Сьогодні журналісти Івано-франківських регіональних та всеукраїнських телевізійних каналів, радіо та газет побували на військовому аеродромі 114-ї бригади тактичної авіації. Там вони побачили, як відбувається підготовка Українських військових пілотів до виконання завдань з охорони неба під час проведення міжнародного чемпіонату "Євро-2012". Вони стали свідками того, як пілоти виконували польоти на бойових літаках Міг-29 та навчально-тренувальних літаках Л-39.
За задумом навчань, Л-39 виконували функцію порушників повітряного простору України. А пілоти-винищувачі мали їх ідентифікувати у повітрі та примусити до посадки на військовий аеродром. З поставленими завданнями пілоти впорались успішно.
- Я ніколи не був проти того, щоб журналісти висвітлювали те, як навчаються і літають наші пілоти, - зазначив командир 114-ї бригади тактичної авіації полковник Сергій Голубцов. - Адже суспільство має знати, що Україна має потужні Збройні Сили, що літаки літають, що люди підвищують свої навички та класність. Отже ми завжди раді тим представникам мас-медіа, які об'єктивно і правдиво підходять до висвітлення армійського життя.
- На військовому аеродромі я вперше, хоча народилась і виросла у Івано-Франквіську, - розповіла журналіст обласного телебачення "Галичина" Юлія Юзьків. - Мене вразило те, як сумлінно і відповідально підходять до виконання своїх обов'язків всі військовослужбовці частини. Як пілоти люблять небо... Мені приємно, що збільшилась кількість польотів, що льотчики мають можливість тренуватись. Я вірю в те, що наші повітряні кордони надійно захищені.
- Наших глядачів завжди цікавило те, як відбуваються польоти, яким є процес підготовки літаків та льотчиків, - поділилась журналіст національного телебачення ІСТV Оксана Кваснишин. - Я вдячна командуванню частини за те, що ми отримали таку можливість не просто розповісти а й показати нашу авіаційну бригаду в дії. Переконана, що цей наш сюжет на позитивне багато негативних питань простих громадян.
Підполковник Тарас Грень
Західний регіональний медіа-центр Міністерства оборони України.

Всі роботи відбуваються в рамках підготовки захисту повітряних кордонів України під час «Євро-2012»

 

 

   Спеціалісти 352-го окремого інженерно-аеродромного батальйону, де командиром полковник Олександр Катюха, розпочали роботи з ремонту Івано-Франківського військового аеродрому. Протягом кількох минулих днів фахівці цього підрозділу проводили заміну дефектних ділянок штучного покриття технічної позиції підготовки літаків, а також виконали низку завдань з вдосконалення комунікаційних систем аеродрому. В подальших планах військових інженерів – провести огляд та ремонт злітної смуги аеродрому.

  Для виконання поставлених завдань з міста Хмельницького, де дислокується цей підрозділ, на Прикарпаття прибуло вісім одиниць техніки та два десятки військовослужбовців.

Підполковник Тарас Грень.

Західний регіональний медіа-центр Міністерства оборони України.

(ФОТО ДИВІТЬСЯ В МОЄМУ ФОТОБЛОЗІ. А ТО, ЩОСЬ ТУТ ОСТАННІМ ЧАСОМ ПОГАНО ЗНІМКИ ВИСТАВЛЮЯТЬСЯ) 

  З початком квітня в Україні стартувала чергова призовна кампанія «Весна 2012». Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України в квітні-травні цього року стануть призовниками 610 прикарпатців. До Збройних Сил України буде призвано 450 юнаків, до Внутрішніх військ – 120 хлопців, а 40 призовників проходитимуть службу у структурах Держспецтрансслужби.

   До речі, найбільша кількість призовників цього разу буде з Львівської та Донецької областей – 1200 та 1300 осіб відповідно. Причому до Внутрішніх військ більше скеровуватимуть хлопців зі сходу України – 350 осіб, а львів’яни в основному поповнять лави захисників Батьківщини, одягнувши однострої солдатів та матросів Збройних Сил України – 1005 юнаків.

Загалом за час кампанії «Весна 2012» буде призвано 21400 громадян України. Сума коштів, необхідних для підготовки та проведення призову на строкову військову службу з розрахунку на одного призовника становить 93 гривні 13 копійок. Зокрема, обсяг фінансових видатків по Івано-Франківській області становитиме 56809,3 гривень.

  Працівники Івано-Франківського обласного військового комісаріату нагадують усім чоловікам призовного віку, що, відповідно до Закону України «Про військову службу та військовий обов’язок», навіть відсутність повістки не звільняє громадянина нашої держави від виконання свого конституційного обов’язку. А заступник військового прокурора Івано-Франківського гарнізону майор юстиції Андрій Величко застерігає всіх призовників від бажання ухилитись, адже відповідно до законодавства та 335 статті Кримінального Кодексу України «втікачі» від призову отримують кримінальну судимість і строк ув’язнення до двох років.

