Медична революція Збройних Сил України

  • 07.08.16, 21:03

Рубрика: реформи в дії

Медична революція Збройних Сил України

         На базі міжнародного центру миротворчості та безпеки при Національній академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного завершився перший в Україні випуск інструкторів з тактичної медицини, що підготовлені за принципами НАТО 68W. Протягом трьох з половиною місяців дев’ятнадцять обраних добровольців проходили важкі тренування. Потрібно наголосити, що в армії США подібні тренування відбуваються з 2006 року. Це єдиний стандарт підготовки бойових медиків, до якого прийшли американці після війни у В’єтнамі. Він має шість рівнів підготовки та п’ятнадцять рівнів визначення. Як правило, після базового військового тренування, кандидати збройних сил США, що пройшли іспити відправляються у Техас. Там протягом 16-68 тижнів відбувається додаткова підготовка майбутніх бойових медиків.

         В Україні подібні курси було вирішено провести неподалік Львова. Адже база МЦМБ як найкраще відповідає всім вимогам. За словами учасників перших курсів, їх навчання промайнуло дуже швидко. Адже кожен день був заповнений новими знаннями, які стосувались не лише медицини та застосування сучасних медичних систем, що є в наборах польових медиків країн НАТО, але й практичної педагогіки та психології. Наприкінці навчання всі українці склали так званий «іспит полем». Такі собі тренування були проведенні за принципом «зелених беретів». Розпочались вони о шостій годині ранку з підняттям по тривозі медичного підрозділу. Медикам потрібно було в повному екіпіруванні завдяки даним на карті знайти місце зникнення екіпажу машини ОБСЄ, яку підірвали бойовики, та врятувати поранених. Грамотно зорієнтувавшись медики доволі швидко знайшли місце нападу на спостерігачів, однак надати їм допомогу на місці не вдалось, бо бойовики влаштували засідку і розпочали атаку. Довелось відступити і викликати підтримку артилерії. Цікавим елементом було те, що в подигриші була досвідчена українська інструктор Марія Назарова, роль якої полягала в тому, що вона мала вивести з себе медиків та психологічно домінувати над кожним, хто надає допомогу пораненим. Їй це вдавалось майстерно.

         Весь іспит був розрахований на шість годин безперервних дій. Так, наприклад, під час імітації артилерійського нападу, нашим медикам не лише потрібно було знайти укриття для себе і поранених, але й зробити це, не припиняючи заходи з порятунку їм життя. Під час першого завдання роль потерпілих відігравали манекени. Та це тривало недовго, бо за ввідною, гелікоптер, що мав прилетіти  для евакуації поранених, був збитий. І новим завданням стало не кидаючи поранених спостерігачів, знайти місце падіння гелікоптера, визначити чи можна когось врятувати звідти. Так, на руки медиків пристало ще двоє поранених, яких було потрібно нести понад п’ять кілометрів на тактичних ношах до найближчого медичного пункту наших військ. Під час маршу на нашу групу дуло здійснено ряд нападів ворожих ДРГ. Крім того, медики потрапили на мінне поле та під мінометний обстріл ворожої артилерії. Та, власне, і досягнення медичного пункту не полегшало їх завдання. Адже одна з терористичних мін таки потрапила у будинок, позначений білим прапором з червоним хрестом. В результаті, ще шість важкопоранених. Однак наш підрозділ швидко зорієнтувався в ситуації, серед уламків відшукали додаткові необхідні медичні препарати, надали першу медичну допомогу та стабілізували поранених. Після цього організували евакуаційний сортувальний пункт та за допомогою автомобілів вивезли всіх в тил.

         Кожен крок і кожна дія медиків під час всього шестигодинного іспиту контролювалась американськими та українськими інструкторами. Помилки та цікаві креативні ідеї відразу вносились до спеціальних карт. Висновок – наші медики склали іспит на «відмінно». Тепер вони можуть самостійно проводити подібні тренування та надавати кваліфіковану фельдшерську допомогу. 

-         До кінця року ми плануємо в Міністерстві оборони України створити центр тактичної медицини Збройних Сил України, - зазначив офіцер оперативно-медичного відділу центрального військового медичного управління, підполковник  медичної служби Ігор Морозов. – Для цього вже є виділені ресурси та можливості. Загалом ми очікуємо отримувати в рік до 300 чоловік кваліфікованого медичного персоналу нижчої та середньої ланки. Це власне те, чого не вистачає нам зараз.

Підтримала військового медика і голова ради волонтерів Ганна Майборода. За її словами, подібна організація дозволить створити в нашій державі єдину багаторівневу систему навчання як військових, так і медиків катастроф.

-         Ми мусимо підняти рівень медиків, що знаходяться у підрозділах до хоча б рівня парамедиків, - наголосив викладач кафедри організації медичного забезпечення збройних сил Української військово-медичної академії, майор медичної служби Володимир Фурдик. – Це дозволить зберегти життя та здоров’я наших бійців, а також значно полегшить реабілітацію після поранень.

