Вбивця ворожих розтяжок

Ось ця невеличка трішки більша за долоньку металева «ялиночка» врятувала чимало життів наших саперів. Направду цей український інженерний винахід простий, як все геніальне. Дві вигнуті під кутом у 90 градусів, з фігурними пропилами пластини зварені між собою. На відміну від звичайних, стандартний саперних «кішок» вона не чіпляє зайвих гиляк, коренів дерев та трави. Однак майстерно звільняє територію від встановлених російськими маріонетками розтяжок. А головне, що при цьому наш сапер залишається у безпеці.

Тарас Грень. 

Миті що варті вічності

Під час поранення з ушкодженням артерій у бійця є всього близько п’яти хвилин щоб поборотись за своє життя – потім пізно. Поранення в голову, поранення в живіт… поранення. Щойно ворожа куля чи уламок знаходить на полі бою воїна життя бійця починається мірятись на миті. Миті, що варті вічності. Саме тому медики 61-го передового військового шпиталю навіть під час тиші на лінії зіткнення не припиняють своє тренування.

  Більшість цих людей професійні медики з цивільних медичних установ. Вони були мобілізовані під час останньої хвилі мобілізації. Та служба у передовому військовому шпиталі дещо відрізняється від роботи цивільних лікарень.

-         Ми відпрацювали питання прийому великої кількості поранених, - зазначив головний хірург полковник Ярослав Собков. – Їх сортування та надання допомоги. Люди відпрацювали питання взаємодії, навчились працювати в команді.

 Незважаючи на тишу, яка поки що панує поблизу Маріуполя військові медики готуються до можливих провокацій. І вони роблять все, щоб наші бійці, навіть отримавши поранення будуть врятовані.

Тарас Грень.  

Тому пішов разом за своїм коханням

 Війна, мов лакмусовий папір проявляє душі, характери, почуття. Часто густо, на фоні цієї потворної виразки всього людства проявляються найщиріші почуття. Такі наприклад як в родині Паламарчуків.

  Вікторія Сергіївна зараз лікар - травматолог 61 передового військового шпиталю. На її руки лягає чи не основна робота, як в період затишшя, так і в період активних бойових дій. Адже, травма є травмою незалежно від того, як її було отримано. І від дій цієї невисокої на зріст, з дивовижно добрими очами дівчини залежить те, чи буде боєць в подальшому житті повносправною людиною. І як довго будуть загоюватись його рани. Більшу частину свого робочого дня капітан медичної служби Вікторія Паламарчук проводить на ногах оглядаючи травмованих бійців. Такий своєрідний конвеєр. Але до кожного з людей вона має лагідне слово та усмішку. Яку можна прочитати за прищуром очей над хірургічною маскою.

   Вікторія стала військовою порівняно не давно. Вона мобілізована. Отримавши повістку не стала ховатись і тікати від служби. Адже на її переконання всім українцям потрібно захистити свою державу. Однак не лише роботою живе цей прекрасний лікар. Є у неї в житті прекрасна людина, в яку вона закохана до безтями. Це її чоловік – Андрій. Познайомились вони майже випадково. На роботі. Андрій працював охоронцем на базі. Вікторія там була лікарем. Вони бачились лише в короткі миті прийому-передачі ключів під охорону. Андрій довго не наважувався на перше слово. Адже на його думку повним програшем заговорити охоронцеві з лікарем. Та дуже скоро він зрозумів, що українська жінка щира своїм серцем і багата душею, і якщо кохає то не за гроші чи посаду. Вона просто кохає свого чоловіка. І їх весілля дійсно стало святом двох закоханих сердець.

 Коли Вікторія отримала повістку, Андрій не став її відмовляти. Він просто пішов у військкомат, і кинувши все став санітаром в тому ж самому шпиталі куди скерували його Вікторію. Такий свій поступок він пояснює тим, що чоловік має бути завжди поруч своєї дружини, щоб у разі потреби захистити свою половинку, підтримати та вберегти.

  Зараз вони разом. І вони переконані, що таке випробовування, як війна лише зміцнить їх почуття. Бо вони один за одним і у вогонь, і у воду…

Тарас Грень.

Маріуполь святковий!