Підполковник Тарас Грень.

Західний регіональний медіа-центр Міністерства оборони України. 

В рамках проведення раптової перевірки Генеральним Штабом Збройних Сил України бригад тактичної, та транспортної авіації Повітряних Сил Збройних Сил України, що дислокуються в різних регіонах України, на військовий аеродром 114-ї бригади тактичної авіації було здійснено переліт особового складу та літаків СУ-25 299-ї бригади тактичної авіації з аеродрому в Кульбакіно Миколаївської області. В свою чергу особовий склад 114-ї Івано-Франківської бригади тактичної вилетів до військового аеродрому в Миргороді. Загалом під час  перевірки з 9-ти  авіаційних частин здійснили перебазування з основних на оперативні аеродроми, з подальшим відпрацюванням визначених завдань близько 25 літаків винищувальної, бомбардувальної, штурмової та транспортної авіації, дислокованих на Полтавщині, Івано-Франківщині, Миколаївщині, Хмельниччині, та Вінниччині.

- Переліт до Івано-Франківська пройшов спокійно, - зазначив старший штурман підполковник Олександр Дяків. – Єдина особливість що під час нашого перельоту йшло масове перебазування авіації. Вся техніка спрацювала штатно, ніяких відмов чи надзвичайних подій не було. Аеродром в Івано-Франківську для мене знайомий, адже я тут вже сідав в минулому році, коли група наших авіаторів здійснювала переліт на авіа шоу до Польщі. Однією з цілей поставлених перед нами є перевірка здатності військових аеродромів забезпечувати безпеку польотів. Івано-Франківськ з цим завданням справився. Системи зв’язку, навігації, посадки працюють відмінно. Нарікань на роботу прикарпатців з боку льотного складу нашого об’єднання немає.

   Потрібно зазначити, що на озброєнні 299-ї бригади тактичної авіації знаходяться модернізовані в Україні штурмовики СУ-25 М-1. це унікальні машини, які здатні працювати з супутниковими системами навігації. Крім того ці літаки, на відміну від своїх попередників, здатні уражати цілі без візуального контакту.

Окремим питанням перевірки було здійснення заходів з забезпечення безпеки чемпіонату Євро-2012. військові авіатори здійснювали перехоплення повітряних цілей в різних умовах, на різних висотах, та під час проведення так званої радіо - електронної боротьби. За попередніми даними всі екіпажі продемонстрували високий клас.

(фотографії в окремій папці на моєму блозі)

Підполковник Тарас Грень.

Західний регіональний медіа-центр Міністерства оборони України.

ін 

Івано-Франківськ — Севастополь — Феодосія — Очаків — Івано-Франківськ. Такий маршрут подолала знімальна група обласного телебачення “Галичина”, щоб розповісти про те, як служать прикарпатські хлопці у Військово-Морських Силах України. Протягом тижня журналістка Юлія Юзьків та оператор Петро Солтис, а також кореспондент часопису Міністерства оборони України “Народна армія” підполковник Тарас Грень відвідували військові частини, де служать вихідці з Івано-Франківщини.


Журналісти поспілкувалися з першим заступником командувача Військово-Морських Сил Сергієм Єлісєєвим, командирами частин, офіцерами і матросами. А ще побували на кораблях та військових полігонах, щоб на власні очі побачити, як живуть, навчаються і набираються мужності українські моряки. Про гордість українського флоту фрегат “Гетьман Сагайдачний”, про насичені тренуваннями будні першого батальйону морської піхоти берегових військ ВМС ЗС України, про сучасне озброєння, яке має захищати українські береги, та про багато інших військових таємниць журналісти незабаром розкажуть в інформаційних сюжетах і телепрограмах.

Поїздка, що відбувалася за сприяння голови облдержадміністрації Михайла Вишиванюка, засвідчила: моряки радо приймають до своїх лав хлопців із Прикарпаття — і “строковиків”, і “контрактників”. Наших земляків характеризують як наполегливих, працьовитих і добре мотивованих до служби. Окрім цього, представники командування ВМС високо оцінюють багаторічну співпрацю з виконавчою владою Прикарпаття.

