Давно планували цю поїздку, але ніяк не виходило. Нарешті на цих вихідних виїхали і ось що в нас вийшло. Межирів – Жмеринка – Северинівка – Чернятин – Носківці – Браїлів – Винниця (ночівля) – Селище – Гнівань – Сутиски – Тиврів – Вороновиця – Немирів – Бабин – НовоживотівДороги в цілому не дуже, особливо до палаців, розбиті, або бруківка. Як що б не побачене то було б зовсім кепсько. Але мандрівка удалась, подивились багато палаців, я в захваті. В 7 годин вже їхали. Перший день Межирів – Жмеринка – Северинівка – Чернятин – Носківці – Браїлів.

Межирів сподобався, але доїхати до нього, це жах, думаю що туди мало хто добирається. Файний краєвид, Костел Вознесіння побудований у 1794р за кошти Андрія Орловського, Церква Олександра Невського, польський цвинтар, та руїни синагоги не шукали, на зворотному шляху в хащах побачили руїни старих печей, яки дуже схожы на залишки замку.

Жмеринка, перший облом це ремонт вокзалу який був зроблений за проектом Городецького.

Трошки погуляли по місту по знімали ще деякі пам’ятки і далі в Северинівку та Чернятин, дорога нормальна, тільки коли до самих палаців повертати то традиційно погана. Палаці цікаві особливо спобався в Чернятині, палац в якому проживав польський магнат Вітославський, у минулому – коронний обозний, досить поважний чин при польському монарху.

Наступний пункт Носківці, подивились на мапі що не далеченько та біля траси, але ж як ми помилялись. Треба було бачити здивовані обличчі селян яки не розуміли що ото ми шукаємо і зовсім яким вітром занесло. Дорога це капець повний, довго питали одних тіток, поки з «допиту» не з’ясувалось що є якась школа, яка згоріла і зовсім там нічого нема і нічого дивитись. Досвід підказує що це як раз те що ми шукаємо, проїхав все село діти підказують що до школи треба повертати праворуч, дорога веде в хащі якийсь. Але жага побачити володінні магнатів Потоцьких бере в гору. Цікаво, але сумно що все так занепадає. Тут робимо перекус запасами з холодильника і їдемо в Винницю ночувати.

По дорозі заскочили в Браїлів, відзняли палац фон Мекків. Швидко доїхали до Вінниччини.

Знайшли готель Сафарі, дуже нам сподобався, все зроблено під сафарі, звірки, то що … 300 грн полу люкс з кондиціонером, сніданок, вечерю можна замовляти в номер. Доречи сніданок 50 грн., вечеря 60 грн., різноманітне меню. В цілому дуже сподобалось, наші рекомендації, будемо тепер там зупинятися.

З ранку попив чаю поїхали на Вороновицю, вірніше вона була у нас в планах, але вирішили зробити невеличкий гак через Селище – Гнівань – Сутиски – Тиврів. Я вже був тут 4 роки тому, вирішили обновити фото, та подивитись як воно там зараз стоїть. Селище, башта від замку українського роду Черленковських стоїть. Поруч будують щось на подобі замку, в якому планують зробити готель, ресторан, але щось робота не дуже йде. Також раніше біля замку був пантон через річку, вже нема ;)

Поруч Гнівань, живе містечко, костел так і стоїть в своїй красі.

Сутиски, Маєток графа Д. Ф. Гейдена.

Тиврів, тут ми походили довгенько поки подивились великий домініканський монастир, 1742р., який постраждав від рук комуністів. Дуже великий, мало таких збереглось. Починає оживати, келії відреставровані, ведуть службу, маємо надію що костел буде жити. За костелом можна побачити палац Ярошинського який у кровопролитній битві з родом Калитинських здобув право на власність Тиврівом. Ну і звісно спустилися до Бугу, ух красота …

Далі нарешті Вороновиця, колись я був пізно у вечорі, мало що було видно, а тут палац Грохольського во всій красі, гарне місце. А для тих для кого це мало може зробити як на мене подвиг та подивитись дерев’яну Михайлівську церкву, до якої важко доїхати, а топати прийдеться далеченько.

Наступний пункт в наших планах був останній, це Немирів де знаходиться палац Щербатових. Зараз там знаходиться санаторій Авангард, гарне місце, як що їхати то треба виділяти пару годин щоб насолодитися парком, посидіти на лавці відпочити.

