санаторій. Діло було на 9 травня, у святково вбраних у вишиванки дітей проходив якийсь захід.

Усе потопало в бузку.

Щоб краще оцінити довершену архітектуру палацу, варто обійти його ззаду. Двоповерховий зі сторони села, у парковому фасаді він має 3 поверхи – така проста і водночас геніальна задумка архітекторів Доменіко Мерліні та Якова Кубицького, які вдало скористались похилим рельєфом.

Уздовж другого поверху пролягає відкрита галерея.

Її тримають атланти.

Деякі атланти відреставровані дуже своєрідно.

На флігелях на рівні галереї виконані у однаковому з нею стилі балкони.

Власники палацу мали тут масу коштовних речей, зокрема колекції живопису, книг… Коли почались заворушення, найцінніше вони устигли вивезти до Франції, решту розікрали. Кажуть, якщо пройтись по хатам нинішніх Маліївців, деінде можна побачити якусь тарілку чи ще що подібне, котре ще дід-прадід спер

Деінде в інтер’єрах збереглась ліпнина. У 2005 році повністю відновили бальну залу, але потрапити туди простим смертним непросто. Навіть наш екскурсовод був там лише раз, та і то випадково застав ту саму тітоньку, у якої ключі. Я спитав було про залу у дітей, то вони про неї навіть не чули.

Клацнув інтер’єр вестибюлю.

Парк був закладений Діонісієм МакКлером, який тоді взагалі славно попрацював над польськими резиденціями нинішньої західної України. Мав форму кленового листка. Звісно ж, первісне планування давно втрачено, але який же він прекрасний навіть у напівдикому стані!

Збереглось 2 штучні озера.

На одному – правильної округлої форми острівець.

А ще через парк протікає струмок Ушечка, який впадає в річку Ушку, а та – в Ушицю. Так от

Але найбільш вражаючим місцем Маліївців є 18-метрова вапнякова скеля з неймовірним штучним водоспадом.

Внизу скелі розташований грот. Якщо надумаєте фотографуватись у ньому, запасіться парасолькою.

На це яскраве й незвичне водне диво, здавалось, можна милуватись вічно.

Нагору скелі ведуть сходи. Подивимось, як там все влаштовано?

На півдорозі наверх можна зазирнути в 2-поверову печеру з іконами. Вважається, що раніше тут був монастир, а ще до того – язичницьке капище.

На плато обладнано священне джерело і стоїть статуя святого Яна, колись ще була церква, зруйнована комуністами. Статуя пам’ятає ще Орловських, у СРСР її заперли на кладовище чи ще кудись. Повернули назад уже за Незалежності.

А водоспад утворився так: на плато протікає струмок, от його розвернули через дерев’яний жолоб на скелю. У радянські часи жолоб перегнив, його замінили на металеві труби, і робив це не хтось там централізовано, а звичайна лікарка санаторію, Олександра Соколова.

Буйна зелень на плато.

І вид униз. При можливості тут можна було б блукати цілий день…

Ще ця точка має славу місця сили. Християнську печерку ви вже бачили, а от і язичники поставили свого бога.

Від водоспаду ж вода так само жолобами стікає у озера.

Ще раз помилуємось його красою і потихеньку рушаємо далі.