Довідково
За інформацією сектора з питань оборонної роботи апарату ОДА, протягом 2011 року Івано-Франківщина надала шефську допомогу військовим частинам ВМС ЗС України на суму 494 259 гривень. З них — понад 152 тисячі гривень морякам запропонувала виконавча влада обласного центру Прикарпаття, понад 111 тисяч надійшло від міської влади Калуша, 45 тис. грн. — від Надвірнянської та 30 тисяч — від Рожнятівської райдержадміністрацій

Військові авіатори 114-ї Івано-Франківської бригади тактичної авіації прийняли два літака МіГ-29, які пройшли контрольно-відновлювальні роботи на Львівському державному авіаційному ремонтному заводі. Це, так би мовити, «перший транш» з півдесятка літаків, що прийдуть до цього авіаційного об’єднання найближчим часом. За словами представників частини, машини пройшли середній ремонт планера літака і тепер повністю готові до виконання завдань з охорони повітряного простору нашої держави. Нагадаємо, що саме авіатори цієї бригади будуть забезпечувати постійне патрулювання повітряного простору над стадіонами, що прийматимуть учасників чемпіонату «Євро-2012». Таке відновлення авіаційного парку – розвага не з дешевих, адже ремонт кожної з бойових машин коштував близько 6-ти мільйонів гривень. Однак керівництво держави робить все, щоб небо України було надійно захищене.

Підполковник Тарас Грень.

Західний регіональний медіа-центр Міністерства оборони України. 

Путину Владимиру Владимировичу

Глубокоуважаемый Владимир Владимирович!

