Миколаїв - місто в Україні, обласний центр Миколаївської області розташований на берегах Бузького лиману при злитті з рікою Інгул. Історія цієї місцевості пов'язана з подіями у південній місцині сучасного міста - Вітовці. Назва походить від імені литовського князя Вітовта. Ці землі були заселені ще за залізної доби. Тут знаходились стани кімерійців або скіфів, що залишили по собі кургани, в 4 ст. до н.е. тут оселяються греки, поселення 200-400-і рр. н.е. підтверджують перебування давніх слов'ян - антів. Збереглися свідчення, що на початку 2-го тис. н.е. на землях сучасного Миколаєва існував християнський Дівочий монастир, що був зруйнований навалою монголів у 1233-36 рр. З 13 ст. сучасна Миколаївщина майже повністю являла собою Дике Поле.

Миколаїв - був одним з двох міст у світі, де будувалися важкі авіанесучі кораблі. Будувалося місто за проектом російського архітектора Івана Старова та під керівництвом Михайла Фалеєва - з прямими вулицями і кварталами правильної форми. Життя Миколаєва було повністю підпорядковане суднобудуванню і флоту. В 1794р. сюди з Херсону було переведено Адміралтейство. Наприкінці 19ст. Миколаївський порт посідав третє місце після Петербургу і Одеси за обсягами торгівлі з іноземними державами та перше місце в Російській імперії за експортом зерна.Огляд міста варто розпочати з вул. Садової. Саме тут знаходиться Кафедральний Собор Касперівської(Кашперівської) Божої Матері(вул. Садова, №12).

Вулиця Садова веде до чудової будівлі в стилі класицизму - казарми Чорноморського флоту (вул. Адміральська, №3/2, Перша Слобідська, №2). Поряд починається верф. Рухаючись вулицею Адміральською варто не оминути своєю увагою Музей кораблебудування та флоту( вул. Адміральська, №4).

Дуже багато про Миколаїв

Як справжні кияни на день міста ми вирішили втекти з міста. Маршрут напросився сам собою, так как ми давно хотіли поїхати в Томашівку та Ковалівку. Тому спланував маршрут по Фастівщині. Так вийшло що Фастів залишався в центрі, а ми по кругу дивились красоти. Наступні вихідні вирішили вже подивитись сам Фастів та деякі унікальні речі яки пропустили, але це поки що секрет. Так от маршрут вийшов таким Томашивка – Веприк – Скригалівка – Півні – Кожанка – Ковалівка – Пилипівка. Дороги нормальні, пробіг всього 300 км. з дорогою додому. Тому ми його подолали без набряку відпочиваючи по дорозі і милуючись красотами Київщини. Дуже гарний маршрут для тих хто починає, або хоче просто недалеко прогулятись без особливих затрат. Всього 300 км та 260 грн. и ви провели гарні вихідний.

Томашівка. В селі знаходиться палац Хоєцькіх який зараз використовують монахи чоловічого монастиря. Територія монастиря доглянута, чиста та красива. Не полінуйтесь і на вихідні поїдьте погуляти, дітям сподобається такий собі міні зоопарк з різними птахами та страуси на ферма.

Веприк. В селі знаходиться церква св. Параскеви, 1990-ті роки, але вона стоїть на старому фундаменті старої церкви яка була побудована в 1856 р. Колись тут проводив богослужіння Кирило Стеценко. На подвір'ї церкви знаходиться пам'ятник композитору. Меморіальний музей-садиба Кирила Стеценка

Скригалівка. В селі знаходиться дерев’яна Покровська церква, кін. ХІХ ст.

Маленький перекусик по дорозі

Півні. В селі знаходиться дерев’яна Церква Іоанна Златоуста, сер. ХІХ ст. Цікава церква, але їй ніхто судячи за все не опікується, стоїть навіть не покрашена, хоча це додає якось таємничого вигляду.