-         Сподіваюсь, що подібні курси будуть продовжені і далі, - розповіла один з організаторів курсів, керівник портфелю медичних проектів проектного офісу реформ Міністерства оборони України Мар’яна Безуга. – Медична підготовка з бойової медицини була і раніше. З трьох останніх хвиль мобілізації базові навички з бойової медицини отримало понад 65 тисяч чоловік. Однак ці курси це зовсім інший щабель підготовки, що дозволяє нам вийти на кращий рівень медичного забезпечення.

За словами інструктора з тактичної медицини Української військової медичної академії Марії Морозової, ці курси дозволять нашому війську швидко підготувати хвилю інструкторів з тактичної медицини. Які у свою чергу готуватимуть вже військових фельдшерів. З позитивних моментів Марія визначає те, що в підготовці українських тактичних медиків передбачається стажування їх на станціях швидких медичних допомог та у зоні проведення антитерористичної операції. Отже, незабаром сподіваємось на «медичну революцію» у Збройних Силах України.

Тарас Грень.

Перевірена роками - загартована в боях

  • 31.07.16, 23:36

Перевірена роками - загартована в боях

Найстарше військове з’єднання Збройних Сил України відсвяткувало свій день народження

Зал технічного намету. Ще кілька тижнів тому під його укриттям, десь неподалік селища Кримське, що в зоні проведення АТО,  напевно, ремонтувались бойові машини та обслуговувались танки. Про напружену працю майстрів свідчать де-не-де широкі плями технічних мастил. Та зауважити їх можна було лише добре пригледівшись. Бо на один день цей велетенський пересувний ремонтний цех перетворився на концертну залу, з майже справжньою сценою та глядацьким залом. Ну і що, що замість підмостків щойно обстругані дошки, а замість глядацьких крісел – лави. Головне ж атмосфера. І… подія. А подія дійсно славетна - 98 років від дня утворення найстарішого та найславнішого військового з’єднання Збройних Сил України – 24 окремої механізованої бригади. За своє існування ця бригада має регалій та почесних назв більше ніж може вміститись у п’яти рядках стандартного друкованого тексту. Та все рівно найбільш розповсюдженим і вживаним залишається «Залізна».  І залізна не тому, що на озброєнні в цій бригаді знаходиться чимало потужних вогневих засобів ураження ( до речі, один спільний залп всієї бригади зі штатного озброєння за своїм кілотонним виміром  перекриває залп кількох російських діючих бойових флотів). Залізна, тому що тут служать справжні бійці, боронителі України.

-         У Збройних Силах СРСР 24-ка була унікальним і потужним військовим формуванням, - заначив під час урочистостей колишній командир тоді ще 24-ї механізованої дивізії генерал-лейтенант Михайло Куцин.  – Такою вона залишилась і в суверенній Україні. І, власне, вона стала першою опорою в нашій обороні проти агресії на сході нашої держави.

***

Слова генерала істинна правда. Тоді, весною 2014 року, ще ніхто не вживав слова АТО. Ще не було російської присутності на українському Донбасі, проте… військовими стратегами вже були прораховані можливі загрози для України. Розвідка доповідала, що зі сторони Курська росіяни підготували потужну ударну групу. Частина техніки наших колишніх «братів» вже була перефарбована у білий колір так званих «миротворців». План був простий – спочатку сепаратистський заколот у вигляді «Сумської народної республіки». А коли розпочнеться придушення засланих кремлем «народних комісарів», мав відбутись потужний удар російських миротворців. А там куди вже вийде посунитись, скільки вдасться відшматувати… Якщо пригадати обіцянки одіозного політика московії  Жириновського, то в намірах Кремля було дійти до Києва. Та не судилось. Бо шлях загарбникам-росіянам перекрила «Залізна».

         Рання весна 2014 року. Ще де-не-де лежить сніг. Майдан вже диктує умови. На Сході України починається щось незрозуміле. У цей час тодішній командир 24-ї окремої механізованої бригади, тоді ще полковник, а нині генерал-майор Олександр Павлюк, отримує першу, тоді ще не звичну і шокуючи, команду: «Бойова тривога. Вийти в район зосередження, та зайняти оборону». Це було серйозно, по-справжньому і вперше з часів Другої Світової війни. Не навчання. Справжній ворог, справжня оборона. Багато хто не вірив, що понівечене кремлівськими ставлениками, наскрізь прогризена ФСБшними та ГРУшними щурами українське військо зможе зробити бодай якийсь опір. Та кремлівські розпалювачі війни прорахувались. Звичайно, вони знали і кількісний, і якісний склад нашої бойової техніки. Недарма останній Міністр оборони України після того, як здав росіянам Крим, втік саме до Росії. Та не врахували вони українського духу та патріотизму. А ще, повз них пройшло і те, що українці, навіть за мізерні зарплати та повну зневагу у суспільстві до війська, все ж таки тримали чимало техніки та зброї у відмінному стані. Тому перша батальйонна тактична група 24 ОМБР за лічені години витягнулась у колони в повному бойовому спорядженні. Так само без подій погрузились в ешелони і… за майже добу  вже розвантажувались і займали оборону у Сумській області.

