Олег Зав’язкін

Анатема

памфлет

Усім московським попам присвячую

Пливе він між базарними ятками, черевом розсуває люд, пускає бороду по вітру віялом, і ведуть його попід руки двійко волохатих чортенят — руде та чорняве, крутять хвостиками, а руде ще й накульгує на праву задню ратичку.

— Аще не увіруєте, не внідете... Почім осьо рибка червоненька?... Бога не боїшся!..

Кивне чортенятам, а ті напохваті: руденьке клунок підносить, чорняве — грошиками шелестить.

— Толцитеся й отверзеться... А што ви дєлаєте вєчером, дєвушка?...

Чортенята й тут напохваті: руде телефончик записує, чорняве — грошима шелестить.

— Господу помолімся... Худо, бабушка? Пожертвуй на церкву русскую ізначальную, єже во Третєм Римє собі Христа іметь... Пожертвуй, помолюся за упокой... вот блядь... за здравіє раби Божої...

А чортенята собі: чорняве м’яту гривню в гаманець пхає, а руде бабусі дулі крутить...

***

— Агов, машкаро, я тебе знаю!

Сіпнувся череватий, крутнувся, баньки на лоба лізуть — нєпорядок!

— Машкаро, я тебе таки знаю!

Присіли з переляку чортенята...

...Це ти широкі хрести клав над похиленими Богдановими корогвами.

Ти хрестив у золотій купілі царя Ірода й святе ймення йому дав — Петро, щоб під каменем сим поховати вкраїнську волю.

Це ти Мазепу проклинав, і німо дивився на тебе похилений люд без роду та імени.

Ти вінчав німецьку курву з дурнуватим порфіроносцем-виродком, щоб покручей повно по Вкраїні пустити.

Це ти напучував преславне воїнство муштроване, і лискучішим було твоє одіння за московські багнети...

— Машкаро, я тебе як облупленого знаю!.. ...Це ти славив „самодєржавіє, православіє, народность” і прикладав масного пальця до хвостика Емського указу.

Ти шмагав нагайкою пейсатих юдеїв і пускав пір’я з подушок у жидівському містечку.

Це ти ревів молитви над сірим воїнством, що під гуркіт танків повзло й повзло в Україну під нечестивим знаком масонської зірки.

Ти брудними губами відспівував убієнних українців, з чиїх мертвих очей сонце так і не злизало подив.

Це ти, виваливши набік товстого язика, вищав осанну Йосьці Поскіпаному і — жарти набік — схиляв до служіння сатані тих вірних, тих — катакомбних, тих — іще недокатованих.

Ти ховав під рясою майорські погони й базграв довжелезні звіти на сірому поліційному папері, аби той, хто сповідався, не думав, падлюка, що Бог справджує дисидентів.

Це ти мастив губи шмінкою, клав лак на пещені нігті й цілував у губи неповнолітніх хлопчаків...

(Заплакали від сорому чортенята й подалися похнюплені геть.)

...Це ти продавав за бугор зброю й людей — „таки хрещених, но простих”.

Ти бенкетував з відьмами та вовкулаками і цілував у дупу самого диявола.

Це ти гнав ув Україну вагони отруйного пійла й цілі чували азійської наркоти.

Ти опосів Почаїв, Печерські гори та Святогір’я, щоб геть обібрати український люд і з таємними кур’єрами гнати золото, золото, золото у Баалову пащу Москви...

— Анатема тобі, машкаро!..

— Да я тєбє, сука, ща пасть порву!.. — заревів жрець, став геть буряковий, задер бороду й учепився в свій наперсний хрест...

...і луснув, і важкий сморід потоком ринув по базару.

А потім війнув морозний вітерець — і стало чисто, святочно і вічно...

*** Христе, Боже наш, хай святиться ім’я Твоє!

Січнем 2008

Оліфіренко

Олег Зав’язкін

Останні статті

Коментарі