Кожанка. В селі знаходиться дерев’яна Покровська церква, 1758 року. Доволі цікава церква, мені особисто вона дуже сподобалась. Нажаль не дивлячись на те що їй опікується доволі добродушний батюшка, церква зазнає «травм». Один бік церкви провалюється і тому як що подивитись ззаду то таке враження що її криво зробили, цього року збираються її підняти та укріпити фундамент. І це не єдина катастрофічна проблема, ще почав гнити зруб з дубу який в основі церкви, це вже зробили горе реставратори яки замурували кладкою доступ повітря к підвальнім основам церкви, як результат почало гніти дерево. На всі запити спасти пам’ятку архітектури, віть повідь одна робите своїми силами, або є таки закиди що давайте дамо гроші на будівництво нової цегляної. Напевно відмити гроші на цегляній краще чим реставрувати унікальні пам’ятки історії.

Ковалівка. Хто ще не знає про найкраще село в Київський області, а може і в Україні. Ковалівка є центром діяльності агрофірми «Світанок». Голова агрофірми «Світанок» — народний депутат України трьох скликань Тетяна Засуха, дружина Анатолія Засухи, губернатора Київщини (1996—2005 рр.). Село варто уваги, це як великий парк в якому можна гарно провести вихідні. Доволі розвинута інфраструктура є школа-гімназія, салон краси «Наталі», ресторан «Земля мрії», піцерія Dream Lеnd з літнім майданчиком, готель «Либідь», дитяче кафе, сільський клуб. В центрі села у 1996 році збудовано православну церкву Різдва Пресвятої Богородиці.Саме село за переказами заснував коваль Мина Назаренко у 1501р.

Пилипівка. В селі знаходиться Михайлівська церква яка була зведена у 1836 році на кошти графині Олександри Браницької засновниці білоцерківського парку „Олександрія”.

Багато цікавого про Київщину

Нарешті руки дійшли зробити анонсік мандрівки яку я здійснив 23-24 квітня по Подністров'ю, печерним монастирям та каньону Дністра.Ось таки вийшов маршрут Браїлів - Немія - Могилів-Подільський - Лядів - Муровані-Курилівці - Струга - Отроків - Маньківці - К-П - Китайгород - Субіч - Бакота - Голозубинці - Маліївці.Дуже красиві місця, але є одна велика проблема, це відсутність доріг. Після того як я там побував, подумав що більше мабуть не приїду сюди. Хоча в таку красу хочеться і хочеться повертатись.

БраїлівВідомий жіночим Свято-Троїцьким монастирем

Неміяцерква в ім*я святої Параскеви Сербської

Могилів-Подільськийпроїздом, тому тільки побачив Георгієвську церкву

ЛядівЛядівський монастир - один із найстаріших печерних монастирів Подністров’я, який розташований на мальовничих схилах Дністра. За легендою монастир заснований у 1013 р. преподобним Антонієм Печерським. Головними святинями монастиря є келії, печери та кіметерії. Комплекс монастиря має також три печерні церкви: Усікновення глави святого Іоана Предтечі, преподобного Антонія Печерського та Параскеви П’ятниці. Монастир знаходиться майже на 100-метровій висоті Дністровських схилів.

Муровані-Курилівціна руїнах замку у 1805 р. була побудована садиба Комарів-Чихачевих. Ансамбль садиби, що порівняно непогано зберігся до теперішнього часу, складається з палацу, стайні, флігелів, фортечних стін, казематів, ескарпу та парку з мостом-шлюзом.

Струга

Отроківсадиба Ігнація-Сцибора Мархоцького початку 19 ст.( зберіглися вежа-донжон, брама, грот в парку, триумфальна арка

Маньківціце колишнє містечко, де збереглося багато будівель ХІХ ст. Але особливу увагу привертає храм ХVІІІ ст., який був прибудований до оборонної башти місцевого замку. Селище знаходиться в долині на берегах річки Ушиці, що створює неповторні краєвиди.

Каменець - Подільський Цього разу тільки як пунк ночівлі. Ну і по темі покажу світлину каньону.

Китайгородстаровинне місто, яке відоме з ХІV ст. Його в перекладі з тюрської означає «фортеця, укріплення». До нашого часу тут зберергиля костел Діви Марії 1772-1775 рр. та залишки садиби. Крім того звідси відкривається мальовничі краєвиди річки Студениці.

