Стрийко з вуйками

Найчастіше знайомство з містом починається з привокзальної площі, де крім вокзалу знаходиться одна із автостанцій. Стрий – важливий транспортний вузол півдня Львівщини, тому тихо тут ніколи не буває, з ходу потрапляєш у вир торгашів, жебраків, циган… Із цим всім дикуватим місивом контрастує величезний світлий вокзал:

Із пішохідного мосту над коліями вдалині видно оригінальну водонапірну вежу, можливо, ще навіть австрійську.

Навпроти вокзалу починається проспект Чорновола, не менш колоритний за привокзальну площу. Одне циганське сімейство, схоже, прямо там і мешкає, окупувавши лавки та купаючи дітей у фонтані.

Як пройти трохи вглиб, знайдемо пам’ятник на честь 600-річчя міста:

Тут же починає проявлятися і архітектурне багатство Стрия. Конструктивізм? Та будь ласка:

Столітні вілли з бомбезним дерев’яним декором? Як скажете.

Неподалік вокзалу я й квартирувався, усього одну ніч, але з одним мешканцем із дуже печальною мордою все ж познайомився.

Наступна група пам’яток по вул. Крушельницької. Будинок товариства «Сокіл»:

Православна церква Архістратига Михаїла, від початку очевидний неоготичний костьол (1912):

Центр творчості дітей та юнацтва:

Віртуально «водити» по Стрию взагалі важко, бо майже куди не підеш, знайдеться щось цікаве, та і не все вже згадаю, що де конкретно знімав.

І, незважаючи на всю цю красу, не можу точно сказати, чому я весь час почувався у цьому місті чужим, як і здавалися чужорідними люди, які його населяють. А серед абсолютно австро-угорських по духу вулиць найбільше звертали на себе увагу кадри, яких прийнято називати селюками чи рогулями, як особливо несумісні… Хоча їх там не так і багато насправді.

Як вам євробалкончик, до речі?

Із усієї баченої краси, по-перше, хотілось би виділити особнячки, вони тут на будь-який смак.

Маскарони, що десятками й сотнями дивляться на вас своїми скам’янілими очима. Одна з особливостей, яка змушує надовго затримуватися біля кожного будинку.

Звісно ж, двері, як особливий вид мистецтва:

Та всякі інші цікаві дрібниці. Робоча колонка, дуже доречна в душний спекотний день:

І так далі…

Куди простіше згадати, що знаходиться по вулиці Шевченка. Вона головна, а будівлі на ній особливо масштабні. Міська поліклініка:

Радянський раритет:

Стрийська міська рада. Над нею вперше за СРСР підняли український прапор ще 14 березня 1990 року.

Тутешні особняки надзвичайно прекрасні, як на мене, завдяки декоративним вежам:

Сучасне місто також потроху будується. Ось такий оригінальний красень на вул. Нижанківського:

Дуже контрастує із заводом ковальсько-пресового обладнання по сусідству.

У глибині вулиці – ще одна чудова вілла з вежею, зараз військкомат.

Міські контрасти:

Згідно з останньою модою з’явився мурал.

Ще один будинок з гарними дверима:

Так чи інакше, це все можна вважати прелюдією до найгарнішої споруди Стрия – костьолу Різдва Пресвятої Богородиці.

Він стоїть на цьому місці з 1425 року. Готичний від початку, не один раз відновлювався після численних пожеж, поступово набуваючи нових рис. Остання вагома перебудова сталася в 1891 р.

Хоча в рисах костьолу досі присутні відверто середньовічні елементи:

Як і деталі інших епох, чого одні горгульї варті. Всередину теж пощастило потрапити, але фотоапарат не осилив інтер’єр у напівтемряві.

До поїздки чомусь був впевнений, що костьол стоїть біля головної траси, хоча насправді він загублений на затишних другорядних вуличках.

Майже поруч знаходиться і площа Ринок, також чудово збережена по периметру, із плавним переходом на місцеву стометрівку, вулицю Торговиця.

А от ратуші в центрі площі немає, причому давно. Вони на цьому місці стояли переважно дерев’яні і справно горіли, остання – ще чи в кінці 18 чи на початку 19 століття. У 1906 році розглядали проект відновлення ратуші, але будівництво все відкладалося, а там почалися війни і стало відверто не до того.

Відтак на площі з’явився меморіал солдату-визволителю. Скульптуру самого солдата знесли на хвилі ленінопаду в 2014 році (той випадок, коли дійсно було б чим полякати у новинах на Росії). Вціліла стела, з одного боку якої написані назви знакових у Другій Світовій міст, але мені більше сподобалася сторона з обличчями:

Тему Бандерштадту можна продовжити пам’ятником Бандері, який стоїть не аби де, а під гімназією, де Степан Андрійович навчався.

Скульптур на честь українських діячів у місті взагалі природно багато. Ось композиція «Будителі» (Франко, Шевченко і Леся Українка) на площі Незалежності:

Здебільшого легко пізнавані обличчя прикрашають і дім «Просвіти»:

І навіть це ще не все, на південь від площі Ринок – чергова порція затишних вулиць старого міста.

Дорогою трапилась синагога 1810-х років у типовому для західної України стані.

Греко-католицька церква Успіння Преподобної Діви Марії, також колишній костьол:

Під кінець забрів до міського ринку, і навіть він виявився у Стрию цікавим. Місце у надвечір’ї дикувате, але ці строгі павільйони з темної цегли – то вже якась справжнісінька Данія.

Певно, можна було й далі блукати містом, та день закінчувався, як і сили. На ранок же на мене чекали стрийські околиці, на яких теж можна знайти чимало цікавого.