Подводя итоги жизни и приводя в порядок домашний архив, я решил попытаться получить от государства ясный ответ по вопросу совершенной в отношении меня несправедливости, выразившейся в циничном игнорировании совершенного мною подвига во имя Родины в сентябре 1967 года на терпящей бедствие в Норвежском море атомной подводной лодке  К-3.  Для этого мне пришлось дважды обращаться к Вам (14.10.2005 и 11.01.2006) с просьбой поручить военному ведомству все тщательно проверить и прислать мне документальный ответ, почему мне не было присвоено обещанное звание Героя Советского Союза. Обратите внимание, я не выпрашивал спустя 39 лет у Вас Звезду Героя.  Я просил ответить на вопрос “Почему?” и прислать документ, подтверждающий мое личное отличие.  Оба мои обращения были переправлены для рассмотрения в Министерство обороны РФ и попали там в чиновничью трясину.  Только спустя девять месяцев (под нажимом) я получил по почте официальный ответ из Центрального военно-морского архива, копию которого привожу полностью.  Что же произошло тогда на первенце советского атомного подводного флота К-3 “Ленинский комсомол”? Лодка возвращалась в базу после двухмесячного боевого дежурства в океане. В результате разрыва системы гидравлики в торпедном (первом) отсеке ночью произошел объемный пожар, который немедленно перекинулся и во второй, жилой, отсек бегущими, горящими, как факелы, матросами. В течение нескольких минут в этих двух отсеках погибли 39 человек. Командир ПЛ капитан 2 ранга Ю.Ф. Степанов успел закрыть переборочный люк в третий отсек и спас тем самым от поджога остальные отсеки лодки, предотвратив ее гибель с оставшимся экипажем.  После высадки в Норвежском море на аварийную К-3 оперативной группы (с моим участием) был проведен анализ сложившейся обстановки и констатировано, что во втором и первом отсеках быстро накапливается из аккумуляторной ямы взрывоопасная водородно-воздушная смесь, которая от тления или искрящихся приборов может взорваться, приведя к детонации находящиеся на стеллажах и в торпедных аппаратах боевые торпеды с обычными боеголовками и четыре ядерные торпеды мегатонной мощности каждая, также находящиеся в торпедных аппаратах. Естественно, за этим последовал бы взрыв двух огромный ядерных реакторов. Вся эта драматическая ситуация развивалась в непосредственной близости от страны НАТО Норвегии у мыса Нордкап, и это могло привести к международной ядерной катастрофе.  Все корабли Северного флота, участвовавшие в спасательной операции, заняли места в противоатомной ордере, чтобы не пострадать при ядерном взрыве лодки. На самой лодке началась подготовка мероприятий по предупреждению взрыва.  Из добровольцев подготовили две аварийные партии, которые должны были войти в аварийные отсеки из третьего, закрыть переборочный люк между первым и вторым отсеками, закрыть грибки вентиляции аккумуляторной батареи, через которые водород поступает в отсеки, и отключить батарейные автоматы. Все это нужно было выполнить в полной темноте при окружающей температуре выше 50?С и в изолирующих органы дыхания противогазах ИП –46.  Однако войти во второй отсек никому из обеих аварийных партий не удалось.  Увидев в небольшую щель приоткрытого люка обезображенные пламенем тела своих товарищей, матросы аварийных партий срывали маски изолирующих противогазов из-за начавшейся рвоты, и мне приходилось оказывать им медицинскую помощь, так как штатный врач этой лодки был недееспособен из-за отравления средней степени тяжести продуктами горения.  Возникла тупиковая ситуация, а взрыв мог произойти в любую минуту. Тогда командир 3-й дивизии контр-адмирал Н.К. Игнатов приказал войти в аварийные отсеки двум механикам руководящего звена, чтобы предотвратить взрыв. Оба наотрез отказались выполнять боевой приказ командира дивизии и предложили Н.К. Игнатову мою кандидатуру. Пригрозив механикам трибуналом, если все останутся живы, комдив приказал мне одному войти в отсеки в выполнить намеченные мероприятия. Приказ был отдан вежливо, но без церемоний, так как меня, единственного на лодке дееспособного врача, отрывали от оказания неотложной медицинской помощи двум десяткам пострадавших в аварии подводникам и бросали на амбразуру, чтобы заменить двух струсивших здоровых механиков в реальной схватке со смертью. Где еще могло произойти такое позорище?! Ведь подготовка инженеров-механиков в вопросах организации и борьбы за живучесть при авариях в сотни раз превышает по объему и качеству скромные навыки, которые получали тогда врачи. Кроме этих отказавшихся руководителей, на лодке были еще четыре десятка непострадавших механиков. Но выбор остановили на меня, и я без обсуждения выполнил приказ. С большим трудом, только в трусах, носках и перчатках, я смог протиснуться во второй отсек сквозь приоткрытую щель люка, подпертого изнутри обгоревшими трупами. Мне пришлось войти в отсек без страховки, и я отчетливо понимал, что у меня нет шансов вернуться оттуда живым, если мне станет плохо, так как за спиной у меня находились только двое струсивших механиков, которые, наверняка, не станут меня спасать. Ползком, по скользким от сукровицы трупам, я добрался в носовую часть второго отсека и, освободив от трупов люк, задраил его. После этого последовательно выполнил все запланированные операции по предупреждению взрыва. Попытавшись отдышаться, я непроизвольно   выпрямился и ударился головой об острые обгоревшие металлические крепления приборов на подволоке и пробил маску противогаза и кожу головы. Лицо стала заливать кровь из раны, и последним усилием воли, ползком, мне удалось выбраться из этого ада.  После моего выхода из 2-го отсека были локальные взрывы водорода, о которых свидетельствовало резкое повышение температуры переборки. Если  бы взрывы произошли, когда я находился там, то, естественно, не было бы этого письма. К счастью, батарея не взорвалась со всеми неизбежными катастрофическими последствиями. Уже в базе я был приглашен руководством государственной комиссии по расследованию этой тяжелой аварии, которую возглавляли первый заместитель Главкома ВМФ адмирал В.А. Касатонов, вице-адмирал Г.Н. Холостяков и командующий Северным флотом адмирал С.М. Лобов. Поскольку я был единственным, кто побывал в море в аварийном отсеке, меня попросили подробно отчитаться о своих действиях по предупреждению взрыва и высказать мнение о причине пожара. К тому времени все выполненные мной действия во 2-м отсеке были увидены специалистами госкомиссии при его вскрытии в базе. После того, как я ответил на все вопросы адмиралом, мне было объявлено, что принято решение представить меня за совершенный подвиг к званию Героя Советского Союза.  По этому факту у меня имеется видеозапись свидетельских показаний. Позже шепотом мне сказали, что министр оборони СССР, в то время маршал А.А. Гречко, телефонным правом приостановил в “зародыше” мое героическое продвижение на стадии согласования. Как же не хотелось начальству признать и доложить в Политбюро очевидный факт, что катастрофу смог предотвратить только какой-то там флагманский врач! Ведь медицина для начальства  как ночной горшок, нужна, когда приперт… А потом – с глаз долой!  Когда же я получил приведенную выше копию выписки из вахтенного журнала К-3, моему возмущению не было границ. Я понял, что струсившие тогда механики руководящего звена (их фамилии и должности на то время переданы в главную военную прокуратуру), пошли на служебный подлог и сфальсифицировали запись, придумав злополучные 2 метра и пять минут моего пребывания во 2-м отсеке, чтобы оправдать свой отказ выполнить боевой приказ командира дивизии в трибунале физической невозможностью войти во 2-й отсек. Спустя несколько лет Герой Советского Союза контр-адмирал Игнатов Николай Константинович погиб от множественных ножевых ран наемного убийцы рядом со своим домом. Преступление не раскрыто, так как не там и не тех искали… Я обратился с письменными доказательствами к заместителю генерального прокурора РФ С.Н. Фридинскому и с просьбой открыть уголовное дело по факту преступной фальсификации записи в вахтенном журнале аварийной атомной подводной лодки К-3 в сентябре 1967 года, из которой следует позорящий ВМФ и страну вывод, что борьбой за живучесть на этой лодке никто не занимался, так как все струсили и безвольно подставили страну под риск международного ядерного конфликта.  Ровно через месяц я получил отписку из Главной военной прокуратуры за подписью В.И. Леонтьева, что “…в настоящее время каких-либо оснований не доверять сведениям, отраженным тридцать девять лет назад в вахтенном журнале АПЛ К-3, не имеется”. А какое еще нужно господину В.И. Леонтьеву “ненастоящее время”, чтобы  изучить материалы акта госкомиссии и следственных органов по расследованию причин и следствий аварии на К-3, о чем я лично просил С.Н. Фридинского в своем к нему обращении?! Ведь  теперь речь идет не о моих личных амбициях, а о защите чести ВМФ России и страны с ее международной ответственностью. Заместитель генерального прокурора России должен понимать такие вещи, тем более, что ему переданы копии моих обращений к президенту, и он знает, что проверка идет под контролем президентской администрации. Но это уже “дела” наших “верхов”… Что касается меня, то я гарантирую изложенную правду своей жизнью и не желаю  продолжения издевательства чиновничьей “шпаны” над ветераном “холодной войны” на море, доказавшим свою преданность Родине ясным и эффективным поступком, который с иезуитской настойчивостью игнорируется теми, кто даже в мыслях повторить и сделать то, что сделал я, не сможет. А “доблестная” прокуратура умывает руки и покрывает преступников… Я обращаюсь  с просьбой к средствам массовой информации России, Украины и зарубежья перепечатать это письмо и таким образом найти живых свидетелей этой драмы, чтобы  доказать, что еще есть в нашей жизни честные и порядочные люди, обладающие мужеством отстаивать непростую правду нашего Отечества.  Надеюсь, что и у Вас, глубокоуважаемый Владимир Владимирович, есть в резерве честные исполнители воли президента, способные после изучения всех материалов госкомиссии и следствия профессионально разобраться в этой неприглядной истории с ПЛ К-3 “Ленинский комсомол”.

