Піщанка, загублена в часі й просторі

Як відомо, цей регіон раніше відносився до зони осілості і тут було чимало єврейських містечок – штетлів. Більшість із них не дожила до наших днів унаслідок численних руйнувань та перебудов. Тим ціннішими є ті штетли, що залишилися, і де ж їм найкраще зберегтися, як не в ось такій тихій провінції, де в буквальному сенсі зупинився час.

І Піщанка є одним з місць, де ця збереженість чи не найкраща. Тим більше, характерні будинки зустрічаються одразу ж по центральній вулиці, з перших кроків по селищу. Вони мають досить специфічний вид і легко розрізняються: глинобитні, з високим крутим дахом, дерев’яними ґанками або галереями.

У 1924 році євреїв у містечку було близько четверті мешканців (до того, ймовірно, іще більше). Їх не оминули ні погроми громадянської війни, ні гетто та концтабори Другої Світової. Але найбільше все змінилося з масовою міграцією в Ізраїль, починаючи з кінця 80-х років. У 1998 році їх тут мешкало ще 15 чоловік, станом на 2012й – жодного.

Будинки штетлу залишилися без господарів. Деякі, схоже, отримали нових власників.

Але більшість простоює пустками.

Організувати б це все в ідеалі в скансен – ціни б йому не було… На жаль, у покинутому стані штетл довго не протягне.

Церква на повороті на вулицю Виноградну. Сучасна, судячи з вкрай простецької архітектури.

Виноградною йшов на північ селища. Вона фотогенічна:

А вулиця Чкалова тепер зветься Європейська

Типова для провінційного райцентру наявність краєзнавчого музею, зачиненого у вихідні. Але в двір можна вільно зайти і він теж по-своєму цікавий.

Звідти ж +1 трактор «Універсал» в колекцію.

Колорит по сусідству:

Оригінальний спосіб укладання плитки.

Іще одна сучасна церква біля уквітчаної площі з пам’ятниками та меморіалами.

Найцікавіша, як на мене, вулиця Піщанки – Подільська. Вона проходить паралельно головній, на захід від неї. По-перше, тут кидаються у вічі такі притаманні півдню Вінниччини стіни та хати із пісковика (а чи не він дав назву містечку?) – справжні невеличкі зАмки:

По-друге, перепади висоти, за які я південну Вінниччину теж дуже люблю – цілі вулиці й квартали як на долоні, мальовничі й утопаючі в зелені.

За рахунок крутості рельєфу дахи починаються на рівні дороги:

Ну а єврейські будинки Подільської, видно, належали аристократії – аж двоповерхові, з дерев’яними галереями на рівні другого поверху.

Як і в Чернівцях, іще одному маленькому пост-єврейському райцентрі, лишився купол-кістяк ненародженого ринку (хоча, насправді, навіть у Вінниці схожі штуки є):

Центр селища.

Найчастіше в подорожах фотографую котиків і білок, але тема Піщанки – явно псяча:

Більше плитки богу плитки!

І наостанок, атмосферні провулки довкола автостанції. Тут навіть колишня синагога зберіглася.

У Піщанці була велика й гарна головна синагога, але нині від неї лишився десь тільки шмат стіни, вмурований у інший будинок. Ця ж схожа на звичайну хату і, не знаючи наперед, сам я б навряд її розпізнав, тому просто ретранслюю інформацію. Пізніше вона стала інкубатором, а зараз, схоже, просто стоїть зачинена.

По цьому будинку видно технологію його будівництва:

Хоч уже й добряче набродився того дня, із задоволенням пройшовся на прощання цими тихими й незвичними закапелками. Один з останніх подихів світу, що уходить від нас назавжди.