Ті, що міцніше за граніт (продовження)

Команда «відбій» обов’язкова для всіх

Проходити реабілітацію на базі паралімпійської збірної і важко і цікаво одночасно. Справа в тому, що це не курорт, хоч за вікном надзвичайно красиві краєвиди карпатських гір. Кожен день розписаний буквально по хвилинах. Підйом о 7 ранку. Зарядка, психо-фізичні тренування. Далі заняття змінюють одне одного з невеликим проміжком на «ковток води» або для можливості змінити мокрий від поту одяг на свіжий. Жодної присвяченої неробству хвилини. І так - до 23 години. Команда «відбій» обов’язкова для всіх. Програми для кожного учасника складаються окремо інструкторами і так само окремо відслідковуються. Фізичні навантаження розбиті заняттями з народного мистецтва та спортивними іграми.

-         Коли хлопці приїжджають сюди, то помітно, що вони приїжджають, як хмара, - ділиться  Тетяна Тупий.-  Отака грізна темна хмара насуває на центр, вони виходять всі з автобуса і дивляться на тебе з підозрою, з-під лоба. От здавалось би, підходить  до них дівчина, вітається, посміхається, а вони очі додолу. Потім, коли проходить хоча б день-два,  хлопці стають більш розслабленими. На початку їх дуже лякає наш графік, тому що він досить насичений і, чесно кажучи, у нас були навіть прецеденти, коли треба було збирати хлопців і давати їм наганяй за те, що вони запізнюються на тренування. Бо тренування є тренування. Пояснюємо, що все наше життя – це є певний графік. І наш курс реабілітації не є виключенням.

Та хай не складеться у вас думка, що тут якісь концтабір. Направду, весь режим побудовано дуже грамотно. З хлопцями працюють психологи та досвідчені тренери. Якщо вони бачать, що хтось «не тягне», комусь потрібно більше творчості, а комусь більше фізичних вправ, то все коригується. Тим більше, що програма може змінюватися  вже під час самого табору. Все залежить від того, які особливості у хлопців, що зібрані у групу, і які у них потреби. Можливо, для когось потрібно більш індивідуально попрацювати з психологом. Комусь індивідуально робити інтенсивніші тренування по розтягненню м’язів, комусь серйозніше попрацювати у тренажерному залі, комусь - у походи походити, а дехто просто прагне самотності. Все це враховується.

-         У мене є з чим зрівнювати, - поділився враженнями учасник програми Володимир Миронець. - Я був у Києві у Пущі Водиці, в санаторії Міністерства оборони. То, можна сказати, будинок пристарілих у порівнянні із цим місцем. Процедури до обіду пройшов, а після обіду не знаєш куди себе діти. Сумно все дуже. А тут я у захваті. Тут у нас постійно є чим зайнятися, ти не сидиш і не скучаєш. Окрім тренувань це й ігри. Нема часу на сум.

Потрібно сказати, що Володимир не має однієї ноги. Замість неї  в нього протез. Проте, це не заважає йому ходити в походи та на риболовлю, займатись плаванням в басейні. Окрім того, попереду у Володимира – чемпіонат по кросфіту «Ігри патріотів». А дев’ятирічна донечка пишається своїм татом. Бо для неї він ідеал чоловічого духу та гарту.

-         Взагалі за два роки було дуже мало хлопців, які б казали остаточне ні нашій програмі. Так, спочатку йде відторгнення, але потім, десь в середині табору, майже всі говорять про таку річ, що навпаки це дуже класно, що у тебе немає часу дивитися новини, немає часу обговорювати якісь глобальні проблеми, немає часу, щоб думати якусь дурницю. До того ж, на всіх таборах діє суворий сухий закон. Це обов’язкова умова, про яку попереджають завчасно. Кожен учасник живе з інструктором в кімнаті. Це теж обов’язково. Інструктор є ніби провідником. Він не старшина, який дивиться і контролює, а радше товариш, який веде від початку і до кінця. Він підказує, в якихось моментах коригує. Тому що людина може на загал посміхатися, а вже у кімнаті починаються якісь розмови, які, наприклад, потім можна буде проробити із психологом.

Бачити, розуміти, діяти

Окремо і ретельно тут  ставляться до відбору інструкторів. Більша частина інструкторів – це реабілітологи, які постійно працюють в центрі. Наразі їх є 6. Всі вони мають, так би мовити, подвійні ролі, тому що інструктор тренажерного залу як реабілітолог працює з хлопцями не тільки в цьому залі, але й ходить із ними в похід, взимку катається на лижах. Наприклад, медик – це не тільки медик, але й реабілітолог центру і виконує функцію тренера з пілатесу.

Чимала частина запрошених інструкторів, це, зокрема, люди з інвалідністю, зокрема інструктори групи активної реабілітації, яка працює з «візочниками» після травми. Адже є ціла низка індивідуальних тренувань, таких, наприклад, як техніка їзди на колясках.

-         Зараз ми цілеспрямовано підбираємо інструкторів серед воїнів АТО, - розповіла організатор таборів активної реабілітації «Повернення до життя» Тетяна Тупий. - Кожен учасник реабілітації вкінці табору заповнює анкету. І в ній він робить позначку, чи бажає він стати інструктором. Після цього відбувається обговорення його кандидатури: як людина проявила себе під час табору, наскільки вона сприйняла філософію табору і чи готова вона розкриватися далі і продовжувати роботу. Він запрошується стажером, його розглядають вже під іншою призмою. І від того, звісно, на наступні табори в нього є можливість приїжджати як окремий інструктор окремої дисципліни.

На даний час таких інструкторів не так багато, тому що більшість із них є військовослужбовцями і їх дуже важко «вирвати» зі служби на два тижні. Однак кандидатури вже є.

Як відбувається відбір учасників?

Кожен військовий, який має посвідчення УБД та епікриз, виписку з госпіталю про поранення або про інвалідність, має право абсолютно безкоштовно пройти реабілітацію.

-         Це не є кастинг, - наголошує Тетяна. - Все залежить від бажання людини. Учасник заходить на сайт за адресою www.naiu.org.ua, заповнює анкету, вона попадає в базу. Після цього учаснику телефонують і вже з ними спілкуються про їх готовність приїхати на той чи інший табір. Головне - мати бажання та можливість виділити час для реабілітації.

«Колбек», як закон спілкування

Керівники програми постійно на такому зв’язку. Телефоном йде подальша робота з психологом, з реабілітологами, тому що те, що воїни отримують за два тижні, це радше розгорнута  інструкція того, що вони можуть використовувати надалі вдома.

Вже можна сказати, радує те, що деякі хлопці йдуть у спорт. Вони вже цілеспрямовано починають займатися собою і самовдосконалюватися.

-         Спочатку телефонують, хочуть повернутися, знову приїхати на табір, - з усмішкою каже Таня. - Ми розцінюємо це як натхнення на щось нове. Звичайно, коли людина повертається додому, її проблеми нікуди не діваються. Але є віра в те, що тут вони принаймні отримують відповіді на свої питання і знають, що з ними далі робити. Наша ціль – дати сили, натхнення для того, щоб зробити поштовх до вирішення  більшості власних проблем.

І результат є. Бо хлопці, які приїжджають через рік вже по-іншому оцінюють себе, по-іншому оцінюють програму, по-іншому відносяться до якихось життєвих моментів. Вони самі говорять про те, що вони переформатовують себе на інші дії. Там, де раніше був ступор, тепер людина може побачити новий розвиток свого життя. Не такий, яким він був до травми, до війни. Це дає можливість повернутися у активне соціальне життя, повернутися у сім’ю.

Тарас Грень.