         Ще кілька днів, і з перехоплених донесень засланих та завербованих на нашій території ворожих шпигунів стало зрозуміло, що ворог не очікував такої миттєвої реакції України. А головне - грамотних дій наших військових. Всього кілька днів було потрібно підлеглим генерал-майора Олександра Павлюка, щоб взяти під контроль ключові дороги Сумщини. Там, по всім правилам військового мистецтва, були встановлені блок-пости. Техніка вкопана. До вогневих позицій були прориті приховані ходи. Зони оборони та контролю дорожнього трафіку. Так, тоді наші бійці виглядали радше смішно, ніж загрозливо. Здоровенні важкі та застарілі металеві каски, що закривали все обличчя та не давали захисту. Розроблені ще у минулому столітті порвані та непідйомні бронежилети, які пробивались навіть з пістолета. Але бійці стояли і виконували поставлені завдання. Паралельно у базовому таборі повним ходом розгорнулись бойові навчання. Тоді ми ще не знали загроз. Та молоді командири почали вчити своїх бійців азам оборонного бою. І разом з ними вчитись самим. Часу на складання планів не було. Практика диктувала необхідність залагодження, встановлення прихованих каналів зв’язку, організацію гнучкої системи позивних та команд. Все відпрацьовувалось буквально на очах. Так само і системи забезпечення пальним, харчами, боєприпасами. А ще волонтерська допомога. Її систематизація та організація. А в глибокому тилу вже готувалась до виходу друга батальйонна тактична група. Знімались та повертались «до життя» бойові машини, що по десятку років стояли в боксах. Вдень і вночі хлопці перевіряли та міняли найрізноманітніші прокладки двигунів, гальмівні шланги та електричні мережі. Не вистачало ні досвіду, ні запасних частин. Зрозумівши проблему, до частини прийшли «старожили» - військові, які вже тривалий час були на пенсії. Запасними частинами помогли місцеві підприємці. І за кілька днів і ця група відбула на Схід.

         Та ворог не дрімав. Довелося стати свідком провокацій серед перших мобілізованих резервістів. Російська розвідка працювала на випередження. В Україні було чимало завербованих або «законсервованих» агентів кремля. Вони нічим не видавали себе.  Та коли настав час, ці «кроти» та «хробаки»  пішли в армію. Завдяки ним у підрозділах почала з’являтись оковита і за чаркою всім мобілізованим хлопцям  навіювались думки про нібито несправедливість дій керівництва та потребу дезертирства, безперспективність опору Росії, загальну приреченість України бути вічним васалом східного сусіда. В результаті - деморалізація цілих рот, а подекуди батальйонів. Однак у «Залізній» змогли вчасно виявити та локалізувати ознаки подібних речей. Будь-які аргументи «маніпуляторів» відразу руйнувались діями командирів. І дуже скоро були «вирахувані» самі провокатори. Та оскільки нічого крім негідної поведінки їм не можна було надати у злочин, а саботаж у нас не карається законом, то їх просто локалізували відправивши з бойових частин. Таким чином, ворогу не вдалось підірвати міць бригади.

         А потім була АТО. Воїни цієї бригади першими на собі відчули всю міць «палкої братерської любові», яка прилетіла до нас із російського кордону у вигляді залпів важкої артилерії та «градів». Це сталось неподалік населеного пункту Зеленопілля. Ми не очікували такого підступного удару в спину. І ціною нашої довіри до східного сусіда стало 19 життів кращих синів України. Та втрати не зламали залізного духу воїнів. Загалом завдяки їх рішучим та умілим діям було звільнено від російської пошесті чимало українських сіл та містечок. Зокрема, вони встановлювали конституційний лад у Слов’янську, Лисичанську, Ямполі, Закотному, Миколаївці, Краснопіллі та багато де інде.

Загартовані війною хлопці не дуже охоче розповідають про те, що було там, на фронті.

-         Ми просто виконували свій обов’язок перед Батьківщиною і родинами, - розповів підполковник Сергій Поступальський. – Так, нам довелось виходити з Лутугіно, також останніми виходили від Луганського аеропорту.  Траплялось різне. Та головне те, що держава має знати, що в неї є надійний захист. І цей захист це ми.

Зараз лінії оборони, які займали бійці прославленого з’єднання, це грамотно зроблені системи блок-постів та опорних пунктів, які навряд чи наважаться штурмувати російські війська.