Ну і ось дорога додому, хоча наші відкриття не закінчились, випадково натрапили в Бабині на палац Ярошинських та цукровий завод. Приємна знахідка. Та не змогли проїхати Новоживотів де побачили дерев’яну церкву.

Разом 840 км.Бюджет 2х денної мандрівки 1400 грн.

Село Бабин, Іллінецького району, Вінницької області розташованеза 11 км від районного центру. У 1862 р. на місці сільської гуральні (винокурні) відома родина цукрозаводчиків Ярошинських будує завод.На вул. Ватутіна, №7 посеред старого парку знаходиться палац Ярошинських, 1863 р.

***********

Ще про Бабин тут

***********

Село Гукливий (угор. Zugo) Воловецького р-ну, Закарпатської області розташоване в долині між полониною Боржава та Бескидським хребтом за 6 км від районного центру. Село відоме старовинним рукописним документом - "Гукливським літописом", з якого відомо, що Гукливий був заснований вихідцями з Галичини. Перша письмова згадка про Гукливий сягає 1588 р. Назву села пов'язують з невеличким потічком Гукливчиком.

В Гукливому є три храми. Один із них - найдавніший ансамбль лемківського дерев'яного церковного зодчества Воловецького району - тризрубна церква св. Духа та дзвіниця,18 ст.

В інтер'єрі храму зберігся старовинний бароковий іконостас, виконаний німецьким художником Францом Пеєром, 1784 р.

В 1967 р. з Гукливого до Ужгородського музею народної архітектури та побуту була перевезена бойківська хата, сер. 19 ст.

У селі є єдиний в Україні та країнах СНД мілітарі-готель "GrunHof" http://hof.net.ua, зведений на фундаменті бункера, де знаходилася ставка угорської армії часів Другої світової війни. Саме тут проходив мукачівський напрямок лінії Арпада. До нашого часу збереглися залишки дзотів, дотів, ліній протитанкових споруд, вогневих точок, протитанкових ровів, ліній мінних полів тощо.

а ще зустріли таких ось хлопаків ;) Львівський якісь клуб так мандрує.

***********

Ще про Гукливий тут

***********

Селище міського типу Воловець (угор. Voloc) - районний центр Закарпатської області розташований у високогір'ї Українських Карпат, на південь від Верховинського вододільного хребта та на північ від хребта Полонина Боржава, в долині річок Вича (притока Латориці) та Волівчика. Селище знаходиться біля підніжжя вершин Темнатик та Плай, на висоті близько 500 м н. р. м.

Через Воловець проходить залізничне сполучення Київ - Чоп, а за 11 км від селища - міжнародна траса М17 (Брест-Київ)/М06 (Київ-Чоп).

Відомо, що в 15 ст. одна частина поселення належала родині Перені, а друга - феодалам Білкеям. Потім Воловець постійно змінював власника, а на початку 17 ст. був включений до Мукачівської домінії. В 1625 р. начальник гарнізону Мукачівського замку Янош Балиндя подарував поселення Олексі Шимону, при умові, що той заселить територію своїми кріпаками.

В середині 19 ст. у Воловці було збудовано найкращий в Австо-Угорщині лижний трамплін. У 1862 р. село відвідали імператор Франц-Йосип разом з герцогами Шварценбергом та Естергазі. Імениті гості спускалися з гір на лижах та стрибали з місцевого трампліна. На жаль, нині від від унікальної споруди зберігся лише фундамент.

В 2009 р. глава греко-католиків Закарпаття освятив престол церкви Воздвиження Чесного Хреста у Воловці, а в 2010 р. - було освячено нову фару біля Свято-Вознесенського храму.

***********

Ще про Воловець тут

***********

Головною пам'яткою Мукачево є замок Паланок (14-17 ст.), який стоїть на горі вулканічного походження висотою 68 м і займає площу 13 930 кв. м. і є яскравим зразком середньовічної оборонної архітектури. Загальна довжина периметру замку 248 м, ширина - понад 100 м.Точна дата заснування замку невідома, але в документах мукачівське укріплення, що входило в оборонну лінію кордонів Давньоруської держави за Карпатами, згадується вже в 11 ст.

