Перевірена роками - загартована в боях

Перевірена роками - загартована в боях

Найстарше військове з’єднання Збройних Сил України відсвяткувало свій день народження

Зал технічного намету. Ще кілька тижнів тому під його укриттям, десь неподалік селища Кримське, що в зоні проведення АТО,  напевно, ремонтувались бойові машини та обслуговувались танки. Про напружену працю майстрів свідчать де-не-де широкі плями технічних мастил. Та зауважити їх можна було лише добре пригледівшись. Бо на один день цей велетенський пересувний ремонтний цех перетворився на концертну залу, з майже справжньою сценою та глядацьким залом. Ну і що, що замість підмостків щойно обстругані дошки, а замість глядацьких крісел – лави. Головне ж атмосфера. І… подія. А подія дійсно славетна - 98 років від дня утворення найстарішого та найславнішого військового з’єднання Збройних Сил України – 24 окремої механізованої бригади. За своє існування ця бригада має регалій та почесних назв більше ніж може вміститись у п’яти рядках стандартного друкованого тексту. Та все рівно найбільш розповсюдженим і вживаним залишається «Залізна».  І залізна не тому, що на озброєнні в цій бригаді знаходиться чимало потужних вогневих засобів ураження ( до речі, один спільний залп всієї бригади зі штатного озброєння за своїм кілотонним виміром  перекриває залп кількох російських діючих бойових флотів). Залізна, тому що тут служать справжні бійці, боронителі України.

-         У Збройних Силах СРСР 24-ка була унікальним і потужним військовим формуванням, - заначив під час урочистостей колишній командир тоді ще 24-ї механізованої дивізії генерал-лейтенант Михайло Куцин.  – Такою вона залишилась і в суверенній Україні. І, власне, вона стала першою опорою в нашій обороні проти агресії на сході нашої держави.

***

Слова генерала істинна правда. Тоді, весною 2014 року, ще ніхто не вживав слова АТО. Ще не було російської присутності на українському Донбасі, проте… військовими стратегами вже були прораховані можливі загрози для України. Розвідка доповідала, що зі сторони Курська росіяни підготували потужну ударну групу. Частина техніки наших колишніх «братів» вже була перефарбована у білий колір так званих «миротворців». План був простий – спочатку сепаратистський заколот у вигляді «Сумської народної республіки». А коли розпочнеться придушення засланих кремлем «народних комісарів», мав відбутись потужний удар російських миротворців. А там куди вже вийде посунитись, скільки вдасться відшматувати… Якщо пригадати обіцянки одіозного політика московії  Жириновського, то в намірах Кремля було дійти до Києва. Та не судилось. Бо шлях загарбникам-росіянам перекрила «Залізна».

         Рання весна 2014 року. Ще де-не-де лежить сніг. Майдан вже диктує умови. На Сході України починається щось незрозуміле. У цей час тодішній командир 24-ї окремої механізованої бригади, тоді ще полковник, а нині генерал-майор Олександр Павлюк, отримує першу, тоді ще не звичну і шокуючи, команду: «Бойова тривога. Вийти в район зосередження, та зайняти оборону». Це було серйозно, по-справжньому і вперше з часів Другої Світової війни. Не навчання. Справжній ворог, справжня оборона. Багато хто не вірив, що понівечене кремлівськими ставлениками, наскрізь прогризена ФСБшними та ГРУшними щурами українське військо зможе зробити бодай якийсь опір. Та кремлівські розпалювачі війни прорахувались. Звичайно, вони знали і кількісний, і якісний склад нашої бойової техніки. Недарма останній Міністр оборони України після того, як здав росіянам Крим, втік саме до Росії. Та не врахували вони українського духу та патріотизму. А ще, повз них пройшло і те, що українці, навіть за мізерні зарплати та повну зневагу у суспільстві до війська, все ж таки тримали чимало техніки та зброї у відмінному стані. Тому перша батальйонна тактична група 24 ОМБР за лічені години витягнулась у колони в повному бойовому спорядженні. Так само без подій погрузились в ешелони і… за майже добу  вже розвантажувались і займали оборону у Сумській області.

         Ще кілька днів, і з перехоплених донесень засланих та завербованих на нашій території ворожих шпигунів стало зрозуміло, що ворог не очікував такої миттєвої реакції України. А головне - грамотних дій наших військових. Всього кілька днів було потрібно підлеглим генерал-майора Олександра Павлюка, щоб взяти під контроль ключові дороги Сумщини. Там, по всім правилам військового мистецтва, були встановлені блок-пости. Техніка вкопана. До вогневих позицій були прориті приховані ходи. Зони оборони та контролю дорожнього трафіку. Так, тоді наші бійці виглядали радше смішно, ніж загрозливо. Здоровенні важкі та застарілі металеві каски, що закривали все обличчя та не давали захисту. Розроблені ще у минулому столітті порвані та непідйомні бронежилети, які пробивались навіть з пістолета. Але бійці стояли і виконували поставлені завдання. Паралельно у базовому таборі повним ходом розгорнулись бойові навчання. Тоді ми ще не знали загроз. Та молоді командири почали вчити своїх бійців азам оборонного бою. І разом з ними вчитись самим. Часу на складання планів не було. Практика диктувала необхідність залагодження, встановлення прихованих каналів зв’язку, організацію гнучкої системи позивних та команд. Все відпрацьовувалось буквально на очах. Так само і системи забезпечення пальним, харчами, боєприпасами. А ще волонтерська допомога. Її систематизація та організація. А в глибокому тилу вже готувалась до виходу друга батальйонна тактична група. Знімались та повертались «до життя» бойові машини, що по десятку років стояли в боксах. Вдень і вночі хлопці перевіряли та міняли найрізноманітніші прокладки двигунів, гальмівні шланги та електричні мережі. Не вистачало ні досвіду, ні запасних частин. Зрозумівши проблему, до частини прийшли «старожили» - військові, які вже тривалий час були на пенсії. Запасними частинами помогли місцеві підприємці. І за кілька днів і ця група відбула на Схід.