***

Всіх гостей, що прибували на святкування, зустрічав особисто командир бригади,  полковник Анатолій Шевченко. А гостей було чимало: це представники Львівської обласної влади та депутатського корпусу, керівництво Яворівщини, активісти та громадяни, що допомагали бригаді у важкі часи, командири, що свого часу очолювали цю прославлену бригаду. Але головними серед гостей звичайно були ветерани. Їх залишилось не так багато, сивочолі вони не стримували слів похвали сучасним воїнам.

-         Так сталось, що я в якості командира п’ятої роти сьомого полку на честь сорокаріччя нашої тоді ще дивізії отримав дуже цінний подарунок для всього підрозділу - телевізор, - пригадує генерал-майор у відставці Валерій Новіков.  – Він був здоровий, громіздкий та чорно-білий. А ще… він був єдиний на весь полк. Тому ввечері до нас приходили всі. Зрештою, збунтувались днювальні. Бо кожного разу потрібно було прибирати за всім полком. Я заборонив пускати сторонніх у підрозділ. Так що ви думаєте? Бійці витоптали всі газони навколо вікон. Зараз я бачу дуже хороше забезпечення бійців. А головне бачу воїнів, що пройшли крізь гарт вогню і стали лише сильнішими. Я пишаюсь такою зміною.

Привітання і подарунки на імпровізованій сцені щедро перемішувались із прекрасною концертною програмою, яку підготував 58 будинок офіцерів, а також відомі українські виконавці Софія Федина, Аннічка, Олег Лукаш, Олександр Рожко, та колектив «Левеня». Серед нагород особливо почесною для бійців стала відзнака командира бригади «Залізний воїн», яка вручається лише тим бійцям, які достойно виконували свої обов’язки під час бойових дій.  Завершилось святкування як і належить – знаменитою піхотною гостинністю.

         Уже дуже скоро бійці бригади знову повернуться на передові позиції оборони нашої держави. Повернуться сповнені наснаги та волі до перемоги. А ще… як кажуть вони самі, свій 100-річний ювілей святкуватимуть в Україні з відновленими кордонами 2013 року.

Тарас Грень. 

На знімках:

1-     Так виглядало селище Кримське у лютому 2015 року, яке обороняли бійці 24 ОМБР;

2-     Бійці 24 ОМБР на 29 блок посту;

3-     Завершення святкового концерту на честь дня бригади;

4-     На сцені співачка Аннічка;

5-     Гурт «Левенятко»;

6-     В імпровізованому залі співає Софія Федина;

7-     Командир бригади полковник Анатолій Шевченко зустрічає ветеранів;

8-     Березень 2014 року. Так ми розпочинали оборону України;

9-     Травень2014 року. Перші блок-пости на Сумщині;

10-Травень 2014 року. Молодші командири проводять тренування в польовому таборі неподалік  міста Ромни Суської області. За лічені тижні вони вступлять вже у справжній бій;

11-Травень2014 року. Тоді ще командир бригади полковник Олександр Павлюк веде важку бесіду з ротою відмобілізованих військовослужбовців, що почали саботувати службу.;

Фото автора.

 

Перших 43 вагони з вугіллям пройшли по відновленому залізничному

  • 28.07.16, 10:43

Перших 43 вагони з вугіллям пройшли по відновленому залізничному перегону «Нікітовка – Майорськ»


Про відновлення дуже важливої ділянки залізниці між населеними пунктами Нікітовка та Майорськ йшлося під час засідання тристоронньої контактної групи у Мінську 13 липня 2016 року, де сторони принципово домовилися про ремонт пошкоджених колій як з одного, так і з іншого боку лінії розмежування сторін. Проте впровадження цих рішень проходило дуже важко.

Нагадаємо, що залізничний рух на цій ділянці залізниці припинився 1 червня 2016 року, а вже 5 червня колії, по яких ще курсували потяги, були пошкоджені потужними обстрілами. І з того часу місцеві мешканці цього району забули, що таке тиша. Кожного дня туди почали прилітати боєприпаси випущені із забороненого мінськими угодами озброєння, знищуючи існуючу інфраструктуру.

На територію підконтрольну українській владі після майже двохмісячної перерви прибули перші 43 вагони з вугіллям для електростанцій України, – розповів перший заступник начальника дирекції Донецької філії Укрзалізниці Андрій Газізов. – Ця подія дуже вагома на сучасному етапі, адже рух поїздів по цьому перегону – це, по-перше, фактор стримування активних бойових дій у цьому районі. Досвід доводить, що упродовж 2015 року та до травня 2016 року, поки працював залізничний перегін «Нікітовка – Майорськ», тут активних бойових дій не було. По-друге, це стабілізація соціально-економічної галузі, а саме, вантажообіг підживлює роботу українських підприємств, які працюють у рамках українського законодавства, але їхні потужності виробництва знаходяться на території ОРДО. Це винятково українські підприємства, які дають вугілля для електростанцій багатьох областей України. Це економічна складова. Щодо соціальної, то у такому разі люди, які працюють на цих підприємствах мають роботу і оплату праці.

