За лаштунками навчань «репід трайдент-2011»

Про те, що понад два тижні на Львівщині, на території Міжнародного центру миротворчості та безпеки (Яворівський полігон) відбувались  масштабні українсько-американські тактичні навчання із залученням військ «Репід Трайдент-2011», писалось і говорилось багато. Новинами із Яворівщини в ці дні рясніли усі українські та багато відомих зарубіжних видань. І не дивно, адже масштаб маневрів, у яких брали участь понад 1400 військовослужбовців, та їхня специфіка (головна подія – висадка десанту із літаків) привернули увагу міжнародної спільноти. Якщо коротко:  за легендою, українські підрозділи діяли  разом з військовослужбовцями 13 країн світу у складі спеціально створеного багатонаціонального підрозділу в умовній країні під назвою «Кафірістан».  Згідно із задумом бійці спеціально створеної багатонаціональної бригади мали здійснити висадку тактичного повітряного десанту, відшукати та знешкодити незаконні озброєні формування, які загрожують мирному життю мешканців «Кафірістану». Згодом допомогти у стабілізації ситуації у цій «віртуальній» країні, виконати низку завдань миротворчого та гуманітарного характеру, а на завершення передати контроль над «Кафірістаном» його національним збройним силам та повернутися у пункти постійної дислокації.

Все це було. І стрибки з парашутів, і засідки, і визволення заручників… Однак ці 14 днів військовослужбовці жили не лише одними навчально-бойовими діями. Було ще чимало такого, що не ввійшло ні в офіційні доповіді, ні до публікацій в засобах масової інформації. Отож давайте про це і по порядку.

Польова форма: і в вогні не горить

Це, напевно, чи не найголовніше,  про що завжди питали мене. Часто в цьому питанні приховувалась неприємна інтонація: «чи набагато ми гірші від військових інших країн». Відразу хочу сказати, що наші солдати нічим не гірші за американських чи канадських. Проте в наших арміях є чимало різного по самій суті армійського життя і укладу. Скажімо, предметом чималих заздрощів наших вояків стала американська польова форма. Пошита з поєднання натуральних та штучних волокон, вона не горить, не рветься, її надзвичайно легко прати навіть у холодній воді. В цій формі є чимало кишеньок для різноманітних ручок, папірців тощо. А ще…в ній немає ґудзиків. Лишень одна застібка «блискавка», а все інше тримається на стрічках-липучках. Шеврони, відзнаки, стрічки із прізвищами – все теж тримається на «наліпках». Це надзвичайно зручно. Та й в американських «службістів» немає отого задоволення ходити  з лінійкою і міряти відстань між зірочками на погоні. До слова, під час служби в таборі (тобто коли не потрібно носити зброю) на цю форму не передбачені ремені. Тобто ніщо не обмежує рухів людини. Однак чи не найкраще в американській польовій формі – це, безперечно, напівчеревики. Легкі і зручні, виготовлені фірмами «Коркоран» або «СтарФорс». Виявляється, що в їм взуття видають по трьох- чотирьох параметрах: розмір ноги, широта стопи, особливість пальців та підйом. Самі черевики пошиті за спеціальним замовленням. Ходити в них після вітчизняних «берців» одне задоволення. Таке відчуття, ніби на ногах взуті кросівки для бігу.

Загалом і самому забезпеченню можна позаздрити, адже солдатам збройних сил США видають буквально все: від туалетного паперу – до годинників. Такі речі, як футболки, шорти, шкарпетки видаються просто за замовчуванням.  У перший же вечір спільного проживання на полігоні американці вразили наших вояків тим, що перед вечерею вони хто на самоті, хто групами по три-чотири чоловіка виходили на пробіжку. Виявилось, що в їхній армії, щоб здати нормативи по «фізо», солдат має пробігти в день щонайменше п’ять (!) кілометрів. Цікаво те, що американський вояк на службі з 8-ї години ранку і до 18-ї вечора. Якщо він не зайнятий в наряді чи десь по службі, то з 18-ї години в нього вільний час, який він проводить на власний розсуд. І ніхто з командирів його не змушує дивитись фільм чи займатись спортом – втручання у вільний час і приватне життя не передбачено контрактом. Мотивація до цього в них проста – просування по службі та грошова винагорода. От і виходить – хочеш служити і мати більше грошей, не байдикуй, тренуйся. Так само і з покараннями. Американські представники військової поліції розповіли, що коли військовослужбовець скоїв ДТП в позаслужбовий час, то в частині по ньому не проводять жодних розслідувань, ба навіть дізнання по факту! Цим займається цивільна поліція і суд. І вже за рішенням суду порушника карають. При цьому, ані командування частини, ані підрозділу не те що не несе за це відповідальності, а й взагалі не фіксує цього факту, віддаючи свого бійця до рук багатомудрої та справедливої американської Феміди.            

Коли в «дурня» грають з розумом

   Якось проходячи повз спортивний  майданчик, я побачив цікавий факт: чоловік п’ять американців грали в карти. Кожен по черзі тягнув з колоди карту, піднімав її над головою, а далі всі починали чи підтягуватись, чи віджиматись… Виявляється, це не просто гра. В американському війську є чотири основних види фізичних вправ: підтягування, віджимання, прес та присідання з підстрибом. Усе в комплексі називається «тест Купера». (У нас його елементи використовують лише при силовій підготовці бійців-спецпризначенців-прим.авт.) Але повернімося до гри: кожній вправі відповідає певна «масть» карт, а номінал карти –кількості виконання. Наприклад, «десятка черв» означає десять віджимань, а «пікова дама» –дванадцять підтягувань.  От і порахуйте, скільки всього виконає кожен гравець, поки перетасується колода. І що важливо: якщо гра почалась, то вона йде кінця. Це – джентльменський принцип. Зійти з дистанції – ганьба. Будь-які халепи теж не враховуються. Доречно зауважити, що наші хлопці кілька разів брали участь у цій грі. І навіть вигравали.

