Лія Кебеде

Лія Кебеде в фотосесії Тіціано Маґні для журналу Marie Claire France (жовтень 2014)


У Києві відкрили пам'ятник Василю Вишиваному

  

У Києві в День вишиванки 20 травня відкрили пам'ятник австрійському ерцгерцогу Василю Вишиваному.

Про це повідомив історик Андрій Ковальов, який був ведучим церемонії відкриття.

Василь Вишиваний - це друге ім'я австрійського ерцгерцога Вільгельма фон Габсбурга, який вивчив українську мову, взяв собі українське ім'я та робив військову кар'єру в українському війську в роки Української революції.

У 1921 році опинився в еміграції та продовжив життя у Австрії. У 1947 році його було затримано в радянській зоні окупації, вивезли до Києва, де він помер в Лук'янівській в'язниці. Пам'ятник відкрили неподалік - у сквері на вулиці Юрія Іллєнка.



У церемонії відкриття взяли участь кілька народних депутатів, зокрема Соломія Бобровська і Сергій Рудик.

Над погруддям працювали скульптори Михайло Горловий та Олександр Фурман. Архітектурне рішення - творчої майстерні "Архітектон".

https://lb.ua/culture/2021/05/20/485148_kiievi_vidkrili_pamyatnik.html

Таємний університет

Через репресії польської влади у 1920-их українці здобували вищу освіту у Таємному університеті, що діяв на приватних квартирах та у підвалах Собору Юра.



На фото: виклади проф. Чайківського на математично-філософському відділі, 15 березня 1923 року.

У липні 1921-ого у Львові заснували нелегальну вищу школу для українців.

Це було відповіддю на освітні репресії поляків: після 1919-ого вісім українських кафедр в університеті у Львові ліквідували, усіх 14 професорів-українців звільнили, а сам заклад перейменували з ім. Франца І на Яна Казимира. Згідно наказу ректорів Університету та Політехніки на навчання приймали лише тих громадян Польщі, хто пройшов військову службу в армії, також відвели лише близько 10% місць для іноземців, що в сукупності зводило до нуля можливість навчання українцям.

Впродовж трьох років українські товариства, такі як НТШ, намагались провадити курси вищої освіти для молоді, які регулярно забороняла польська влада. На них виокремились три напрями освіти: філософський, правничий та медичний. У 1921-ому було вирішено реорганізувати їх у навчальний заклад, який у липні оголосили Львівським таємним українським університетом.

Він діяв нелегально, однак польська влада з першого дня знала про існування цього університету і одразу ж застосувала репресії - обшуки та арешти студентів та викладачів. Слово “таємний” у назві мало свідчити про складну ситуацію у польсько-українських відносинах і відсутність легального закладу.

В університет у перший рік записалося 1258 студентів. За чотири роки існування закладу щороку набирали близько 1000 студентів. Викладали 65 професорів. Заняття проводили в підвалах Собору Юра, на приватних квартирах студентів та викладачів, приміщеннях НТШ, “Просвіти”, Національного музею, Народного дому.

Згодом факультетів стало п'ять - додали також технічний та факультет мистецтва. Навчання на філософському та правничому відділах мало тривати чотири роки, медики та техніки мали вчитись два роки, а далі через відсутність лабораторій, устаткування, анатомічних музеїв тощо продовжувати освіту у Празі, Відні чи Гданську.

Ректором Таємного університету став професор Василь Щурат, який одночасно завідував кафедрою української літератури. Однак того ж року його заарештувала польська влада. Наступни ректором був обраний професор медицини Мар’ян Панчишин, а згодом професор Євген Давидяк.

У Таємному університеті викладали майже всі українські вчені та фахівці, що мешкали тоді у Львові. Натомість усім польським університетам був оголошений бойкот.

Варто зазначити, що нацменшини за рішенням Версальського договору 1919-ого і за рішенням Ради послів 1923-ого мали отримати власний університет. Але польська влада категорично заперечувала, щоби цей університет розташовувався у Львові. Поляки не лише не дотримали обіцянки відкрити до 1924-ого заклад вищої освіти для українців, а з часом лише посилювала репресії проти студентів та викладачів Таємного університету, що призвело до припинення його діяльності у 1925-ому.

Чотири роки Таємний університет діяв у важких умовах - напівпідпілля, цькування, голоду та відсутності платні. На його діяльність гроші жертвувала українська громадськість, зокрема із діаспори, підтримував митрополит Андрей Шептицький. Випускники Таємного університету згодом стали опорою націоналістичного руху ОУН у 1930-40-их роках.