Угорська хроніка свідчить, що в період правління короля Ласло І Святого (1077-1095) фортеця була укріплена кам'яними стінами, а в 1086 р. витримала п'ятиденну облогу і штурм половців на чолі з ханом Кутеском. А от орди Батия, які пройшли на Закарпаттям в 1241 р. навіть не наважилися штурмувати твердиню. Після їх відходу фортецю значно укріпили, на випадок нового монголо-татарського нашестя.

В 13 та 14 ст.ст. замок був власністю угорських королів династії Арпадовичів та Анжу і охороняв військово-стратегічні шляхи. Основною спорудою тодішнього замку була квадратна вежа -донжон. В грамоті від 1321р. названий перший комендант фортеці - Томаш, наджупан Бережського і Угочанського комітатів. В 1352 р. в районі Підгорян комендант замку Де?же розбив загін татарського хана Атламоша, а самого хана стратив у замку.

Замок почав виконувати не тільки оборонну функцію, але і житлову, оскільки до вежі -донжону, прибудували кам'яну двоповерхову споруду - житло для княжої сім'ї та челяді. Під вежею в скелі був видовбаний колодязь діаметром 2,5 м і глибиною 85 м, до шахти якого на глибині 13 м симетрично примикають гвинтові сходи.

Герб Ракоці

Після поразки угорського війська у битві під Могачем в 1526 р. місто разом із замком побувало у володіннях трансільванських князів, імператора Фердинанда I, Габсбургів та Австрійської імперії.

Сучасна фортеця складається з чотирьох терас, на яких побудовано три замки. До старого Верхнього замку були прибудовані Середній і Нижній, а також зовнішнє оборонне кільце, яке складалося з наповненого водою рову, земляних валів, частоколу і кам'яної стіни з бійницями.

***********

Мукачево, Замок Паланок, багато інформації та фото.

***********

Будинок міської ратуші, пл. Миру/вул. Пушкіна, №2 Побудований в 1904 р. за проектом та під безпосереднім керівництвом архітектора з Будапешту Яноша Бабули-молодшого.Головний портал будівлі прикрашає годинник, кошторис на виготовлення якого склав в січні 1904р. майстер Й. Шовинський.

Закарпатський російський драматичний театр, пл. Миру, №1В березні 1884 р. в Мукачево було організовано "Товариство з будівництва театру". 50 членів товариства звернулися до жителів міста з проханням надати матеріальну допомогу фонду будівництва. Багато мукачівців відгукнулись.

Пам'ятник рівноапостольним Кирилу і Мефодію встановили у 1996 р. (ск. Іван Бровді, арх. Олександр Андялоші).

На фасаді сучасного будинку в стилі модерн в 1969 р. та в 1992 р. меморіальна дошка оновлювалась.

"Білий дім", 17-18 ст. , вул. Миру, №16а Колишня резиденція князів Ракоці була споруджена в середині 17 ст. в стилі Ренесанс.

Дослідники припускають, що будівництво розпочалось за наказом Дьєрдя I Ракоці. Тоді ж було розбито сад і вирито колодязь. Своєю назвою "Білий палац" зобов'язаний білим фасадам з червоним вкрапленням на кутах.

Костел св. Мартина та каплиця 14 ст., вул. Миру, №39 У дворі кафедрального собору св. Мартина знаходиться каплиця св. Йосипа - один з найдревніших пам'ятників кам'яного церковно-храмового зодчества Закарпаття .

Друкарня Грінштейна, перехрестя вулиць О. Пушкіна та І. Зріні, №20/2

***********

Прогулятися по вулицям Мукачево, буде багато інформації та фото.

***********

Мукачево (угор. Munkаcs) районний центр та друге за величиною місто в Закарпатській області розташоване на р. Латориця на стику відрогів Вулканічних Карпат та Закарпатської низовини.Місто входило до складу різних держав, що відбилося на його архітектурі, національно-етнічному складі, традиціях і звичаях. Мукачево свого часу знаходилося на перетині торгових шляхів, які в історичних документах згадуються як "Великий слов'янський шлях", а нині є важливим транспортним вузлом міжнародних магістралей: залізничних - Москва-Київ-Будапешт-Белград-Рим і Москва-Київ-Братислава-Прага-Відень та автомобільних - Київ-Будапешт-Відень і Київ-Прага.

