Потеребимо по Теребовлі

Власне огляд почався для мене з Молодіжного парку. Від парків у невеликих провінційних містечках я давно не чекаю нічого хорошого, але цей виявився доглянутим, красивим і комфортним.

Він лежить на березі річки Гнізна, яка тече через усе місто.

Від парку повз вокзал виходжу до костелу Петра і Павла 1928 року побудови.

Крізь ґрати на вхідних дверях можна трошки заглянути всередину. Там іде реставрація.

Дві статуї в нішах обабіч входу – очевидно, апостоли Петро і Павло.

Традиційна скульптура Божої матері.

Поруч з костелом знаходиться пам’ятник князю Васильку, і це чудовий привід розказати пару слів про історію міста. Вперше воно згадується у 1097 році в «Повісті минулих літ». Тоді Теребовля була цілою столицею однойменного князівства, яке стало одним із стовпів до створення куди більш відомого Галицького князівства в 1141 році.

Саме Василько на той момент правив у Теребовлі. В 1097 році він потрапив у полон і був осліплений київським князем Святополком ІІ, але його брат Володар відбив атаку киян на князівство.

Зараз ми можемо помилуватись старовинною міською архітектурою, прогулюючись вулицею, названою якраз таки на честь Василька.

Хоч і сліпий, після викупу з полону він княжив аж до смерті у 1124 році. За свою подальшу історію Теребовля побувала у складі цілої купи державних утворень, але ніколи не належала жодному пану, завжди залишаючись вільним містечком.

А ось церква Святого Миколая. Як на мене, страшенно спотворена – перша згадка про неї датується 1628(!) роком, а виглядає, наче стандартна новобудова.

Красуня-ратуша в центрі міста.

Через дорогу від неї стоїть обов’язковий для Галичини пам’ятник Бандері. Урна біля підніжжя містить в собі землю з його могили у Німеччині. При всій моїй нейтральній лояльності до українського націоналізму, це якийсь перебір. А ще Степана Андрійовича хтось пригостив зеленкою.

Колишній монастир кармелітів, веде свою історію з 1635 року. З 1990 року приміщення віддано автокефальній церкві. Округлі цибульки йому не личать.

Інтер’єр.

Ось так поступово я дійшов до замку.

Щоб ви уявляли, наскільки тут глухо з туристами – об 11 ранку я був першим відвідувачем, і касир довірила мені відчинити браму. Ключ і замок не такі великі і епічні, як у давнину, але все ж

Ліпнина на зовнішній стіні.

Перший замок тут з’явився, як неважко здогадатись, за князя Василька, у XI ст. Кам’яниця, яку ви можете побачити зараз, зводилась у 1630-ті роки. Переживши чимало битв, твердиня занепала у XVIII-XIX ст. і з тих пір лежить у руїнах.

Тим не менш, із 2008 року Національний заповідник «Замки Тернопілля» проводить тут реставраційні роботи. Звісно, по мірі наших скромних сил і коштів. Ось тут добре видно відреставровані арки і фрагменти стін.

Вид зсередини на південну вежу.

Контрфорси.

Замкові мури.

Так як це все діло знаходиться на горі, звідси відкриваються чудові види. Добре видно район Садики, західну окраїну Теребовлі.

І панорама центру міста.

Поруч із замком встановлений пам’ятник Софії Хшановській і героям оборони 1675 року. Тоді Теребовля витримала тяжку облогу турецько-татарським військом, зокрема завдяки героїзму цієї пані, дружини тодішнього коменданту фортеці.

Ще на горі є зелений театр і страшно спотворений покинутий дитячий парк. Заберіть дітей од екранів, а то ще скалічите їм психіку.

Прогулявся до церкви на Садиках. Так південна вежа виглядає знизу.

Вуличка, що веде до храму – іще одне зосередження чудових стародавніх будинків.

Навколо буяли маки.

Церква зблизька.

Вона теж знаходиться на пагорбі, з якого центр міста можна побачити з дещо іншого ракурсу.

Не знаю що це, але гарно.

Міський транспорт.

Для тих, хто має вишуканий смак… в продажі є опариш і хробак 

У Теребовлі є краєзнавчий музей, цікавий, як на мене, перш за все особою його незмінного директора, ініціатора створення і натхненника, який заодно був для мене екскурсоводом. Дуже душевною була та розповідь від людини, яка вклала десятиліття життя в це діло, навіть особисто знаходила під час розкопок деякі експонати. Не зрівняти зі стандартними завченими екскурсіями, та й почути між іншим можна щось таке, чого не вичитаєш у жодних книжках чи Вікіпедіях.

Набір експонатів великий (7 залів) і в принципі стандартний для краєзнавчих музеїв. Тому хотілось би пройтись по найбільш унікальним речам. Наприклад, величезна виставка робіт з дерева Остапа Пасіки (1929-2000), уродженця району.

Серед неодмінного набору вишитих рушників вражає ось цей –

«Я нагадую рідну оселю, де живе моя рідня, де я безжурно провела дитячі літа. Спомин рідного краю в неволі. Спаск (населені пункти з такою назвою є в Омській і Новосибірській областях – v.). 6.ІІ.1950 р.»

Гроші, гроші… Скільки їх тут ходило за весь час.

Недалеко від музею знаходиться велике міське кладовище. Стела на честь воїнів УПА.

Багато старовинних надгробків.

Безумовно, у скульптурному плані, це – один з найгарніших некрополів, які я бачив.

Є склепи.

І каплиця.

Ще кілька скульптур.

Кладовище було останнім пунктом моєї подорожі Теребовлею, але не хотілось би закінчувати замітку про це місто могилами. Тому ось вам мозаїка з центру, присвячена його 900-річчю, яка вмістила в собі і герб, і зображення найвизначніших тутешніх пам’яток.