Сьогодні місто трудівник, місто патріот, місто герой новітньої історії України відсвяткував свій день народження. З самого ранку на центральному проспекту міста зібралось декілька десятків тисяч мешканців. Здавалось би все місто перефарбувалось у національні кольори. Прапори, стрічки, повітряні кульки. Все це щедро розбавлене дитячими і дорослими усмішками. Розпочалось святкування з грандіозного параду вишиванок, який поступово переріс у парад національних костюмів. Адже в Маріуполі живуть представники численних національностей, що населяють нашу благодатну державу. Після цього, на головній площі міста відбулось нагородження кращих воїнів АТО. Продовжилось свято грандіозним гала-концертом, який відбувався відразу на двох сценах в центрі міста. Доречно зауважити, що особливої родзинки у святковий настрій додав оркестр військово-музичного центру сухопутних військ Збройних Сил України. Під керівництвом підполковника Олександра Шевчука військові музики виконали чимало українських пісень, як вже відомих. Так і тих, які були написані в АТО.

  А ті, хто насолодився музикою йшли в торгові ряди, де могли купити сувеніри, скуштувати смачні страви, та й просто поспілкуватись.

От таким святкуванням Маріуполь і маріупольці ще раз довели всім – ідеї сепаратизму не пройдуть! Маріуполь, був, є і залишиться УКРАЇНОЮ!

Тарас Грень. 

Газета як набої снайпера…

В умовах гібридної війни, яку нав’язали волелюбному народу України кремлівські маніпулятори, інформація стала одним з видів потужної зброї. Адже, за задумом «кисельовщиків» спочатку потрібно провести захоплення світогляду людей, а потім вже забирати собі територію і ресурси. Україна виявилась неготовою до такого виду агресії. Та якщо зі зброєю у нас ще все добре, то в інформаційному просторі… За більше ніж рік війни українським журналістам та блогерам дещо вдалось виправити ситуацію на інформаційному фронті. З’явились передачі і видання, почали проводитись різноманітні ток-шоу. Але… є місця де немає ні Інтернету, ні телебачення а іноді навіть електрики. Що робити там? В секторі антитерористичної операції, який захищає Маріупольський напрямок силами прес-групи вже тривалий час випускається газета «Захисник Маріуполя».

  Ідея такої газети не нова. Вона є аналогом колишніх радянських дивізійних газет, що випускались в кожному потужному об’єднані військ. Проте, прокремлівськими запроданцями в Міністерстві оборони України всі вони були знищені ще в 90-х роках.  Адже ними впроваджувались в життя ідеї, що мовляв інформування, це зайвий елемент психологічної підготовки бійця. Та тепер зрозуміло, що це не так.

-         На шпальтах нашого видання ми намагаємось розповідати про кращих людей та бійців сектору, а також про головні події, які відбулись у нас, - розповів виконуючий обв’язки головного редактора газети підполковник Ігор Бірюков. – Самі верстаємо, а з друком нам допомагає друкарня газети «Приазовський робітник».

 Наклад газети порівняно невеликий – всього кілка сотень екземплярів. Однак вона, як набой снайпера приходить точно в ціль. Надходить до бійців, які під час виконання своїх обов’язків відірвані від інформаційного простору України.

Тарас Грень. 

З днем народження славетний український Маріуполь!

   Всіх, хто приїжджає до Маріуполя залізницею, це місто зустрічає потужними цехами і трубами заводів. Їх велич просто зачаровує. Адже тягнуться вони довгі кілометри. Та приховують в собі якусь невидиму але цілком відчутну силу та потужність. І здається, що все місто це велике промислове виробництво. Та разом з тим, що Маріуполь є прогресивним індустріальним центром держави, колискою сталеваріння та машинобудування це – мальовниче місто з прекрасними людьми і різнобарвною доброю душею.

  Незважаючи, на те, що Маріуполь приморське місто, з чудовим кліматом тут немає звичних ознак «туристичної Мекки» у вигляді стандартних атракціонів, та нав’язливих екскурсоводів. Однак разом з тим це місто парків і чудових пам’ятників. З самого початку, всіх любителів вело транспорту зустрінуть проведені широкі вело доріжки. До речі велосипед у великій шані в місцевих мешканців.  Та якщо ви виберете громадський транспорт то навіть у маршрутці вам дадуть проїзний квиток.

  Екскурсію по місту варто починати з самого центру. Раніше тут стояв пам’ятник «вождю всіх пролетаріїв і народів». Та, громада міста вирішила позбутись цього символу комунізму. Тепер місцеві мешканці так і називають це місце – «площа павшого Леніна». Перед постаментом тепер стоїть хрест. З часом буде вирішено який саме пам’ятник на честь городян прикрасить цю площу. Також відразу кидається у вічі те, що по всьому місті стоять велетенські чотирилапі тетраподи, головне завдання яких служити хвильорізами. Однак майстри і художники Маріуполя зробили з них чудову українську національну визитівку міста. Триметрові, з’єднані між собою конуси вагою вісім тон розмалювали розставили в різних куточках міста, як символ не лише приморського Маріуполя, але й єдності всієї України, її прагнення до свободи та процвітання.

