Стаття "Пригоди на цвинтарі" Тетяни Невсипущої-Багатознай.

      Вадим Оліфіренко, науковець, літературний критик, дослідник

літератури Донбасу, член Спілки письменників України, під час окупації

рідного Донецька переїхав до міста Бердянська Запорізької області.

   Письменник тепер досліджує культурне та літературне життя на Запоріжжі. Його дочка Тетяна занотовує звіти з тих культурних

заходів, які влаштовує її батько. 

 Пригоди на цвинтарі

          Одного погідного дня, а саме 3 листопада, ми відправилися на... кладовище. Батько дізнався, що в Бердянську похований талановитий перекладач та громадсько-політичний діяч Трохим Аврамович Зіньківський…

 Ми приїхали на Старе кладовище, що розташоване у районі Гори (є район у Бердянську із такою промовистою назвою) та заходилися шукати могилу Великого Українця. Зупинилися навпроти величезного плану.  

Той, кого ми шукаємо, зазначений у ньому під номером 1. 

                    На наше щастя, на широкому подвірї перед кладовищем нам трапилася купка активістів місцевого осередку поціновувачів літератури рідного краю. Про їх приналежність до осередку ми одразу здогадалися за виразом їхніх облич ... 

Вони обступили нас щільним кільцем і намагалися дати раду трьом шукачам пам'ятника їхнього славетного земляка.

На превеликий жаль, поціновувачі висловлювались якось неконкретно. Може, вони спеціалізувалися на місцевих поетах-неоромантиках? Але помах руки їхнього командира з пов'язкою на руці націлив нас ліворуч. Там на нас чекав дороговказ. От за ним ми й пішли.

        І от ідемо ми, ідемо... Дороговказ той завів нас у справжнісінькі хащі.

Батько схотів перепочити. Покійний Іванов І.І. люб'язно дозволив письменнику посидіти на ослінчику  своєї порослої буряном "квартирки" три на чотири.

Він, мабуть, ще довго роздумував: хто ці люди, чому сидять коло його могили. Та все ж таки, імовірно, зрадів товариству, бо родичі Іванова, певно, давненько його не відвідували...

 А пам'ятника Зіньківському ніяк не знаходимо. Вирішили розділитися. Сміливі йдуть ліворуч. А розумні, звісно, праворуч. Зійшлися в пункті В. Звірили компаси та карти. Азимут, норд-ост, зюйд-зюйд-вест, скількись там градусів південної широти...

Нема пам'ятника! Занурювалися в хащі, залазили на пагорб, лякали з кущів перехожих питанням: "Агов! А ви не знаєте, де захоронений?..."   усе марно. Я подумки звернулася до рідної мені людини, яку я втратила в цій жахливій війні: "Допоможи, рідненький! Ти точно можеш, я знаю!" І сталося маленьке диво: ми вийшли до могили письменника …

Зіньківський Трохим Аврамович. Прожив 30 років. Він жив Україною, служив їй, творив для неї. Згорів у ній. Справді, "стражденник-син стражденника-народу", як викарбувано на його надгробку. Пропалав, подібно факелу. І в моєму серці замерехтів маленький вогник від того факелу.

Ця людина не може просто згаснути! Там, у небесних глибинах, у смутку та радощах, у болі та творчім натхненні живе та страждає його Душа. Душа палкого патріота, свідомого українця...

     ...Знаю, що Ви допомагаєте нам. Особливо зараз. Вірю, що Ви з нами незримою силою! Бо така доля у Вас  бути зі своїм народом і після смерті.

Хтось спраглий шукає та знаходить криницю, радіючи їй. Я так само зраділа зустрічі з Вами..

Думаю, це місце було, є і буде місцем глибоких роздумів сучасників про долю та майбутнє українців. Адже саме у творах Т. А. Зіньківського піднімалися надважливі завжди та особливо зараз питання самоідентифікації нашого народу, небезпеки руйнівного впливу російського імперіалізму на буття  українців, на їх душу, культуру та моральні цінності...

        Замислені, виходимо на доріжку. Назустріч нам  Валентина Миколаївна із красномовним прізвищем Школа. Поклала квіти на могилу письменника та приєдналася до нас. Виявилося, батько викликав її на допомогу .

Викладач української літератури в Бердянському педагогічному університеті, вона знавець творчості Зіньківського.  Прямо тут, у царстві мовчазних свідків, відбулося виїзне "засідання" кафедри української літератури .

          Усі залишилися задоволені. Зустріччю, знайомством та пошуком, що завершився вдало. Правильно говорять, що до доброї криниці стежка утоптана...