Сучасне місто фактично складається з шести поселень - Оросвигово, Підмонастир, Паланок, Підзамок, Підгород та самого Мукачево.

Перша письмова згадка про Мукачево зустрічається в угорській хроніці "Gesta Hungarorum" кін. 12 ст., де йдеться про перехід угорських кочових племен на чолі з князем Алмошем (Арпадом) в 896 р. через Карпати та захоплення міста, де він 40 днів святкував перемогу.

У 10-11 ст. ці землі входять до складу Київської Русі. У той час на місці нинішнього Мукачівського замку було невелике укріплення, що входило в оборонну лінію кордонів Давньоруської держави за Карпатами. Проте вже в другій половині 11 ст. угорські феодали захопили Мукачево та частину Закарпаття, а ослаблена міжусобицями Київська Русь не змогла цьому протидіяти .

В 1281-1321 рр. Мукачево входило до володінь Галицько-Волинського князівства. Грамотою від 22 травня 1376 р. королева Угорщини і Польщі Єлизавета Анжу надала Мукачево статус привілейованого та право користуватися печаткою із зображенням св. Мартина, покровителя міста, для скріплення актів купівлі-продажу виноградників.

З 1633 р. до 1711 р. з невеликою перервою місто і домінія належали династії трансільванських князів Ракоці, які перетворили його у столицю свого князівства. У 1644 р. в Мукачево відбулися переговори між трансільванським князем Дьєрдем I Ракоці та французькими дипломатами Джуліо Мазаріні та Антуаном Фуке про спільну боротьбу проти Австрійської імперії.

Після розпаду Австрійської імперії угорський уряд в грудні 1918 р. проголосив про створення напівавтономної Русинської Держави зі столицею в місті Мукачево, проте в квітні 1919 р. місто зайняли румунські війська. З 1920 р. за Тріанонським мирним договором Мукачево ввійшло до складу Чехословаччини, а на початку листопада 1938 р. місто окупували угорські війська. 26 жовтня 1944 р. місто звільнили солдати 4-го Українського фронту і на першому з'їзді народних комітетів Закарпатської України було прийнято Маніфест про возз'єднання з Радянською Україною.

***********

Буже багато про Мукачево можно прочитати тут

***********

Національний природний парк "Синевир" (угор. Szineveri Nemzeti Park) розташований в Міжгірському районі Закарпатської області. В 1974 р. було організовано ландшафтний заказник загальнодержавного значення "Синевирське озеро", а 5 січня 1989 р. створено парк загальною площею понад 40 000 га. Назва парку походить від назви найбільшого на Закарпатті озера Синевир, яке знаходиться на його території і займає площу близько 7 га.  

  Синевирське озеро розташоване на висоті 989 м н. р. м. має максимальну глибину 22 м. Озеро утворилося в результаті потужного зсуву близько 10 000 р. тому, внаслідок чого була утворена гребля, яка повністю перегородила долину, що призвело до заповнення улоговини водою з гірських струмків.  

За легендою, мальовниче озеро утворилося від потоку сліз графської доньки Синь на місці, де її коханого, простого верховинського пастуха Вира, було вбито за наказом графа.

На одному березі озера побудовано оглядовий майданчик за проектом архітектора Юрія Соломіна, а на другому березі височить на 13-метрова скульптурна композиція "Синь і Вир", вирізана в 1984 р. із червоного дерева скульпторами Іваном Бровди та Михайлом Саничем.  

До складу парку входять також відомі верхові оліготрофні болота Глуханя і Замшатка, урочища Кантина, Песся та Квасовець.  Природні умови парку є типовими для Карпатського гірського масиву - Горган. Найвищими вершинами тут є Стримба (1719 м) та Негровець (1707 м).  

Національний природний парк "Синевир" з 2001 р. проводить щорічний фестиваль етнічної музики "На Синевир трембіти кличуть". До участі у фестивалі залучаються найкращі аматорські фольклорні та професійні колективи області та України. Кожна сільська рада Міжгірського району розгортає виставку виробів декоративно-прикладного мистецтва, під супровід музик виконуються характерні для цієї місцевості народні пісні та коломийки. У рамках фестивалю проводиться благодійна акція "Кожній дитині - родину!", спрямована на розвиток мережі дитячих будинків сімейного типу та прийомних сімей.  