Представник керівництва залізниці також розповів, що одразу після отримання перших повідомлень про пошкодження залізничних колій цієї ділянки залізниці, вони розпочали переговорні процеси щодо відновлення залізничного сполучення між Нікітовкою та Майорськом. Але, нажаль, цей процес затягнувся більше як на місяць і лише 13 липня у Мінську на засідання тристоронньої контактної групи народилася надія, що ця справа зрушиться з місця.

Проте не так судилося, як гадалося. Українська сторона одразу дала гарантії безпеки щодо проведення відновлювальних робіт. Але що стосується відновлення колії на території підконтрольній Україні, то тут псевдо керівники ДНР та їхні куратори чомусь таких гарантій давати не поспішали.

І це при тому, що українська сторона СЦКК, всупереч багатьом негативним факторам у цьому питанні, надає максимальне сприяння реалізації даного проекту, оскільки залізниця корисна лише тоді, коли функціонує в обидва боки без обмежень.

Врешті-решт, справу вдалося зрушити з місця. Колію всіма правдами та неправдами вдалося полагодити, і 27 липня зранку представники залізниці вирушили на перевірку виконаних ремонтно-відновлювальних робіт зі станції Майорська в напрямку Нікітовки. У зворотньому напрямку теж вирушили працівники залізниці, які знаходяться на території ОРДО. Посередині залізничного перегону вони зустрілися і констатували, що колія придатна до використання і повернулися назад. Далі через кілька годин з Майорська вирушив маневровий локомотив із декількома легкими залізничними платформами. До Нікітовки він доїхав без пригод. А після його повернення у бік території, підконтрольній українській владі, вирушили 43 вантажні вагони із вугіллям.

Зараз запрацювала одна відновлена залізнична колія, а це лише 30 відсотків від пропускної здатності перегону у нинішніх умовах, - зазначив Андрій Газізов. – Проблема у тому, що ще необхідно відновити другу колію і тут повністю знищена контактна мережа та використовувати можна лише локомотиви на дизельній тязі. Відновлення контактної мережі – дуже складний проект, який потребує врахування багатьох факторів, і один з головних – це припинення ведення бойових дій у цьому районі, адже цей проект дуже вразливий до будь-яких обстрілів.

Після відновлення залізничного сполучення у цьому районі місцеві залізничники сподіваються на подальші кроки щодо відновлення інфраструктури перегону «Нікітовка – Майорськ», що збільшить його вантажообіг. Керівництво нашої залізниці переконане, що здоровий глузд таки переможе у цьому питанні і у недалекому майбутньому тут відбуватимуться не лише перевезення вантажів, але почне працювати й пасажироперевезення.

P.S. Як стало відомо, після проходження першого потягу із вагонами з вугіллям і у зворотному напрямку пустих вагонів під завантаження, вночі у цьому районі були зафіксовані нові обстріли із озброєння, забороненого мінськими угодами. Складається враження, що комусь вигідно, щоб залізничний перегін «Нікітовка – Майорськ» не працював, а місцеві мешканці потерпали від безробіття.


Прес-офіцер української сторони СЦКК

підполковник Вадим БАКАЙ.

На відпочинок в Туреччину та лікування у санаторії України

  • 27.07.16, 15:39
На відпочинок в Туреччину та лікування у санаторії України
На Прикарпатті дбають за воїнів АТО
Питанню надання всього спектру пільг та соціальної захищеності учасників антитерористичної операції та членів їх сімей в Івано-Франківському обласному військовому комісаріаті приділяють особливу увагу.

- За шість місяців 2016 року Івано-Франківським обласним військовим
комісаріатом розподілено 78 путівок для безкоштовного санаторно-курортного
лікування, - розповів заступник Івано-Франківського обласного військового комісара підполковник Володимир Сімончук. - З них: інвалідам війни – 33, учасникам бойових дій – 25, членам сімей померлих (загиблих) військовослужбовців – 16, інвалідам армії – 4. 52 санаторно-курортні путівки з пільговою оплатою вартості надані ветеранам війни та членам їх сімей.
Дві безкоштовні путівки на відпочинок у місто Анталія, Туреччина надані
членам сімей військовослужбовців, що загинули в зоні антитерористичної
операції на території Донецької і Луганської областей. Троє дітей наших воїнів у липні – серпні 2016 року мають змогу оздоровитися у дитячому оздоровчому
таборі імені Юрія Гагаріна поблизу Одеси.
Крім цього, за сприянням Української Греко-Католицької Церкви безкоштовна путівка навідпочинок у одному з оздоровчих закладів Львівської області надана сім'ї військовослужбовця, що загинув в зоні
проведення антитерористичної операції