Субічзнаходиться на крутих берегах Дністра, де ще в давні часи виникають перші печерні монастирі. В цьому селі є три печерні комплекси монастиря відомого з ХVІ ст.

Бакотаце колишня столиця Пониззя, відома ще з ХІІ ст. Саме село із залишками кам'яного палацового комплекса XIV-XV ст. похованe під водами Дністровського водосховища. В підніжжі великої гори зберігся лише печерний монастир ХІV – ХV ст. в честь святого Михайла. Багато різних печер, написів і розписів давніх часів принесли славу монастирю і цій місцевості. Надзвичайно красиві краєвиди відкриваються з 120-метрової висоти гори Бакоти.

Голозубинціцікаве своїм палацом ХІХ ст. та величезним парком з віковічними 200-літніми деревами. Садиба збереглася завдяки лікарні, яка до нинішнього часу розташована в цій та інших будівлях.

Маліївціславиться своїм палацово-парковим комплексом графів Орловських , які побудували ці споруди 1788 р. Крім величного палацу тут знаходиться величезний парк, площою в 17 га зі скелями та водоспадами. Тут збереглися печери ХV – ХVІ ст., господарські будівлі, водонапірна башта, яка нагадує замкову башту.

В майбутньому будут докладніші описи.

Село Щербовець Воловецького району, Закарпатськії області засноване в 1612 р. селянами-галичанами. У середині 17 ст. в селі було 19 хат та дерев'яна церква, яку розграбували татари в 1691 р. Відомо, що в Щербовці, за всю його історію, було кілька дерев'яних церков і знаходились вони на різних кутках села, але всіх іх спіткало одне лихо - були знищені вогнем.

Сьогодні в селі зберігся мурований храм св. Духа збудований в 1882 р., на місці дерев'яної церкви. Храм зведено на ділянці землі, подарованій сім'єю Тидірів, за що їх було поховано поруч.

Ще про Щербовець дивитись тут

Село Подобовець (угор. Padoc) Міжгірського району, Закарпатськії області, розташоване на висоті 672 м н.р.м. за 12 км від залізничної станції Воловець . Колишня назва - Подобовець-Середина.

Окрасою села є старий дерев'яний храм св. Миколая Чудотворця, 1785 р., який відноситься до барокового типу дерев`яних церков Закарпаття. Дах храму вкрито бляхою. Місцеві старожили розповідають, що церква була побудована у 17 ст. на протилежному краю долини, а в 1785 р. перенесена на теперішнє місце.

Подобовець знаходиться біля підніжжя гір Великий Верх (1599 м), Стой (1678 м), Гимба (1497 м), Жид Магура (1517 м) та хребта Боржави, тому в першу чергу відомий своїми гірськолижними трасами. Траса довжиною 1300 м із перепадами висот 320 м має головний спуск і два рукави - правий і лівий, які сходяться внизу в останній третині схилу.

Ще про Подобовець дивитись тут

Село Пашковець (Пашківці, Пашкоч) Воловецького району, Закарпатської області розташоване на висоті 465 м.н.р.м. на березі річечки Жденевка.

Єдиною пам'яткою села є невелика дерев'яна церква Різдва Пресвятої Богородиці, 1932 р.

Будували церкву протягом двох років три майстри під керівництвом Василя Улинця з Нижніх Воріт, а місцеві жителі доставляли на підводах з лісу матеріали. 12 вересня 1932 р. відбулося урочисте освячення храму.

Ще про Пашковець дивитись тут

Село Ізки (угор. Iszka) Міжгірського району, Закарпатської області розташоване в долині річки Репинки, між горами Руський Верх, Боржавською полониною та полонинськими верхами Мідяницькою Ялиною, Голицею та Жидом Магурою.

В середині 18 ст. в Ізках діяли три дерев'яні церкви Благовіщенню Пресвятої Діви Марії, св. Параскевії та св. Миколи Чудотворця, але до наших днів збереглася лише остання.Дослідники припускають, що Миколаївська церква була збудована на початку 18 ст., в 1751 р. відремонтована, а в 1798 р. перебудована.