  Окрема розмова про самі карти. В американській армії вони, як і презервативи, видаються кожному вояку. Адже це не вважається забороненим. Проте навіть їх використовують для навчання солдатів. Зокрема, мені до рук потрапила колода,  де замість «чисел», «королів» та «дам» були фотографії  саморобних вибухових пристроїв (так званих IED-improvised explosive device) з короткою їх характеристикою та попередженням щодо особливостей їхнього знешкодження. Американські вояки, хто був у Іраку, розповідали, що там їм видавали подібні колоди, але із портретами відомих терористів та військових злочинців. У тій колоді були і покійний лідер Аль-Каїди Осама Бін Ладен, що був зображений у вигляді «туза пік», і страчений іракський диктатор Саддам Хусейн. Подібну до цієї важливу інформацію можна зустріти на інших речах щоденного солдатського вжитку: блокнотах, ручках, жуйках та інших побутових дрібничках. Розрахунок простий і дотепний – людина, навіть граючи в «дурня», отримує життєво необхідну у бою інформацію…

Слово, що  руйнує стіни

   Якщо вам скажуть, що в американській армії немає пропаганди, не вірте. Це цілковита брехня. Інтенсивності «політичного накачування» могла б позаздрити навіть радянська система. В кожній частині збройних сил США існує людина, а подекуди група людей, які займаються підготовкою і розповсюдженням різноманітного інформаційного матеріалу, що згодом використовується в частинах або надсилається до цивільних засобів масової інформації. Зокрема, на навчаннях «Репід Трайдент-2011» наші колеги з США мали цілий офіс з 15-ти осіб, які займались висвітленням усіх аспектів навчань. Всього за три години на одному з спортмайданчиків вони розгорнули намет і дві пересувні студії, змонтовані в кузовах звичайних армійських «хамерів». Виявилось, що це радіо і телестанції відомчої студії AFN (Army Force Network), з їх допомогою цілодобово транслювались передачі на усі військові містечка полігону. І навіть кілька разів вони робили прямі включення на європейське військове телебачення. Всі американські солдати отримали по невеличкому переносному приймачу. Так само і в їдальні стояв телевізор з велетенським екраном, на який транслювалось американське військове телебачення.

До речі, вся інформація подавалася дуже цікаво. Наприклад, спочатку йшли новини бейсболу чи з життя США, а потім – невеличкий ролик на тему: «Виконуючи обов’язки в армії, ти захищаєш світ і Батьківщину».  Мене особисто вразило відео, в якому говорилось, що кожен солдат має бути пильним, адже шпигуни завжди поряд, і зробивши похибку, він зраджує Америку. По радіо ж кожну годину крутився аудіо ролик, в якому бадьорий типово американський голос сповіщав: «Ви американські орли на Українській землі! Ви маєте бути кращими і довести своєю поведінкою та службою, що наша армія найкраща в світі!». Крім цього,  щопівгодини перекладач вчив вояків США якоїсь української фрази, наприклад: «добрий день» чи «дозвольте зайти».

Окремим питанням в американських вояків є наявність Інтернету. Коли мережа українського WI-FI просто відмовилась працювати, всього за півгодини на плацу американці розгорнули супутникову тарілку, налаштували її. І ще через годину в кожного американського солдата, який працював у штабі, був власний провідний швидкісний Інтернет.

Що вони їдять?

  Ставлення до їжі американських вояків особливе. В стаціонарній їдальні, яка була розгорнута в містечках проживання, було налагоджене так зване «конвеєрне» харчування. Тобто, ти заходиш до зали і перед тобою два-три салати, кілька видів випічки, різноманітні овочі та фрукти. Всього можеш брати стільки, скільки тобі забажається. Крім цього, пропонується на вибір три-чотири м’ясні страви та гарніри. За тиждень навіть наші солдати навчились брати їди стільки, скільки вони можуть з’їсти.

А ось американський сухий пайок справив дещо негативне враження. Хоча його існує аж 24 види, разом із вегетаріанськими та пайками для видачі цивільному населенню (вони менші за об’ємом)! Але їсти його можна хіба з великого голоду. Недаремно за один наш вітчизняний «сухпай» заокеанські  вояки готові були виміняти п’ять-шість своїх.

«Айн-цвайн… понимайн?»

Чи розуміємо ми одне одного?  Це ще одне питання, яке часто ставили мої друзі і колеги по роботі. Як ми спілкувалась між собою, як  долали мовний бар’єр?  Насправді питання мови було першим і, напевно, найнеприємнішим моїм враженням. Адже, незважаючи на кількість різноманітних курсів і навчань, рівень володіння мовою більшості наших офіцерів і далі залишається низьким. У перші дні це було відчутно особливо, коли кожен менш-більш «англомовний» українець був «на вагу золота». Та, як визнали самі іноземці, в наших військових є шалений потенціал до пристосування до тих чи інших умов. Вже за тиждень можна було спостерігати, як хлопці з нашого контингенту про щось сперечаються з представниками американської логістики, або діляться враженнями з канадськими парашутистами. І, що головне, розуміють одне одного!

…Навчання завершились. Після них залишились приємні спогади, сувеніри, а також великий досвід співпраці. Адже як і нам було чого повчитись у закордонних колег,  так і їм було цікаво взяти собі наш досвід.

Підполковник Тарас Грень.