-         Ви знаєте, для мене це символ підйому у вись, - поділилась думками мешканка міста Вікторія. – От подивіться як вони націлені у висоту! Це як наша держава. Має міцну опору і прагне до розвитку. І її не розіб’ють жодні, навіть найважчі шторми.

Серед найбільш цікавих пам’ятників міста можна визначити монумент присвячений Глєбу Жиглову, харизматичному персонажу радянського кінематографічного детективу «Місце зустрічі змінити не можна». Він стоїть неподалік від центрального проспекту міста. Вилитий у бронзі в повний ріст,  немов зійшов з телеекранів, щоб пройтись широкими вулицями міста.  Одна біда – бешкетники кожного разу відламують у бронзового міліціонера його пістолет. Місцеві кажуть, що на «сувеніри» вже пішло близько десяти пістолетів. Маріупольці мають чимало цілком реальних героїв, однак всіх їх вшановано в пам’ятниках встановлених по всьому місту.

Мало хто з приїжджих знає, що сучасний Маріуполь збудовано на місці старовинної козацької фортеці Домаха, та козацького сторожового посту «Кальміус». Однак і про ці історичні факти тут можна знайти пам’ятники.

 В центрі міста стоїть міській Академічний драматичний театр. Взагалі театральному мистецтву в Маріуполі не багато-не мало 168 років. Однак красива і сама споруда, і фонтан, що знаходиться поруч. Та найулюбленішою розвагою мешканців міста є підгодовування голубів, що засили все піддашшя «будинку Мельпомени».

 Мешканці Маріуполя надзвичайно доброзичливі і щиро по доброму налаштовані до людей у формі. Багато хто щиро і самовіддано допомагає армії. Наприклад тут організований цілий волонтерський центр, що вже тривалий час готує їжу для бійців, що стоять на блок-постах. Місцеві майстри допомагають ремонтувати зламані машини. Часто-густо люди просто на вулиці пропонують свою допомогу. І у відповідь на подяку та усмішку кажуть – «Ми українці! А значить разом подолаємо всі труднощі».

  Хочеться вірити, в нашу найскорішу перемогу. І що з вулиць зникнуть надписи, які показують шлях до бомбосховищ. І славетне трудове  місто українських сталеварів, моряків та патріотів заживе своїм чітким робітничим ритмом.

 З днем народження славетний український Маріуполь! Нехай знає вся країна – Маріуполь Україна!

Тарас Грень.

Майбутнє Маріуполя - майбутнє України!

  Ці юні Маріупольці Валентин і Данило щирі і відверті діти. Вони не соромляться того, що вони українці. І з радістю надягають на свята свої вишиті сорочки. За словами друзів, у них дома над ліжками висять державні прапори. А після школи вони хочуть поступити військових навчальних закладів, щоб стати справжніми боронителями землі України.

-         Ми українці! – розповіли хлопчаки. – І ми цим пишаємось! А ще хочемо сказати на всю Україну, що наше місто Маріуполь завжди буде українським. Бо ми нащадки козацької слави не допустимо чужаків на цю землю.

 От такі вони юні Маріупольці – майбутнє нашої держави.

Тарас Грень.

               Шановні мешканці прославленого міста Маріуполь!

Славетного міста щирих господарів, моряків і сталеварів, яке завжди було відомим серед громадян України. Та з недавнього часу, Маріуполь став асоціюватись у спільноти, як Місто-герой. Місто, яке не піддалося на спокусливі, брехливі ідеї сепаратизму. Мешканці Маріуполя одними з перших показали всій нашій державі, що таке справжній патріотичний козацький дух та прагнення до свободи. Робітничою, працьовитою рукою Маріуполь відмахнувся від всіх, хто прикриваючись «новороськими» фейковими ідеями прагнув внести хаос і дестабілізацію в мирне трудове життя  цього прекрасного приморського міста.  В новітню історію України вже вписані сторінки оборони Маріуполя та громадянського подвигу мешканців міста.

