Зелена сторона Сімферополя

По завершенні мого «сімферопольського» періоду життя, який тривав майже 3 роки, у мене, як не дивно, майже не лишилось його фотографій, навіть щоб передати хоча б приблизне уявлення про місто. У моїй пам’яті воно так і буде нецікавим, демотивуючим і, мабуть, найбільш некрасивим в Україні.

Проте є і інша сторона Сімферополя, яка починається на його окраїнах. Шумне і брудне місто відступає, і перед вами відкривається первозданна природа кримського передгір’я. Тим більше, в такі місця можна дістатись звичайним міським автобусом.

Перша точка знаходиться за селом Фонтани. Автобус доходить до своєї кінцевої зупинки, а ми ідемо далі у тому ж напрямку, попутно оглядаючись на місто, яке звідси виглядає геть ляльковим.

Під парканом закинутої промзони пасуться кози.

Паркан дуже мотивуючий.

Дорога проходить через іще одне селище і завертає вгору. Тут уже, можна сказати, дика незаймана природа.

Зрештою, дорога стає стежкою, і раптово виводить на край скелі. Внизу розкинулись симпатичні дачні селища.

Місцевість внизу називається Холодною балкою. Через неї протікає річка Західний Булганак, яку згори не видно. Зате на горизонті проглядають ставочки на ній.

Звідси можна подивитись на Сімферополь з іншого ракурсу.

І вид на південь.

Рухаємось у цьому напрямку.

Перед нами звиваються скельні виступи, справа внизу – балка, зліва – ліс, у якому раніше була ракетна частина.

Стежка уходить на гору Халаяр, звідки під кутом 90 градусів завертає униз.

На скелях Холодної балки немає городищ, замків і тому подібних речей. Тут просто дуже красиво.

Із-за дерев виглядає жабка.

Внизу – садові товариства.

І птахоферма.

Деінде скелі поросли диким виноградом.

Непогані хатки.

Зрештою стежка виводить на Залісся – іще одне село, куди також доходить міський транспорт. Над Заліссям теж є ряд скель.

Іншим симпатичним місцем на південь від Сімферополя є Скіфський мис. До нього можна пройти через села Левадки або Чистеньке, що лежать понад севастопольською трасою.

За Чистеньким дорога до мису іде понад балкою Татар-Джилга.

Жовте павучисько маскується серед жовтих квітів.

Затим доріжка заводить в негустий ліс. Якщо рухатись угору, зрештою ви дійдете до обривчастого краю мису. Красу, яка відкривається внизу, важко передати словами.

Усі відтінки зеленого.

Із північно-східної сторони звертають на себе увагу оголені смужки вапняку, які за специфічний вигляд охрестили «скелетом динозавра».

Види на села Партизанське і Каштанове.

За Каштановим трохи проглядає Партизанське водосховище.

Види у західному напрямку.

Ліс тут досить великий, у його глибинах є окультурене місце для пікніків, можна підходити до обривів у інших місцях та деінде – спускатись нижче.

Ми ж шукали тут Зміїну печеру (і знайшли). Але спуск без спорядження був малоймовірний, особливо з урахуванням сильного вітру. Можна було подивитись на неї отак, згори, перехилившись за край обриву Скіфського мису.