         К сему честь имею – Игорь МАЗЮК.

 «Я хочу, щоб мій син був мужнім, відповідальним, сильним і душею, і тілом»… З такими приблизно думками більшість батьків приводять своїх дітей до одного з найкращих навчальних закладів Івано-Франківщини – Прикарпатського військово-спортивного ліцею, що знаходиться в райцентрі Надвірна у безпосередньому передгір’ї Карпат. Сьогодні в цьому навчальному закладі навчається 324 ліцеїсти з чотирнадцяти областей нашої держави. Такий показник говорить про багато. Адже батьки знають і довіряють саме прикарпатським вихователям.

Сучасний ліцей розміщений на території колишньої ракетної бригади, яку було розформовано у 2004 році. За всю історію розформувань частин колишнього Прикарпатського військового округу цього разу вперше і, напевно, востаннє військові покидали містечко з сумом і одночасно з радістю. Бо вони знали, що їхню територію не знищать і не віддадуть на розкрадання «мисливцям за металом», а весь комплекс переходить у спадок до «кадетів» – дітей, які вже з тринадцяти років втілюють свою мрію стати захисником Батьківщини. Тому, залишаючи військове містечко, ракетники навіть не спустили на плацу піднятого там на останньому шикуванні Державного Прапору України. Він розвівався на флагштоку, очікуючи нових господарів.

За словами директора ліцею полковника Миколи Мартинюка, така спадкоємність лише додає позитиву у вихованні підлітків – адже вони знають і відчувають, що живуть у СПРАВЖНІХ казармах, навчаються у СПРАВЖНІХ класах, де навчались і жили солдати та офіцери Збройних Сил України. Від попередніх часів тут зберігся і макети ракет перед навчальним корпусом. Тепер це своєрідна візитівка ліцею і улюблене місце фотографування всіх старшокурсників на випускні альбоми. А викладачі вже кілька років збирають документи про військове минуле цього містечка, адже в їхніх задумах – відкриття музею слави ліцею.

Звісно, всі корпуси і споруди, в яких навчаються і живуть сучасні прикарпатські кадети, пройшли значну реконструкцію. Свого часу Івано-Франківська обласна влада, та з державного бюджету було виділено на це понад десять мільйонів гривень. За ці кошти було відремонтовано казарми і навчальні корпуси, вставлені сучасні енергозберігаючі вікна, оновлені туалети та душові. Ліцеїсти сплять на зручних ліжках. У класах, крім усіх необхідних меблів та приладдя, встановлено декілька інтерактивних комплексів навчання.

До речі, в ліцеї найпотужніший Інтернет в регіоні, за словами міських чиновників, навіть їхній віртуальний зв'язок працює повільніше. А потрапити до всесвітньої мережі ліцеїсти можуть або з комп’ютерного класу, або з бібліотеки. Це дуже зручно, адже діти не тільки оволодівають комп’ютерною грамотністю, але й навчаються використовувати Інтернет не як забавку, а як засіб здобуття знань. Надвірнянські ліцеїсти вже звикли шукати необхідні матеріали для занять чи написання рефератів, а дехто навіть веде власні блоги. До речі, один з випускників ліцею створив сайт цього навчального закладу, який тепер вже є його офіційним «обличчям» у всесвітній павутині. І варто лише набрати www.pvsli.if.ua, як ви побачите всю правду про життя юнаків.