З 2006 р. в Ізках будуються нові підйомники на гору Магура : двокрісельний довжиною 1200 м та бугельний - 950 м. Тут також працює турбаза "Ізки" .

Ще про Ізки дивитись тут

Селище Гуйва Житомирського району, Житомирської області мало кому відоме, але саме тут було побудовано ставку "Хегевальд" (в перекладі з нім. Hegewald - "заповідний ліс", "заповідник") для рейхсфюрера СС Генріха Гіммлера, а також рейхсміністра доктора Ганса Ламмерса та міністра закордонних справ Йоахіма Ріббентропа.

Будівництво велося з 10 жовтня 1941р. по 1 липня 1942 р. радянськими військовополоненими під пильним наглядом есесівців. Після закінчення будівництва всіх полонених розстріляли. Поруч знаходився двоповерховий штаб військового керівництва, колишній Будинок культури, а нині школа.

На відміну від ставки Гітлера "Вервольф"(неподалік м.Вінниця), яка була повністю зруйновна, від ставки Гіммлера збереглися дві залізобетонні коробки, одна з яких розташована на території нинішньої військової частини, а друга - в селищі поруч з житловими будинками, "замаскована" господарськими будівлями.

своїй ставці Гіммлер провів кілька історично важливих зустрічей. Перша відбулася в серпні 1942 р. з керівником політичної розвідки Німеччини Вальтером Шелленбергом, у ході якої обговорювався план усунення Гітлера від влади, за яким Німеччина припиняла війну і укладала мир з країнами Заходу. Проте втілити план у життя не вдалося. Друга зустріч відбулась влітку 1942 р. з вищими чинами поліції і командирів частин СС, де Гіммлер зачитав відомий план "Ост", який передбачав проведення етнічних чисток на території Східної Європи, і її німецької колонізації після перемоги над СРСР.

Про існування ставки "Хегевальд" та про таємну зустріч з Гіммлером світу стало відомо з мемуарів Шелленберга (книга "Лабіринт", Лондон 1956 р.). Проте радянське керівництво ще в роки війни знало про місце знаходження штаб-квартири Гіммлера , оскільки в грудні 1942 р. радянські розвідники взяли в полон імперського радника зв'язку та отримали секретні папери і топографічну карту зв'язку, де червоною лінією позначалися підземні комунікаційні кабелі ставок Гітлера, Герінга та Гіммлера . Проте, з невідомих причин, Москва цією інформацією не скористалася.

Ще багато цікавого про Гуйву дивитись тут

Невицьке (угор. Nevicke) - село Ужгородського району, Закарпатської області розташоване на правому березі річки Уж на відстані 12 км від м. Ужгород.Історія села тісно пов'язана з Невицьким замком, розташованим неподалік на горі вулканічного походження на висоті 260 м н.р.м. Проведені розкопки дають підстави припустити, що замок побудували в 12-13 ст. на місці більш ранньої дерев'яної фортеці.

За народними переказами першу дерев'яну фортецю на цьому місці побудувала слов'янська княгиня задовго до приходу угорських племен у Придунайську низовину. Фортеця слугувала укриттям для жінок та дітей у разі нападу ворогів. Звідси й назва замку повязана з словом "невистка", тобто наречена або дівчина. Перші мешканці Невицького, імовірно, були замковими селянами, які виконували різні роботи, пов'язані з утриманням фортеці.

Стратегічно форпост мав дуже вдале розташовування, адже саме в цьому місці вузька долина р. Уж починає розширюватися, що дозволяло свого часу контролювати торгівельний шлях з Угорщини, який проходив через Ужоцький перевал в Галицько-Волинське князівство та до Польщі.

