Три України. Одна Авдіївка.

Я знову бачу три країни в одному місті.

Мерзота. Вона знову повиповзала з усіх шпарін.
-"А гдє ещё гуманітарка? А почєму каша не грєчнєвая і когда будєт мясо? Убєріте свою армію, із-за нєё по нам стрєляют. На хєра ти прієхал на мой Донбас?"
Бидлота оговталась, поїла, й почінає качати права. Декілька разів ледь-ледь не доходило до бійки. Вони захоплюють місця в чергах за гуманитарною допомогою, влаштовують "карусель", отримуючи гуманітарку по декілька разів на день. Я бачу одні й ті самі огидні пики щодня. Які мріють про "русскіх братьєв".
Літні люди, та мешканці Авдіївки із почуттям власної гідності потерпають від жлобства та хамства бидлоти. Вони займають черги з вечора на стадіоні, під час обстрілу ховаються хто де, а з ранку з'являються списки, де вони відсутні. Я осбисто бачив та спілкувался із старенькими, які приходять просто поїсти, бо це єдіне місце, де їх нагодують. Армія нагодує. А ще вони кажуть, що не можуть нічого отримати, бо не проштовхнутися до пункту видачі. 
Діти. Їх чимало. Вони значно доросліше за своїх однолітків з мирної України. Деякіх дітей хотілось забрати від їхніх батьків просто негайно. Знаючи історію Донеччини, я не розумію звідки такі щирі та чудові діти. В мене немає логичного пояснення. Не інакше, ниж промислом Божим, я це не поясню. Бо наша війна, за них так само. Без дітей нас не існує. 
Місцева влада. Я її погано бачу. Роздача гуманітарної допомоги, з владою міста, неорганізована. Зовсім. 
В місті досі немає світла, не всюди є вода та газ. Щоночі обстріли житлових будинків. Хтось поширює плітки, що у випадку евакуації, будинки та квартири будуть пограбовані.
Їхати мало хто хоче. Всі мріють про мир. Аби припинили стріляти.
Мир буде, обов`язково. І наша армія - тому запорука.
Гарних вам вихідних.