 Навчання з більшості предметів тут не багато в чому вирізняється від звичайної загальноосвітньої школи. Так само хлопці вивчають математику  і хімію, так само вчать вірші українською або англійською мовами. А ось що стосується фізичних вправ, то тут цей предмет в особливій шані.

Лише в минулому році вихованці ліцею взяли участь у низці як національних, так і міжнародних турнірів, і до їх честі ніде не пасли задніх. Наприклад, ліцеїст Артем Курган став п’ятим серед тисячі учасників з 32-х країн світу на міжнародному турнірі з тхевондо «Trelleborg open», який проводився в шведському містечку Трелеборг. У березні 2011-го команда ліцею здобула призові місця в турнірі «Балтійський олімпійський кубок», який відбувався в Латвії. Минулого червня команда прикарпатських кадетів виборола почесний кубок на ІІ Всеукраїнській спартакіаді військових ліцеїв та ліцеїв з посиленою військово-спортивною підготовкою. А під час турніру «Czech open-2011» команда ліцею посіла третє загальнокомандне місце. Під час двох чемпіонатів з пауерліфтингу, що проводились в Тернополі, вихованці ліцею теж здобували призові місця. Такі спортивні досягнення просто вражають. Для того, щоб зміцнювати своє тіло, в розпорядженні ліцеїстів сучасний тренажерний зал, та комплекс вуличних тренажерів. Крім того, ведеться будівництво спортивного залу, а в перспективі будівництво стадіону і навіть басейну.

   Перевершити заняття із спорту тут можуть лише вправи з військової підготовки. Розклад дня у ліцеїстів майже нічим не вирізняється від загальновійськового. Ранковий підйом, зарядка, прибирання території, наряди на КПП чи «тумбочку» – черговими та днювальними роти. Все як у справжнісінькій армії. Навіть однострої і устрій тут армійські, всі хлопці розбиті на навчальні роти і взводи. Між заняттями пересування лише в строю, у вихідні дні – звільнення. До речі, ліцеїсти навіть ходять у свій «ліцейний» патруль.

Така система роботи не тільки дозволяє гуртувати колективи, але й дає юнакам чітку уяву про те, що таке армія, як здобувається лоск парадних погон. І це насправді добре. Бо після вишколу у ліцеї до війська вже не потрапляє «випадкових перехожих». Ідуть лише ті, хто впевнений у собі і своїх силах. Скажімо, з 79-ти випускників минулого року у вищі  військові навчальні заклади поступили 14-ть юнаків, 19-ть до вищих навчальних закладів інших силових структур, інші обрали цивільну долю. І добре, що ці хлопці зрозуміли це ще до вступу у ВНЗ, а не після того, як рік чи два провчились у курсантських погонах, займаючи чуже місце.

До честі керівництва закладу воно проводить чіткий моніторинг своїх випускників, намагається підтримувати з ними контакт і навіть після завершення навчання у вищих навчальних закладах. Запрошує їх на різноманітні зустрічі та відкриті уроки.

Звичайно, в житті ліцеїстів є чимало послаблень та полегшень, адже керівництво ліцею зважає на вік та психологію юнаків. Зокрема, для них організоване п’ятиразове харчування, обов’язково в меню є соки та фрукти. Ніхто і ніколи не каратиме ліцеїста за «всією суворістю статуту», хоча його норми тут виконуються беззаперечно. Всі наряди хлопці несуть лише вдень, вночі їх заміняють чергові вихователі. Так само вихователі несуть нічні чергування в спальних корпусах. До речі, тут немає і ніколи не було такого ганебного явища, як дідівщина, і великою мірою в цьому є заслуга педагогічного складу ліцею.

Як розповів директор ліцею полковник Микола Мартинюк, приблизно на 90-то відсотків виховательський склад – це офіцери запасу. Причому при прийомі на роботу послужний список кожного з них перевірявся неодноразово, і відбирали лише найкращих. Так само сумлінно підбирали сюди і вчителів, адже на відміну від простої школи діти, що навчаються тут, їдуть додому лише під час канікул. Тому вчителі для них і батьки, і мами, і старші товариші. Спеціально для проведення занять з військової підготовки тут обладнані класи з вивчення військових предметів, є плац і навіть тир для стрільби з пневматичної зброї.

    Загалом безпеці вихованців тут приділяють особливу увагу. Периметр закладу надійно охороняється. Нещодавно всі приміщення були обладнанні сучасною пожежною сигналізацією, яка при виникненні задимленості подає сигнал не тільки на пульт чергового вихователя, але й безпосередньо до пожежної частини. Для охорони здоров’я хлопців обладнаний сучасний медичний пункт з лазаретом. А медики щотижня перевіряють стан здоров’я.

