У суботу, 11 травня, під посольством РФ у Києві жертви російського полону вимагали введення належної кримінальної відповідальності для воєнних злочинців. Верховна Рада на шостому році війни відповідний закон досі не ухвалила.

В акції "Ніякої амністії кремлівським злочинцям" взяли участь колишні полонені та родичі в'язнів Кремля, правозахисники, волонтери та добровольці. Їхня головна вимога стосувалася  депутатів Верховної Ради – нарешті проголосувати законопроект №9438, без якого воєнні злочинці можуть легко бути амнестовані, – передає кореспондент Центру прав людини ZMINA. 

Активісти наголосили, що сьогодні не існує жодної норми або статті закону, згідно з якою можна було б покарати людей, які катували та вбивали українців на Донбасі та в Криму. Дії силовиків або військових, які катували струмом, задушенням тощо, сьогодні за українським законодавством може каратися досить м’яко. Законопроект №9438 повинен адаптувати національне законодавство до міжнародних норм, щоб було передбачено покарання саме за таку категорію злочинів.

На необхідності ухвали закону наполягає волонтерка Ірина Довгань, яку у 2014 році катували, а потім поставили біля стовпа у центрі Донецьку, де її цілий день били і принижували.

"Катували майже п'ять діб. Усе через те, що у мене вдома знайшли український прапор і вінок. Мене катували і били громадяни Росії. Я їх ідентифікувала, дізналася їхні імена. Моя справа знаходиться зараз у суді в Гаазі. Прошу ухвалити ВР закон №9438, щоб злочинці знали, навіть перебуваючи зараз у безпеці, що терміну давності їхнім злочинам не буде", – каже активістка.

За словами ініціаторів акції, Мінські домовленості передбачають розмите положення про виправдання осіб, причетних до подій війни. Натомість відповідні статті в кримінальному законодавстві встановлять імператив: жодної амністії за міжнародні злочини.

Про злочини бойовиків і російських військових розповіли добровольці Артем та Ігор Чайківські:

"За гасло у центрі Донецьку "Слава Україні" ми потрапили у підвал ОДА. Катували близько десяти годин. Стріляли, різали, палили. Хотіли, щоб ми сказали, що ніякої України ніколи не було і не буде. Після цього – півтора роки лікувань в Латвії і Україні. Ми на ногах, але злочинці дотепер непокарані. Тому ми хочемо, щоб Рада ухвалили закон і вони поплатилися".

"Три роки від початку війни я був на Донбасі, і те, що я бачив – це те ж саме, що пережили народи від фашизму. І тепер, вже сучасні рашисти, мають бути як і їхні попередники за це покарані", – каже волонтер і учасник війни Володимир Жемчугов.

Наприкінці акції активісти закликали депутатів не "ховати" справедливість. На знак цього вони присипали землею іграшкові символи російських злочинів – збиті літаки, обстріляні автобуси, цеглу від зруйнованих будинків.

ZMINA. Центр прав людини

Стаття "“Жодної амністії”: під посольством РФ у Києві жертви полону вимагали ухвалити закон про воєнних злочинців"

Цифри з війни. Вражаючі, страшні, на жаль, не остаточні.

За п’ять років 2973 українських воїнів з усіх силових відомств загинули на Донбасі (такі дані озвучують в АП).

Близько 3300 цивільних загинули унаслідок ведення бойових дій (за даними звіту ООН), з них – понад 240 дітей.

Понад 40 тисяч будинків у Донецькій та Луганській областях зруйновано. 

Близько 1,3 мільйони людей вимушені стати переселенцями та тікати від «русского мира».

29 батальйонно-тактичних груп терористів зосереджені на сході України станом на квітень 2019 року (раніше – 28).

Десятки тисяч російських військових та тисячі одиниць техніки розташовані на кордоні з Україною.

«Чи планує Росія наступати?», – спитаєте ви. Поки країна-агресор, країна-окупант вважає, що має право господарювати на українській землі, від неї можна очікувати чого завгодно. Та, повірте, українські військовослужбовці можуть дати гідну відсіч і захистити свою землю.

Фото: Oleksii Hodzenko

Фонд «Повернись живим»

В Україні сьогодні і завтра будуть багато обговорювати завершення в Європі Другої світової війни і всі жахіття та випробування, які випали на долю українців у цей період.

Газета "Днiпрова хвиля" Кременчук, від 16 жовтня 1941р, с.3.

Багато вікiв iсторї має наша Украiна і її культура, державнiсть. Предки українцiв ж автохтонами, тобто споконвiчними жителями тих основних теренiв, якi і нинi займає украiнський народ. Наша мова, культура, державнiсть мають велику iсторичну традицiю, за їх розвиток i процвiтання украинцї ведуть з давнiх давен вперту, наполегливу боротьбу.

Українська державнiсть найбiльшого свого развитку досягла за часiв княжоi України – Київськоi Русi, коли її владарем-монархом був Володимир Великий. Гербом княжої Украiни був золотий Тризуб, геральдичний знак, що складався з такого симметричного сплетення лiнiй, в якому можна прочитати лiтери «ВВ», а їх значення: Володимир Великий. Тризуб є також символом влади i панувания на морi, нагадуї собою знак, що с ним греки завжди зображали свого бога морiв Посейдона. Мiж цими двома лiтерами-лiнiя, що нагадуе нам про могутнiй меч княжої України, воєнну i життєву силу українського народу.

До своiх давнiх традицiй, традицiй народного добробуту, разквiту й слави звернулась Укрiнська Держава вже й за наших часiв. 1917 року, пiд час проголошения Української Держави, вищi конституцiйнi органи Нації приняли рiшения вважати геральдичний знак – золотой Тризуб на синьому полi – гербом Української Держави, символом розвтку Українськой Нацiї.

Самозрозумiла рiч, вiдбудовуючи пiсля большевицької окупацiї Українську Державу, кожен свiдомий i чесний українець вважає i нинi Тризуб українським державним знаком-гербом.

В дусi тих же iсторичних традицiй майорить над українськими землями золотисто-голубий нацiональний Прапор. Жовте поле Прапору нагадуї кожному синовi Украiни незмiрнi багатства рiдной землi, її безмежнi золотi поля, а сине поле Прапору – простори блакитного неба й моря. Так впарi – знизу жовте, а зверху сине – цi смуги, з украiнським гербом бiля держална в горiшньому кутку, становлять наш їдиний нацiональний Прапор, Прапор нашоi Украiнської Державностi.