Дипломи Університету визнавали у Німеччині та Чехословаччині.

https://galinfo.com.ua/news/taiemnyy_universytet_u_lvovi_ukraintsi_zdobuvaly_vyshchu_osvitu_u_pidvalah_soboru_yura_292654.html

Гейське

  • 09.04.21, 19:00
«Мама заплатила охоронцю заводу, щоб він зґвалтував мене»
Цей пост ми створили на основі реальної історії лесбійки, що не є відкритою.
Разом з 
Sphere, Women Association

та психологинею Ольгою Михальовою ми намагаємося зрозуміти, яким є життя закритих ЛГБТ-людей, чому вони мовчать і не наважуються зробити камінг-аут?









З ФБ Громадське

Орієнтація не вибирається як шоколадка чи релігія, це не мода чи хвороба, воно набагато глибше.  Хтось зразу розуміє, що виділяється цим, хтось усвідомлює в якийсь момент, виховання тут не діє, або живеш для себе, або з забобонами і упередженістю інших

Політичні шедеври

  • 07.04.21, 21:00
Найкращі афоризми Спікера ВР 2000-2002 Івана Плюща.

"Хлопці, ну, дайте їй [Тимошенко] якогось шарфа, а то вона вже посиніла вся"

"Я за життя стiльки сала з'їв, що соромно свиням в очi дивитися".

"Депутат Скорик, кончайте быстрее".

"З дитинства і по сьогодні від трудових ста грамів не відмовляюсь".

"Перші двадцять років життя мене мучила одна думка: як наїстися"
.
"Вони хочуть впихнути невпихуєме. Ну то чого ж його пхати, як воно не лізе".

"Депутат Хмара, не висіть над головою!"

"Увімкіть мікрохвон у задньому проході!"

"Депутат! Депутат! Не помню хвамілії - той, шо у піджаку! Відійдіть від мікрохвона і займіть своє місто".

"Депутате Заєць! Не стрибайте по залі! Ви ж не в лісі!" - Одна з найвідоміших фраз, кинута з президії в залу на адресу народного депутата Івана Зайця.
Пізніше, коли той став міністром екології, Іван Плющ пожартував: "Які Зайці, така й екологія"

Одного разу, коли нардепи висували кандидатів у судді Конституційного суду, терпіння Івана Плюща урвалося: "Зачекайте! Так це ж силу-силенну кандидатів зможуть висунути. А що робити з вже висунутими членами?"


30 радіоісторій про Лесю Українку доступні для слухання

Спецпроєкт «Леся Українка. 30 радіоісторій», перша серія якого вийшла 25 лютого на UA: Радіо Культура, доступний для прослуховування.

 

Сценарій для радіосеріалу створив письменник Мирослав Лаюк. Голосами історій стали зірки театру й кіно: Євген НищукДмитро РибалевськийРимма ЗюбінаОльга СумськаМарина КошкінаТаня Гаврилюк та інші актори.

 

Прослухати усі 30 радіоісторій можна тут.

«Нещодавно я написав роман «Залізна вода», пов’язаний з Лесею Українкою. Під час роботи над текстом були сотні моментів, про які хотілося сказати, але які не підходили роману. Тому ідея сценаріїв стала можливістю довиговоритися. Леся справді, попри широку дослідженість, часто потрапляє до масового сприйняття через шаблонні контексти. Частина з цих шаблонів дійсно правдива, однак, крім них, є ще море інших способів розуміння, які особливо важливі і не актуалізовані сьогодні. Про це я і говорив», – зазначив в ексклюзивному коментарі Читомо Мирослав Лаюк.

Водночас продюсерка проєкту Олена Гусейнова в ексклюзивному коментарі Читомо висловила переконання, що саме суспільний мовник може запустити механізм, коли класикиня національної літератури перетворюється на суперзірку.