 Щоб стати ліцеїстом, потрібно не так вже багато документів. При бажанні їх можна оформити за один день. Головне – мати міцне здоров’я та відмінну спортивну підготовку, а також знання. При поступленні абітурієнти складають іспити з української мови, математики та здають заліки з фізичної підготовки. І на момент поступлення – обов’язково закінчити сім класів загальноосвітньої школи. І тоді двері Прикарпатського військово-спортивного ліцею для юнаків – відкриті!

Підполковник Тарас Грень.

Західний регіональний медіа-центр Міністерства оборони України. 

 

 В Івано-Франківському Національному технічному університеті нафти і газу уроки бойової доблесті – справа, не приурочена до якихось визначних дат чи перемог. Керівництво кафедри військової підготовки цього закладу проводить такі заняття регулярно, оскільки переконане, що тільки такою системною роботою можна виховати у молодих людей повагу до доблесті попередників та до військової професії, яку вони обрали. От і цього разу на урок було запрошено члена Івано-Франківської міської спілки ветеранів Афганістану підполковника у запасі Миколу Нероду. До заняття офіцер підготувався ґрунтовно: крім особистих спогадів та розповідей про війну, він підготував для слухачів кафедри ще ряд слайдів, які свідчили про те, як солдати та офіцери спеціальностей, яких готує військова кафедра ІФНТУНГ, виконували свої обов’язки під час бойових дій. Про те, чим відрізняються теоретичні знання від практичного їх застосування. І чому важливо вже сьогодні, сидячи за лавою вузу, бути згуртованими, вірити в дружбу і плече товариша.

 – Такі заняття у нас проводяться один-два рази на місяць, – розповів начальник військової кафедри полковник Юрій Вязніцев. – На них ми намагаємось запрошувати ветеранів та учасників бойових дії різних воєн. Вважаємо, що це додає знань і розуміння того, яким насправді було наше минуле.

  Загалом на цій кафедрі працює чимало викладачів, які пройшли випробовування війною, беручи участь у миротворчих місіях, або виконуючи інтернаціональний обов’язок.

Підполковник Тарас Грень.

Західний регіональний медіа центр Міністерства оборони України. 

Михайло Вишиванюк,

голова Івано-Франківської облдержадміністрації:-         Свого часу Івано-Франківська область, як прикордонна, була чи не найбільш мілітаризованою в Україні. Та за роки незалежності на її території майже не залишилось військових частин. Яке ваше ставлення до цього?

-         Після того, як був звільнений з посади Міністра оборони України генерал Кузьмук, у Збройних Силах почався повний розвал. Це моя оцінка. Пригадую, ще коли він приїздив сюди, ми з ним обговорювали питання дієздатності і оборони: адже наша стратегія була і залишається оборонною - ми ні на кого не нападаємо і не збираємось це робити. Як приклад, наведу історію бригади, що стояла в Надвірній. На превеликий жаль, її розформували. Так от, коли вперше постало питання про її знищення, я попросив Міністра оборони Олександра Кузьмука особисто приїхати і подивитись. Абсолютно боєздатна, укомплектована сучасною технікою частина, яка ще багато років могла стояти на сторожі нашої Батьківщини… І яка була вкрай необхідна на території Західної України, бо це частина оборони всієї держави. Коли Міністр оборони особисто побачив боєздатність наших воїнів, то він був просто обурений тим, що хтось з його генералів призначив цю частину на «списання», як непотрібну. І що важливо: частина мала всі умови для власної підготовки та життя, відмінні казарми, продумані комунікації тощо. Це була взірцева військова частина! І от після візиту Кузьмука було призупинено руйнацію. Але тільки його не стало на посаді,  чую, що частини в Надвірній не стало.  Переконаний, що це був злочин проти держави, проти Збройних Сил України. От такий у мене сумний коментар.

-         Зараз у різних колах - як військових, так і цивільних - ходять чутки про знищення 114-ї Івано-Франківської бригади тактичної авіації. Яка ваша думка стосовно цього?

-         Я думаю, що в цьому випадку наша контррозвідка і СБУ має активно зайнятись нашим Генеральним Штабом. Адже потрібно вияснити, хто там займається подібною діяльністю, і до чого це може привести. Якщо після того, що в нас все знищили, ще забрати цю авіаційну бригаду… То тоді… Тоді ворогу можна просто пішки йти по Західній Україні аж до Хмельниччини і Житомира! Йти абсолютно спокійно, не отримуючи опору. Дорога відкрита! Офіційно заявляю – я проти такого! Великою мірою це «заслуга» Міністра оборони України Гриценка, адже все це валилось і ліквідовувалось при ньому.

