До шевченківських роковин - 2

Такі слова, такі проникливі і доленосні думки видатної людини жили і житимуть вічно у серцях і діяннях нашого народу.

З любов'ю вшановується пам'ять про поета на Донбасі. Його ім'ям названо вулиці, школи, селища, шахти. На сценах донецьких театрів йшли вистави за мотивами його творів: драма М. Зарудного "Марина", балет "Оксана" (музика композитора Гомоляки), спектакль "Мати-наймичка" та ін.

Художник Ф.У. Жук створив широке епічне полотно "Брюллов і Щепкін у Шевченка".

У містах і містечках Донеччини йому встановлено пам'ятники. Вони стоять оновлені у Донецьку, Слов'янську, Святогірську та в Авдіївці.

Чи не найпереконливіше висловили за своїх земляків почуття поваги і пошани до великого Кобзаря письменники, творчість яких починалась і розгорталася на донбаській землі.

У формі присяги на вірність Шевченковим ідеалам С.Ф. Черка-сенко ще на початку минулого століття писав:

"Учітеся!" — ти нам прорік, — "Борітеся з ярмом неволі"! — І певен будь: юнацький вік Ми не змарнуєм вітром в полі.

(Присяга)

Пізніше у творах письменників-донбасівців образ Кобзаря почав набирати поліфонічного звучання, розкоиваючигк м и»5»»»«'—- ніших проявах його життєвого і творчого шляху. Так, Володимир Сосюра, неодноразово звертаючись до образу славного поета-про-рока, як і С.Ф. Черкасенко, віддає шану його поетичному і пророчому генію, проголошує:

Спи спокійно, поет! Ми нащадки твої, Пронесем крізь віки твоє ім'я, Крізь колючі вітри, крізь жорстокі бої, Батьківщини сини незборимі!

(На могилі Шевченка)

Уже в повоєнні роки поет-байкар Анатолій Косматенко звертається у своїй поемі "Світова зоря" до образу Великого Тараса, ретроспективно відтворюючи його мученицький життєвий шлях та історичну значущість його пророчого слова.

Образ Тараса Шевченка, людини, поета і філософа-пророка увійшов до творчого доробку багатьох донецьких письменників. Його ми зустрічаємо у віршах П. Безпощадного, В. Соколова, Г. Кривди, Г. Гордасевич, В. Стуса, С. Жуковського, І. Білого, Л. Талалая, О. Орача, А. Шапурми, Л. Кир'якова, у прозі П. Байдебури, В. Пеунова, І. Костирі, у критичних нарисах І. Дзюби, у важких драматичних роздумах про трагедію рідного українського слова на донецькій землі О. Тихого.

Слово Шевченка стало орієнтиром і головним критерієм художнього доробку донецьких літераторів чи вихідців з донбаського краю, найталановитішим з яких була присуджена найвища відзнака нашої країни — Шевченківська премія у галузі літератури. Нею були нагороджені у різний час Володимир Сосюра, Микола Рибалко, Леонід Талалай, Василь Стус (посмертно) та Іван Дзюба.

Невмируще слово Кобзаря живе у народній пам'яті, у справах і діяннях великого промислового краю нашої незалежної Батьківщини — Донбасу. Творчість письменників-донеччан, що представлена у цьому збірнику, яскраво і переконливо свідчить про це.

Вадим ОЛІФІРЕНКО 

Цікаву емоційно  напружену сторінку з життя Т.Г.Шевченка відтворив донецький письменник Павло Байдебура в оповіданні “На пароплаві“. Ця історія пов‘язана з подорожжю Кобзаря Нижньою Волгою з місць його військової служби пароплавом з Астрахані до Нижнього Новгорода. Пи –сьменник Байдебура психологічно переконливо розкрив душу поета, схвильованого грою на скрипці музики-кріпака, в чомусь близького долею до кобзаревої непростого життєвого шляху. 

Павло Байдебура

У ДУХОВНІЙ ЗВ'ЯЗЦІ

Образи та мотиви творчості Т.Г. Шевченка у ліриці Василя Стуса

Леся Оліфіренко

Домінуючою ознакою лірики Василя Стуса є її глибинний зв'язок зі спадщиною таких видатних митців слова, як В. Шекспір, Й.-В. Гете, Леся Українка, М. Коцюбинський, П. Тичина, Б. Пастернак, М. Бажан, І. Франко, багата вона на фольклорні ремінісценції різних типів, містить відгомони різних віршових форм, зокрема японської класичної поезії.

Особливе місце у поезії Василя Стуса належить досвідові Т. Шевченка, адже його образ, за словами Ю. Шереха, "проймає всю творчість Стуса і залежності від неї він не ховає, навпаки, раз по раз її випинає й підкреслює". Сам поет у вступі "Двоє слів читачеві" до збірки "Зимові дерева" пише: "Шевченко над колискою — це не забувається. А співане тужно: "Іди ти, сину, на Україну, нас клену-чи" — хвилює й досі. Щось схоже до тужного надгробного голосіння з "Заповіту": "Поховайте та вставайте, кайдани порвіте і вражою злою кров'ю волю окропіте".