Відомо, що у в 1279 р. угорський король Ласло IV Кун (р. п. 1272 - 1290) передає землі Ужанського комітату трансільванському воєводі Фінті з роду Обо (Аба). У 1290 р. король Андраш III (р.п. 1290-1301) призначив жупаном Ужанського комітату угорського феодала Омодея(брата Фінті Обо), місцем проживання якого була саме Невицька фортеця

За господарювання Другетів на місці дерев'яної фортеці розпочинається будівництво кам'яного замку, який до початку 15 ст. був центром їхніх володінь. Після того як управління маєтностями Другетів було перенесене до Ужгорода, Невицький замок перетворився на форпост для захисту підступів до Ужгородського замку.

Посеред двору виділявся також двоповерховий палац із центральною чотириповерховою баштою-донжоном. Загальна площа замчища становить близько 1500 кв. м.

Ще багато цікавого про Невіцьке та замок дивитись тут

<Згадаю ще раз про Середнє. Вже писав про те що в Середньому не тільки замок тамплієрів, але і колись потужний він завод Ліанка. Клімат та вдале розташування стали благоприємними факторами для вирощення винограду в цій місцевості. Середнянські вина експортувались в різні країни Європи починаючи з 17 ст., а російський цар Петро I, спробувавши в 1711 р. місцевого вина, наказав купити частину виноградників.

В тому році ми на нього не потрапили, але вирішили цього року пив правити цей пробіл. Звісно як завжди ми запізнились до закриття, поки прогулялись по чеському кварталі в Хусті, поки доїхали вже було 17:30, завод працює до 17:00. Спіймали екскурсовода майже вже на виході, який вже закривав приміщення. Коротше кажучи я її вломив, щоб вони затримались і провели екскурсію з дегустацією. Дегустація з екскурсією коштувала 42 грн. з чоловіка (це як за святкові дні). Мені як водію теж впаяли дегустацію, бо за 18 грн. (це ціна за просто екскурсію в святкові дні) вона сказала працювати не буде, коротше скачала лишні бабки, але дивлячись на ситуацію, права звісно не качав)) Мені навіть наливали всі вина )))

ЮНЕСКО включило середнянські підвали до своїх списків, що свідчить про їх унікальність. На цьому вся унікальність і закінчується. Завод навіть не може продовжити ліцензії на продаж деяких сортів вина, продають тільки у себе в магазині наливом. Та і інші «пляшкові» віна ви зможете купити тільки в Середньому, його навіть не знайти в Закарпатті. Доход на який розраховує завод як з’ясувалося це звісно екскурсії, дивно насправді, вин завод який живе за рахунок туристів, а не вина.

Була гарна екскурсія і не менш смачна дегустація. Завжди коли їжджу по він заводам жалкую про те що всі п’ють а я ні (( В дегустації приймало участь 7 сортів вина «Спокусниця», «Гроно Закарпаття», «Іршавське», «Ізабела» два види, «Біле столове», «Столове» рожеве. Як можна здогадатися що віно «Спокусниця» відноситься до елітних вин заводу. Список він може бути різним, подають на дегустацію віна яки є, а не всім один і той самий набір. Наприклад колись подавали «Каберне», «Троянда», «Середнянський замок»

За межами вже заводу є магазин який знаходиться в адміністративному корпусі. Так як ми запізнилися, а потім ще побули на дегустації, звісно що продавщиця вже пішла додому. На телефоні дзвінки екскурсовода не відповідала, але ми не хотіли так здаватися, нам розповіли де вона живе, це було не далеко від заводу, ну ми і пішли. І знову треба було вмовляти, як що чесно то з великим напруженням вдалося все ж її умовити. Як вже писав таки сорти як «Спокусниця» та «Каберне» просто в налитих півтора літрових пляшках без етикеток. Спокусниця 100 грн. літер, Каберне 50 грн. літер. Таки віна як «Іршавське», «Ізабела», «Столове» можна придбати у стекля них пляшках від 20 до 27 грн.

Ось таке вийшло знайомство з Ліанкою підвали якого внесені до реєстру ЮНЕСКО, та завод який залишився на доісторичному рівні і нічого не роблять для того щоб хоча б туристи змогли залишати як можна більше грошів, як що не в змозі робити вино.

Ще про Середнє і він завод Ліанку дивитись тут