Давнє місто, розташоване на території сучасної Саксонії, уперше згадується у 1071 році під цілком зрозумілою для нас назвою Goreliz – згоріло там щось. Протягом наступних століть воно переходило з однієї держави в іншу, трансформувалась і його назва. У слов’янському варіанті – Згожелець, у німецькому – Герліц. Обидві назви пригодились після 1950 року, коли новий кордон між Польщею та НДР пройшов по річці Ниса (Нейссе на німецький лад), що ділить місто приблизно навпіл.

У сучасній Європі кордон між Польщею та Німеччиною уже суто символічний, але розірвані частинки так і залишились окремими містами у різних державах. Різні вони і за своєю суттю: Герліц є туристичною перлиною світового масштабу, а Згожелець вважаються містом совкового виду із гарними видами на німецьку частину і точкою, куди мешканці Герліца їздять за дешевими продуктами.

У цій замітці прогуляємось саме Згожельцем і подивимось, чи дійсно там все так погано (ні).

Теплик – найсхідніший районний центр Вінницької області. Знаходиться трохи осторонь траси на Умань, тому випадково ви в нього не заїдете. До того ж, містечко нетуристичне і загадкове для пересічного громадянина.

Циттау – іще одне цікаве саксонське містечко та один із центрів культури верхніх лужичан. Його особливістю є те, що поруч проходять кордони одразу двох суміжних держав, Польщі та Чехії, до яких можна дістатись ледь не пішки.

У цьому році я ще не надіявся побувати у Німеччині, але пощастило на пару-трійку днів заїхати. І перше ж місто, яке побачив, вразило мене наповал. Маленький і маловідомий Баутцен виявився якимось фотогенічним чудом: оточений середньовічними мурами й вежами, із замком та купою іншої старовини. Потім були й інші міста, але саме це назавжди залишиться першим.

Ну і загальне уявлення про Німеччину виросло до якихось аж не знаю яких масштабів. Я ж побачив, по суті, лише крихітну її частинку біля Дрездена, і якщо тут все ось таке, то що там далі?..

Сьогодні відправляємось дивитись Гайсин, одне з найбільших міст Вінницької області (майже 26 тис. чол.). Незважаючи на це, подорожніх заміток про нього практично немає, що може наштовхнути на хибну думку, що тут і дивитись нема чого. Але насправді, як виявилось, це зовсім не так.

Так вийшло, що перший мій візит у Вроцлав був фактично ночівлею із парою-трійкою годин ввечері і вранці мимоходом глянути на це місто. Але навіть того з головою вистачило, щоб побачити, яке воно неймовірне і вражаюче. В альтернативному Всесвіті, де я маю купу часу, Вроцлаву варто присвятити кілька днів, ну а поки поверхнева пробіжка із відзначенням основного, що тут є.

Поважна дата заснування містечка Літин (до 1391 року) та сам корінь його назви заносять аж до витоків історії Великого князівства Литовського. А нинішнє зручне розташування на трасі між Вінницею та Хмельницькими мало б забезпечити сучасний розвиток. Але насправді все склалось інакше. Із історичних пам’яток у Літині залишились крихти, а сам він являє собою відносно мале (менше 7 тис. населення) смт і справляє досить депресивне враження.

Попри те, що Літин, певно, один з найменш цікавих райцентрів Вінниччини, щоб поїхати туди було одразу кілька причин. По-перше, подивитись гарну природу і села навколо, по-друге, хочу побувати у всіх райцентрах області, по-третє, у такому давно заселеному місці щось цікаве та й знайдеться. Ну і останнє, те що це досить близько до Вінниці, отже, можна катнути велосипедом, ще й шосе спеціально під мій приїзд цього року уклали новеньким чудовим асфальтом.

Почнемо з околиць. На північ від містечка на межі із селом Селище річка Згар протікає через мальовничий кам’янистий напів-каньйон, який місцеві називають просто Скали.

Друга замітка про Перемишль буде присвячена району Засяння і різним дрібничкам, які не влізли в першу.

Перемишль – одне із небагатьох міст ЄС, куди із України можна дістатись потягом без пересадки. А вже звідти народ розповзається по всій Польщі і в більш далекі країни, хто на заробітки, хто світ подивитись. Сам же Перемишль часто залишається без уваги і зневажливо розглядається суто як пересадочний пункт.

А дарма, дуже дарма. Це місто фантастичне і заслуговує уваги мінімум на день. Це як Львів чи Краків у зменшеному варіанті, тільки тут немає притаманної їм метушні, дорожнечі і орієнтування на туриста, а є неймовірна історична атмосфера, до якої жорстоке 20 століття поставилось досить поблажливо.