Поезія В. Стуса містить багато парафраз — переказів своїми словами чужих думок, текстів — із творів Т. Шевченка. Так, наприклад, гасло Кобзаря "О думи мої? О славо злая! За тебе марно я в чужому краю караюся, мучуся... але не каюсь!" ("14.И.") знаходить свій відгомін у ліриці В. Стуса, пор.: Господи, гніву пречистого благаю — не май за зле. Де не стоятиму — вистою ("Господи, гніву пречистого..."); у Т. Шевченка "і без сокири козак безверхий упаде" ("Бували войни"), у В. Стуса — і царство це — минеться без клятв і без карань ("Я так і не збагнув"); у Т. Шевченка "Борітеся — поборете!" ("Кавказ"), у В. Стуса — Борітеся — поборете! Постань уярмлений, знедолений, закутий... ("Борітеся — поборете !"); у Т. Шевченка "на нашій не своїй землі" ("Мені однаково"), у В. Стуса — нестерпна рідна чужина ("Яка нестерпна рідна чужина.. "), на цій пахкій, а не своїй землі ("І жайворони дзвонять угорі..."); І власної неволі спізнати тут, на рідній чужині ("У цьому полі, синьому, як льон..."); уТ. Шевченка "голову схопивши в руки, дивуєшся, чому не йде апостол правди і науки" ("І день іде"), у В. Стуса — А ти все ждеш. А ждеш — кого ти? А — начуваєшся — чого? ("І де він, голос той, —блукає..."); Чого ти ждеш? Скажи — чого ти ждеш? Кого ти виглядаєш з-перед світу? ("Чого ти ждеш?..") Рядки В. Стуса Благаю повсякчас: ти, Господи всевишній, карай нас, многогрішних, а не збуди нас ("І навалились дні...") перегукуються з провідними мотивами циклу Т. Шевченка "В казематі" та останнього періоду його творчості.

ТрадиціїТ. Шевченка, майже пряме спирання на образи Кобзаря простежуються у вірші В. Стуса "Весь ранок сонце світить справа". Провідний образ твору гаптована хрестиком ніч і традиційні тополі мимоволі переносять читача до Шевченкової "Долі", де "Ти взяла мене, маленького, за руку і в школу хлопця одвела..." Відомо, що Кобзар під час написання "Долі" повертався на волю. В. Стус, творячи "Весь ранок сонце світить справа", навпаки, прощався з нею. Але життя кожного з поетів було пов'язане з думками про вічність, добро і зло, славу, бо без неїне існує ні поета, ні поезії, що і відбито у цих двох творах.

У віршах В. Стуса "Ця чорнота попереду...", "Отак би й я: розклав багаття десь...", "Мені зоря сіяла нині вранці...", "Ніч осідала і влягалась падолом...", "Наблизь мене, Боже, і в смерть угони...", "Нічна хмарина зупинилась над..." та ін. ситуація ліричного героя бачиться породженою з ситуацій, сповнених відчаю, Шевченкової лірики, приміром, його вірша "А.О. Козачковському":

А понеділок? Друже-брате!  Ще прийде ніч в смердячу хату, Ще прийдуть думи. Розіб'ють На стократ серце, і надію,  І те, що вимовить не вмію...  І все на світі проженуть.  І спинять ніч. Часи літами,  Віками глухо потечуть.  І я кровавими сльозами Не раз постелю омочу .Головною ознакою хронотопу поезій у групі цих та подібних творів М. Бондар відзначає самозупинення часів, з їхнім подальшим розшаруванням, а потім і взаємопереходом один в одного та взаємоза-міною, що тісно пов'язує творчість двох поетів. У Т. Шевченка й у В. Стуса часоплин вказує на протяжність тяжкого стану ліричного героя. Ремінісценція часоплину не тільки сприяє уявленню про картину душевного переживання персонажа, а й ритмізує мислення читача з певною орієнтацією, певною семантичною домінантою. Як і вірш Т. Шевченка "А.О. Козачковському", поезіїВ. Стуса "Ця чорнота попереду..,", "Отакбий я: розклавбагаттядесь...", "Менізоря сіяла нині вранці..." та ін. містять життєвий підсумок автора. Ремінісценція часоплину виявляється у них універсальною мірою сутнісно-го, індивідуалізується, набуваючи рис камерності. Ця тематична видозміна зумовлена насамперед підсиленням особистісного начала.

Парафрази у поетиці В. Стуса варто розглядати як літературний вплив, але не як імітацію, сліпе наслідування, цитування цілих рядків чи речень. Адже вплив відрізняється від імітації тим, що він відбувається підсвідомо і не є прямим копіюванням. Так, про яскравий літературний вплив можна говорити на прикладі рядків В. Стуса: "Цей ставпові-сплений, осінній чорний став". Читаючи їх, мимоволі пригадується Шевченкове: "І небо невмите, і заспані хвилі; і понад берегом геть-геть неначе п'яний очерет без вітру гнеться...". Відчувається виразна спільність теми — осінній став-море; пригнічений настрій і наявність індивідуальних епітетів: повісплений став і невмите небо. Але на прикладі рядків В. Стуса І золотої й дорогої нам стане думи на віки ("По голубих лугах, мов голуб...") можна говорити вже не про вплив, а про цитату (пор. із шевченківським: "І золотої й дорогої мені, щоб знали ви, не жаль моєї долі молодої"). Приклади інших підсвідомих цитацій можна простежити й у таких рядках: Себе на думці вже ловлю, що і не жив, а геть нажився ("Заходить старість крадькома..."); (пор. у Т. Шевченка: "І не знаю, чи я живу, чи доживаю"; або: 0 доле, доленько моя! ("Стовпами крику облягло..") — "О доле? Доленько моя?" ("Варнак" Т. Шевченка). Наголошуючи на схожості мотивів та образів двох поетів, Л. Плющ називає твори Т. Шевченка "пратекстом" Сту-сових "Палімпсестів", а Ю. Шевельов у передмові до цієї збірки вказує: "Шевченко для нього — як українська мова. Він нею пише, він нею дихає, він кує і перековує її, як йому велить творчий дух".