Від імені всіх військовослужбовців та силових структур сектору «М» хочу привітати Маріупольців з Днем славного героїчного міста. Воно  є давнім осередком козацької слави, бо засновано на теренах колишньої козацької фортеці Домаха, а сьогодні є рідною домівкою  для офіцерів і солдат зі всієї України, захисників Батьківщини, які зараз стоять на передових рубежах і охороняють Маріуполь від озброєних озвірілих бандитів. Разом ми переможемо, інакше і бути не може. Правда,а відтак і Перемога за нами. Як, говориться у відомому на всю державу вислові – «Нехай чує вся країна – Маріуполь – Україна»! Воїни Збройних Сил України ніколи не залишать Маріупольський плацдарм,а у лихі часи - мирних мешканців міста, якими би важкими не були удари підступного ворога!                                                                                                            

Разом до Перемоги! Слава Україні! Слава героям Маріуполя!                                                                                                                                                    Керівник сектору «М» генерал-лейтенант Анатолій Сиротенко

Маріуполь обороняють загартовані піхотинці Збройних Сил України

Кожен день перемир’я військовослужбовці Збройних Сил України, які обороняють Маріупольський напрямок, намагаються використовувати з максимальною користю. Покращення інженерних споруд, обслуговування бойової техніки та зброї. А головне навчання та введення в стрій військовослужбовців, що поповнюють ряди досвідчених солдат.

  Тепер вже не на словах, а на ділі в життя впроваджується принцип «поле-академія солдата».  Бо по міжнародних законах жодна битва не буде вважатись виграною, доки солдат-переможець не ступить на звільнену від ворога землю. Зауважте – саме солдат. За рік проведення антитерористичної операції можна констатувати просто шалений прогрес всіх родів і видів Збройних Сил України. Та найбільших змін зазнала власне піхота. За рекордні терміни були змінені однострої. Переглянуті системи захисту. Зокрема бійці отримали сучасні бронежилети та каски. Поступово замінюється застаріле радянське озброєння. А головне змінилось ставлення людей до військовослужбовців. І власне - ставлення військовослужбовців до виконання своїх обов'язків.  Зріст патріотизму викликав і зріст професійної підготовки. До війська прийшли ті люди, які бажають покращувати обороноздатність не за вимушеним призовом, а за покликом свого серця.

  Сьогодні Маріупольський плацдарм охороняють тисячі піхотинців. На сьогоднішній день це професіональні військовослужбовці, які досконало володіють всіма тонкощами тактики сучасного бою. Більшість з них отримали особисту підготовку в запеклих боях на гарячих напрямках сектору. Інші – в наполегливих навчаннях.

Тарас Грень.

Маріупольський плацдарм надійно захищений

Неочікувано, поправши всі попередні міжнародні домовленості та не оголошуючи війни, ворог атакував наше узбережжя неподалік Маріуполя, та висадив туди свій десант. Українські прикордонники чинили мужний опір загабникам, проте сили були нерівними. Однак, перед тим, як відійти, вони встигли викликати підмогу Збройних Сил України. Першими вступили в бій з ворогом протитанкісти. За наказом керівніка, вони оператівно вийшли на свої вогневі позициї. Та підступний ворог за цей час зумів підтягнути свої основні сили, які булі посилені велікою кількістю бронетехніки. Влучнімі пострілами мужні протитанкісти зуміли зупинити розгортання нападників. Та ворог продовжив наступ. Тоді, у гру вступили підрозділи нашої гаубічної артилерії. Залпами, вони змогли зупинити нападників на вже зайнятих ними рубежах. Однак, терористи почали закріплюватісь і викликали підтримку своєї авіації. У відповідь почалі розгортання танкові і піхотні підрозділі Зброїних Сил України. Швидким маневром та влучним вогнем вони підбили ворожі гелікоптери, та знищили основні сили ворога. Ті з нападніків, що залишілісь в живих здались у полон.

 Такими були польові навчання  з бойовою стрільбою на Маріупольському плацдармі. Вони стали вінцем кількамісячної підготовки військовослужбовців, що поповнили лави Збройних Сил України під час останньої мобілізації. Вчорашні вчителі, банківські працівники та представники інших цілком мирних професій сіли за важелі танків, стали до прицілів гармат, опанували стрілецьку зброю.

   Примітно те, що навчання не відбувались за звичною радянською схемою – спочатку багато репетицій а потім нібито навчання. Адже такі псевдо заняття приносили до війська радше шкоду, ніж користь. А досвідчені офіцери називали їх «командирськими виставами».  Ці навчання були завершенням низки підготовок особового складу. До речі підготовка бійців відбувалась за новими сучасними стандартами. І як висновок – всі воїни з різних родів і видів військ продемонстрували чітку злагодженість. Хоча під час цього навчального бою було чимало ввідних, як по цілям, так і по взаємодопомозі. Загалом в навчаннях приймали участь близько ста одиниць техніки та кількасот військовослужбовців.

  Як висновок можна зазначити, що Маріупольський плацдарм надійно захищений. І якщо ворог наважиться на наступ то отримає добрячих стусанів.

Тарас Трень.