-         Кожного року Прикарпаття виділяє чималі кошти на спонсорську допомогу Збройним Силам України…

-         На жаль, ми не є лідерами в цьому питанні. Є області більші і могутніші за нашу, і відповідно вони допомагають більше. Але можу сказати, що всі звернення командирів частин ми беремо до уваги і намагаємося допомогти в тій чи іншій мірі. В нас є договори про співпрацю. За державними та комерційними організаціями офіційно закріплена ціла низка військових частин. І можу сказати, що керівники з великим бажанням відгукуються на прохання військовослужбовців. Ми готові завжди сприяти всім проханням командирів частин знайти спільну мову з владою і підприємцями. В минулому році розмір нашої шефської допомоги, який надійшов до Збройних Сил України, склав понад 494 тисячі гривень, в цьому році будемо допомагати. Адже всі ми добре розуміємо, що Збройні сили - це важлива складова нашої держави.

-         У цьому році на території України буде проводитись футбольний чемпіонат «Євро-2012». 114-та Івано-Франківська бригада тактичної авіації оберігатиме небо над місцями проведення чемпіонатів. Як співпрацюватиме в цей час обласна влада з військовими?

-         При зустрічі з командиром цієї бригади сказав йому, що двері обласної адміністрації для нього відкриті в будь-який час. І якщо виникне якась проблема, чи потрібна якась життєва допомога, то ми готові відгукнутись і зробити все, що в наших силах. Питань немає! Ми ніколи не казали нашим військовим слово «ні», або «не маємо», або «не можемо»…

-         Прикарпаття дуже привабливий регіон в інвестиційному розумінні. А тим більше – вивільнилося чимало території, яка належала донедавна військовим.  Що потрібно зробити, аби ця територія працювала і приносила віддачу, як на неї завести інвестиції?

-         Для того, щоб прийшли інвестиції, потрібна стабільна суспільно-політична ситуація. Одного разу в Іспанії  мав зустріч з колом бізнесменів з арабського світу. Перша моя зустріч з живим арабським шейхом, арабським мільярдером сталася у 98-му році. І перше питання, яке він поставив переді мною, було: «Скажіть, будь ласка, яка зараз у вас ситуація між греко-католиками та православними?»… Ось так. І я був просто вражений, що він на іншому кінці світу знав про те протистояння, що було в нас на той період. А якщо ситуація неспокійна, то само собою: хто захоче вкладати в нас гроші? Другий приклад, який я наводжу при таких питаннях, - це Китай. Не дивлячись на те, що там комуністична влада, що там розстрілюють майже десять тисяч людей у рік, ніхто з того великого «демократичного» світу ні слова не пікає про якісь порушення прав громадян, відсутність демократії, свободи слова. А навпаки -вкладають в економіку цієї країни кошти десятками мільярдів доларів США щороку. Парадокс? І ніхто не кричить про утиск демократичних сил, жорстоке судочинство. Навіть не дивляться на те, що це комуністичний режим! Запитаєте, чому? Відповідь проста. Весь світ знає, що в Китаї стабільна влада. І ця влада буде там ще не одне десятиліття. І «до лампочки» світу, чи демократія в Китаї, чи її там нема. Важлива лише політична стабільність. От і вкладають капіталісти десятки мільярдів, через що і є «китайське диво». І це диво зобов’язане лише, і я на цьому наголошую, лише політичній стабільності у країні. Мені прикро, коли нам починають розповідати про демократію замість того, щоб працювати. В Німеччині перед новим роком громадяни вийшли блокувати залізницю. За одну ніч було арештовано три тисячі осіб! Вдумайтесь: три тисячі! Армія! І тихо, ша… Ніхто не кричить, що порушено права людини. Коли у Франції засудили президента Жака Ширака, теж тихо, ша… В Румунії прем’єр-міністр дістав два роки за зловживання бюджетними коштами, теж все тихо. Бо там судять демократично, а у нас нанесення збитків державі і засудження за це розцінюється як порушення свободи. Те, що ми зараз мусимо переплачувати Росії щомісячно майже 500 мільйонів доларів за газ, на це не зважається. Але разом з тим, незважаючи ні нащо, наша область розвивається і буде розвиватись стабільно.

-         Дуже багато прикарпатців служить у військово-морських силах Збройних Сил України…

-         І правильно! Я вважаю це правильним! Добре, що вони туди йдуть і йдуть, наскільки я знаю, навіть за власним переконанням, підписуючи контракт на службу. Був колись корабель з гордим ім’ям «Коломия», але його списали, на превеликий жаль. Івано-Франківська область єдина в Україні, яка не має свого бойового судна-побратима по назві. Даю офіційну заяву, можете розцінювати це як офіційне звернення до керівництва військово-морських сил України. Івано-Франківська область готова взяти на повну шефську допомогу бойовий корабель, якому буде дана назва, скажімо, «Прикарпаття». А зараз ми плануємо зробити окрему програму на обласному телебаченні про наших прикарпатців -  військових моряків. Тож ми відкриті для спілкування із Збройними силами, і готові їх  всіляко підтримувати.

 

 

Інтерв’ю підготував підполковник Тарас Грень.

Західний регіональний медіа-центр Міністерства оборони України