«Починаючи роботу над радіосеріалом про Лесю Українку, я думала про Джейн Остін. Ось жінка-письменниця початку 19 століття, з міста Вінчестер в південній Англії, прожила 41 рік, написала 6 романів і стала поп-іконою. Як? І я вирішила, що в усьому винне БіБіСі. 24 вересня 1995 року на екрани вийшов перший епізод серіалу за романом Джейн Остін «Гордість та Упередження». Думаю це і є точна дата початку світової остіноманії. Коли Джейн Остін стала не тільки письменницею, про яку пишуть дисертації або чиї зображення друкують на блокнотах та футболках, а і письменницею, яку читають і перечитують. Починаючи роботу я думала про Сью Бьортвісл – про її студентську любов до Джейн Остін, про її бажання говорити зрозумілою глядачу 90-х мовою і при цьому не втратити жодного остінівського слова. Я розуміла, що документальний радіосеріал і костюмована телевізійна драма мають різні потужності і можливості для впливу. Розуміла, що не варто шукати способів, повторити ефект кадру з фільму, де містер Дарсі, якого грає Колін Ферт, виходить з озера у білій мокрій сорочці. Однак я переконана, що саме суспільний мовник може запустити механізм, коли класикиня національної літератури перетворюється на суперзірку. Коли її тексти читають та перечитують», – сказала Гусейнова.

 

На думку редакторки спецпроєкту Марини Муляр, цей документальний серіал робить важливі перші кроки в напрямку олюднення класичних персон – Тараса ШевченкаЛесі УкраїнкиІвана Котляревського.

 

За словами Муляр, сценарист Мирослав Лаюк опрацював багато документів, пов’язаних з Лесею Українкою, щоб «з його розповіді доволі рельєфно виступила пані Лариса Косач-Квітка, іронічна, жорстка, поривчаста і стримана».

 

«А ще в радіосеріалі побіжно зачеплені теми, які давно мали зайняти гідне місце в нашій, поки дещо порожнюватій ідентичності: тема українських шляхетських інтелектуальних кіл, наукових і мистецьких, тема старих українських родин, що не втратили ані своїх гербів, ані своєї пам’яті аж до початку двадцятого століття», – додала редакторка.

 

Також актори, які працювали над радіосеріалом, поділилися з Читомо своїми думками про Лесю Українку.

 

«Леся Українка для мене – це приклад, взірець, натхнення. Це неймовірне поєднання тендітної краси та незламної сили. Настільки незламної сили, що ніщо не може спинити її на своєму шляху, на шляху до втілення своєї мети та мрії. Водночас, краса, тендітність, тонка чуттєвість душі поета неодмінно супроводжують цю силу, що робить її справді цілющою. Словом, для мене ЛУ саме така – уособлення прекрасної , цілющою, незламної Сили Духу, що є для мене натхненням та прикладом», – сказала акторка, учасниця фрік-кабаре Dakh Daughters Тетяна Гаврилюк, яка стала в серіалі голосом оповідачки.

Водночас актор Дмитро Рибалевський, який також став голосом оповідача, зізнався, що у юності взагалі не розумів, хто така Леся Українка. Змінюватися ситауація почала під час навчання в універистеті і згодом – у ході роботи над виставою «На полі крові» у Театрі імені Івана Франка, де Дмитро зіграв Прочанина.

«Я щасливий, що Українка для мене досі постає все ж таки не розкритою книжкою, яку я продовжую читати й буду намагатися продовжувати її розкривати надалі, бо інтерес до неї вже ніколи не пропаде», – підкреслив актор, наголосивши, що «Леся визначає людяність на найвищому щаблі існування людини».

 

Актриса Марина Кошкіна (голос Лесі Українки у радіоісторіях), яка також грає ЛУ в серіалі «Плеяда», переконана, що «Українка – в першу чергу жінка, яка вміла любити, яка вміла писати, говорити через слово, і говорити так сильно, що ти читаєш, тебе це просто не може не чіпляти».

 

«Я на її текстах росту й вірю – що старшою буду, то краще розумітиму їх, тому що вони дійсно надскладні для мене», – зауважила актриса.

Актриса Ольга Сумська, голос якої в серіалі також став голосом Лесі Українки, розповіла, що під час роботи над проєктом «дуже непросто було з тими моментами в листах, де мова Лесі Українки на сучасне вухо звучить «зросіщено»: всі ці «проштудировала» стостовно «Капіталу» або «розумовий виднокруг», який треба розширювати. Але «вигострю, виточу зброю іскристу» – вчитуєшся уважніше і воно лягає на душу».

Нагадаємо, у мережу безкоштовно виклали повне зібрання творів Лесі Українки у 14-ти томах.

chytomo.com/30-radioistorij-pro-lesiu-ukrainku-dostupni-dlia-slukhannia