***********  

Дивитись багато про Національний природний парк "Синевир"   

***********

Мандрівка по Волині. Головна мета це Луцьк, дуже давно планував доїхати до нього.Проїхали - 1107 км. Олика – Піддубці – Романів - Воротнів – Підгайці – Луцьк – Прилуцьке – Жидичин – Маяки - Рокині – Копачівка – Веселе – Торчин – Білосток – Городище - Несвіч – Коршів – Гірка Млинів – Забороль – МлинівПаливо – 155 л. – 1017 грн. (14л./100 км.). Житло – 470 грн. (2 ночі). Їжа – 350 грн. Білети – 30 грн. Штраф - 100 грн. Бюджет вийшов до 2000 грн. так і планували.

Виїхали з Києва у вечорі п’ятниці, благополучно доїхали до Рівного, дорога казка, дуже гано зроблена, правда зустрічаються по одній полосі, але не в напряг, єдине що десь 15 -20 хвилин була пробка із за аварії якраз на такий з ділянок. По дорозі подивились Олика – Піддубці – Романів - Воротнів – Підгайці

Олика

Олика

Воротніві приїхали в 23:00 до мотелю Хутір http://hutir.com де і планували переночувати. Гарне місце, нам дуже сподобалось гарні номери з кондиціонерами. Ми брали з великою двомісне ліжко в яке помістилися у трьох. У вартість номера входить сніданок. Своя паркова під охороною. І за все ми заплатили лише 220 грн.

Поснідавши поїхали до Луцька там ми планували провести весь день. Відразу на в’їзді поселились в мотель Околиця за 250 грн. без сніданку і кімнати не таки гарні, але теж не погано, відпочити можна, теж вибір пав тому що там був кондиціонер. Посилились і відразу поїхали дивитись замок та стару частину міста,

потім прогулялися по перехідній вулиці і там в одній з кафешек засіли обідати. Нажаль не пам’ятаю як називається, але це кафе має свою випічку і кормлять гарно, обід на двох 90 грн., це перше друге і квас, порції великі, сподобалось.

Пішли гуляти далі містом дійшли до парку що напроти національного університету, а там продають біля фонтану дуже, дуже смачне морозиво, безліч смаків. Особливо дружині дуже сподобалось. Коштує щось 6 грн. кулька, ми спочатку по 3 кульки взяли, а потім коли їхали наступного дня вже додому то подорозі зупинились щоб знову покоштувати морозиво, тут вже нагребли по 4 кульки на кожний ріжок.

Так пройшов день в Луцьку, місто дуже сподобалось, гарне таке, нема до чого придратися. У вечорі повернулися до мотелю, помили малу вложили спати, а сами ще попили чайку з випічкою купленою в пекарні при кафе у якому обідали. Наступного дня по дорозі додому ще подивились чи мало Прилуцьке – Жидичин – Маяки - Рокині – Копачівка – Веселе – Торчин – Білосток – Городище - Несвіч – Коршів – Гірка Млинів – Забороль – Млинів

Прилуцьке

Рокині

Торчин

БілостокПообідали в якомусь цікавому придорожньому комплексі, запропонували в шатер на природі. Обід 104 грн. на двох, так само перше,друге та чай.

І знову гарна дорога, так розігнався що в Білій Криниці потрапив у засідку, 100 грн. на місці і щасливої дороги. Ось така гарна, цікава мандрівка вийшла, а саме головно що ми нарешті вирвались з Києва і побачили те про що давно мріяли. Ну і мала в свій рік може поставити нову галочку в своєму мандрівному листі ))

***********

Волинь

***********

Невелика вулиця Одеси, на якій свого часу концентрувалася величезна кількість кафе та готелів. Це вулиця, яку згадував Олександр Пушкін в своєму творі "Євгеній Онєгін".Перша згадка про Ланжеронівську вулицю з'являється в 1817 р.

"Рабінович", "Антилопа Гну", "Пам'ятник грядучому генію", "Сашка-музикант", "Джинсовий Дюк", "Зелений фургон", "Одеса-мама", "Одесит Міша", "Шаланды, полные кефали ...", "Пам'ятник невідомому читачеві", пам'ятник Ільфу та Петрову

З вулиці Пушкінської відкривається неперевершений вигляд на боковий фасад Національного академічного театру опери та балету (пров. Чайковського, №1).

Ще дуже багато інформації та фото