Івано-Франківським управління соціального захисту населення для учасників
АТО з початку 2016 року відповідно до Порядку використання коштів,
передбачених у державному бюджеті на забезпечення постраждалих учасників
антитерористичної операції санаторно-курортним лікуванням, затвердженого
постановою Кабінету Міністрів України надано 36 санаторно-курортних путівок дляветеранів війни з числа учасників антитерористичної операції.
Відповідно до Договору про міжбюджетний трансферт між Львівської обласною радою та Івано-Франківською обласною радою поранені під час проведення антитерористичної операції лікуються у лікарні відновного лікування №2 “Центр реабілітації ветеранів ОУН-УПА “Говерла” місто Моршин. У 2016 році таке лікування пройшли 4 поранених прикарпатця.
Тарас Грень

«Хірурги» лінії «0»

  • 16.06.16, 00:28

«Хірурги» лінії «0»

Ні. Вони не мають медичної освіти. Не носять білих халатів. Та не вирізняють зажим та скальпелі за назвами та призначенням. Однак, є в них щось схоже з цією медичною професією. Їх викликають на лінію «0» коли потрібно ювелірно вирізати «гнійник чи пухлину», що присутні там у вигляді ворожого танку, вогневої точки або банального снайпера.

Наших протитанкистів воювати навчила гібридна війна. Розуміючи всю небезпеку цих військових спеціалістів на полі бою, кремлівські «кроти» робили все, щоб у Збройних Силах України за всі роки незалежності не проводилдось навчань з практичною стрільбою з станкових протитанкових гранатометів. Вся підготовка була в кращому випадку теоретичною. Проте українці виявились здібними воїнами. Зараз нашим бійцям, що стоять в Широкіно, нічого не вартує «закласти» снаряд в невеличке вікно за кілометр-півтора від своєї позиції. Головне, щоб був знищений ворожий корегувальник. Або так само легко вони «видаляють» з цього земного життя сепаратистські екіпажі танків та БМП. І роблять це майстерно. Як самі вони жартують - «без шкоди для навколишнього забудовника». Бо кожна ракета кладеться в ціль. І хоч зараз планується звільнення чергової хвилі мобілізації, ці «лікарі сепаратиських захоплень» не збираються до дому. Вони підписують контракти і лишаються на своїх місцях. Бо грамотні «хірурги» потрібні завжди. І в операційній, і на лінії «0».

Тарас Грень. 

Безмежність значень слова «насипати»

  • 14.06.16, 02:36

Безмежність значень слова «насипати»

У цих бійців відлік часу іде на секунди. Завжди на секунди. Це як удари серця. Раз-два, і міномет встановлено на сошки. Раз-два-три виконано прив’язку до місцевості. Подих- встановлено цілі. Завдані координати і… наші «подаруночки у відповідь» починають насипатись напруженими руками в жерло брудно-зелених труб, а звідти на голови кремлівських найманців, що прийшли до нас. Залп. Ще залп. Звірка координатів. Залп. І так само швидко зібратись та геть з позицій. Бо їх час, це їх життя. Не встигли піти – вороги встановлять наші позиції і почнуть «насипати» сюди. А це смерть. Хоч і не гарантована, але можлива.

         Всі наші мінометники, що захищають зараз індустріальний Маріуполь приймають участь в бойових діях не перший рік. На їх рахунку тисячі тон вибухівки перекинутої «туди». Сотні знищених цілей. І… безліч «засекречених», відповідно до путинського указу про засекречення втрат, прихильників сепаратизму.

         Тарас Грень.  

Коли в душі бурхливе море

  • 13.06.16, 22:37

Коли в душі бурхливе море

         Йому не так багато років навіть по армійськім міркам. Про те… за всіма подіями, які пережив старшина першої статті В’ячеслав Кітов можна зняти, якщо не військовий серіал, то повнометражний героїчний фільм.  Пригадайте, на початку російської інтервенції проти України, коли кремлівські найманці відчайдушно намагались «прорубати» шлях суходолом до окупованого ним Криму, неподалік Широкіного був потоплений патрульний човен українських прикордонників.  Терористи обрали улюблену ними практику – всі постріли з складної протитанкової зброї вони зробили встановивши свою позицію прямо посередині села. Прикриваючись хатами в яких були старенькі і діти, загарбники цинічно розстріляли човен. Вони прекрасно розуміли, що захисники української землі радше дадуть вбити себе - ніж поставлять під загрозу громадян держави. За характером ворожих залпів вже тоді було зрозуміло, що вогонь ведуть професійні військові. Адже так вправно впоратись з «купленою у російському військторзі» складною артилерійською зброєю та боєприпасами (ціна яких складає до десяти тисяч доларів США за постріл) пересічні робітники просто б не змогли. Тоді ми втратили і корабель і людей.  В’ячеслав був одним з тих, хто попав під прицільний вогонь колишніх «братів». Це вогневе хрещення лише укріпила його думку про те, що він має залишитись і захищати державу.