         Та ворог не дрімав. Довелося стати свідком провокацій серед перших мобілізованих резервістів. Російська розвідка працювала на випередження. В Україні було чимало завербованих або «законсервованих» агентів кремля. Вони нічим не видавали себе.  Та коли настав час, ці «кроти» та «хробаки»  пішли в армію. Завдяки ним у підрозділах почала з’являтись оковита і за чаркою всім мобілізованим хлопцям  навіювались думки про нібито несправедливість дій керівництва та потребу дезертирства, безперспективність опору Росії, загальну приреченість України бути вічним васалом східного сусіда. В результаті - деморалізація цілих рот, а подекуди батальйонів. Однак у «Залізній» змогли вчасно виявити та локалізувати ознаки подібних речей. Будь-які аргументи «маніпуляторів» відразу руйнувались діями командирів. І дуже скоро були «вирахувані» самі провокатори. Та оскільки нічого крім негідної поведінки їм не можна було надати у злочин, а саботаж у нас не карається законом, то їх просто локалізували відправивши з бойових частин. Таким чином, ворогу не вдалось підірвати міць бригади.

         А потім була АТО. Воїни цієї бригади першими на собі відчули всю міць «палкої братерської любові», яка прилетіла до нас із російського кордону у вигляді залпів важкої артилерії та «градів». Це сталось неподалік населеного пункту Зеленопілля. Ми не очікували такого підступного удару в спину. І ціною нашої довіри до східного сусіда стало 19 життів кращих синів України. Та втрати не зламали залізного духу воїнів. Загалом завдяки їх рішучим та умілим діям було звільнено від російської пошесті чимало українських сіл та містечок. Зокрема, вони встановлювали конституційний лад у Слов’янську, Лисичанську, Ямполі, Закотному, Миколаївці, Краснопіллі та багато де інде.

Загартовані війною хлопці не дуже охоче розповідають про те, що було там, на фронті.

-         Ми просто виконували свій обов’язок перед Батьківщиною і родинами, - розповів підполковник Сергій Поступальський. – Так, нам довелось виходити з Лутугіно, також останніми виходили від Луганського аеропорту.  Траплялось різне. Та головне те, що держава має знати, що в неї є надійний захист. І цей захист це ми.

Зараз лінії оборони, які займали бійці прославленого з’єднання, це грамотно зроблені системи блок-постів та опорних пунктів, які навряд чи наважаться штурмувати російські війська.

***

Всіх гостей, що прибували на святкування, зустрічав особисто командир бригади,  полковник Анатолій Шевченко. А гостей було чимало: це представники Львівської обласної влади та депутатського корпусу, керівництво Яворівщини, активісти та громадяни, що допомагали бригаді у важкі часи, командири, що свого часу очолювали цю прославлену бригаду. Але головними серед гостей звичайно були ветерани. Їх залишилось не так багато, сивочолі вони не стримували слів похвали сучасним воїнам.

-         Так сталось, що я в якості командира п’ятої роти сьомого полку на честь сорокаріччя нашої тоді ще дивізії отримав дуже цінний подарунок для всього підрозділу - телевізор, - пригадує генерал-майор у відставці Валерій Новіков.  – Він був здоровий, громіздкий та чорно-білий. А ще… він був єдиний на весь полк. Тому ввечері до нас приходили всі. Зрештою, збунтувались днювальні. Бо кожного разу потрібно було прибирати за всім полком. Я заборонив пускати сторонніх у підрозділ. Так що ви думаєте? Бійці витоптали всі газони навколо вікон. Зараз я бачу дуже хороше забезпечення бійців. А головне бачу воїнів, що пройшли крізь гарт вогню і стали лише сильнішими. Я пишаюсь такою зміною.

Привітання і подарунки на імпровізованій сцені щедро перемішувались із прекрасною концертною програмою, яку підготував 58 будинок офіцерів, а також відомі українські виконавці Софія Федина, Аннічка, Олег Лукаш, Олександр Рожко, та колектив «Левеня». Серед нагород особливо почесною для бійців стала відзнака командира бригади «Залізний воїн», яка вручається лише тим бійцям, які достойно виконували свої обов’язки під час бойових дій.  Завершилось святкування як і належить – знаменитою піхотною гостинністю.

         Уже дуже скоро бійці бригади знову повернуться на передові позиції оборони нашої держави. Повернуться сповнені наснаги та волі до перемоги. А ще… як кажуть вони самі, свій 100-річний ювілей святкуватимуть в Україні з відновленими кордонами 2013 року.

Тарас Грень. 

На знімках:

1-     Так виглядало селище Кримське у лютому 2015 року, яке обороняли бійці 24 ОМБР;

2-     Бійці 24 ОМБР на 29 блок посту;

3-     Завершення святкового концерту на честь дня бригади;

4-     На сцені співачка Аннічка;

5-     Гурт «Левенятко»;

6-     В імпровізованому залі співає Софія Федина;

7-     Командир бригади полковник Анатолій Шевченко зустрічає ветеранів;

8-     Березень 2014 року. Так ми розпочинали оборону України;

9-     Травень2014 року. Перші блок-пости на Сумщині;

10-Травень 2014 року. Молодші командири проводять тренування в польовому таборі неподалік  міста Ромни Суської області. За лічені тижні вони вступлять вже у справжній бій;

11-Травень2014 року. Тоді ще командир бригади полковник Олександр Павлюк веде важку бесіду з ротою відмобілізованих військовослужбовців, що почали саботувати службу.;

Фото автора.