         Пов’язати своє життя з морем уродженець Харківщини хотів з глибокого дитинства. Чому так? Не може відповісти навіть сам собі. Просто снилось море. Снились хвилі. І відчуття безмежної волі не обмеженої дорожніми знаками та світлофорами. А ще завжди є бажання дотягнутись до того краю де море торкається неба. Чи навпаки небо наповнює море. Та приїхавши до Маріуполя В’ячеслав зіткнувся з береговою охороною. І відразу вирішив, що якщо море – то лише в однострої.

Зараз він керує надсучасним швидкісним катером берегової охорони. За необхідністю він і його команда за лічені хвилини можуть вийти в море не перехоплення противника. Швидкісні характеристики побудованого в Україні катера дозволяють наздогнати будь-який човен чи корабель. Окрема увага виучці команди. Якщо не в морі то постійні тренування та відточення навичок. Адже ворог нагадує про себе чи не під час кожного патрулювання. Хитрощів наші східні сусіди придумують чимало. Права полягає в тому, що Азовське море є так би мовити спільним. І тому скажімо російські рибаки можуть чи не впритул підходити до берегової лінії України. Не можуть лише ступати на берег. Так от, одного разу, під час патрулювання старшина першої статті В’ячеслав Кітов звернув увагу на рибацький сейнер, що стояв неподалік місця, де наші військові проводять навчання та тренування. Зовні судно виглядало як звичайний рибачок. Та… спочатку наші моряки звернули увагу на велику кількість антен, що були встановлені на надстройках «рибака», що стояв під велетенським російським прапором. Підійшовши ближче стало видно, що всі ілюмінатори сейнера заклеєні з середини якимось матеріалом. Вигадані рибачки навіть пробували щось робити з сітями на палубі. Однак. Підійшовши ближче наші моряки повністю втратили весь звичний радіозв’язок. Стало зрозумілим, що «рибачок» це судно скоріш за все радіоелектронного спостереження. Викликавши підмогу по засобам спеціального зв’язку хлопці продовжили спостереження. Невдовзі «в ефір» вийшли вже українські «РЕБівці». Повністю заглушивши роботу ворожого розвідника. Хлопці пригадали, як вони кепкували з російських «рибалок» що масово вибігли зі своїх схованок і почали поправляти антенки, щось там перевіряти. Але зрозумівши, що з українськими електронниками їм вже нічого не світить… забрались назад. Більше цього «рибалки» в наших водах не було.

Зараз наші берегові охоронці постійно виходять в море. Вони слідкують за тим, щоб сепаратисти не влаштували чергових провокацій. Бо і на суходолі, і в морі – Україна.

Тарас Грень. 

Він береже взвод

  • 12.06.16, 23:27

Він береже взвод

         Я не пам’ятаю скільки років я не робив чорно-білих знімків. Фото в «чб» складна річ, навіть для епохи цифрових камер. Та і я не відношу себе до суспільства професійних фотографів, хоч і тримаю камеру більшу частину свого життя. Однак… Війна водія бронетранспортера Максима проходить власне в чорно-білому світлі. В середині бойової машини. Максим водій. Він відповідає за життя своїх побратимів. Він прикриває їх бронею своєї «ластівки». А коли потрібно то вогнем кулемета, або маневром. Поле бою він бачить в невеликий проріз трімплекса. Тому потрібно мати дуже добрі навички водіння. І відчувати багатотонну машину, як власне тіло.

         Максим захищає рубежі нашої держави неподалік Маріуполя. До армії він пішов по повістці. Не став ховатись чи тікати. Просто взяв і пішов. Бо незважаючи на порівняно молодий вік його позиція виважена і по чоловічому міцна. Державу треба захищати. А ще… Ще він вважає, що порядок в державі почнеться тоді, коли кожен з нас почне робити свою справу. Чесно і сумлінно.

Тарас Грень.

«…я поїв, в теплі і в касці…»

  • 12.06.16, 22:21

«…я поїв, в теплі і в касці…»

Кожного разу, коли потрапляю до зони проведення антитерористичної операції стикаюсь з найпоширенішим запитанням – «Як, в яких умовах, живуть бійці перших ліній оборони?». Причому питають всі, і друзі, і колеги по роботі. Тому, кожного разу намагаюсь підготувати такий матеріал. Цей раз не виняток. Потрапивши до базового польового табору одного з підрозділів попросив показати і розповісти, як організовані відпочинок і дозвілля оборонців України. отже пропоную вам, таку собі невеличку прогулянку базовим табором на одному з передових рубежів нашої оборони.

-         Як ми живемо? Да нормально. Як всі люди, - розсміявся командир підрозділу. – Щоправда, як військові люди. В бліндажах. Та ви краще підіть і самі подивіться.

Потрібно наголосити, що на цьому місці підрозділ вже кілька місяців. Тому вся база, як то кажуть «обжита». Всі місця де сплять бійці – це добре і глибоко вкопані бліндажі. В середині вони добротно «армовані» дерев’яними брусами скріпленими між собою металевими скобами. Вхід це невеличкий лабіринт, бо так легше утримувати тепло, та й у разі чогось уламки від снаряду не потраплять до місця де сплять бійці. Окрема вимога до чистоти в приміщенні. Для всього тут є своє місце. Наприклад брудне взуття знімають ще при вході, і перезуваються у цілком домашні тапочки. Для зброї і бронежилета в кожного своє місце. Бо живуть хлопці у неспокійному районі. І невідомо коли це може знадобитись. Дуже уважно тут ставляться до зберігання продуктів. Переважно всі вони на спеціальному складі неподалік їдальні. В бліндажі необхідний мінімум для «перекусу» скажімо між обідом та вечерю. Готувати в бліндажах суворо заборонено. Для цього є кухня. Але про то окремо.

Дбають хлопці і за своє дозвілля. Звичайно театрів в лісі, неподалік передової немає та хлопці на одній з галявин організували волейбольне поле. Турніри проводяться за принципом мундіалю. Призовий фонд досить символічний – банка тушонки. Та власне тут відчутно, що не приз головне у спорті. Баталії на майданчику дуже серйозні ні дощ ні вітер не припинять вже початого матчу. 

Окреме питання – харчування. Шеф кухар «Чорний» не часто вдягає білий халат. Адже працює в полі.

-         На кухара мене ніхто не вчив, - поділився він. – Просто хлопцям сподобалось, як я готую. Тому всі проголосували, щоб я готував не лише для свого підрозділу, але для всіх.

Військовий кухар намагається з тих продуктів, які постачаються сюди централізованими поставками тиловими службами Міністерства оборони України готувати різноманітні страви. В тренді як старі сімейні рецепти, так і хіти кулінарних шедеврів з мережі Інтернет. Волонтерської підтримки у хлопців немає. Однак їжа смачна і поживна.

         -Мені б ще трішки урізноманітнити  перелік спецій, то взагалі б було прекрасно, - додає кухар. – Тому і я, і хлопці намагаємось з відпусток щось привозити.

Багато уваги приділяють в таборі охороні. Передова тут неподалік. А про представників різноманітних спецшкіл нашого східного сусіда, які за словами хлопців, приходять на український Донбас здавати іспити тут знають не з чуток. Різноманітні вартові, секрети, та багато інших неприємних несподіванок не дадуть диверсантам пройти непоміченими.

         Прощаючись хлопці попросили передати всій Україні не втрачати надій на перемогу. Вірити у майбутнє.  І бути впевненими в тому, що кожен з них зараз робить на передовий. Адже без цього всі наші втрати і жертви, що принесло наше суспільство за останні два роки буть марними.

Тарас Грень.

 

Вогневий щит держави

  • 06.06.16, 23:16

Вогневий щит держави

   Навіть на перепочинку воїни-артилеристи, що захищають від ворожої навали Маріуполь не припиняють своїх тренувань. Постійно в польових умовах вони проводять вдосконалення власних навичок.

-         Мій підрозділ складається з людей, що прийшли з черговою хвилею мобілізації, - розповідає командир батареї. – Переважна більшість з них це вже зрілі чоловіки зі сталим характером. Кожен з них свідомо зробив свій вибір, і тому всі вони мають потужну мотивацію до служби.

Власне напевно через таке сильне бажання захистити Україну від ворога, і навчання колишніх робітників та інженерів складній артилерійській справі є легким. І хоча більшість рядових і солдатів набагато старші за свого командира дисципліна у підрозділі міцніша за залізо. Через постійний вишкіл, артилеристи мають надзвичайно сильну злагодженість. Всі члени обслуги розуміють один одного не те що з півслова, а з півруху… За більше ніж рік служби вони неодноразово виконували бойові вогневі завдання.

-         Я не ховався від служби в армії, - розповів рядовий Іван. – Коли прийшла повістка, то я залишив роботу оператора вантажної машини і пішов служити. Бо захищати Батьківщину потрібно. І те, що я до цього не був артилеристом нехай не вводить наших ворогів в оману. Бо і я, і мої побратими добре володіємо своєю зброєю. І сепаратисти це відчувають.

Зараз, артилеристи, що прикривають Маріуполь чи не вдвічі перекривають всі нормативи з розгортання, займання позиції та надання вогневого удару по активним бойовим точкам ворога. Отже російським найманцям потрібно пам’ятати, що відкриваючи вогонь по нашим позиціям, вони провокують у відповідь влучні залпи українських артилеристів.

Тарас Грень.